справа № 380/10119/22
05 вересня 2022 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання незаконними рішень, дій та бездіяльності державного виконавця,-
ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (Відповідач), в якому просить:
- визнати незаконною постанову державного виконавця Пустомитівського районного відділу ДВС ЗМУ МЮ (м. Львів) Чабрі Олени Богданівни від 27 вересня 2021 року про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови ЕАО № 4690237 від 26 серпня 2021 року про стягнення з мене штрафу у розмірі 1700,00 грн, виконавче провадження № 66951587;
- визнати незаконною постанову державного виконавця Пустомитівського районного відділу ДВС ЗМУ МЮ (м. Львів) Чабрі Олени Богданівни від 19 жовтня 2021 року про арешт коштів боржника, виконавче провадження № 66951587;
- визнати незаконною постанову державного виконавця Пустомитівського районного відділу ДВС ЗМУ МЮ (м. Львів) Чабрі Олени Богданівни від 10 лютого 2022 року про розшук майна боржника, а саме автомобіля GEELY, реєстраційний номер НОМЕР_1 , виконавче провадження № 66951587;
- визнати незаконними рішення, дії та бездіяльність державного виконавця Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Чабрі Олени Богданівни щодо: прийняття постанови 19 жовтня 2021 року про арешт коштів боржника; про прийняття 10 лютого 2022 року постанови про розшук майна боржника, а саме автомобіля GEELY, реєстраційний номер НОМЕР_1 та не направлення мені копії цієї постанови; прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження № 66951587 на підставі постанови ЕАО № 4690237 від 26 серпня 2021 року про стягнення з мене штрафу у розмірі 1700,00 грн та не направлення мені копії цієї постанови; не направлення мені постанов про: стягнення виконавчого збору; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; про арешт коштів боржника; постанови про закінчення виконавчого провадження;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати у виді компенсації за відрив від звичайних занять у розмірі 2983,76 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 27 вересня 2021 року державний виконавець Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) своєю постановою відкрила виконавче провадження № 66951587 з виконання постанови ЕАО № 4690237 від 26 серпня 2021 року, виданої ВП № 2 Львівського РУП № 3 ГУНП у Львівській області, про стягнення з нього штрафу в розмірі 1700,00 грн. Також у вказаному виконавчому провадженні державний виконавець винесла постанови про стягнення виконавчого збору від 27 вересня 2021 року, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 27 вересня 2021 року, про арешт коштів боржника від 19 жовтня 2021 року та про розшук майна боржника від 10 лютого 2022 року. Позивач уважає такі постанови, а також дії (бездіяльність) державного виконавця щодо їх винесення та ненаправлення позивачу незаконними, оскільки, виходячи з норм Закону України «Про виконавче провадження», боржник має бути належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження, а державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання ним копії цієї постанови. Ненаправлення державним виконавцем в установленому законом порядку постанови про відкриття виконавчого провадження є підставою для визнання неправомірними таких дій (бездіяльності) державного виконавця.
Позивач вказує, що оскільки державним виконавцем не було виявлено банківських рахунків, на яких знаходяться грошові кошти, та накладено арешт на усі наявні кошти на банківських рахунках позивача, то це призвело до порушення його прав на користування власним майном. Зазначає, що постанову про розшук майна боржника від 10 лютого 2022 року державний виконавець йому не надіслав. При цьому оскільки автомобіль, який державним виконавцем оголошений в розшук, був наданий позивачу органом соціального захисту населення на пільгових умовах за медичними показаннями, то відповідно до статті 55 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на нього не допускається. Крім того, сума заборгованості за виконавчим документом складає 2170,00 грн, що є неспівмірною до арештованого майна.
Позивач відзначає, що оскільки постанова ЕАО № 4690237 від 26 серпня 2021 року, видана ВП № 2 Львівського РУП № 3 ГУНП у Львівській області, була оскаржена ним у встановленому законодавством порядку (справа № 465/7254/21), то спірна постанова про відкриття виконавчого провадження від 27 вересня 2021 року є протиправною та порушує його законні права й інтереси.
Також позивач зауважує, що 21 червня 2022 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 66951587, однак така постанова не була йому надіслана, чим порушено вимоги частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження». Більше того, вказана постанова прийнята державним виконавцем лише через 21 день після отримання листа відділу поліції № 3 Львівського районного управління поліції ГУНП у Львівській області про скасування постанови ЕАО № 4690237 від 26 серпня 2021 року, тобто, з порушенням вимог частини 2 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Позивач підсумовує, що державний виконавець діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження», без дотримання вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому прийняті ним рішення, вчинені дії (бездіяльність) є протиправними.
