06 вересня 2022 року м. Чернівці Справа №727/2654/15-ц
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Лисака І.Н.,
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,
секретар: Петранюк Ю.Т.,
позивач: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 травня 2022 року, ухваленого під головуванням судді Танасійчук Н.М., дата виготовлення повного тексту рішення суду 23.05.2022 року, -
У квітні 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованість за кредитним договором у розмірі 726 860,22 дол.США, що по курсу НБУ станом на 05.01.2015 року становить 11 455 317,07 грн, а також судових витрат.
В обґрунтування позову вказувало, що відповідно до укладеного кредитного договору № Е/V062384 від 01.09.2006 року ОСОБА_1 отримав строковий кредит у розмірі 170 000 дол.США. терміном до 30.08.2011 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14% річних у строки та в порядку, встановленими кредитним договором.
В якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором №Е/V062384 від 01.09.2006 року було укладено договір поруки із ОСОБА_2 .
В порушення умов договору відповідач ОСОБА_1 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 05.01.2015 року утворилася заборгованість в розмірі 726 860,22 дол.США, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 332403 дол.США; заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 394 456,42 доларів США.
Надалі АТ КБ «ПриватБанк» подало уточнену позовну заяву, в якій вказувало, що у зв'язку із порушенням зобов'язань за кредитним договором у ОСОБА_1 . Провадження №22-ц/822/591/22
станом на 18.01.2022 року виникла заборгованість у розмірі 1 350 654,03 дол.США, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 332 403,80 дол.США; заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 153 896,96 дол.США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 864 353,27 дол.США.
Вказувало, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише певної суми заборгованості, а тому кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Згідно норм цивільного законодавства, боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники.
На підставі наведеного просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів заборгованість, яка становить 486300,76 дол.США і по курсу НБУ станом на 18.01.2022 року становить 13 674 777,37 грн і складається з наступного: 332403,80 дол.США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 153 896,96 дол.США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23.05.2022 року провадження у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в частині стягнення тіла кредиту в сумі 332 403,80 дол.США закрито на підставі п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23.05.2022 року в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в частині стягнення заборгованості по відсотках в розмірі 153 896,96 дол.США відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким заявлені вимоги задовольнити.
При цьому вказує, що суд першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині не врахував положення кредитного договору щодо порядку і строку нарахування процентів за кредитним договором та безпідставно зазначив про втрату права банком нараховувати передбачені кредитним договором відсотки на залишок невиконаних зобов'язань.
Звертає увагу суду апеляційної інстанції на висновки, викладені в постановах ВП ВС у справі №910/17048/17 від 18.01.2022 року та №643/17966/14-ц.
Посилаючись на норми ст.ст.1048, 1054 ЦК України та з урахуванням того, що сторони погодили такі умови договору (п.3.4.) щодо нарахування процентів до дати повного погашення кредиту просить рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким вимоги банку в частині стягнення відсотків задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» - представник Цемка Я.А. просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, скаргу без задоволення. Вказує, що нарахування банком відсотків після 30.08.2011 року є незаконним.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у справі, вивчивши та обговоривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення суду першої інстанції наведеним вимогам закону відповідає.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд виходив з того, при зверненні позивача з позовом до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська та Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська й за результатами розгляду справ отримання судових рішень від 12.01.2011 року та 28.10.2011 року про стягнення з відповідачів боргу у вигляді тіла кредиту, відсотків за користування ним, позивач втратив право на стягнення відсотків за користування кредитом, визначених умовами кредитного договору, так як кредитодовець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування відсотків є безпідставним, та після того, як кредитор направив боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені кредитним договором, а сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту, що свідчить про відсутність підстав для стягнення після дати направлення вимоги про дострокове повернення кредиту.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками виходячи з наступного.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.09.2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №E/V062384, відповідно до якого банк надав строковий кредит у розмірі 170 000 дол.США терміном до 30.08.2011 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в строки та в порядку, встановленими кредитним договором (т.1 а.с.5-7).
Відповідно до додаткової угоди, яку укладено між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 31.10.2007 року про внесення змін до кредитного договору №Е/V062384 від 01.09.2006 року Банк зобов'язався за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит в вигляді відновлювальної лінії з лімітом кредитування 400 000 дол.США окремими траншами (т.1 а.с.7/зворот).
Пунктом 3.1. кредитного договору визначено, що за користування кредитом в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно п.п.2.4.1., 3.3., 3.4. даного договору, позичальник сплачує відсотки в розмірі 14% річних.
Відповідно до ст.212 ЦК України при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п.1.3., 2.3.1., 3.3. даного договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі від ставки зазначеної в п.3.1. даного договору, розраховані від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом (п.3.2.).
Пунктом 3.3. зазначеного договору обумовлено, що повернення кредиту і сплата відсотків за його використання відповідно до п.п.3.1., 3.2. цього договору здійснюється в порядку і терміни згідно графіку погашення кредиту та відсотків, який оформляється у вигляді додатку 1 до цього договору і є його невід'ємною частиною. Суми платежів що вказані в графіку погашення кредиту та відсотків, містять заборгованість по кредиту і відсотки за користування кредитом, розраховані відповідно до п.3.4. даного договору. При несплаті відсотків та/або частини кредиту у вказану у графіку дату вони вважаються простроченими. Кошти для погашення заборгованості направляються для сплати насамперед прострочених відсотків по кредиту, далі відсотків по кредиту, далі простроченої заборгованості за кредитом, далі пролонгованої заборгованості за кредитом. Частина суми, що залишилася спрямовується на погашення заборгованості за кредитом. Остаточне погашення заборгованості за кредитом виконується не пізніше дати, вказаної у п.1.3. даного договору. Сума остаточного погашення заборгованості може відрізнятися від суми щомісячного платежу.
