ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 серпня 2022 року м. Київ № 640/13682/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомГоловного управління ДПС у м. Києві
доОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
Головне управління ДПС у м. Києві (далі - позивач або ГУ ДПС у м. Києві) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 (надалі - відповідач або ОСОБА_1 ), в якому просить суд стягнути податковий борг ОСОБА_1 з податку на доходи фізичних осіб у сумі 221 309,12 грн., по військовому збору з фізичних осіб у сумі 39 503,19 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у відповідача обліковується податковий борг з податку на доходи фізичних осіб у сумі 221 309,12 грн., по військовому збору з фізичних осіб у сумі 39 503,19 грн.; сума податкового боргу виникла на підставі самостійно узгоджених платником податку зобов'язань; згідно із ст. 59 Податкового кодексу України відповідачу було винесено податкову вимогу № 60571-10 від 14.07.2020, яку було вручено відповідачу у визначений спосіб; відповідно до п.п. 95.3, 95.4 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється на виконання контролюючим органом, у розмірі суми податкового боргу або його частини; контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.
25.05.2021 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/13682/21 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
10.06.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що у провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва знаходиться на розгляді справа № 640/12576/21, в якій Головне управління ДПС у м. Києві просить стягнути з ОСОБА_1 податковий борг по військовому збору за 2019 рік у розмірі 39 503,19 грн., а також податковий борг з податку на доходи фізичних осіб за 2019 рік у розмірі 370 421,45 грн.; 05.02.2021 відповідач частково погасив заборгованість по податку з доходів фізичних осіб на суму 150 000,00 грн., проте позивач не скористався своїм правом зменшити розмір позовних вимог, а натомість подав до суду позовну заяву про стягнення з відповідача того самого боргу; крім того, на даний момент у ОСОБА_1 не існує заборгованості перед бюджетом, оскільки 04.06.2021 відповідачем на казначейський рахунок ГУК у м. Києві було сплачено 219 190,20 грн. та 1 231,25 грн. податку з доходів фізичних осіб (платіжні доручення № 196 та № 199 від 04.06.2021); зобов'язання по військовому збору за 2019 рік були помилково сплачені на рахунок для оплати військового збору юридичними особами, а тому 05.04.2021 відповідач подав до позивача заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені, в якій просив перерахувати 39 503,19 грн. на відповідний рахунок; 12.04.2021 по заяві прийнятий висновок і 20.04.2021 кошти були перераховані на відповідний казначейський рахунок; таким чином у відповідача не існує заборгованості з військового збору за 2019 рік, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно з довідкою Головного управління ДПС у м. Києві від 26.02.2021 № 5390/5/26-15-13-06-16 у платника податків ОСОБА_1 обліковується податковий борг у загальній сумі 260 812,31 грн., в т.ч. по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування - 221 309,12 грн., військовому збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування - 39 503,19 грн.
Заборгованість з податку на доходи фізичних осіб та військового збору підтверджується розрахунком сум податкового боргу станом на 24.02.2021, а також відомостями інтегрованої картки платника податків (код платежу 11010500 та НОМЕР_1 ).
Стосовно платника податку ОСОБА_1 складено податкову вимогу форми «Ф» від 14.07.2020 № 60571-10 на суму заборгованості податкового боргу 45 151,95 грн., з них з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування - 45 151,95 грн.
Вказана податкова вимога була надіслана на адресу відповідача ( АДРЕСА_1 ), проте не була вручена адресату за закінченням терміну зберігання.
Враховуючи наявність у ОСОБА_1 податкового боргу, Головне управління ДПС у м. Києві, просить суд стягнути податковий борг за рахунок коштів на рахунках платника податків у банках, що обслуговують платника.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Відповідно до п. 56.11 ст. 56 ПК України не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.
За приписами п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно положень п. 57.3 ст. 57 ПК України, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
В розумінні пп. 14.1.39 та пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності; податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Пунктом 59.1 ст. 59 ПК України передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п. 59.4 ст. 59 ПК України).
Відповідно до п. 59.5 ст. 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Згідно з п. 42.2 ст. 42 ПК України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Судом встановлено, що стосовно платника податку ОСОБА_1 складено податкову вимогу форми «Ф» від 14.07.2020 № 60571-10 на суму заборгованості у розмірі 45 151,95 грн. за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування (код класифікації доходів бюджету - 11010500). Дана вимога була направлена на адресу відповідача, однак не отримана та повернена на адресу позивача у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Порядок реалізації права контролюючого органу на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу визначено ст. 95 Податкового кодексу України.
Згідно із п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України, стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Відповідно до п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про сплату податку на доходи фізичних осіб, а також про те, що зобов'язання по військовому збору за 2019 рік нею були помилково сплачені на рахунок для оплати військового збору юридичними особами, а не на рахунок для оплати фізичними особами. У зв'язку з цим, відповідачем подано відповідну заяву до контролюючого органу і 20.04.2021 кошти були перераховані на відповідний казначейський рахунок.
Суд відмічає, що ОСОБА_1 сплачено суми податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб відповідно до платіжних доручень:
№ 196 від 04.06.2021 на суму 219 190,20 грн. (з податку на доходи фізичних осіб);
№ 199 від 04.06.2021 на суму 1 231,25 грн. (з податку на доходи фізичних осіб).
Також суд відмічає, що відповідно до витягу з електронного кабінету платника податків станом на 09.06.2021 у ОСОБА_1 відсутня заборгованість за платежем військовий збір з фізичних осіб (11011001).
Таким чином, відповідачем на час розгляду справи сплачено: з податку на доходи фізичних осіб 220 421,45 грн. (219 190,20 + 1 231,25) з 221 309,12 грн. та з військового збору 39 503,19 грн. з 39 503,19 грн., що підлягали стягненню за позовом.
Тобто несплаченою відповідачем залишається сума 887,67 грн. з податку на доходи фізичних осіб.
Таким чином, враховуючи наявність достатніх доказів для прийняття рішення про стягнення податкового боргу, а також беручи до уваги факт часткової сплати відповідачем суми заборгованості, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Оскільки у цій справі не залучалися свідки та не проводилися експертизи, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
1. Позов Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) на користь Головного управління ДПС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код - 43141267) податковий борг у сумі 887,67 грн. (вісімсот вісімдесят сім гривень 67 коп.).
3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Суддя К.С. Пащенко