Справа № 240/20514/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос Оксана Валентинівна
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
06 вересня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
у вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) в якому просив:
-визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо не неврахування сум отриманої позивачем, за попередні два місяці винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплаті матеріальної допомоги за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.; обчислення розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та оплаті щорічних оплачуваних відпусток за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки; а також щодо не врахування сум отриманої винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплаті грошової компенсації за невикористані 10 днів щорічної відпустки, виплаченої в листопаді 2019року, та грошової компенсації за невикористані 172 дні щорічних відпусток за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки;
- зобов'язати Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплати неврахованих сум отриманих, за попередні два місяці винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплаті матеріальної допомоги за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.; обчислення розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та оплаті щорічних оплачуваних відпусток за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки; а також щодо не врахування сум отриманої винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплаті грошової компенсації за невикористані 10 днів щорічної відпустки, виплаченої в листопаді 2019 року, та грошової компенсації за невикористані 172 дні щорічних відпусток за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 травня 2022 року позов задоволено частково.
Визнано неправомірною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Житомирській області в особі ліквідаційної комісії щодо невиплати ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.
Зобов'язано Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати не врахованих сум отриманих, за попередні два місяці винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплаті матеріальної допомоги за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.; обчислення розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та оплаті щорічних оплачуваних відпусток за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки; щодо не врахування сум отриманої винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані 10 днів щорічної відпустки, виплаченої в листопаді 2019 року, та грошової компенсації за невикористані 172 дні щорічних відпусток за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Центрально-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно наказу №2269 від 24.12.2019 ОСОБА_1 27.12.2019 звільнено із посади начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області.
Так, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду №240/16767/20 від 07 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2021, позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) щодо не врахування сум отриманої ОСОБА_1 за попередні два місяці винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплаті йому матеріальної допомоги за 2016,2017,2018 та 2019 роки.
Зобов'язано Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) врахувати суми отриманої ОСОБА_1 за попередні два місяці винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплати йому матеріальної допомоги за 2016,2017,2018 та 2019 роки.
Визнано протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) щодо не врахування сум отриманої ОСОБА_1 винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та оплаті йому щорічних оплачуваних відпусток за 2016,2017,2018 та 2019 роки.
Зобов'язано Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) врахувати суми отриманої ОСОБА_1 винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та оплаті йому щорічних оплачуваних відпусток за 2016,2017,2018 та 2019 роки.
Визнано протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) щодо не врахування сум отриманої ОСОБА_1 винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплаті йому грошової компенсації за невикористані 10 днів щорічної відпустки, виплаченої в листопаді 2019року, та грошової компенсації за невикористані 172 дні щорічних відпусток за 2016,2017,2018 та 2019 роки.
Зобов'язано Головне територіальне управління юстиції у Житомирській області (в особі ліквідаційної комісії) врахувати суми отриманих ОСОБА_1 винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплаті йому грошової компенсації за невикористані 10 днів щорічної відпустки, виплаченої в листопаді 2019року, та грошової компенсації за невикористані 172 дні щорічних відпусток за 2016,2017,2018 та 2019 роки., та здійснити відповідний перерахунок та їх виплату.
Вказане судове рішення набрало законної сили та на його виконання видано виконавчі листи.
На виконання рішення суду 25.08.2021, відповідачем проведено нарахування та виплату коштів на рахунок позивача в сумі 322666,64 грн., згідно платіжного доручення від 18.08.2021 №11.
Проте, вважаючи порушеними свої права на отриманні усіх передбачених законодавством виплат при звільненні, а тому позивач звернувся до суду із даним позовом.
За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог частково.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 116 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу роз'яснив : “ Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів, окрім іншого, звертає увагу на правову позицію, викладено Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.
Так, правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).
При цьому, 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі “Меньшакова проти України”] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" №100 від 08.02.1995 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно наказу № 2269 від 24.12.2019 року ОСОБА_1 27.12.2019 звільнено із посади начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області.
Так, на виконання рішення суду 25.08.2021, відповідачем проведено нарахування та виплату коштів на рахунок позивача в сумі 322666,64 грн., згідно платіжного доручення від 18.08.2021 №11.
При цьому, відповідачем не заперечується, що середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні позивачу не виплачено.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на нарахування та виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні а саме, за час затримки виплати неврахованих сум отриманих, за попередні два місяці винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплаті матеріальної допомоги за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.; обчислення розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та оплаті щорічних оплачуваних відпусток за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, а також щодо не врахування сум отриманої винагороди державного виконавця при обчисленні розрахунку середньомісячної заробітної плати для нарахування та виплаті грошової компенсації за невикористані 10 днів щорічної відпустки, виплаченої в листопаді 2019 року, та грошової компенсації за невикористані 172 дні щорічних відпусток за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 травня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.