У зв'язку з вищенаведеним просить адміністративний позов задоволити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що 27 вересня 2021 року до Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) надійшла заява стягувача Львівського РУП № 2 ВП № 3 ГУНП у Львівській області за вх. № 11628/43/01-21 від 20 вересня 2021 року про прийняття до примусового виконання постанови ЕАО № 4690237 від 26 серпня 2021 року, виданої Львівським РУП № 2 ВП № 3 ГУНП у Львівській області про стягнення з позивача штрафу в розмірі 1700,00 грн. З огляду на викладене, керуючись вимогами статей 3, 24, 25, 26, 44 Закону України «Про виконавче провадження» 27 вересня 2021 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Також, керуючись вимогами статей 27, 42 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець 27 вересня 2021 року виніс постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. Станом на момент відкриття виконавчого провадження 27 вересня 2021 року у державного виконавця не було відомостей про виконання постанови ЕАО № 4690237 від 26 серпня 2021 року. 19 жовтня 2021 року державний виконавець на підставі статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» з дотриманням вимог пункту 7 частини 3 статті 18 та абзацу 2 частини 2 статті 48 цього ж Закону виніс постанову про арешт коштів боржника. А відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» 10 лютого 2022 року державний виконавець виніс постанову про оголошення транспортного засобу, який належить позивачу, в розшук. 01 червня 2022 року до Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) надійшла копія рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 лютого 2022 року у справі № 461/10542/21 про скасування постанови ЕАО № 4690237 від 26 серпня 2021 року. Відтак, керуючись вимогами пункту 5 частини 1 статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження.
Ураховуючи викладене, у задоволенні позову просить відмовити у повному обсязі.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 29 липня 2022 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 19 серпня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження № 66951587.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
27 вересня 2021 року державний виконавець Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Чабря Олена Богданівна, розглянувши заяву про примусове виконання постанови ЕАО № 4690237 від 26 серпня 2021 року, виданої ВП № 2 Львівського РУП № 3 ГУНП у Львівській області, про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 1700,00 грн винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 66951587.
27 вересня 2021 року державний виконавець Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Чабря Олена Богданівна у виконавчому провадженні № 66951587 винесла постанови про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 170,00 грн та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, якою визначено для боржника ОСОБА_1 загальну суму мінімальних витрат у розмірі 300,00 грн.
19 жовтня 2021 року державний виконавець Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Чабря Олена Богданівна у виконавчому провадженні № 66951587 винесла постанову про арешт коштів боржника, якою постановила накласти арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у розмірі 2170,00 грн.
10 лютого 2022 року державний виконавець Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Чабря Олена Богданівна у виконавчому провадженні № 66951587 винесла постанову про розшук майна боржника, якою постановила оголосити в розшук майно боржника ОСОБА_1 : автомобіль GEELY, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN/номер шасі (кузова, рами): НОМЕР_2 .
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 лютого 2022 року у справі № 461/10542/21 постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху ЕАО № 4690237 від 26 серпня 2021 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а справу про адміністративне правопорушення закрито.
21 червня 2022 року державний виконавець Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Чабря Олена Богданівна винесла постанову про закінчення виконавчого провадження № 66951587 на підставі пункту 5 частини 1 статі 39 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв'язку із скасуванням рішенням суду постанови ЕАО № 4690237 від 26 серпня 2021 року). Цією ж постановою припинено чинність арешту майна боржника та інші заходи примусового виконання рішення.
Позивач, уважаючи незаконними постанови державного виконавця у виконавчому провадженні № 66951587 про: відкриття виконавчого провадження; арешт коштів боржника; розшук майна боржника; дії (бездіяльність) державного виконавця щодо: прийняття постанови про арешт коштів боржника; прийняття постанови про розшук майна боржника, та ненаправлення копії цієї постанови; прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження та не направлення копії цієї постанови; ненаправлення постанов про: стягнення виконавчого збору; розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; арешт коштів боржника; закінчення виконавчого провадження, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 2 цього ж Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно з пунктом шостим частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Згідно із частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом першим частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини п'ятої цієї ж статті виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
За змістом абзаців першого, третього частини третьої статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання поліцією.
Розшук транспортного засобу боржника припиняється в разі його виявлення, про що виконавцем не пізніше наступного робочого дня виноситься постанова про зняття майна з розшуку.
Відповідно до частин другої, третьої статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
За змістом частин першої, другої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Порядок надсилання документів виконавчого провадження визначений статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, відповідно до частини першої цієї статті копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Суд встановив, що 27 вересня 2021 року державний виконавець Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Чабря Олена Богданівна винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 66951587 з виконання постанови ЕАО № 4690237 від 26 серпня 2021 року, виданої ВП № 2 Львівського РУП № 3 ГУНП у Львівській області, про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 1700,00 грн.
Також у рамках вказаного виконавчого провадження державний виконавець винесла постанови про стягнення виконавчого збору від 27 вересня 2021 року, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 27 вересня 2021 року, про арешт коштів боржника від 19 жовтня 2021 року та про розшук майна боржника від 10 лютого 2022 року.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 лютого 2022 року у справі № 461/10542/21 постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху ЕАО № 4690237 від 26 серпня 2021 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а справу про адміністративне правопорушення закрито.
21 червня 2022 року державний виконавець у зв'язку із скасуванням постанови ЕАО № 4690237 від 26 серпня 2021 року винесла постанову про закінчення виконавчого провадження № 66951587 на підставі пункту 5 частини 1 статі 39 Закону України «Про виконавче провадження». Цією ж постановою припинено чинність арешту майна боржника та інші заходи примусового виконання рішення.
Суд відзначає, що підстави закінчення виконавчого провадження визначені статтею 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, відповідно до пункту 5 частини 1 статі 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Частиною другою цієї ж статті визначено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
Наслідки закінчення виконавчого провадження визначені статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, відповідно до частини 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (частина друга статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»).
При цьому частиною сьомою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.
Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що у разі закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, виконавчий збір не стягується, а інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення - скасовуються. При цьому таке виконавче провадження не може бути розпочате знову.
Як вже встановлено судом вище виконавче провадження № 66951587 закінчене державним виконавцем на підставі пункту 5 частини 1 статі 39 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, а саме постанови ЕАО № 4690237 від 26 серпня 2021 року). Цією ж постановою державний виконавець припинила чинність арешту майна боржника та інші заходи примусового виконання рішення.
Натомість позивач звернувся з цим позовом до суду з вимогами щодо визнання незаконними постанов державного виконавця у виконавчому провадженні № 66951587 про: відкриття виконавчого провадження; арешт коштів боржника; розшук майна боржника; дій (бездіяльності) державного виконавця стосовно: прийняття постанови про арешт коштів боржника; прийняття постанови про розшук майна боржника, та ненаправлення копії цієї постанови; прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження та не направлення копії цієї постанови; ненаправлення постанов про: стягнення виконавчого збору; розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; арешт коштів боржника; закінчення виконавчого провадження.
Суд відзначає, що за змістом статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Формами захисту, зокрема, є: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Таким чином, кожна особа має право подати позов до будь-якого суб'єкта владних повноважень за єдиного обмеження, якщо це не суперечить закону, та при наявності мети, а саме забезпечення захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин.
До того ж, частина друга статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України деталізує, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.
Зазначене також підтверджується положеннями пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Важливо, що в силу частин третьої, четвертої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Статтею 8 Загальної декларації прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Наука адміністративного права визначає способи захисту порушених прав (свобод, інтересів) як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права (свободи, інтересу). Такі дії є завершальними актами захисту у виді матеріально-правових або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права (свободи, інтересу) і є результатом діяльності щодо їх захисту.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Праву на позов повинно відповідати певне конкретне порушене право чи охоронюваний законом інтерес.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 821/1438/17.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 22 серпня 2019 року у справі № 288/1557/16-а вказав, що звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Суд повторює, що на момент звернення позивача з цим позовом до суду виконавче провадження № 66951587 закінчене; чинність арешту майна боржника та інші заходи примусового виконання рішення - припинені; виконавчий збір в силу вимог частини 7 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» з боржника не стягується.
За таких обставин задоволення позовних вимог у частині визнання незаконними постанов державного виконавця у виконавчому провадженні № 66951587 про: відкриття виконавчого провадження; арешт коштів боржника; розшук майна боржника; дій (бездіяльності) державного виконавця стосовно: прийняття постанови про арешт коштів боржника; прийняття постанови про розшук майна боржника, та ненаправлення копії цієї постанови; прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження та не направлення копії цієї постанови; ненаправлення постанов про: стягнення виконавчого збору; розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; арешт коштів боржника; закінчення виконавчого провадження не може бути належним способом захисту, оскільки вказані рішення, дії (бездіяльність) державного виконавця станом на момент звернення з цим позовом до суду жодним чином не впливають на права та обов'язки позивача, а також не порушують його законні інтереси. Тому заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, то відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат, в тому числі і компенсації за відрив від звичайних занять.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Пустомитівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (вул. І. Кандиби, 3, м. Пустомити, Львівська область, 81100) про визнання незаконними рішень, дій та бездіяльності державного виконавця - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 05 вересня 2022 року.
Суддя Клименко О.М.