справа№380/10082/22
06 вересня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чаплик І.Д. розглянув у письмовому провадженні в м.Львові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку, -
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), в якому просить:
стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 77 921,16 грн.;
стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 992,40 грн. сплаченого судового збору та 4 000 грн., сплачених за надання правової допомоги.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до 15.05.2018 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. У період з 01.01.2016 по 15.05.2018 позивачу не здійснювалась виплата індексації грошового забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 у справі №380/8863/21 зобов'язано відповідача виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 15.05.2018. Оскільки вказане рішення суду виконано лише 22.06.2022, позивач вважає, що в період з 15.05.2018 по 22.06.2022 існувала затримка у розрахунку у зв'язку із звільненням зі служби, а тому за цей період позивач має право на отримання компенсації за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.
Ухвалою від 01.08.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідач 13.08.2022 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що на дату звільнення позивача Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України проведено з ним повний та остаточний розрахунок, виплачено всі належні суми, а тому із прийняттям судового рішення у справі №380/8863/21 статті 116 та 117 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються. Щодо розміру компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статей 116, 117 КЗпП України, то відповідач вважає, що такий має відповідати принципу розумності, справедливості та пропорційності, які зазначені у висновках Верховного Суду в аналогічній категорії справ.
Відповідач також вважає, що позивачем заявлено даний позов з порушенням встановленого КАС України строку звернення для таких позовів, оскільки позивача виключено зі списків особового складу 15.08.2018, а за захистом своїх прав він звернувся лише 21.07.2022.
Щодо заявлених позивачем витрат на правову допомогу відповідач аналізує обсяг наданих адвокатом послуг, наявність судової практики з приводу спірних правовідносин та здійснення адвокатами Адвокатського об'єднання «Мицик, Кравчук і Партнери», з яким позивачем укладено договір, представництва в аналогічних спорах, що свідчить про неспівмірність заявлених до стягнення витрат на правову допомогу до наданих послуг в даній справі.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. Суд на підставі частини шостої статті 162 КАС України вирішує справу за наявними в справі матеріалами.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, у Військовій частині НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання НГУ.
Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 Західного оперативно-територіального об'єднання НГУ від 15.05.2018 №116 сержанта ОСОБА_1 , командира 3-го відділення 2-го стрілецького батальйону (з конвоювання, екстрадиції та охорони підсудних), звільненого відповідно пункту “б” частини восьмої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.05.2018 №29 о/с в запас ЗС України за станом здоров'я, направлено для постановки на облік до Сихівського РВК м. Львова.
15.03.2021 позивач звернувся із заявою до командира ВЧ НОМЕР_1 НГУ, в якій просив провести необхідні розрахунки індексації грошового забезпечення, здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період часу з 01.01.2016 по час виключення із списків частини, з метою уникнення позовів до суду.
На зазначене звернення відповідач листом № 50/02/32-713 від 27.04.2021 інформував позивача, що відповідно до даних про виплачене грошове забезпечення у період з 2016 по 2018 роки нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення за 2016 рік, у 2017 році у зв'язку з відсутністю фінансових ресурсів дану виплату не було передбачено у кошторисі військової частини на 2017 рік та у штатному розписі військової частини на 2017 рік.
Така поведінка Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України зумовила звернення позивача з відповідною позовною заявою до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 у справі №380/8863/21, яке набрало законної сили 11.05.2022, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), а в період з 01.03.2018 по 15.05.2018 - із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, з урахуванням раніше виплачених коштів.
Вказане рішення суду виконано 22.06.2022.
Таким чином, станом на день звільнення позивача зі служби, відповідач не провів з ним розрахунок щодо виплати індексації грошового забезпечення, на які позивач мав право, що підтверджується рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.05.2022 у справі №380/8863/21.
Вважаючи, що він має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з такого.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина 1 ст. 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Суд встановив, що відповідач порушив право позивача на отримання індексації доходів, що встановлено у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 11.05.2022 у справі №380/8863/21. Зокрема, за результатами розгляду справи №380/8863/21 суд зобов'язав військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), а в період з 01.03.2018 по 15.05.2018 - із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, з урахуванням раніше виплачених коштів.
На виконання вказаного рішення суду відповідач нарахував та виплатив 22.06.2022 індексацію доходів на суму 81713,36 грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача в АТ КБ «Приватбанк».
Наведене свідчить про те, що відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем в частині виплати індексації доходів з порушенням строку, встановленого положеннями ст.116 КЗпП України.
Таким чином, оскільки індексація доходів позивачу не виплачена в день його звільнення, вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку. Тому відповідно до вимог статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації суд ураховує таке.
Згідно з ст.27 Закону України “Про оплату праці”, порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” №100 від 08.02.1995 (далі постанова №100).
Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки про доходи №26 від 07.07.2022 розмір доходів позивача за два останні місяці служби перед звільненням для обрахунку середньомісячного доходу (заробітної плати) становив 16689 грн.(8344,50 грн. у березні 2018 року та 8344,50 грн., у квітні 2018 року).
Кількість календарних днів служби позивача у березні-квітні 2018 року становила 61 день.
Відтак, середньоденна заробітна плата позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 273,59 грн. (16689 грн. / 61 день).
Період за час затримки розрахунку при звільненні по день повного фактичного розрахунку, а саме з 15.05.2018 (наступний день після звільнення) по 21.06.2022 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) становить 1498 днів.
Отже, сума середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільнені у випадку невиплати йому всіх належних сум становила б 409837,82 грн.( 273,59 грн. х 1498 день).
Суд зазначає, що в порівнянні із грошовим забезпеченням в розмірі 81713,36 грн, яке було виплачено позивачу із затримкою, вищевказану розрахункову суму (409837,82 грн) не можна вважати співмірною, оскільки така в декілька разів перевищує суму грошового забезпечення згідно рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч.6 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).
Указані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Синтаксичний розбір текстуального змісту норми статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду дійти висновку, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічний висновок викладено Касаційним адміністративним судом Верховного Суду в постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та від 18.11.2021 у справі №200/5415/20-а.
Враховуючи обов'язковість вищевикладених висновків Верховного Суду, суд застосовує до обставин цієї справи наступні критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України.
Суд враховує істотність частки простроченої заборгованості в порівнянні із середнім заробітком, а саме частка виплаченої заборгованості по заробітній платі в розмірі 81713,36 грн. у сумі середнього грошового забезпечення за 1498 днів (409837,82 грн.). становить 0,19.
З огляду на очевидну неспівмірність можливих до нарахування та виплати сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат становить суму 77869,19 грн. (273,59 грн. х 1498 х 0,19) (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 77869,19 грн.
Крім того, суд зауважує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в пунктах 39-41 постанови Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Згідно з вимогами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Закону.
Відповідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого:
Відповідно до норм статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. З огляду на рішення суду про задоволення позову, витрати на сплату судового збору в сумі 992, 40 грн. стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу в сумі 4000 грн. Позивач надав суду такі докази понесення витрат на професійну правничу допомогу: договір про надання правової допомоги №419 від 19.05.2021, ордер про надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 у Львівському окружному адміністративному суді на підставі зазначеного договору адвокатом Розман В.С., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Розман В.С. ЛВ №001725 від 04.10.2019, акт виконаних робіт від 21.07.2022, квитанцію №5395-0055-0344-0784 від 21.07.2022 на суму 4000 грн.
Оцінюючи клопотання позивача про відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд виходить із таких міркувань:
Приписами частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Разом із тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом пропорційності, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Суд проаналізував акт виконаних робіт про час, оплачений позивачем (надання консультацій та узгодження позиції щодо нарахування середнього заробітку - 30 хв., опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального та правового захисту військовослужбовців та рішень уряду щодо обрахунку середнього заробітку, опрацювання документів щодо звільнення особи з військової служби, скерування запитів у військову частину 30 хв; підготовка та направлення до відповідача запиту на середньомісячне грошове забезпечення - 30 хв.; опрацювання відповіді та довідки - 30 хв.; здійснення попереднього обрахунку середнього заробітку - 30 хв.; складання позовної заяви та оформлення додатків до позову 1 год. 30 хв., вартість послуг адвоката (одна година - 1000 грн.), та зазначає, шо надання такої правової допомоги як підготовка адвокатом та скерування запитів у військову частину, не пов'язано з розглядом цієї справи.
Оцінюючи характер наданої правової допомоги суд враховує, що ця справа є незначної складності, розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, правові висновки висловлено Верховним Судом задовго до подання позову.
З огляду на це, пошук та аналіз судової практики по суті зводиться до дублювання висновків Верховного Суду про релевантні норми права аналіз та спосіб їх застосування. Суд вважає, що аналіз рішення Верховного Суду, а також підготовка та написання кваліфікованим адвокатом позову у типовій справі не потребує заявленого часу.
При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.09.2019 у справі № 826/8890/18.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”. У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20.
Суд зазначає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.
Ураховуючи, що вказану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справу незначної складності, з огляду на наявність усталеної судової практики у цій категорії спорів, клопотання відповідача суд дійшов висновку, що зазначений гонорар не є співмірним з обсягом проведеної роботи і вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 2000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд, -
адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: 79060, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 105 код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 77869 (сімдесят сім тисяч вісімсот шістдесят дев'ять)грн.19 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 коп та 2000 (дві тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п15.5 п.5 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Чаплик І.Д.