Справа № 620/4090/22 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
01 вересня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Лічевецького І.О., суддів - Василенка Я.М., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій, стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошей, що належать йому та є його власністю, у розмірі 1 248 221,23 грн. (пенсії за минулий час);
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 пенсію за минулий час, з 01 квітня 2019 року по 31 травня 2022 року, в розмірі 1 248 221,23 грн. (один мільйон двісті сорок вісім тисяч двісті двадцять одна грн. 23 коп. ), однією сумою;
- визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, щодо відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплати 3% річних, інфляційних втрат та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасним проведенням перерахунку та несвоєчасною виплатою перерахованої раніше призначеної пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зробити розрахунок інфляційних втрат, виходячи з указаної відповідачем суми 1 248 221,23 грн. (пенсія за минулий час з 01.04.2019 року по 31.05.2022 року) та заяви від 08.02.2021 року про перерахунок пенсії з 01.04.2019 року (невиплата з 01.02.2021 року - з першого числа місяця подання заяви) у зв'язку з несвоєчасним проведенням перерахунку та несвоєчасною виплатою перерахованої раніше призначеної пенсії та видати ці розрахунки ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зробити розрахунок компенсації втрати частини доходів (пенсії), виходячи з указаної відповідачем суми 1248 221,23 грн. (пенсія за минулий час з 01.04.2019 року по 31.05.2022 року) та заяви від 08.02.2021 року про перерахунок пенсії з 01.04.2019 року (невиплата з 01.02.2021 року - з першого числа місяця подання заяви) у зв'язку з несвоєчасним проведенням перерахунку та несвоєчасною виплатою перерахованої раніше призначеної пенсії та видати ці розрахунки ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зробити розрахунки 3% річних, виходячи з указаної відповідачем суми 1 248 221,23 грн. (пенсія за минулий час з 01.04.2019 року по 31.05.2022 року) та заяви від 08.02.2021 року про перерахунок пенсії з 01.04.2019 року (невиплата з 01.02.2021 року - з першого числа місяця подання заяви) у зв'язку з несвоєчасним проведенням перерахунку та несвоєчасною виплатою перерахованої раніше призначеної пенсії та видати ці розрахунки ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області подати до суду у місячний строк, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2022 року відмолено у відкритті провадження в частині позовних вимог про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошей у розмірі 1 248 221,23 грн. (пенсії за минулий час) та стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 пенсії за минулий час, з 01.04.2019 по 31.05.2022 в розмірі 1 248 221,23 грн., однією сумою.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить дану ухвалу скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує незгодою з висновками суду щодо наявності правових підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі, оскільки стягнення суми 1 248 221,23 грн. не є тотожним зобов'язанню здійснити перерахунок та виплату пенсії.
Окрім цього, апелянт в апеляційній скарзі просить розглядати скаргу без його участі.
Ухвалою колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2022 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , встановлено строк до 29.08.2022 для подачі відзиву. Іншою ухвалою від 01.08.2022 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.09.2022 року.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.10.2021 у справі №620/9954/21 ГУ ПФУ в Чернігівській області здійснило перерахунок пенсії позивачу, але виплату за період з 01.04.2019 по 31.05.2022 в сумі 1 248 221,21 грн. не проведено.
На думку суду першої інстанції питання виплати позивачу пенсії в сумі 1248221,23 грн. охоплюється рішенням суду у справі №620/9954/21 та належить до предмета його виконання.
Таким чином, для захисту порушених прав при виконанні рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.10.2021 у справі №620/9954/21, позивач має право звернутись до суду із заявою в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується виходячи з наступного.
Відповідно до п. 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач, не погоджуючись з повнотою виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.10.2021 року №620/9954/21, звернувся до суду з новим позовом, фактичною підставою якого є незгода позивача з бездіяльністю пенсійного органу щодо виконання рішення в частині виплати різниці пенсії за період з 01.04.2019 по 31.05.2022.
Відповідно до статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження виконавче провадження», як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В частині першій статті 11 цього Закону йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України Про виконавче провадження .
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №686/23317/13-а.
Згідно статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Колегія суддів звертає увагу, що вищезазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Порядок оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п'ятої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Колегія суддів враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а.
За вказаних обставин, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Таким чином, для захисту порушених прав при виконанні рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.10.2021 у справі №620/9954/21, позивач має право звернутись до суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно п. 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Колегія суддів дійшла висновку, що суддею суду першої інстанції винесено законне, обґрунтоване рішення з врахуванням норм чинного законодавства і не знаходить підстав для його скасування.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним та є таким, що не відповідають обставинам справи.
Зі змісту частин 1-4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315, частини першої статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанова складена в повному обсязі 06 вересня 2022 р.
Головуючий суддя І.О.Лічевецький
Суддя Я.М.Василенко
Суддя О.М.Оксененко