6 вересня 2022 року м. Чернівці
справа № 718/927/22
провадження 22-ц/822/678/22
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Перепелюк І. Б.
суддів : Владичана А.І., Литвинюк І.М.
секретар Петранюк Ю.Т.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 червня 2022 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди,
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Позов обгрунтовано наступним. 07.07.2008 року в приміщенні Оршовецької сільської ради Кіцманського району Чернівецької області в кабінеті сільського голови відповідач ОСОБА_2 наніс позивачу два удари кулаком в обличчя і груди, внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження у вигляді крововиливу в склеру лівого ока, які, згідно акту судово-медичного обстеження № 269 від 08.07.2008 року, відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Внаслідок протиправних дій відповідача, позивач звернулась до Кіцманського РВ УМВС України в Чернівецькій області. Слідчим відділом Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецької області здійснювалось досудове розслідування за кримінальним провадженням, яке внесено 06.12.2012 р. до ЄРДР за №12012270110000068, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.
Позивач ОСОБА_1 визнана потерпілою в даному кримінальному провадженні.
06.06.2017 року начальником СВ Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12012270110000068 від 06.12.2012 р. за ч. 1 ст. 125 КК України.
Також посилається на те, що в подальшому за фактом того самого діяння відкрито інше кримінальне провадження, відтак здійснювалось досудове розслідування за кримінальним провадженням, яке внесено 28.01.2020 р. до ЄРДР за №42020260000000042, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
Постановою слідчого СВ Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області від 03.03.2020 р. зазначене кримінальне провадження закрите на підставі п.9-1 ч.1 ст.284 КПК України, оскільки існує не скасована постанова слідчого від 06.06.2017 р. про закриття кримінального провадження за даним фактом з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.284 КПК України, за відсутністю складу кримінального правопорушення.
Крім цього, зазначає, що з відповіді прокуратури Чернівецької області № 04/212-3215-13 від 10.09.2020 р. слідує, що 03.03.2020 р. СВ Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області кримінальне провадження №42020260000000042 від 28.01.2020 р. за ч. 1 ст. 125 КК України з приводу спричинення відповідачем тілесних ушкоджень позивачу закрито на підставі п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.
17.08.2021 року позивач звернулась до суду з скаргою на постанову про закриття кримінального провадження від 03.03.2020 року.
Ухвалою слідчого судді Кіцманського районного суду Чернівецької області від 14.09.2021 року у задоволенні скарги відмовлено.
Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 23.09.2021 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу слідчого судді Кіцманського районного суду Чернівецької області від 14.09.2021 року без змін.
Матеріалами кримінальних проваджень встановлено, що відповідач ОСОБА_2 наніс тілесні ушкодження позивачу ОСОБА_1 , що підтверджується актом судово-медичного обстеження №269 від 08.07.2008 р. та поясненням ОСОБА_3 .
Наслідком спричинених відповідачем їй тілесних ушкоджень є погіршення зору, що підтверджуються також консультативними висновками спеціаліста (окуліста), консультативним заключенням від 11.02.2015 р., епікризом з історії хвороби від 05.05.2017 р. № 7252/946, виписним епікризом від 09.11.2018 р., виписним епікризом від 10.03.2020 р., направленням на консультацію до окуліста ОКП від 27.02.2020 р. № 87, внаслідок відновлення якого вона має постійні витрати та потребу у проведенні операції, проте, коштів для операції у неї відсутні.
Внаслідок вчинення відповідачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, позивач понесла витрати на придбання медичних препаратів та отриманням медичної допомоги, витрати на дорогу, що позивачу додавало незручностей, а її основний дохід фактично витрачався на лікування.
Зазначала, що після отримання медичної допомоги, вимушена перебувати в стаціонарі 2 рази на рік, також відновлювати здоров'я та провести відповідну для цього операцію.
Вказувала, що загальна сума понесених позивачем матеріальних витрат пов'язаних із лікуванням та допоміжних витрат внаслідок отриманих тілесних ушкоджень складає 50489 грн. 11 копійок.
Крім того, враховуючи характер та обсяг фізичних, душевних, психічних її страждань, позивач оцінює спричинену їй моральну шкоду у розмірі 100000 гривень.
Просила стягнути з ОСОБА_2 витрати пов'язані із лікуванням внаслідок отриманих тілесних ушкоджень в розмірі 50489 грн. 11 коп. та завдану їй моральну шкоду в розмірі 100000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 червня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Кіцманського районного суду від 29 червня 2022 року скасувати, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди задовольнити в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що при розгляді справи суд першої інстанції, незважаючи на наявність в матеріалах справи письмових доказів у вигляді акту судово-медичного обстеження №269 від 08.07.2008 року, письмових пояснень свідків, відкритих та закритих кримінальних проваджень проти ОСОБА_2 , дійшов помилкового висновку про відсутність належних та допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності вини ОСОБА_2 у спричиненні позивачу матеріальної шкоди. Також помилковим є висновок суду про відсутність доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння позивачу сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю чи інших втрат немайнового характеру саме з боку відповідача ОСОБА_2 .
Вважає, що нею доведено та підтверджено належними та допустимими доказами позовні вимоги.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що згідно Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження №12012270110000068, внесеного до ЄРДР 07.12.2012 року за правовою кваліфікацією ч.1 ст. 125 КК України, внесено відомості про те, що 08.07.2008 року в приміщенні Оршовецької сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, ОСОБА_4 побив ОСОБА_1 1946 року народження.
