Справа № 463/3943/22
Провадження № 2/463/1183/22
06 вересня 2022 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - Грицка Р.Р.,
з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,
розглянувши в залі суду в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Управління Активами», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солонець Тамара Миколаївна, Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
позивач звернулася в суд з позовом до відповідача про визнання виконавчого напису № 26863, вчиненого 22 грудня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Т.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова Компанія Управління Активами» заборгованості в сумі 26310,37 гривень, таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що у травні 2022 року їй стало відомо про постанову про відкриття виконавчого провадження № 668624614 від 14.02.2022 року, яка винесена державним виконавцем Личаківського ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) щодо виконання виконавчого напису № 26863, вчиненого 22.12.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Т.М. З постанови вбачається, що згідно вказаного виконавчого напису звернуто стягнення в сумі 26310,37 гривень на користь ТзОВ «Фінансова компанія Управління Активами». При вчиненні зазначеної нотаріальної дії приватний нотаріус керувався ст.ст.87-91 Закону України «Про нотаріат» та п.2 Переліку документів, за якими стягнення провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Вважає, що виконавчий напис є незаконним та повинен бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, оскільки виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства України, яке діяло на момент його вчинення. У момент вчинення виконавчого напису 28.10.2021 року були відсутні правові підстави для його вчинення, оскільки 22.02.2017 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/20084/14 було визнано незаконною та не чинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» та виконавчий напис нотаріуса міг бути вчинений лише на нотаріально посвідченій угоді. Відповідно договір, який не було нотаріально посвідчено, не може відноситися до документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса. Крім того, нотаріус не пересвідчився у безспірності заборгованості. Також, стягувачем нараховано відсотки та комісію за користування кредитом після закінчення строку кредитування. Враховуючи наведене, вважає, що вчинений виконавчий напис необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню.
Інших заяв по суті справи, виключно в яких в силу вимог ч.1 ст.174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору не надходило.
Позовна заява поступила до суду 01.06.2022 року.
Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 16.06.2022 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за наявними у ній матеріалами. Визначено сторонам строк та черговість подання заяв по суті справи.
Разом з ухвалою про відкриття провадження суд надіслав сторонам інформаційне повідомлення про права та обов'язки.
Сторони отримали ухвалу про відкриття провадження та інформацію про права та обов'язки.
Суд у відповідності до вимог ч.5 ст.12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Разом з тим, у відповідності до вимог ч.7 ст.81 ЦПК України суд розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч.3 ст.367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст.264 ЦПК України, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 06.06.2013 року між позивачем та АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № SAMDN50OТС002494586. Копія договору не долучена до матеріалів.
Відповідно до змісту оскаржуваного виконавчого напису, право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТзОВ «Фінансова Компанія Управління Активами» на підставі Договору факторингу № РВ 2021-26/10 від 26.10.2021 року.
За зверненням ТзОВ «Фінансова Компанія Управління Активами» приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солонець Т.М., 22.12.2021 року вчинила виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 26863 (а.с.15), відповідно до якого з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова Компанія Управління Активами» стягнуто заборгованість за кредитним договором № SAMDN50OТС002494586 від 06.06.2013 року у розмірі 14152,85 гривень заборгованість за тілом кредиту, 12107,52 гривень-заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами, 50,0 гривень-плата за вчинення виконавчого напису, всього 26310,37 гривень.
Як вбачається з матеріалів справи, головним державним виконавцем Личаківського ВДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів) 14.02.2022 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 68624614 на підставі виконавчого напису нотаріуса № 26863, вчиненого 22.12.2021 року (а.с.18).
Старшим державним виконавцем Личаківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Кіт В.Ю. 16.12.2015 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП 48493290 за виконавчим листом № 2/463/739/15 від 19.05.2015 року, оскільки боржником ОСОБА_1 виконавчий документ виконано у повному обсязі (а.с.19).
Вважаючи, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог закону позивач звернувся до суду з цим позовом.
За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат» (далі - Закон), порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України.
Відповідно до статті 87 Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону визначено умови вчинення виконавчих написів, відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Відповідно до ст.89 Закону, у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувана; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачується стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання.
Главою 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року передбачено порядок вчинення виконавчих написів.
Згідно п.1.1 даної Глави, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Відповідно до п.1.2. перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.3.1 вказаної Глави, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Відповідно до п.3.2 безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано.
Визнано незаконною та не чинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п.1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п.2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.».
Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Іншими словами, законодавчо визначені умови вчинення виконавчих написів зобов'язують стягувачів надати нотаріусу виключно документи, які підтверджують безспірність цієї заборгованості і які передбачені відповідним Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, і зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172. До 26.11 2014 року, тобто до прийняття постанови № 662, серед документів, які підтверджують безспірність заборгованості були, серед іншого, нотаріально посвідчені угоди. Після 26.11.2014 року до вказаного Переліку документів, які підтверджують безспірність заборгованості були включені кредитні договори, однак, судовим рішенням у справі № 826/20084/14 постанова Кабінету Міністрів України № 662 про внесення таких змін визнана незаконною і не чинною, а відтак, до спірних правовідносин мають застосовуватись положення Переліку до внесення змін і які не передбачають кредитних договорів документами, які підтверджують безспірність заборгованості, крім випадку, якщо такий кредитний договір посвідчено нотаріально.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21).
У справі яка розглядається, оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 22.12.2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
Відповідно до пункту 1 Переліку «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання».
Однак, укладений кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Висновки аналогічного змісту висловлені Верховним Судом під час розгляду цивільної справи № 172/1652/18 (постанова від 21.10.2020), які в силу вимог ч.4 ст.263 ЦПК України повинні враховуватись судом під час ухвалення рішення.
