Справа № 120/18911/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції -Свентух В.М.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
06 вересня 2022 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі ГУ ПФУ в м.Києві, далі Управління) в якому просила:
-визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в м. Києві щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку;
-зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 26.11.2021 року.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року позов задоволено:
-визнано протиправною відмову ГУ ПФУ в м. Києві щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
-зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення період роботи у Куренівському тролейбусному ремонтно-експлуатаційному депо з 20.07.2016 року по 09.09.2021 року та призначити пенсію за вислугу років відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 26.11.2021 року.
Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтуванні апеляційної скарги Управління посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 26.11.2021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до ГУ ПФУ у Вінницькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
За результатом розгляду заяви відповідач листом №2600-0213-8/191692 від 01.12.2021 повідомив про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи. У вказаному рішенні зокрема зазначено, що до пільгового стажу не зарахований період роботи з 20.07.2016 по 09.09.2021, згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 91 від 25.10.2021, оскільки в довідці не зазначено про роботу на пасажирському транспорті (пасажирському тролейбусі).
Також підставою для відмови слугував недостатній вік позивача (50 років), оскільки, як зазначає відповідач у своєму рішення, що згідно частини 4 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення" право на пенсію за віком мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт "а" статті 13 Закону № 1788-XII у редакції до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року № 2148-VIII. За таких обставин, необхідно надати перевагу саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача.
При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 надано до органу пенсійного фонду достатньо документів, що підтверджують пільговий стаж.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Ст. 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Отже, зважаючи на те, що і Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і Закон України "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом "з" статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
За змістом п.2 розділу XV-І Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N213-VIII".
Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N213-VIII.
Відповідно до п.2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року N213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років".
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме- п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII та ч.8 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за п."з" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей".
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, колегія суддів констатує, що обрані адміністративним органом у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб'єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на вищевикладене колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для заявника закону.
Стосовно зарахування до пільгового стажу, періоду роботи ОСОБА_1 з 20.07.2016 по 09.09.2021, то колегія суддів вказує на наступне.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" № 637 від 12.08.1993 року (далі - Постанова № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
В свою чергу, у пункті 20 Порядку № 637 закріплено, що у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників.
Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт як водія міського пасажирського транспорту за умови дотримання вимог пункту "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Відсутність підтвердження цих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу та призначення пенсії на пільгових умовах.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відсутність якої передбачає застосування Порядку № 637.
В матеріалах справи міститься копія трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 згідно записів у якій позивач: 17.04.2006 - прийнята в тролейбусне депо водієм тролейбуса 3 класу; 01.06.2008 - присвоєний 2 клас водія тролейбусу; 30.09.2010 - звільнено за власним бажанням; 08.10.2010 - зарахована водієм тролейбуса 2 класу; 01.12.2013 - присвоєно 1 клас водія тролейбуса - наказ 325; 15.07.2016 - звільнено за власним бажанням; 20.07.2016 - прийнято водієм тролейбуса 1 класу.
Інші записи у трудовій книжці відсутні, однак, на підтвердження трудової діяльності ОСОБА_1 на посаді водія тролейбуса в матеріалах справи міститься ряд довідок.
Так, згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 25.10.2021 року № 91, виданої Куренівським тролейбусним ремонтно-експлуатаційним депо, ОСОБА_1 , з 20.07.2016 по 09.09.2021 працювала повний робочий день на посаді водія тролейбуса.
За змістом довідки від 18.11.2021 року №67, виданої Тролейбусним ремонтно-експлуатаційним депо №1 ОСОБА_1 з 08.10.2010 року по 15.07.2016 рік працювала на посаді водія тролейбуса на лінії з повною місячною нормою годин та була зайнята перевезенням пасажирів в межах міста.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що довідкою від 25.10.2021 року № 91 підтверджено ту обставину, що позивач працювала водієм міського пасажирського транспорту, у зв'язку з чим спірний період, а саме-з 20.07.2016 року по 09.09.2021 рік підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи позивача.
Відносно посилань відповідача на те, що у довідці від 25.10.2021 року № 91 не зазначено про роботу саме на пасажирському тролейбусі, то Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Вказане також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної постановах від 30 вересня 2021 року (справа №300/860/17), від 06 квітня 2022 року (справа № 607/7638/17) та від 11 травня 2022 року (справа № 120/1089/19-а).
При цьому, як свідчать висновки Верховного Суду, висловлені у постанові №496/1192/17 від 27 березня 2020 року , формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Поряд з цим як вірно звернуто увагу судом першої інстанції, пунктами 3.3, п. 4.1, 4.2 Порядку №22-1 встановлено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, зазначеним у пунктах 1.1 і 1.2 розділу I цього Порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає.
В матеріалах справи наявна розписка-повідомлення від 26.11.2021 року №10725, у якій міститься перелік прийнятих відповідачем документів, однак останній не повідомив позивачу переліку відсутніх документів, які йому слід було подати для призначення пенсії, принаймні такі у розписці-повідомленні відсутні.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років є протиправними, а тому слід відповідача зобов'язати відповідача зарахувати до спеціального стажу позивача, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення період роботи у Куренівському тролейбусному ремонтно-експлуатаційному депо з 20.07.2016 року по 09.09.2021 року та призначити пенсію за вислугу років відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 26.11.2021.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 243, 250, 304, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Смілянець Е. С.