Нарахування відсотків здійснюється з дати списання коштів з позикового рахунку до майбутньої дати сплати відсотків та/або за період, який починається з попередньої дати сплати відсотків по поточну дату сплати відсотків. Нарахування відсотків проводиться до повного погашення заборгованості по кредиту та здійснюється починаючи з дати списання засобів з позикового рахунку до дати повного погашення кредиту. Відсотки розраховуються по фактичному залишку заборгованості на кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом і 360 днів у році. Дата погашення кредиту в рахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше за день до повного погашення суми кредиту (п.3.4.).
Матеріали справи також містять додатки №1 від 05.09.2006 року та від 30.11.2007 року до кредитного договору №Е/V062384 з графіком погашення кредиту та відсотків (т.1 а.с.8-9).
В якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 01.09.2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №Е/V062384. Згідно п.2 вказаного Договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (т.1 а.с.13).
Згідно додаткової угоди, укладеної між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 31.10.2007 року до договору поруки №Е/V062384 від 01.09.2006 року, а саме п.1 предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх обов'язків за кредитним договором від 01.09.2007 року, згідно якому кредитор надав боржнику кредит в сумі 400 000 дол.США, а боржник зобов'язаний повернути кредит в строк до 30.08.2011 року (а.с.13/зворот).
Відповідно до заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 28 жовтня 2011 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» 4 891 070,83 грн, судовий збір 1700 грн та витрати ІТЗ 120 грн (т.1 а.с.58).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у рахунок погашення кредитного договору № Е/V062384 від 01 вересня 2006 року 3 738 974,86 грн. Стягнуто солідарно з ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором №Е/V062384 від 01 вересня 2006 року 200 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у рахунок погашення кредитного договору №Е/V06271 від 24 лютого 2006 року - 1 572 988,53 грн. Стягнуто солідарно з ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» в рахунок повернення заборгованості за кредитним договором №Е/V06271 від 24 лютого 2006 року 200 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» в рахунок погашення кредитного договору №SAMDN03000007618053 від 06 червня 2006 року - 37 210,05 грн. Стягнуто солідарно з ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь держави судовий збір 1 700 грн. та витрат ІТЗ 120 грн. (т.1 а.с.59-62).
Згідно розрахунку заборгованості за договором №Е/V062384 від 01.09.2006 року станом на 05.01.2015 року заборгованість за кредитом складала 726 860,22 дол.США (т.1 а.с.10-11).
Частиною 1 ст.526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ч.1 ст.611 ЦК України).
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу, про що зазначено в ч.1 ст.1050 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц зроблено висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору.
Тобто, у випадку пред'явлення кредитором вимоги про дострокове повернення кредиту на підставі частини другої статті 1050 ЦК України, такими діями кредитор на власний розсуд змінює умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
Як вже встановлено, банк скористався своїм правом та звернувся до відповідачів з позовом про стягнення заборгованості, крім іншого, за кредитним договором №Е/V062384 від 01.09.2006 року, рішення судів набрали законної сили.
Крім того, згідно усталених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц після спливу визначеного договором строку кредитування припиняється право кредитодавця нараховувати проценти за кредитом. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 910/21449/17 зазначено, що «4.11. У пункті 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 зауважено, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання визначена законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №910/1238/17, від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12). Отже, зміст правової позиції Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у кредитному договорі може бути передбачено сплату процентів за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Такі проценти може бути стягнуто кредитодавцем і після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №5017/1987/2012). Аналогічну правову позицію викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зазначено, що «статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа №14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа №14-154цс18)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц зазначено, що «відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. […] Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, від 4 червня 2019 року у справі №916/190/18. […] Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову».
Таким чином, вимоги банку у цій справі про захист порушеного права шляхом стягнення відсотків за ст.1048 ЦК України не підлягають задоволенню, оскільки таке право банком втрачено з часу набуття чинності зазначених вище рішень судів про дострокове стягнення заборгованості.
Після ухвалення зазначених рішень нарахування процентів, пені та штрафу є неправомірними, а кредитор має право на стягнення коштів, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України. Втім у справі, що переглядається, АТ КБ «ПриватБанк» пред'явив вимогу про стягнення з відповідачів сум гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, однак ухвалою суду відмовлено у прийнятті такої заяви. Зазначена ухвала АТ КБ «ПриватБанк» не оскаржувалася.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції відмовляючи в позові зазначив, що при достроковому стягненні боргу за кредитним Договором позбавив права кредитора вимагати з боржника стягнення відсотків, передбачених таким Договором, не відповідає дійсності, оскільки суд відмовляючи у задоволенні вимог вказав лише те, що положення абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України не підлягають застосуванню, з чим погоджується колегія суддів, оскільки за таких обставин справи підлягає застосуванню ч.2 ст.625 ЦК України, вимоги за якими в рамках цього спору до розгляду не приймалися.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість судового рішення в оскаржувані частині, підстав для скасування або зміни у суду апеляційної інстанції немає.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться саме до переоцінки доказів, що було зроблено судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий Лисак І.Н.
Судді : Височанська Н.К.
Литвинюк І.М.