25 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/8133/21 пров. № А/857/8997/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Обрізка І.М., Шинкар Т.І.;
за участю секретаря судового засідання - Максим Х.Б.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2022 року у справі № 460/8133/22 (головуючий суддя Борискін С.А., м. Рівне) за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,-
17 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Рівненської обласної прокуратури з урахуванням уточнених позовних вимог, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та виплати усіх належних сум, а саме: заробітної плати, нарахованої відповідно до розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України "Про прокуратуру". Стягнути з Рівненської обласної прокуратури не отриману частину заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" та з урахуванням встановленої надбавки до посадового окладу (за вислугу років) за період з 26.03.2020 по день винесення судового рішення, розмір якої станом на 30.11.2021 становить 765987,80 грн. (510659,03+255328,77).
В обґрунтування вимог позовної заяви позивач зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Позивач звертає увагу, що за приписами статті 81 Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами та складається з посадового окладу, премій та надбавок. Однак, всупереч вимогам ст.81 Закону України "Про прокуратуру" та зазначеному Рішенню Конституційного Суду, відповідач з 26.03.2020 протиправно здійснює нарахування та виплату заробітної плати на підставі посадового окладу, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури щодо нездійснення нарахування та виплати з 26.03.2020 по 24.12.2021 усіх належних сум ОСОБА_1 , а саме: заробітної плати, нарахованої відповідно до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру".
Зобов'язано Рівненську обласну прокуратуру здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_1 , виходячи з розміру посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" та з урахуванням усіх встановлених надбавок і премій за період з 26.03.2020 по 24.12.2021, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем - Рівненською обласною прокуратурою, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено та підтримано представником прокуратури у судовому засіданні, що позивачу нараховувалась заробітна плата виходячи з розміру посадового окладу визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», оскільки Рівненська обласна прокуратура не наділена правом самостійно, без правового регулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу працівників та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Апелянт зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що відповідно до п. 3 розділу II «Прикінцевих і перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур (до якої належить посада позивача), місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Відповідно до наказу Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414, днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020.
Пунктом 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у регіональних прокуратурах чи місцевих прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в обласних прокуратурах чи окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Тобто, саме Законом України «Про прокуратуру» (із змінами, передбаченими Законом № 113-ІХ) передбачено оплату праці прокурорів до закінчення реформування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Станом на вказану дату (11.09.2020) ОСОБА_1 не був призначений за результатами атестації на посаду в обласній прокуратурі (як це передбачено п. 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IХ) і продовжував перебувати на займаній посаді начальника нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Рівненської області (регіональної прокуратури) відповідно до наказу прокурора області від 05.05.2020 № 375к (поза затвердженою новою структурою та штатною чисельністю апарату обласної прокуратури згідно положень Закону № 113-IХ. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020, заробітна плата прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур (кожного працівника окремо) з 01.01.2021 регулюється нормами статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». На підставі вказаного відповідач вважає, що оскільки Рівненська обласна прокуратура при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати на час існування трудових відносин у зазначений період діяла правомірно, правові підстави для задоволення судом позовних вимог були відсутні.
Позивач подав пояснення на апеляційну скаргу у якому зазначає, що заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом, тому положення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ в частині, що «На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури», є таким, що суперечить частині другій статті 131-1 Основного Закону України, а відтак відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.
Суд апеляційної інстанції з матеріалів справи встановив, що з 05.05.2020 року ОСОБА_1 працює на посаді начальника нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби прокуратури Рівненської області.
03.09.2020 року Генеральним прокурором України видано наказ №410, яким наказано перейменувати без зміни ідентифікаційних кодів юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичну особу "Прокуратура Рівненської області" у "Рівненська обласна прокуратура".
Наказом Генерального прокурора України від 08.09.2020 №414 визначено днем початку роботи обласних прокуратур - 11.09.2020 року.
Станом на 11.09.2020 року та на час виникнення спірних правовідносин позивач до Рівненської обласної прокуратури не призначався.
Згідно з Інформацією про нарахування та відрахування заробітної плати за 2020 рік та Інформацією про нарахування та відрахування заробітної плати за 2021 рік, наданою Рівненською обласною прокуратурою, посадовий оклад ОСОБА_1 становить 7210,00 грн.(а.с. 68, 69, 97, 98).
Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, у зв'язку з чим позивач вважає, що його посадовий оклад має становити не 7210,00 грн., а обчислюватись відповідно до положень ст.81 Закону України "Про прокуратуру".
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо невиплати заробітної плати у належному розмірі, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що факт проходження прокурором атестації, запровадженої Законом 113, жодним чином не впливає на порядок визначення розміру її посадового окладу, який встановлено ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», відповідно, грошові кошти, а саме: частина заробітної плати у вигляді посадового окладу та надбавки за вислугу років, яка була недоотримана позивачем, підлягають нарахуванню та виплаті з урахуванням приписів рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).
За приписами ч. 1 ст. 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.2 цієї ж статті, заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.
Частиною 3 ст. 81 Закону №1697-VII визначено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно приписів ч. 7 ст. 81 Закону №1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 9 ст. 81 Закону №1697-VII).
Частиною 1 статті 89 Закону №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.
Статтею 90 Закону №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Відповідно до статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Згідно з правилами частини дев'ятої статті 81 Закону № 1697-VII фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
За приписами ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Пунктом 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, які набрали чинності з 01 січня 2015 року установлено, що норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру», застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п.1, п.2, п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.
Абзацом 3 п.3 розділу ІІ «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-IX встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.
На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Зазначений Закон є чинним та неконституційним у встановленому законом порядку не визнавався.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, позивач не є прокурором, який пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що положеннями пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи не проходження атестації.
Відтак у вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, оскільки він у ці органи не був переведений.
Водночас, прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ.
Суд апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21 у якій зазначено, що з набранням чинності Постанови № 1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону № 113-ІХ).
Враховуючи зазначені вище обставини даної справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо нарахування посадового окладу позивача на підставі приписів постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", відповідали приписам чинного на той час законодавства.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26 травня 2022 року у справі № 540/1268/21, постанові від 30 червня 2021 року у справі № 120/1674/21-а.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 229 ч. 4, 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури - задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2022 року у справі № 460/8133/22 - скасувати, прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя С. П. Нос
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 05 вересня 2022 року.