05 вересня 2022 року
м. Київ
Cправа № 910/12022/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Пєскова В. Г. - головуючого (судді-доповідача), Банаська О. О., Картере В. І.
перевіривши матеріали касаційної скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2022
у складі колегії суддів: Станіка С. Р. (головуючого), Тищенко О. В., Шаптали Є. Ю.
та на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2021
у складі судді Гулевець О.В.
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторно (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 18 924,78 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 18 924,78 грн, з яких: 3 235,25 грн - 3% річних за користування чужими коштами; 15 689,53 грн - інфляційні втрати.
30.08.2021 ухвалою Господарського суду міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12022/21, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
09.11.2021 рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2022, позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" 3% річних у розмірі 3 235,25 грн, інфляційні втрати у розмірі 15 689,53 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн та судовий збір у розмірі 2 270 грн.
05.08.2022 (згідно з відміткою на поштовому конверті) Моторним (транспортним) страховим бюро України надіслано на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить відступити від висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19 шляхом передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду; розглянути скаргу з викликом сторін; скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду 21.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 у справі № 910/12022/21 та прийняти нове рішення про відмову в позові у повному обсязі у зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю. Розподілити судові витрати.
До касаційної скарги скаржником не додано доказів сплати судового збору та доказів направлення копії скарги із доданими документами іншим учасникам справи.
17.08.2022 автоматизованою системою документообігу суду зазначену касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Пєскова В. Г. (судді-доповідача), Банаська О. О., Картере В. І.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом ГПК України), учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
У пункті 1 частини першої статті 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2021 установлено у розмірі 2 270 грн.
Предметом позову у даній справі є стягнення грошових коштів у розмірі 18 924,78 грн, що загалом менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на час подання позову у 2021 році (2 270 грн х 100 = 227 000 грн). Отже справа № 910/12022/21 є малозначною в силу статті 12 ГПК України.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Підставами касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 скаржник вказує пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України та вказує, що справа має виняткове значення для скаржника як учасника справи та фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у сфері виконання обов'язків страховиків - членів Моторного (транспортного) страхового бюро України, які перебувають в процесі добровільної ліквідації.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник стверджує про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду викладеному у постанові від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19, оскільки Верховний Суд у вказаній постанові з урахуванням якої суди попередніх інстанцій винесли оскаржувані рішення у цій справі, невірно застосували п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів".
Щодо виняткового, на думку скаржника, значення цієї справи для учасника справи, Моторне (транспортне) страхове бюро України вказує, що таке правозастосування, як у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19 стосується необмеженої кількості осіб, як потерпілих, що вже потрапили в ДТП, так і потерпілих, що потрапляють в ДТП з транспортними засобами, що забезпечені у страхових компаній минулих членів МТСБУ.
Скаржник вказує, що у постанові від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19 Верховним Судом не враховано, що МТСБУ є спеціальним суб'єктом у сфері обов'язкового страхування та є юридичною особою приватного права, а отже у даному правовому висновку не в повній мірі було розглянуто всі аспекти, які стосуються виконання обов'язків покладених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" на МТСБУ.
Скаржник також стверджує, що справа має значний суспільний інтерес для невизначеного кола осіб (потерпілих осіб внаслідок ДТП) та фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики у сфері виконання обов'язків страховиків - членів Моторно (транспортного) страхового бюро України, які на сьогоднішній день перебувають у процесі добровільної ліквідації.
На думку Моторного (транспортного) страхового бюро України, правильне застосування судами норми матеріального права, а саме підпункту ґ) пункту 41.1. статті 41 та підпункту а) пункту 41.2. статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Скаржник також вважає, що цю справу потрібно передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду для надання висновків щодо виключної правової проблеми, а саме які обов'язки виникають у Моторного (транспортного) страхового бюро України у разі визнання страховика члена МТСБУ банкрутом.
Крім того, в касаційній скарзі скаржник вказує, що, на думку МТСБУ, потрібно відступити від правового висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 20.07.2020, від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19, постановлені Верховним Судом у складі колегій суддів, що входять до складу судової палати для розгляду справ про банкрутство, а отже, на думку МТСБУ, дані судді Верховного Суду не можуть розглядати касаційну скаргу МТСБУ. Вказує, що на думку скаржника, у зв'язку з тим, що представник скаржника не підтримав при розгляді справи № 910/17324/19 не підтримав думу щодо правозастосування ст. 1212 ЦК України та Закону № 1961-IV, то судді судової палати для розгляду справ про банкрутство негативно налаштовані до скаржника, що призводить до безпідставної відмови у доступі до правосуддя.
З цього приводу колегія суддів зауважує, що Рішенням зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.10.2021 № 9 (з відповідними змінами та доповненнями) суддям судової палати для розгляду справ про банкрутство визначено таку спеціалізацію: справи про банкрутство; справи у спорах щодо недоговірних зобов'язань; справи щодо оскарження рішень третейських судів та про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів; заяви про відвід судді (суддів) у випадку, коли суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 35 ГПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Враховуючи викладене, а також те, що скаржником не подано заяви про відвід колегії суддів, як і не містить такої вимоги прохальна частина касаційної скарги, Верховний Суд не бере до уваги зазначені доводи касаційної скарги.
Верховний Суд зазначає, що під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги судом взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.
Разом з тим, обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у праворозумінні чи у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Водночас, скаржником не обґрунтовано у достатній мірі необхідності відступлення від вже сформованого висновку Верховного Суду викладеному у постанові від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19, щодо застосування норм права та передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а доводи скаржника зводяться до незгоди із судовим рішенням та до власного розуміння й тлумачення як судового акту так і закону в цілому, а тому колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від висновку Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах чи передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Колегією суддів встановлено, що зазначені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судом першої та апеляційної інстанції обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, зводиться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст рішень, ухвалених судами, й в цілому до заперечення результату розгляду справи судом, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконним, а тому підстав для відкриття касаційного провадження у даній справі за касаційною скаргою Моторно (транспортного) страхового бюро України немає.
При цьому Верховний Суд зазначає, що розгляд касаційних скарг покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".
Також, у касаційній скарзі заявник посилається на те, що подана ним касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та має виняткове значення для скаржника.
Однак, в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.
Крім того, вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Стосовно "виняткового значення" справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі відповідач жодних обґрунтувань не наводить.
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення пункту 2 частини другої та підпунктів "а" і "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України є необґрунтованими, оскільки предмет спору не містить обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії винятково значимих. Крім того, наведені скаржником в касаційній скарзі обставини не дають підстав для висновку, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 Господарського процесуального кодексу України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Моторно (транспортного) страхового бюро України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Щодо клопотання Моторного (транспортного) страхового бюро України про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає таке.
Верховний Суд відзначає, що частини третя, п'ята статті 302 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання Моторно (транспортного) страхового бюро України про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявлене клопотання не містить обґрунтування доводів заявника щодо наявності виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників чи обґрунтованих мотивів щодо необхідності відступлення від раніше викладеної правової позиції щодо застосування норми права.
На підставі викладеного та керуючись статтею 234, пунктом 2 частини 3 статті 287, статтею 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
1. Відмовити у задоволенні клопотання Моторно (транспортного) страхового бюро України про передачу справи № 910/12022/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Моторно (транспортного) страхового бюро України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2022 та на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 у справі № 910/12022/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Пєсков
Судді О. Банасько
В. Картере