Відповідно до акту судово-медичного обстеження №269 Чернівецького обласного бюро СМЕ Кіцманське міжрайонне відділення від 10.07.2008 року у ОСОБА_1 наявний діагноз: крововилив в склеру лівого ока.
Постановою про закриття кримінального провадження слідчого СВ Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області капітана поліції Скрипчук Н.Ю. від 03.03.2020 року, кримінальне провадження №42020260000000042, внесене до ЄРДР 28.01.2020 року за правовою кваліфікацією ч.1 ст. 125 КК України, закрито на підставі п.9-1 ч.1 ст. 284 КПК України, оскільки існує не скасована постанова від 06.06.2017 року про закриття кримінального провадження №12012270110000068 від 06.12.2012 року за цим же фактом у зв'язку з встановленням відсутності ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 КК України.
У постанові начальника СВ Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області Марочко В.П. від 06.06.2017 року про закриття кримінального провадження №12012270110000068 від 06.12.2012 року, зокрема, зазначено, що, згідно висновків комісійних судово-медичних експертів №081-Д від 13.06.2016 року, було встановлено, що станом на 08.07.2008 року на тілі ОСОБА_1 виявлено ушкодження у вигляді крововиливу у склеру лівого ока. При консультуванні підекспертної у галузевих фахівців (офтальмологів) у останньої встановлена наявність таких нозологічних одиниць як далекозорість обох очей слабкого ступеня, початкова катаракта обох очей, помутніння скловидного тіла лівого ока, ангіосклероз сітківки обох очей. Таким чином, комісія експертів не виключає можливості виникнення крововиливув склеру лівого ока ОСОБА_1 внаслідок спонтанного розриву сітки судини склери лівого ока.
З відповіді прокуратури Чернівецької області № 04/212-3215-13 від 10.09.2020 року на скаргу ОСОБА_1 , вбачається, що 03.03.2020 року СВ Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області кримінальне провадження №42020260000000042 від 28.01.2020 р. за ч. 1 ст. 125 КК України, з приводу спричинення відповідачем тілесних ушкоджень позивачу закрито на підставі п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Кіцманського районного суду Чернівецької області від 14.09.2021 року, залишеною без змін ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 23.09.2021 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінального провадження №42020260000000042 від 28.01.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, відмовлено.
Згідно консультативного висновку спеціаліста та виписних епікризів вбачається, що у ОСОБА_1 наявний діагноз хвороби: В/кутова ІІ-А (мед) глаукома ОИ та супутній: початкова катаракта ОС.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до положень ст. ст. 367, 368 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
За положеннями ч.1,2 ст.15, ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Частиною 1 статті 128 КПК України встановлено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно ч. 7 ст. 128 КПК України особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Частиною першою статті 1177 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Відповідно до статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно - курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення майнової шкоди з відповідача є безпідставними, оскільки кримінальне провадження за ч.1 ст.125 КК України відносно відповідача ОСОБА_2 закриті за відсутністю в діях останнього складу кримінального правопорушення, а отже відсутній причино-наслідковий зв'язок між діагнозом позивачки та причиною виникнення хвороби.
Відповідно до статей 12, 76, 77 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги позивача про стягнення майнової шкоди, оскільки подані нею докази, зокрема автобусні квитки та чеки на придбання медичних препаратів, самі по собі не є належними доказами у справі. При цьому відсутність у матеріалах справи медичних призначень та рецептів з призначеними медичними препаратами, виключає можливість суду перевірити надані позивачем чеки на предмет відповідності призначеного їй лікуванню. Крім того, суд звертає увагу на те, що подія, на яку посилається позивач відбулась 07.07.2008р., а надані позивачем медичні документи датовані 2017р., 2018р., 2020р., що унеможливлює зробити висновок про причинний зв'язок між подією та наслідками у вигляді пошкодження здоров'я та понесених позивачем витрат на лікування.
В оцінці дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, щодо оцінки зібраних у справі доказів, колегія суддів враховує, що неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини не можуть ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.
Як встановлено судом першої інстанції, ухвалою слідчого судді Кіцманського районного суду Чернівецької області від 14.09.2021 року, залишеною без змін ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 23.09.2021 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову про закриття кримінального провадження №42020260000000042 від 28.01.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, відмовлено.
Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі N 753/11000/14-ц (провадження N 61-11сво17) зазначив, що преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Позивач просив стягнути з відповідачів моральну шкоду в розмірі 100000 грн., яка виразилась в душевних стражданнях внаслідок отримання тілесних ушкоджень в результаті неправомірних дій відповідача.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина перша статті 1168 ЦК України).
У пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У відповідності до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Під час розгляду справи позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували наявність у діях ОСОБА_2 вини. Не встановлення вини особи, а саме складу цивільного правопорушення, є підставою для відмови у покладенні на особу обов'язку з відшкодування як майнової, так і моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, були предметом розгляду судом першої інстанції, при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.
При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду першої інстанцій, щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду.
Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального та процесуального права.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 29 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий І.Б. Перепелюк
Судді А.І. Владичан
І.М. Литвинюк