Як наслідок, немає необхідності досліджувати питання про те, чи був сам розмір заборгованості безспірним, оскільки незалежно від наявності спору нотаріус не вправі був вчиняти виконавчий напис на кредитному договорі, який нотаріально не посвідчувався.
У п.10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснено, що однією з об'єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред'явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з'ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.
Верховний Суд України у справі за № 6-887цс17 висловив правову позицію, та зазначив, що з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Разом з тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядається судом за позовом боржника до стягувача.
Нормами чинного законодавства України передбачено такий спосіб захисту порушеного права як визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до п.19 ст.34 Закону України «Про нотаріат» виконавчий напис є нотаріальною дією, що вчиняють нотаріуси.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Якщо для вимоги, за якою вчиняється виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис вчиняється у межах цього строку.
Відповідно до Постанови Великої Палати Верховного суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов'язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті. Загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки незалежно від суб'єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Судом встановлено, що згідно оскаржуваного виконавчого напису сума заборгованості позивача складає 26310,37 гривень, з яких 14152,85 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 12107,52 гривень - заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами, 50,0 гривень - плата за вчення виконавчого напису. При цьому, зазначено, що стягнення заборгованості проводиться за період з 25.10.2021 року по 22.12.2021 року.
Однак, як вбачається з виконавчого напису нотаріуса у такому не зазначено коли саме настав строк виконання. Тобто із зазначеного вбачається, що стягувачем нараховано відсотки та комісію за користування кредитом після закінчення строку кредитування.
Таким чином, враховуючи те, що нотаріусом вчинено виконавчий напис на кредитному договорі, який нотаріально не посвідчувався та оскаржуваний виконавчий напис вчинений з порушенням строків, встановлених ст.88 Закону України «Про нотаріат», позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
У відповідності до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути судовий збір в загальному розмірі 992,40 гривень, який сплачувався при пред'явлені позову, що стверджується відповідною квитанцією (а.с.10).
З огляду на задоволення позову, понесені відповідачем судові витрати в силу вимог п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України не підлягають відшкодуванню.
Клопотання про компенсацію судових витрат, а також доказів про такі витрати треті особи не подавали. Крім того, вони не наводили попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які треті особи понесли або очікують понести в зв'язку із розглядом справи. Відповідно, такі витрати не підлягають відшкодуванню.
У своєму попередньому розрахунку позивач також вказала про те, що очікує понести витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги.
З Акту прийому-передачі виконаних робіт, відповідно до Договору про надання правової допомоги № 24/0522 від 24.05.2022 року від 30.05.2022 року, вбачається, що загальна сума витрат на правову (правничу допомогу) позивачу ОСОБА_1 становить 7800,0 гривень (а.с.23).
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ч.ч.2, 3 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.ч.4-6 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Під час розгляду цивільної справи № 753/15687/15-ц (постанова від 14.11.2018р.) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, з огляду на положення ч.3 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджені Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
За своєю юридичною природою, договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, зміст якого розкривається главою 63 ЦК України і за загальним правилом, перед його укладенням сторони користуються свободою розсуду щодо визначенні його умов, однак з врахуванням, серед іншого, вимог розумності та справедливості (ст.ст.6, 627 ЦК України).
У справі яка розглядається правнича допомога надавалась позивачу на підставі договору про надання правової допомоги № 24/0522 від 24.05.2022 року, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Олександри Ружицької» (а.с.20-22).
За змістом пункту 1.1 цього договору, послуги за цим договором включають консультацію, аналіз та вивчення документів щодо оскарження в судовому порядку виконавчого напису; пошуку, аналізі та вивчені судової практики Верховного суду України, практики ЄСПЛ для підготовки та складання позовної заяви до суду; підготовці та складанні позовної заяви.
Одночасно, згідно з п.4.1 за надання правової допомоги, передбаченої цим договором, клієнт виплачує Адвокатському бюро гонорар, розмір якого визначається відповідно до Акту прийому-передачі виконаних робіт, що підписується обома особами.
Згідно згаданого вище акту виконаних робіт від 30.05.2022 року, правова допомога полягала у консультації, аналізі та вивченні документів щодо оскарження в судовому порядку виконавчого напису вчиненого 22.12.2021 року тривалістю 2 години та вартістю 2400,0 гривень; пошуку, аналізі та вивчені судової практики Верховного Суду України, Верховного Суду, практики ЄСПЛ для підготовки та складання позовної заяви до Личаківського районного суду м.Львова тривалістю 1,5 годин та вартістю 1800,0 гривень; підготовці та складання позовної заяви до Личаківського районного суду м.Львова за позовом ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню тривалістю 3 години та вартістю 3600,0 гривень, загальна сума витрат складає 7800,0 гривень.
Про неспівмірність понесених позивачем витрат на правничу допомогу та їх зменшення відповідачем клопотання не заявлялося.
З огляду на вищевикладене, те що позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі, а також відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу та обґрунтованих заперечень відповідача щодо розміру таких витрат, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7800,0 гривень.
Керуючись ст.ст. 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 26863 від 22.12.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Тамарою Миколаївною про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Управління Активами» заборгованості у розмірі 26310,37.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Управління Активами» на користь ОСОБА_1 992,40 гривень судового збору та 7800,0 гривень витрат на професійну правничу допомогу, а всього судових втрат у розмірі 8792,40 гривень (вісім тисяч сімсот дев'яносто дві гривні 40 копійок).
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», місцезнаходження: 08200, Київська область, м.Ірпінь, вул.М.Стельмаха,9А, офіс 203, код ЄДРПОУ 35017877.
Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солонець Тамара Миколаївна, місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Личаківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), місцезнаходження: 79008, м.Львів, пр.В.Чорновола,39, код ЄДРПОУ 35009358.
Суддя Грицко Р.Р.