Справа № 560/8481/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Салюк П.І.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
05 вересня 2022 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання рішень, дій, бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив:
- визнати рішення, дії чи бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, щодо не виплати недоотриманої пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 07 листопада 2018 року протиправними та дискримінаційними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області виплатити недоотриману пенсію за період 07 жовтня 2009 року по 07 листопада 2018 року з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2022 року провадження у справі закрито на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України та роз'яснено сторонам, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Не погодившись з судовим рішенням про закриття провадження у справі, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач відзначив про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного висновку. Зокрема, скаржник не погоджується з тим, що сторони, предмет та підстави позову, заявленого позивачем у даній справі, є аналогічними з тими, з якими позивач уже звертався до суду раніше та яким вже була надана оцінка в межах іншої справи та постановлено рішення, яке набрало законної сили.
Враховуючи вимоги ст. 311, ч. 2 ст. 312 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року по справі №560/1466/19, що набрало законної сили.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження у справі. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Умовами застосування п.4 ч. 1ст. 238 КАС України для закриття провадження є:
- тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають);
- остаточне вирішення тотожного спору постановою чи ухвалою, яка перешкоджає повторному зверненню до суду (про відмову у відкритті провадження чи закриття провадження);
- набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.
При цьому, слід зазначити, що підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення. Отже, визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
З матеріалів даної справи вбачається, що у травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачу від 03.12.2018 та від 13.02.2019;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області провести поновлення та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 з 07.10.2009 з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 червня 2019 року по справі №560/1466/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо неприйняття рішення про відновлення раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 08 листопада 2018 року. У решті позовних вимог відмовлено.
В зазначеному рішенні суду також зазначено, що законодавством не встановлено обов'язку для пенсійного органу як суб'єкта владних повноважень поновлювати пенсію громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон автоматично з 07.10.2009, при цьому за відсутності у пенсійного органу станом на 07.10.2009 інформації про факт життя такої особи, її місце проживання тощо. Водночас, позивачем не було наведено обґрунтованих причин, які унеможливили його звернення, як особи, яка в першу чергу зацікавлена в поновленні виплати пенсії, звернутися до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії після прийняття Конституційним Судом України рішення №25-рп/2009 07.10.2009 та до 08.11.2018.
Наведене свідчить, що спір, який виник між учасниками справи щодо виплати недоотриманої пенсії за період 07 жовтня 2009 року по 07 листопада 2018 року з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вже вирішено судом у межах справи №560/1466/19.
При цьому, судова колегія відзначає, що позивач отримавши відмову у задоволенні вказаної вимоги в межах іншої справи, не повинен зловживати своїм правом звернення до суду.
В даному випадку, вирішити вказане питання позивач повинен був в рамках апеляційного оскарження рішення суду у справі №560/1466/19 в частині відмовлених позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні підстави для закриття провадження у справі, оскільки спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом раніше.
Відтак, оскільки є така, що набрала законної сили постанова суду фактичного з того самого предмету спору і між тими самим сторонами, і тих самих підстав - тому наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, судова колегія враховує, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.