ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
06.09.2022 м. Івано-ФранківськСправа № 909/183/22
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Л. М. Неверовської, розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом: фізичної особи-підприємця Рижика Миколи Михайловича, АДРЕСА_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кулев-Інвест", вул. А.Мельника, 1-А, м. Івано-Франківськ, 76018
про стягнення 29257,18 грн, з яких: 3299 грн - 3% річних від простроченої суми, 10958,18 грн - інфляційні втрати та 15000 грн - моральна шкода
встановив: фізична особа-підприємець Рижик Микола Михайлович звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кулев-Інвест" про стягнення 29257,18 грн, з яких: 3299 грн - 3% річних від простроченої суми, 10958,18 грн - інфляційні втрати та 15000 грн - моральна шкода.
Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
11.04.2022 Господарським судом Івано-Франківської області постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; також встановлено відповідні строки для подачі сторонами відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив.
03.05.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Кулев-Інвест" до суду надійшов відзив на позовну заяву вих.№ 2022/05-04 від 03.05.22 (вх.№ 4976/22).
16.05.2022 від фізичної особи-підприємця Рижика Миколи Михайловича до суду надійшла відповідь на відзив від 09.05.2022 (вх.№5562/22).
Враховуючи те, що клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України, справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після прийняття рішення Господарським судом Івано-Франківської області від 15.06.2021 у справі №909/311/21, залишеного без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2021, відповідач не здійснив повернення позивачу стягнутої за рішенням суду суми боргу, внаслідок чого позивачем на підставі ст. 625 ЦК України, нараховано 3299 грн 3% річних від простроченої суми, 10958,18 грн інфляційні втрати за період з 01.04.2021 до 18.02.2022 (дата фактичного повернення боргу). Також, позивачем заявлено до стягнення 15000 грн моральної шкоди.
В обґрунтування спричинення моральної шкоди зазначає, що за період з 10.02.2020 по 29.01.2021 відповідач не оплатив повністю надані позивачем готельні послуги, тому що Господарський суд Івано-Франківської області не визнав належними доказами надані позивачем, зокрема: рахунок №13/02 від 13.02.2020 на суму 2760 грн, та рахунок № 28/01 від 28.01.2021 року на суму 18120 грн. Отже, позивач зазначає що втратив кошти в розмірі 20880 грн. Крім цього, позивач зазначає, що втратив 15000 грн на правову допомогу для підготовки пакету документів до судів першої та апеляційної інстанцій. Як вказує позивач усі ці факти свідчать про те, що у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, останніх 1,5 року позивачу та його сім'ї довелося прожити в негативних емоціях, і переживаннях, душевних стражданнях, що негативно позначилося на здоров'ї позивача (інвалід 2 групи серцево-судинне захворювання).
Позиція відповідача.
Відповідач у відзиві на позов зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими. Зазначає про те, що рішення у справі №909/311/21 було винесено 15.06.2021, а набрало законної сили лише 05.07.2021. Разом з тим, судовий наказ про примусове стягнення суми боргу згідно рішення суду видано 29.11.2021.
Згідно ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
За таких умов, позивач мав можливість звернутись із вимогою до суду який розглядав справу №909/311/21 про донарахування 3% річних від простроченої суми та інфляційних втрат, однак не зробив цього. Вважаємо, що вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, є неефективним способом захисту у даному випадку.
Обставини справи, дослідження доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.06.2021 по справі №909/311/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2021, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кулев-Інвест" на користь фізичної особи-підприємця Рижика Миколи Михайловича заборгованість за надані готельні послуги в розмірі 121220 грн, 3% річних від простроченої суми в розмірі 976,40 грн та інфляційні втрати в розмірі 2060,74 грн.
На виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.06.2021 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2021 у справі №909/311/21, судом видано наказ 29.11.2021.
18.02.2022 в результаті здійсненні виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області від 29.11.2021, на рахунок позивача надійшли кошти в сумі 124257,14 грн, що підтверджується платіжним дорученням №7511 від 18.02.2022.
Як вбачається з рішення по справі №909/311/21, за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачу нараховано інфляційні втрати за період прострочення: лютий 2020 року - березень 2021 року та 3 % річних за період прострочення з 13.02.2020 до 01.04.2021.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить суд стягнути з відповідача 3299 грн 3% річних від простроченої суми, 10958,18 грн інфляційні втрати за період з 01.04.2021 до 18.02.2022 (дата фактичного повернення боргу), нарахованих за несвоєчасне повернення стягнутої за рішенням суду по справі №909/311/21 суми боргу в розмірі 124257,14 грн (з яких 121220 грн заборгованість за надані готельні послуги, 3% річних від простроченої суми в розмірі 976,40 грн та інфляційні втрати в розмірі 2060,74 грн).
Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновок суду.
Згідно статті 129-1 Конституції України, статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частинами 2, 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" також визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства , цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу приписів ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як уже зазначалося, Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.06.2021 по справі №909/311/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2021, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кулев-Інвест" на користь фізичної особи-підприємця Рижика Миколи Михайловича заборгованість за надані готельні послуги в розмірі 121220 грн, 3% річних від простроченої суми в розмірі 976,40 грн та інфляційні втрати в розмірі 2060,74 грн.
Згідно частини статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Таким чином, наявність судового рішення про стягнення основного боргу за договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Враховуючи те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу, тому наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 Цивільного кодексу України.
При цьому інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Вказана правова позиція відображена в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 902/330/17, від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи, що відповідач виконав судове рішення щодо стягнення вказаних коштів 18.02.2022, на підставі положень статті 625 ЦК України у позивача виникло право вимагати у відповідача сплатити суму нарахованих інфляційних втрат за час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Одночасно суд зауважує, що рішення суду за своєю правовою природою є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. В даному спорі само по собі рішення суду по справі №909/311/21 не є грошовим зобов'язанням або підставою його виникнення.
У розумінні ст. 625 ЦК України, позивач, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
При цьому, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.
Враховуючи, що обов'язок сплатити суму 3% річних та інфляційних стягнутих на підставі рішення суду не є зобов'язанням в розумінні положень частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, відсутні підстави для застосування до цих правовідносин статті 625 Цивільного кодексу України.
Відтак, нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму 3% річних та інфляційних втрат стягнутих на підставі рішення суду є безпідставним та не підлягає до задоволення.
З огляду на наведене, нарахування 3% річних та інфляційних втрат, що передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України, можуть здійснюватись на суму основного боргу без урахування стягнутих цим рішенням 3% річних та інфляційних втрат нарахованих у справі №909/311/21.
Судом здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних втрат на суму основного боргу за надані готельні послуги в розмірі 121220 грн, стягнуту за рішенням суду по справі №909/311/21.
Перевіривши правильність визначення періоду розрахунку (з 01.04.2021 до 18.12.2022) 3% річних та інфляційних втрат позивача, суд встановив, що даний період визначений невірно щодо дати початку та закінчення періоду нарахування.
Правильним є нарахування 3% річних за період з 02.04.2021 до 17.02.2022, оскільки дата 01.04.2021 входить в розрахунковий період 3 % річних за рішенням по справі №909/311/2, а також день фактичного перерахування грошових коштів позивачу 18.12.2022 не входить в період прострочення.
За розрахунком, здійсненим судом, сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача становить 3208,18 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення решти суми 3% річних слід відмовити.
Розмір інфляційних втрат, згідно розрахунку суду становить 10690,35 грн.
В решті позовних вимог щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, слід відмовити в зв'язку з необґрунтованістю.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.
Стаття 11 ЦК України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Також, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди позивачеві необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
Однак, позивач на надав жодних доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, перенесення моральних страждань і переживань, ушкодження здоров'я, та не довів наявності причинного зв'язку між такою шкодою (погіршення стану здоров'я) та діями відповідача.
За наведеного, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є необґрунтованими та безпідставними.
Судові витрати.
Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У відповідності до ч. 2 ст. 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 77, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов фізичної особи-підприємця Рижика Миколи Михайловича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кулев-Інвест" про стягнення 29257,18 грн задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кулев-Інвест", вул.А.Мельника, 1-А, м. Івано-Франківськ, 76018 (ідентифікаційний код 37409577) на користь фізичної особи-підприємця Рижика Миколи Михайловича, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 3208 (три тисячі двісті вісім) грн 18 коп. 3% річних та 10690 (десять тисяч шістсот дев'яносто) грн 35 коп. інфляційних втрат.
В частині стягнення 90,82 грн 3% річних та 267,83 грн інфляційних втрат, 15000 грн моральної шкоди - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кулев-Інвест", вул.А.Мельника, 1-А, м. Івано-Франківськ, 76018 (ідентифікаційний код 37409577) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/ м.Київ/ 22030106, код 37993783, банк - Казначейство України (ЕАП), рахунок UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в розмірі 1178 (одна тисяча сто сімдесят вісім) грн 59 коп.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Л.М. Неверовська