154/2096/22
1-кп/154/324/22
06 вересня 2022 року Володимир-Волинський міський суд Волинської області під головуванням судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , потерпілого ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні за засобами відеофіксаціїї в залі суду в м.Володимирі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022030510000237 від 23.05.2022 року по обвинуваченню:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с.Миляновичі, Турійського району, Волинської області, громадянина України, українця, з середньою освітою, не судимого, не працюючого, не одруженого, який має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України,
ОСОБА_5 21 травня 2022 року близько о 14-00 год., знаходячись в парку, неподалік житлового будинку АДРЕСА_2 , в ході словесного конфлікту із ОСОБА_4 , з метою заподіяння шкоди здоров'ю останнього, усвідомлюючи значення, суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх наслідки, умисно наніс дерев'яною палкою, яку тримав обома руками, один удар в ділянку правого передпліччя та другий удар в ділянку лівої плечової кістки, внаслідок чого спричинив ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді уламкового міжвиросткового перелому дистальної частини правої плечової кістки зі зміщенням, поперечного перелому середньої третини лівої плечової кістки з кутовим зміщенням, що відноситься до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я та не було небезпечним для життя в момент заподіяння.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчинені кримінального правопорушення визнав повністю, фактичні обставини справи і зібрані по ній докази не заперечив, пояснив, що вдень 21 травня 2022 року в парку біля місця його проживання між ним та потерпілим стався конфлікт, в ході якого він наніс дерев'яною палкою декілька ударів по рукам ОСОБА_4 , внаслідок чого спричинив йому тілесні ушкодження. Вказав, що потерпілого знає давно, живуть поряд, неприязних стосунків немає, проживає з матір'ю похилого віку, утримує неповнолітню дитину, підробляє приватним чином. Частково відшкодував потерпілому матеріальну та моральну шкоду, зобов'язався ближчим часом відшкодувати решту, приніс свої вибачення як ОСОБА_4 , так і його матері, яка доглядає за ним, щиро кається у скоєному, просив суворо не карати.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин кримінального провадження, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч.3 ст.349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються та вважає можливим обмежити обсяг дослідження доказів допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, що характеризують його особу.
При цьому суд з'ясував правильність розуміння обвинуваченим змісту цих обставин, з'ясував, чи не має сумнівів в добровільності його позиції, а також роз'яснив обвинуваченому, що він буде позбавлений права оспорювати ці обставини справи, а також кваліфікацію інкримінованого правопорушення в апеляційному порядку.
Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 в умисному спричиненні середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров,я, доказана повністю, а його дії правильно кваліфіковані ч.1 ст.122 КК України.
При обранні міри покарання, суд враховує думку потерпілого, який просив обрати покарання на розсуд суду, характер та ступінь тяжкості скоєного злочину, особу обвинуваченого, який вважається не судимим, зі слів підробляє приватним чином, отже має дохід, на обліку в спеціалізованих установах не перебуває, проживає із матір'ю похилого віку, утримує неповнолітню дитину, що свідчить про міцні соціальні зв'язки, за місцем проживання характеризується посередньо, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, перебуває на профілактичному обліку у відділі превенції Володимир-Волинського РВП в категорії «Кривдник», частково відшкодував потерпілому матеріальну та моральну шкоду, приніс свої вибачення за скоєне, засуджує свою поведінку та щиро кається у вчиненому.
Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне часткове відшкодування шкоди.
Обставиною, що обтяжує покарання суд визнає вчинення злочину відносно особи з інвалідністю.
При призначенні покарання обвинуваченому суд, згідно з вимогами ст.ст. 65 - 67 КК України та роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особливості конкретного кримінального правопорушення й обставини його вчинення, особу винного, його поведінку до вчинення кримінального правопорушення і після його вчинення, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання та вимоги ч.2 ст.50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а і виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженим.
Отже, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення, перевиховання та попередження вчиненню нових злочинів.
Відповідно до вимог ст.75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосуванняст.75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Таким чином, вирішення судом питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_5 покарання ґрунтується на наведених вище вимогах.
Враховуючи викладене, думку сторони публічного обвинувачення, потерпілого, обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, яке відповідно до ч.5 ст.12 КК України класифікується як нетяжкий злочин, особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого та їх наслідків, суд реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання, за яким визнав його винуватим, в межах санкції ч.1 ст.122 КК України, а саме у вигляді позбавлення волі з іспитовим строком.
Повною мірою врахувавши вказані обставини, а також зваживши на другорядну роль кари як мети покарання, суд приходить до висновку про те, що виправлення обвинуваченого є можливим без відбування покарання у виді позбавлення волі з встановленням іспитового строку, який буде достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення, що на думку суду відповідає меті покарання, є співрозмірним характеру вчиненого діяння, його наслідкам та особі винного.
Судом не встановлено обставин, які свідчили б про неможливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі.
Заходи забезпечення по даному кримінальному провадженні не застосовувались.
Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 01.07.2022 року відповідно до ч.4 ст.174 КПК України, слід скасувати.
Керуючись ст. ст. 368, 370, 374 КПК України, суд
ОСОБА_5 визнати винуватим у скоєнні злочину, передбаченому ч.1 ст.122 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.
На підставіст.75 КК України ОСОБА_5 звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року 6 (шести) місяців не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_5 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід ОСОБА_5 по вказаному кримінальному провадженню не обирався.
Речові докази:
- дерев'яну палку, яка передана на зберігання до кімнати речових доказів Володимир-Волинського РВП ГУНП у Волинській області - знищити.
Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 01.07.2022 року - скасувати.
На вирок суду може бути подана апеляція до Волинського апеляційного суду через Володимир-Волинський міський суд Волинської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору, та не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.
Суддя Тетяна ПУСТОВОЙТ