06 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/16742/21 пров. № А/857/7445/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Бруновської Н.В., Хобор Р.Б.,
розглянувши у порядку письсьмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 березня 2022 року, ухвалене суддею Комшелюк Т.О. у м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 460/16742/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання до вчинення дій,-
10 грудня 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернулась в суд з позовною заявою до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якій просила визнати протиправними дії щодо не нарахування та невиплати з 02 червня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року №1210; зобов'язати провести з 02 червня 2021 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року №1210.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 березня 2022 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що реалізація конституційного права громадянина України на отримання передбачених статтею 39 Закону №796-XII виплат пов'язана із наявністю у громадянина таких обставин: 1) належність до осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, або до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) проживання на територіях радіоактивного забруднення.
Суд встановив, що позивач не має статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, який би підтверджувався відповідним посвідченням. Жодних доказів зворотного матеріали справи не містять та учасниками справи не надано. А відтак позивач не набула права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, передбаченого ст.39 Закону №796-ХІІ.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та проживає в смт Рокитне Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно з довідкою Управління з питань виплати пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 11 січня 2021 року №1700-04-02-13/4510, позивач перебуває на обліку та отримує пенсію по втраті годувальника, призначену з 02.09.2021 за нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не отримує надбавку по ст.51 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Не погоджуючись з діями відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року №1210, протиправними, звернулась до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Позивач вважає, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено її право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року. Позивач вважає, що розглядувані правовідносини відповідають ознакам типової справи за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18 (№Пз/9901/55/18).
Вимогами ч. 3 ст. 291 КАС України передбачено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Так, Верховним Судом ухвалено рішення у типовій справі від 21 січня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18 (№Пз/9901/55/18).
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року залишено без змін. Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі мають враховуватись судами при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року.
Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
а) позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
б)позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
в) позивач є непрацюючим пенсіонером;
г) відповідачем є відповідне управління Пенсійного фонду України;
д) предметом спору є нарахування та виплата з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції чинній до 1 січня 2015 року.
На інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі, може впливати подальша зміна законодавства, що регулює ці правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дана справа не відповідає ознакам типової справи, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18, оскільки у зразковій справі вирішувались позовні вимоги про визнання протиправною відмови пенсійного органу у відновленні нарахування та виплати позивачу за період з 17 липня 2018 року доплати до пенсії відповідно до ст. 39 Закону № 796-ХІІ.
Згідно обставин зразкової справи, до 1 січня 2015 року позивач отримував підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно достатті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІІу розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210.
З 1 січня 2015 року виплату такого підвищення було припинено у зв'язку з внесенням змін до Закону № 796-ХІІ Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», яким, зокрема, статтю 39 Закону№ 796-ХІІ було виключено.
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала:
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 1 січня 2015 року та підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни доЗакону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
1 січня 2016 року набрав чинностіЗакон № 987-VIII, яким доЗакону № 796-ХІІвключено статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дняухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідаютьКонституції Україниабо якщо була порушена встановленаКонституцією Українипроцедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення або проживають на цих територіях, на отримання підвищення до пенсії на підставістатті 39 Закону №796-ХІІ (в редакції до 01 січня 2015 року), - тобто в розмірі двох мінімальних заробітних плат (у зоні гарантованого добровільного відселення).
Таким чином, починаючи з 17 липня 2018 року відмова у відновленні нарахування та невиплати наведеній категорії осіб доплати до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, є протиправною бездіяльністю пенсійного органу.
З огляду на доводи позивача, наведені у позовній заяві та апеляційній скарзі, дослідженню підлягають обставини наявності у діях пенсійного органу щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, що віднесена до зони гарантованого добровільного відселення, ознак протиправності.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.
Водночас, ч.2 ст.44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно з частиною п'ятою ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, цією конституційною нормою передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина другастатті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конститу цією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п.4.1 мотивувальної частини вказаного рішення).
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.
З огляду на положення статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними.
Згідно згаданих норм такі повноваження суд реалізує в разі встановлення факту порушення прав, свобод та інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який б гарантував повний захист прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Відповідно до частини 2 ст.6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейський суд з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Водночас, в розумінні ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права і суд позбавлений можливості задовольняти вимоги в разі, якщо права позивача не були порушені.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що виникнення чи відновлення права на виплату пенсії (підвищення до пенсії, доплат), переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з призначенням пенсії, поновленням виплат чи переведення на інший вид пенсії.
Для отримання підвищення пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, передбаченого ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі двох мінімальних заробітних плат, першочергово необхідно звернутись до Головного управління Пенсійного фонду України із відповідною заявою та наданням необхідного переліку документів, як це передбачено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №22-1 від 25.11.2005.
Відповідно до п. 1.10 Порядку 22-1 особам, які одержують пенсію, призначену органами Пенсійного фонду за іншими законами, або допомогу, призначену органами соціального захисту населення, пенсія призначається з дати виникнення права на неї з урахуванням пункту 1.9 цього розділу.
За правилами п.1.9 Порядку 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Тобто, підставою для вчинення дій, спрямованих на нарахування та виплати підвищення до пенсії, передбаченої ст.39 Закону №796-ХІІ, є відповідна заява особи та перелік документів, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку.
Наданими на розгляд суду доказами підтверджуються доводи пенсійного органу про те, що позивач з 02.10.2012 по 01.09.2021 перебувала на обліку у песійному органі як отримувач пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання за нормами Закону України «Про загальнооов'язкове державне пенсійне страхування», а з 02.09.2021 - на пенсії по втраті годувальника за цим ж Законом. Позивач не отримує жодних пенсійних виплат за нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Судом також слушно наголошено на тому, що позивачем не надано доказів наявності у неї статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно преамбули Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру (ст.1 Закону №796-XII).
Відповідно до ст. 63 Закону №796-XII фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Згідно статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч.1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч.4).
Відповідно до п.2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Пунктом 3 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 №936, визначено, що виплата компенсацій, допомоги певних видів та надання пільг у разі, коли вперше встановлено відповідний статус постраждалої особи і видано відповідне посвідчення, проводиться з дня подання громадянином заяви, але не раніше ніж з дня видачі йому посвідчення встановленого зразка.
Тобто, саме посвідчення є документом, що підтверджує статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Позивач не заперечує висновків суду щодо відсутності у неї статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи. На думку позивача, для отримання спірних виплат достатнім є проживання на території гарантованого добровільного відселення та підтвердження згаданих обставнин довідкою селищної ради.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, є посвідчення встановленого зразка.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 28.03.2018 у справі № 333/2072/17(2-а/333/122/17).
В даному випадку відповідачем не вчинено будь-яких перешкод у реалізації права позивача на отримання заявлених виплат, а у діях (бездіяльності) відповідача суд не вбачає ознак невідповідності критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України. В даному випадку позовні вимоги щодо визнання дій пенсійного органу протиправними та зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ є передчасними.
При цьому суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими покликання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, оскільки правовідносини, відносно яких вони сформовані, є відмінними від розглядуваних у даній справі.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановлені статтею 309 КАС України.
Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 березня 2022 року у справі №460/16742/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор