ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 серпня 2022 року м. Київ № 640/3972/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправними та скасування постанов
представники позивач - ОСОБА_1;
сторін: відповідача - не з'явилися,
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 03022, м. Київ, вул. М. Ломоносова, 22/15, ідентифікаційний код - 34999976) (надалі - відповідач, ДВС, Голосіївський відділ ДВС), у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Задорожної Тетяни Андріївни про відкриття виконавчого провадження № 67849948 від 24.12.2021;
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Задорожної Тетяни Андріївни про стягнення витрат виконавчого провадження № 67849948 від 24.12.2021, а також щодо внесення відомостей про ОСОБА_1 до Єдиного реєстру боржників;
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Задорожної Тетяни Андріївни про арешт коштів боржника ВП № 67849948 від 28.12.2021.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2022 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/3972/22; постановлено розглядати справу за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (скорочено - КАС України), у судовому засіданні на 01.03.2022; витребувано у Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 67849948; зауважено про розгляд питання про поновлення строків на звернення до суду у судовому засіданні.
01.03.2022 та 10.05.2022 розгляд справи відкладено, справу призначено до розгляду на 14.06.2022.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.05.2022 витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 67849948.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.06.2022 повторно витребувано в Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 67849948.
Судове засідання у справі призначено на 19.07.2022.
Вказаного дня позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначає, що 28.04.2021 т.в.о. інспектором ВУСАФППДР УБДР ДПП Рудою Надією Ярославівною було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрація місця проживання / перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України у режимі фотозйомки (відеозапису) серії 1АВ № 01626764.
24.12.2021 головним державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Задорожною Тетяною Андріївною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67849948, з примусового виконання постанови 1АВ № 01626764, виданої 28.04.2021 Департаментом патрульної поліції.
Позивач наголошує, що з оскаржуваної постанови убачається, що постанова набрала законної сили - 05.06.2021, при цьому тримісячний строк пред'явлення її до примусового виконання у строки, визначені ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» - пропущений.
Тому позивач переконаний, спірна постанова незаконною та підлягає скасуванню у судовому порядку.
Крім цього, так як протиправною є означена постанова, то стягнення з позивача додаткових витрат виконавчого провадження за постановою про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 24.12.2021 в загальній сумі 369 грн., та накладення арешту на кошти боржника згідно постанови від 28.12.2021 є неправомірним, відтак такі постанови теж мають бути скасовані.
Окремо ОСОБА_1 відмічається про протиправність внесення останньої з боку ДВС до Єдиного реєстру боржників.
Також у судовому засіданні позивачем окреслено про можливість здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження.
Суд відзначає, що за ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 3 ст. 194 КАС України).
Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).
Тому, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів згідно ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 та ч. 3 ст. 268 КАС України.
Разом з тим суд примічає, що у відповідності до ч. 1 ст. 269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).
Суд відмічає, що з моменту відкриття провадження у справі та на дату прийняття рішення у ній, відзиву на позов від ДВС не надходило.
В той же час, відповідачем подано до суду матеріали ВП № 67849948.
Розглянувши наявні у справі документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
28.04.2021 т.в.о. інспектором ВУСАФППДР УБДР ДПП Рудою Н.Я. складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрація місця проживання / перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України у режимі фотозйомки (відеозапису) серії 1АВ № 01626764.
Зі змісту постанови видно, що вона набрала законної сили 05.06.2021. Строк пред'явлення постанови до виконання - 28.06.2021.
За заявою від 13.07.2021 Департаменту патрульної поліції управління безпеки дорожнього руху, постанова серії 1АВ № 01626764 сформована для направлення на виконання до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
24.12.2021 головним державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Задорожною Тетяною Андріївною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 67849948, з примусового виконання постанови серії 1АВ № 01626764, виданої 28.04.2021 Департаментом патрульної поліції. За цією постановою, документ вступив в законну силу 05.06.2021.
Цього ж дня державним виконавцем винесена постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на загальну суму 369,00 грн., з яких 195,30 грн. - за винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
28.12.2021 відповідачем прийнято постанову про арешт коштів ОСОБА_1 .
Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), «Інструкцією з організації примусового виконання рішень» (по рішенню - Інструкція), та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
В площині питання прийнятих відповідачем постанов, суд примічає, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, для встановлення обставин протиправності спірних постанов, необхідним є перевірка їх судом на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За ст. 1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання (ст. 4 Закону).
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Відповідно до ст. 12 Закону, виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до заяви від 13.07.2021 представником Департаменту патрульної поліції управління безпеки дорожнього руху - заступник начальника управління - начальник відділу розшуку та опрацювання матеріалів дорожньо-транспортних пригод управління безпеки дорожнього руху Департаменту патрульної поліції Недашківським Ю.А. сформована для направлення на адресу ДВС до виконання постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрація місця проживання / перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України у режимі фотозйомки (відеозапису) серії 1АВ № 01626764 від 28.04.2021.
Поряд із цим, згідно наявного у матеріалах ВП № 67849948 та відповідно у цій адміністративній справі супровідного листа № 7708/41/27-2021 від 15.07.2021, підписаного Недашківським Ю.А., постанова 1АВ № 01626764 від 28.04.2021 щодо ОСОБА_1 на адресу ДВС не направлялась.
В матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем від Департаменту патрульної поліції управління безпеки дорожнього руху постанови серії 1АВ № 01626764 від 28.04.2021 у строк до 28.06.2021 (дата пред'явлення постанови до виконання згідно постанови).
Також відсутніми є докази вручення позивачу постанови серії 1АВ № 01626764 від 28.04.2021.
Зворотнього до суду не представлено.
В площині наведеного суд визначає, що положеннями ч.1 ст. 291 КУпАП передбачено, що постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксованого за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованого в режимі фотозйомки (відеозапису), а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною першою статті 3001 цього Кодексу (ч. 2 ст. 291 КУпАП).
Статтею 3001 КУпАП визначено, що у разі сплати відповідальною особою, зазначеною у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або громадянином (резидентом) України, який ввіз на територію України транспортний засіб, зареєстрований за межами України, 50 відсотків розміру штрафу за постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), до вручення такої постанови або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили така постанова вважається виконаною. Постанова про накладення адміністративного стягнення за порушення зупинки, стоянки та паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), також вважається виконаною у разі сплати штрафу за повідомленням про притягнення до адміністративної відповідальності, залишеним уповноваженою посадовою особою на місці вчинення правопорушення на лобовому склі транспортного засобу, у тому числі шляхом сплати 50 відсотків розміру штрафу протягом десяти днів з дня вчинення відповідного правопорушення.
У разі несплати штрафу особами, зазначеними у частинах першій та другій статті 142 цього Кодексу, протягом 30 днів з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сферах безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів така постанова підлягає примусовому виконанню.
У разі оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сферах безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів перебіг строків, визначених цією статтею, зупиняється до розгляду скарги.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, набирає законної сили після її вручення особі або отримання поштового повідомлення про вручення або про відмову в її отриманні, або повернення поштового відправлення з позначкою про невручення, або під час її виконання у випадках, передбачених частиною 1 статті 3001 цього Кодексу.
У той же час, відповідно до ст. 299 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України. При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною 1 статті 307 цього Кодексу.
Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Статтею 307 КУпАП передбачено, що штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 3001 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Таким чином, статтею 307 КУпАП регламентовано умови, за яких постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, може бути пред'явлена до примусового виконання.
При цьому, порядок виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, визначений ч. 2 ст. 3001 КУпАП, згідно якої у разі несплати штрафу особами, зазначеними у частині 1 цієї статті, протягом 30 днів з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сферах безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів така постанова підлягає примусовому виконанню.
Згідно ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною 1 статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.
Крім того, статтею 303 КУпАП передбачено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. У разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення може бути звернена до виконання лише протягом трьох місяців з дня її винесення, а в разі пропуску цього строку така постанова не підлягає виконанню.
Як вже зауважувалося судом, приписами ст. 12 Закону передбачено, що виконавчі документи, за якими стягувачем є держава або державний орган, можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині 1 цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
Втім, під час виконання судових рішень, поряд з нормами Закону, застосовуються положення Конституції України, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цього Закону. Разом з визначенням особливостей процедури виконавчого провадження Закон має бланкетні та відсильні норми, які передбачають застосування правових приписів інших нормативних актів при здійсненні виконавчого провадження.
Тобто, стаття 303 КУпАП є спеціальною нормою відповідно до якої, постанова про накладення адміністративного стягнення може бути звернута до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.
Судом встановлено, що постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрація місця проживання / перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України у режимі фотозйомки (відеозапису) серії 1АВ № 01626764 винесено - 28.04.2021.
Одначе, в постанові визначено про пред'явлення такої до виконання у строк до 28.06.2021.
При цьому, доказів пред'явлення такої ДВС до виконання у строки як до 28.06.2021, так і до 28.07.2021 матеріали справи не містять.
Таким чином, з огляду на відкриття виконавчого провадження 24.12.2021, суд вважає, що вказана постанова пред'явлена до примусового виконання з порушенням строку встановленого вищезазначеними нормами.
За таких обставин, прийняття спірної постанови, за висновками суду, відбулося не у відповідності до приписів п.п. 1, 3, 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, що є свідченням прийняття такого рішення, як невмотивованого, що, в свою чергу, є підставою для скасування постанови.
Додатково суд вказує про визнання протиправною та скасування постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 24.12.2021 в загальній сумі 369,00 грн., з них 195,30 грн. - за винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та постанови про арешт коштів боржника ВП № 67849948 від 28.12.2021, які є похідними від постанови про відкриття виконавчого провадження від 24.12.2021.
У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За переконанням суду відповідачем не доведено правомірності прийнятих оспорюваних постанов.
Щодо позовних вимог про протиправність внесення відомостей про ОСОБА_1 до Єдиного реєстру боржників, то суд відмічає, що дані вимоги є необґрунтованими і недоведеними, позаяк в позові позивачем не наведено обставин внесення ОСОБА_1 до Єдиного реєстру боржників, а також жодним чином не аргументовано позицію про внесення таких відомостей конкретно відповідачем у межах ВП № 67849948.
Тому вказані вимоги задоволенню не підлягають.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо судових витрат у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, як то відповідача по справі.
Окремо, з огляду на фактичне порушення позивачем у позові питання про поновлення строку на звернення до суду, суд відзначає, що відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 ст. 122 КАС України).
В силу ч. 1 ст. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовну заяву може бути подано до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Судом також враховується те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Таким чином, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Як випливає з матеріалів справи та відомостей із ВП № 67849948, у тому числі згідно даних «Автоматизована система виконавчого провадження» (посилання: https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors: реєстраційний номер ВП в АСВП: 67849948; ідентифікатор доступу: «…») відсутніми є докази реального вручення ОСОБА_1 оскаржуваних постанов.
З огляду на вказане, проаналізувавши у сукупності наведені позивачем у заяві доводи та наявні у матеріалах справи докази, з метою забезпечення можливості останнього звернутись до суду для вирішення спору, суд вважає клопотання про поновлення строку на звернення до суду обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, у зв'язку з чим пропущений позивачем строк звернення до суду підлягає поновленню.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -
1. Клопотання «Про поновлення процесуального строку», викладене у мотивувальній частині позову від 01.02.2022, ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.
3. Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
4. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Задорожної Тетяни Андріївни про відкриття виконавчого провадження № 67849948 від 24.12.2021.
5. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Задорожної Тетяни Андріївни про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 67849948 від 24.12.2021.
6. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Задорожної Тетяни Андріївни про арешт коштів боржника ВП № 67849948 від 28.12.2021.
7. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
8. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 03022, м. Київ, вул. М. Ломоносова, 22/15, ідентифікаційний код - 34999976) понесені ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн. (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок).
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя К.С. Пащенко