Справа 758/16006/19 Головуючий у І-й інстанції - Захарчук С.С.
апеляційне провадження № 22-ц/824/6820/2022 Доповідач Заришняк Г.М.
23 серпня 2022 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Заришняк Г.М.
Суддів - Кулікової С.В., Рубан С.М.
при секретарі - Діденку А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 грудня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сос кредит» про зобов'язання вчинити дії,-
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ «Сос кредит» про зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позову вказував, що 07.11.19 р. з карткового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на його ім'я в АТ КБ «Приватбанк», було помилково перераховано грошові кошти на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ КБ «Приватбанк» на ім'я ТОВ «Сос кредит», на загальну суму у розмірі 21 418 грн.
Будь-яких договірних зобов'язань між позивачем та Товариством не існує.
26.11.19 року ОСОБА_1 надіслав листа ТОВ «Сос кредит» з вимогою про повернення зазначеної суми, яка була помилково перерахована на розрахунковий рахунок ТОВ «Сос кредит». Однак вказані кошти Товариство не повернуло.
Посилаючись на зазначенні обставини, просив зобов'язати ТОВ «Сос кредит» перерахувати грошові кошти у розмірі 21 418 грн. на рахунок позивача та стягнути з відповідача судові витрати: 768 грн. 40 коп. судового збору та 5 000 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 02 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
В судове засіданні суду апеляційної інстанції учасники справи не з'явились, будучи належним чином повідомленні про день та час розгляду справи, про причину своєї неявки суд не сповістили.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що відповідно до довідки, виданої АТ КБ «Приватбанк», з карти ОСОБА_1 за номером НОМЕР_3 07.11.19 р. були здійснені на р/р НОМЕР_2, отримувач ІНФОРМАЦІЯ_1наступні платежі: 3806 грн.; 8500 грн.; 306 грн.; 8806 грн. (а.с. 6).
Звертаючись в суд з даним позовом, позивач посилаєтьсяна норми ст. 1212 ЦК України та вказує на те, що зазначена сума грошових коштів була ним перерахована помилково.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином, ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Отже, для застосування зазначеної норми необхідно, по-перше, щоб одна особа набула (зберегла) майно за рахунок іншої. Збільшення або збереження в попередньому розмірі майна однієї сторони є результатом відповідного зменшення майна у іншої сторони. По-друге, необхідно, щоб набуття майна однією особою за рахунок іншої відбулося без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою. Безпідставно набуте майно повертається тому, за рахунок кого було набуте.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 07.11.19 року із свого карткового рахунку, відкритого у КБ «Приват Банк», було проведено чотири платежі на р/р НОМЕР_2 , відкритий у КБ «Приват Банк», отримувачем яких був ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі: 3806 грн.; 8500 грн.; 306 грн.; 8806 грн. (а.с. 6).
Належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що ОСОБА_1 помилково перерахував вказані грошові кошти, а ТОВ «Сос кредит» набув їх без достатньої правової підстави, передбаченої законом або угодою, позивачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції надано не було.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі, як на доказ помилкового перерахування коштів на рахунок Товариства, на лист-вимогу надіслану на адресу керівника ТОВ «Сос-кредит» №12 від 26.11.2029 року, в якому вказується про помилковість здійснення вказаних фінансових операцій по перерахуванню коштів ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «Сос-кредит» та відсутність будь-яких договірних зобов'язань між позивачем та відповідачем, не є беззаперечним та переконливим доказом на підтвердження доводів позивача.
Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував дійсні обставини справи, зібраним по справі доказам надав належну правову оцінку та прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , обґрунтовано відмовивши у задоволенні позову за недоведеністю.
Постановлене судом рішення відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права й не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги про те, що відсутність відзиву відповідача на позовну заяву свідчить про те, що відповідач продемонстрував недобросовісність користування своїми процесуальними правами та обов'язками, що в свою чергу надавало право суду витребувати докази у Товариства, які б у повній мірі підтверджували факт відсутності будь-яких договірних правовідносин між позивачем та відповідачем, не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Статтею 191 ЦПК України передбачено право на подачу відзиву на позовну заяву.
Так, ч.1 вказаної статті визначено, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Частиною 2 даною норми передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Отже, подачавідзиву на позовну заяву є правом відповідача, а не його обов'язком.
Крім того, за правилом ч.ч.1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.12 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч.1,2,4 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Позивач не був позбавлений права звернутись до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів на підтвердження позовних вимог, що передбачено ч.4 ст. 83 ЦПК України.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановлення рішення суду.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 02 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: