06 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/1596/22 пров. № А/857/8097/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Бруновської Н.В., Хобор Р.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року, ухвалене суддею Мірнович У.А. у м.Тернополі у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі №500/1596/22 за адміністративним позовом представника ОСОБА_1 - Кошулінського Богдана Івановича до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-
23 березня 2022 року представник ОСОБА_1 - Кошулінський Богдан Іванович звернувся до суду з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якому просив визнати дії щодо відмови у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 згідно його заяви від 18.01.2022 як представника по довіреності протиправними; зобов'язати поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з березня 2020 року згідно заяви представника по довіреності ОСОБА_2 від 18.01.2022.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Згідно доводів скаржника, судом першої інстанції не надано належної уваги тому факту, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутис яз усіма необхідними документами до відділу обслуговування громадян (сервісний центр) територіального органу Пенсійного фонду України. Крім того, пенсійний орган вважає припинення виплати пенсії ОСОБА_1 правомірним з огляду на наявність передбачених п.4 ч.1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстав.
Представник позивача правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.
Так, судом достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Тернопільським МУ УМВС України в Тернопільській області (а.с. 7), та з 09.03.2000 їй призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV.
Тимчасово перебуваючи у США, ОСОБА_1 довіреністю від 13.07.2020 уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси в «ПРИВАТБАНК» м. Тернопіль з питань розпорядження рахунками, відкритими на її ім'я, в тому числі депозитними, (вносити та знімати кошти); в тому числі отримувати належні їй грошові кошти, які знаходяться на вкладному рахунку № НОМЕР_2 , розпоряджатись цими рахунками, а в разі необхідності - закривати рахунки; уповноважила отримувати належну їй пенсію; вести від її імені справи у всіх державних, комерційних та громадських організаціях, а також її справи у Пенсійному фонді України, органах соціального захисту населення, у всіх судах, у всіх відділеннях ощадних та інших банків України для отримання пенсії та пластикових карток. Також позивач уповноважила ОСОБА_2 подавати від її імені заяви, документи з інших організацій, маючих вплив на розмір її пенсійного рахунку; відкривати та закривати рахунки на її ім'я, розпоряджатися цими рахунками, отримувати грошові кошти у всіх відділеннях ощадних та інших банків та отримувати платіжні картки та пін-конверти до них; уповноважила дозволом користуватися рахунком та правом розпису за неї згідно даного доручення. Доручення видане без права передоручення терміном на три роки і дійсне до 13.07.2023 (а.с.11-13).
З матеріалів справи слідує, що до березня 2020 року виплата пенсії ОСОБА_1 проводилася через АТ КБ «Приватбанк».
Згідно листа АТ КБ «Приватбанк» №444/04-01 від 12.12.2019 щодо осіб, суми пенсії та грошової допомоги яких одержуються за довіреністю більше як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, в якому зазначено особисті дані позивача, на домашню адресу позивача було надіслано запрошення від 03.02.2020 №04.11-36 із проханням звернутись до відділу обслуговування громадян (сервісного центру) №11 управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області для проведення процедури ідентифікації особи.
Оскільки до територіального управління пенсійного органу позивач особисто не звернулась та відповідна заява з банку не надходила, то з 01.03.2020 пенсійна виплата ОСОБА_1 була переведена на відділення поштового зв'язку.
З 01.09.2020 виплата пенсії ОСОБА_1 припинена у зв'язку із її неотриманням протягом періоду з 01.03.2020 по 31.08.2020.
На звернення представника позивача Кошулінського Б.І. із заявою про поновлення раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії, починаючи з дати припинення, та надання інформації про причини, що зумомовили припинення виплати пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України, листом №695-506/К-02/8-1900/22 від 07.02.2022 повідомило заявника про підстави припинення виплати пенсії ОСОБА_1 , роз'яснивши необхідність особистого звернення ОСОБА_1 до відділу обслуговування громадян (сервісний центр) територіального органу Пенсійного фонду України з усіма необхідними документами (а.с.14-18).
Представник позивача, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернувся до суду за захистом порушеного права його довірительки на належне пенсійне забезпечення.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України № 137-V від 14.09.2006, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України № 1058-IV від 09.07.2003 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частиною третьою ст.4 вказаного Закону встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 наведеного Закону передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФ України та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України № 1058-IV від 09.07.2003 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих наведеним Законом, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до ч.1 ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ч.1 ст.49 наведеного Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення п.2 ч.1 ст.49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФ України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Такий правовий висновок сформульований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 805/402/18.
Зі змісту листа пенсійного органу слідує, що підставою для припинення виплати позивачу пенсії слугувало отримання пенсії по довіреності більше року, відсутність особисто поданої заяви пенсіонера про продовження строку виплати пенсії за довіреністю, що мало своїм наслідком переведення виплати пенсії через поштове відділення, а в подальшому припинення її виплати по причині тривалого неодержання пенсії пенсіонером.
Аналіз зазначених норм вказаного Закону дає апеляційному суду підстави дійти висновку, що останній не містить такого переліку пов'язаних між собою та послідовних обставин, що спричиняють припинення виплати пенсії, як: отримання пенсії по довіреності більше року та особисто поданої заяви пенсіонера про продовження строку виплати пенсії за довіреністю, відсутність особисто поданої заяви пенсіонера про продовження строку виплати пенсії за довіреністю, на підставі чого в кінцевому підсумку позивачу припинено виплату пенсії.
Отже, неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд мало місце не з вини чи небажання позивача її отримувати, а через дії пенсійного органу по припиненню виплати такої.
Звідси, виплата пенсії ОСОБА_1 припинена з підстав, які не передбачені ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших законів.
Встановлення таких обставин свідчить про наявність в діях пенсійного органу ознак протиправності.
В контексті доводів позивача суд констатує, що отримання пенсії представником позивача перебуває в залежності від тимчасового місця проживання ОСОБА_1 у США. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала ст.14 Конвенції, у поєднанні зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й перебувають в цих держава тимчасово.
В межах справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
При вирішенні спірних правовідносин судом також враховано положення п.1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, згідно з яким заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.
Наведена норма вже була предметом тлумачення Верховного Суду. Зокрема, в постановах від 17.07.2018 (справа № 211/1789/17 (2-а/211/116/17)) та від 31.01.2019 (справа № 520/9721/16-а) Верховний Суд зазначив, що цією нормою передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФ України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Також належним виконанням зазначеної норми є звернення представника позивача (пенсіонера) до відповідача (органу ПФ України) на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем.
Оскільки повноваження представника позивача підтверджені нотаріально посвідченою довіреністю, що подана разом із заявою про поновлення пенсії ОСОБА_1 , тому за сукупності наведених обставин пенсійний орган безпідставно відмовив у прийнятті цих документів для поновлення виплати пенсії за довіреністю, а відтак дії пенсійного органу не відповідають критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, позивач як громадянка України має безумовне право на виплату призначеної їй пенсії.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи скаржника про порушення представником позивача встановленого порядку звернення до пенсійного органу за поновленням виплати пенсії.
В даному випадку відмова пенсійного органу у поновленні виплати пенсії у формі листа свідчить про відсутність наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів і згідно усталеної судової практики слідує, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
«Ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).
За наведених обставин в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме вирішення судом питання про визнання протиправними дій пенсійного органу щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за зверненням її представника за довіреністю згідно поданої ним заяви від 18.01.2022 та визначення пенсійному органу зобов'язання поновити ОСОБА_1 раніше призначену пенсію, починаючи з 01.03.2020 - дати припинення виплат через АТ КБ «Приватбанк».
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановлені статтею 309 КАС України.
Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2022 року у справі №500/1596/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор