ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 серпня 2022 року м. Київ № 640/13757/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.03.2021 № Ф-40173-10, видану Головним управлінням ДПС у м. Києві, щодо сплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , єдиного внеску, як самозайнятої особи у розмірі 67 736,97 грн. (шістдесят сім тисяч сімсот тридцять шість гривень 97 коп.).
Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_1 наголошує на тому, що з 2006 року працює по трудовому договору юристом (юрисконсультом), а з 04.11.2019 по даний час працює за трудовим договором на посаді заступника начальника юридичного відділу у Комунальному підприємстві з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд»; 12.03.2019 на підставі рішення Ради адвокатів Запорізької області від 12.03.2019 № 6 позивачу було видано Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 12.03.2019 № ЗП 002054; 09.04.2021 на адресу позивача надійшла вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15.03.2021 № Ф-40173-10, видана Головним управлінням ДПС у м. Києві, а саме про сплату єдиного внеску як самозайнята особа у розмірі 67 736,97 грн.; 19.04.2021 позивач звернулася зі скаргою до Державної податкової служби України на підставі ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на вищевказану вимогу, однак рішенням Державної податкової служби України від 06.05.2021 № 10206/6/99-00-06-02-01-06 скаргу залишено без задоволення, а оскаржувану вимогу без змін; відповідачем не враховано, що за період січень - грудень 2020 року позивачем не отримано доходів як самозайнятою особою, а єдиний внесок на загальнообов'язкове соціальне страхування за вказаний період сплачено його роботодавцями, з якими вона перебувала у трудових відносинах, і на даний час позивач здійснює свою діяльність по трудовому договору, єдиний внесок сплачується щомісячно в межах отриманого заробітку; позивачем в установленому порядку згідно з вимогами наказу Міністерства фінансів України від 14.05.2015 № 435 подано звіт щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (форма № Д5 (річна)), з якого вбачаються доходи позивача за січень - грудень 2020 року та сплачений єдиний внесок, а також довідкою КП «Спецжитлофонд» підтверджується, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за вказаний період сплачено роботодавцем, з яким позивач перебував у трудових відносинах і заборгованість зі сплати ЄСВ відсутня.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.
25.05.2021 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/13757/21 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання. Витребувано у Головного управління ДПС у м. Києві помісячний розрахунок заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 67 736,97 грн., зазначений у вимозі про сплату боргу № Ф-40173-10 від 15.03.2021, в тому числі, інформацію щодо загальної суми, сплаченого єдиного внеску протягом 2020 року, згідно облікових даних ОСОБА_1
01.07.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на таке. Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; згідно з даними інформаційно-телекомунікаційних систем контролюючого органу ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління ДПС у м. Києві (ДПІ у Шевченківському районі) як самозайнята особа - адвокат з 12.03.2019 по теперішній час, стан платника - 0 (платник податків за основним місцем обліку) та за технологічним кодом НОМЕР_3 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) обліковується недоїмка на суму 67 736,97 грн. Одночасно представником відповідача у відзиві зазначено про необхідність заміни відповідача - Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на територіальний орган ДПС, утворений як її відокремлений підрозділ, Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011).
07.07.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, де зазначено про те, що заперечення та доводи, викладені у відзиві відповідача, жодним чином не спростовують позовні вимоги позивача, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
10.09.2018 ОСОБА_1 прийнята на посаду юрисконсульта у Приватне акціонерне товариство «Трикотажна фабрика «Роза», що підтверджується записом у трудовій книжці серії НОМЕР_2 .
12.03.2019 Радою адвокатів Запорізької області прийнято рішення про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № ЗП 002054 від 29.08.2012.
31.10.2019 ОСОБА_1 звільнена з посади юрисконсульта за згодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України у Приватному акціонерному товаристві «Трикотажна фабрика «Роза», що підтверджується записом у трудовій книжці серії НОМЕР_2 .
04.11.2019 ОСОБА_1 прийнята на посаду заступника начальника юридичного відділу КП «Спецжитлофонд», що підтверджується записом у трудовій книжці серії НОМЕР_2 .
Довідкою Приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза» від 23.06.2020 № 35 підтверджується, що ОСОБА_1 працювала у 2019 році (по жовтень місяць включно) на посаді юрисконсульта та за період роботи з 01.01.2019 по 31.10.2019 за неї сплачено ЄСВ у розмірі 12 366,23 грн.
Довідкою Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» від 09.01.2020 № 20 підтверджується, що ОСОБА_1 працює з 04.11.2019 (на даний момент займає посаду заступника начальника юридичного відділу) та за період роботи з 04.11.2019 по 31.12.2019 за неї сплачено ЄСВ у розмірі 5 931,31 грн.
Довідкою Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» від 24.02.2021 № 18 підтверджується, що ОСОБА_1 працює з 04.11.2019 (на даний момент займає посаду заступника начальника юридичного відділу) та за 2020 рік за неї сплачено ЄСВ у розмірі 55 253,36 грн.
Разом з тим, позивач отримала вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у м. Києві від 15.03.2021 № Ф-40173-10, якою було повідомлено, що станом на 28.02.2021 заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 67 736,97 грн.
Не погоджуючись з вищезазначеною вимогою, позивач звернулася до Державної податкової служби України зі скаргою (вх. № 11691/6 від 21.04.2021).
Рішенням Державної податкової служби України від 06.05.2021 № 10206/6/99-00-06-02-01-06 у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено, вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-40173-10 від 15.03.2021 ГУ ДПС у м. Києві залишено без змін. В якості підстав для відмови контролюючим органом зазначено, що згідно до даних інтегрованої картки платника, станом на 28.02.2021 заборгованість позивача становила 67 736,97 грн.; на підставі цих даних ГУ ДПС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.03.2021 № Ф-40173-10 згідно вимог чинного законодавства.
Вважаючи вказану вимогу не обґрунтованою, протиправною і такою що підлягає скасуванню, позивач звернулася із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені у Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно з п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464 позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18, від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19, від 05.03.2020 у справі № 460/943/19.
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI, податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція № 449).
Розділом VІ Інструкції № 449 встановлено, зокрема, що у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах , визначених розділом VII цієї Інструкції.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС (далі - ІТС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 422 від 07.04.2016 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України за № 751/28881 від 20.05.2016 (далі - Порядок № 422).
Згідно з положенням п. 1 Розділу І вказаного Порядку № 422 інтегрована картка платника (далі - ІКП), це - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Відповідно до п. 1 Розділу ІІ Порядку № 422, з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу. Облікові та звітні показники включаються до еталонних довідників з подальшим обов'язковим внесенням відповідних змін до реєстрів операцій та показників, які формуються ДФС за погодженням Міністерства фінансів України. Зміни до реєстрів операцій та показників вносяться не пізніше 15 числа місяця, наступного за місяцем впровадження нових операцій та/або показників. Спеціальне кодування всіх операцій, що використовуються для відображення в ІКП облікових показників, забезпечує автоматизоване ведення ІКП. Усі вартісні облікові операції та облікові показники в ІКП проводяться у гривнях з двома десятковими знаками. Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення. Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій. В ІКП на дату проведення кожної облікової операції підбиваються підсумки за всіма її графами.
Згідно з п. 5 розділу І Порядку № 422, контроль достовірності первинних показників за єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень. Дії працівників органів ДФС під час відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників фіксуються із зазначенням ідентифікатора користувача, дати та часу дії. При виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов'язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою. У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.
Відповідно до пп. 1 п. 2 розділу 2 Порядку № 422, з метою забезпечення контролю за коректністю відображення інформації в інформаційній системі органів ДФС при відкритті/ закритті ІКП підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, проводиться щоденний контроль шляхом формування реєстрів перевірки записів за напрямами: відповідність форм відкритих ІКП затвердженому переліку форм ІКП; відповідність відкритої ІКП за видами бюджетів та платежів як для юридичних, так і для фізичних осіб відповідно до затвердженого переліку форм ІКП; наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску та переплати за платежами, за якими не передбачено подання платником податкової звітності до органу ДФС (крім платежів, які контролюються органами ДФС в частині актів перевірок); наявність відкритої ІКП за платником, який знятий з обліку в органі ДФС; наявність у платника, якого виключено з реєстру платників певного податку, відкритої ІКП без ознаки «платник відсутній в реєстрі»; наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску в ІКП зі спеціальним кодом «платежі до з'ясування»; одночасна наявність показника переплати та невиділеного (незафіксованого) податкового боргу з грошового зобов'язання (заборгованості (без пені)) в ІКП; від'ємне значення переплати та/або боргу (заборгованості) в ІКП.
Аналіз зазначених положень Порядку № 422 свідчить, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює наявність матеріально - правового інтересу.
Матеріалами справи встановлено, що позивач має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП № 002054, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Запорізької області від 12.03.2019 № 06.
З 12.03.2019 позивач перебуває на податковому обліку як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність.
Як зазначив відповідач, в ході аналізу інтегрованої картки платника за технологічним кодом НОМЕР_3, код територіального органу ДГІІ 2659 (ІКП) було встановлено, що в картці платника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) обліковуються автоматично нараховані щоквартальні нарахування єдиного внеску в розмірі 15 103,66 грн. в т.ч. за ІІІ кв. 2019 року - 2 754,18 грн., за IV кв. 2019 року - 2 754,18 грн., за січень-лютий 2020 року - 2 078,12 грн., за червень 2020 року - 1 039,06 грн., ІІІ кв. 2020 року - 3 178,12 грн., за IV кв. 2020 року - 3 300,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 10.09.2018 по 31.10.2019 перебувала у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством «Трикотажна фабрика «Роза» та була найманим працівником, а з 04.11.2019 позивач перебуває у трудових відносинах з Комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд», де займає посаду заступника начальника юридичного відділу.
Отже, у спірний період нарахування та сплата єдиного соціального внеску за позивача здійснювались роботодавцями.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що в даному випадку позивач є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник, та як вже встановлено судом, саме на роботодавця покладено обов'язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач, як самозайнята особа (адвокат), поза межами Приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза» та Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» у вказаний період не працювала, відповідно доходів від незалежної професійної діяльності не отримувала, то визначена в оскаржуваній вимозі сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача.
Відтак, з огляду на вищевикладене, оскільки позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець, у розмірі не менше мінімального, то у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску та, як наслідок, винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.03.2021 № Ф-40173-10.
Отже, вимога Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.03.2021 № Ф-40173-10 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Щодо належного відповідача, то суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» (далі за текстом - постанова № 893) Кабінет Міністрів України постановив ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, у тому числі Головне управління ДПС у м. Києві.
Згідно абз. 3 п. 2 постанови № 893 територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються, відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови, та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються.
Права та обов'язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються, переходять Державній податковій службі та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи (п. 3 постанови № 893).
Відповідно до п. 7 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2016 № 227, ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи. ДПС та її територіальні органи є контролюючими органами (податковими органами, органами стягнення).
Наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» (далі за текстом - наказ № 529) утворено як відокремлені підрозділи Державної податкової служби територіальні органи за переліком згідно з додатком, у тому числі Головне управління ДПС у м. Києві.
Відповідно до п. 1 Положення про Головне управління ДПС у м. Києві, затвердженого наказом Державної податкової служби України 12.11.2020 № 643 (зі змінами внесеними наказом ДПС від 04.03.2021 № 264) Головне управління ДПС у м. Києві є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України. ГУ ДПС забезпечує реалізацію повноважень ДПС на території м. Києва.
Згідно наказу Державної податкової служби України від 24.12.2020 № 755 «Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій» здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 № 529, повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови № 893, розпочато з 01.01.2021.
Крім того, з метою реалізації Постанови № 893 та враховуючи наказ Державної податкової служби України від 30.09.2020 № 529, Державною податковою службою України видано наказ від 12.11.2020 № 643 «Про затвердження положень про територіальні органи ДПС» та регламентовано, що кожен територіальний орган ДПС, утворений як її відокремлений підрозділ, є правонаступником майна, прав та обов'язків відповідного територіального органу ДПС, що ліквідується.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (код ЄДРПОУ 43141267) 22.10.2020 внесено рішення № 1000741100011086626 засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.
Таким чином, з 22.10.2020 Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) перебуває у стані припинення, а повноваження та функції даного органу передано до Державної податкової служби України.
Крім цього, 30.09.2020 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 1000741030008085321 про створення Головного управління ДПС у м. Києві в якості філії (іншого відокремленого підрозділу) у складі Державної податкової служби України.
Верховний Суд у постанові від 30.12.2020 у справі № 805/4361/17-а (адміністративне провадження № К/9901/23524/20) з приводу правонаступництва органів державної влади зокрема зазначив, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Отже, правонаступництво в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
У такому випадку також відбувається вибуття суб'єкта владних повноважень із публічних правовідносин.
Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов'язків, що відбувається із суб'єктами владних повноважень, сама по собі має бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.
Отже, коли відбувається публічне правонаступництво, вирішальним є встановлення факту переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) від одного суб'єкта владних повноважень до іншого, а не факту державної реєстрації припинення вибувшого з публічних правовідносин суб'єкта владних повноважень як юридичної особи.
З урахуванням викладеного та оскільки повноваження та функції Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) нормативним актом передані Державній податковій службі України, таким чином суд приходить до висновку, що правонаступником Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) є Державна податкова служба України в особі Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу (04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 44116011).
Таким чином, враховуючи положення ч. 1 ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України, суд переконаний в тому, що належним відповідачем у даній справі є Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011), у зв'язку із чим, ухвалює замінити первинного відповідача належним.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається із квитанції № 75832 від 15.05.2021, позивачем за подачу позову до Окружного адміністративного суду м. Києва було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то відповідача у справі.
Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.03.2021 № Ф-40173-10, видану Головним управлінням ДПС у м. Києві, щодо сплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , єдиного внеску, як самозайнятої особи у розмірі 67 736,97 грн. (шістдесят сім тисяч сімсот тридцять шість гривень 97 коп.).
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 44116011) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Суддя К.С. Пащенко