Номер провадження: 33/813/627/22
Номер справи місцевого суду: 946/605/22
Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П.
Доповідач Комлева О. С.
30.08.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді - Комлевої О.С.,
з участю:
секретаря судового засідання Шлапак А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2022 року,-
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду першої інстанції.
Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2022 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та провадження у справі закрито у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
Визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.4 ст. 130 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 34 000 грн. з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів на строк 3 роки.
Стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 496,20 грн.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів стосовно строку на апеляційне оскарження
На вищевказану постанову суду особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 02 травня 2022 року подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду скасувати та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.4 ст. 130 КУпАП та ст. 124 КУпАП відносно нього на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Також, в апеляційній скарзі апелянт ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови, посилаючись на те, що останній день оскарження постанови припав на 01 травня 2022 року що є вихідним днем (неділя).
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В обґрунтування апеляційної скарги особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 посилається на те, що постанова суду винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з невідповідністю висновків суду обставинам справи, а саме.
Співробітники поліції не роз'яснили його права згідно чинного законодавства, а обманом примусили поставити підпис у графі про роз'яснення прав у протоколі про адміністративне правопорушення, а також відмовили у наданні можливості запросити адвоката для захисту його прав.
Також працівники поліції неякісно склали протоколи, а саме в протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР №025042 (ч.4 ст.130КУпАП) вказано, що ДТП сталося 13:30, а в протоколі про адміністративне правопорушення серії ДПР №025031 (ст.124 КУпАП) вказано, що ДТП сталося о 12:46. Отже протоколи суперечливі.
Суд першої інстанції не взяв до уваги надані ним у судовому засіданні пояснення з приводу того, що він не заперечує що скоїв ДТП, але вжив алкоголь не знаючи те, що скоїв ДТП, за кермом був тверезий. Про те, що скоїв ДТП його повідомили працівники поліції, коли він до них вийшов на вулицю.
На підставі викладеного апелянт просив суд скасувати постанову суду та закрити провадження у справі.
Висновки за результатами розгляду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження
Дослідивши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що особою, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 не порушено строки на подання апеляційної скарги на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2022 року, оскільки апеляційну скаргу подано 02 травня 2022 року, тобто на десятий день після проголошення постанови суду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
ОСОБА_1 , а також його захисник Марінов А.А. в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с. 78).
Будь-яких заяв чи клопотань до апеляційного суду від ОСОБА_1 , а також його захисника Марінова А.А. не надходило.
Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 7 ст.294 КпАП України передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно зі ст.245 КУпАП, провадження по справам про адміністративні правопорушення повинно бути засновано на своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванню обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 025031 від 20 січня 2022 року, водій ОСОБА_1 20 січня 2022 року о 12 год. 46 хв. по вул. Комерційна біля буд. №74 в м. Ізмаїлі Одеської області, керуючи автомобілем «Mazda 6», д.н.з. НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки та не був уважним, не дотримався безпечного бокового інтервалу та здійснив наїзд на припаркований автомобіль «Renault Kadjar», д.н.з. НОМЕР_2 і паркан. В наслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
Відповідно до письмових пояснень потерпілого - водія ОСОБА_2 , вбачається, що він припаркував свій автомобіль «Renault Kadjar», д.н.з. НОМЕР_2 без порушень правил дорожнього руху за адресою вул. Осіпенко 73-75 та пішов до магазину, зі спливом 5-10 хвилин побачив як автомобіль «Mazda 6», д.н.з. НОМЕР_1 заїжджає на тротуар та при русі здійснив зіткнення з його автомобілем. Після чого він заїхав до себе до дому, який знаходився поруч. На прохання зупинитися, водій «Mazda 6» не відреагував і з дому не виходив.
У судовому засіданні місцевого суду, ОСОБА_1 надав пояснення в яких свою вину не визнав, пояснив, що керував автомобілем, а саме, заїжджав у свій двір, перебуваючи у тверезому стані. Він не помітив, що зачепив автомобіль, який був припаркований не за правилами та заважав його проїзду у двір. Після того, як заїхав додому, вжив алкогольний напій та ліг спати. З адміністративними протоколами, складеними працівниками поліції відносно нього за ст.124 КУпАП та за ч.4 ст.130 КУпАП, не погодився, оскільки не знав, що вчинив ДТП та вживав алкогольний напій, не вважаючи себе учасником ДТП.
Потерпілий ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем, зачепив його припаркований автомобіль. Коли ОСОБА_2 підійшов до автомобіля ОСОБА_1 , та хотів попросити його зачекати, щоб відігнати свій автомобіль, останній не відреагував на нього. Після заїзду ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 , що він поцарапав його автомобіль, однак в сварку з ним не вступав, так як йому здалося, що ОСОБА_1 перебував в стані алкогольного сп'яніння, отже, просто викликав працівників патрульної поліції.
Суд першої інстанції дійшов висновку про визнання вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та закриття провадження у справі у зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.
Однак, апеляційний суд не погоджується з вказаним висновком з огляду на таке.
Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Стаття 6 пункту 2 Конвенції забезпечує «право вважатися невинуватим доти, доки вину не буде доведено в законному порядку».
Мета та наміри Конвенції як інструменту захисту людини вимагає, щоб її положення тлумачилися та застосовувалися таким чином, щоб її гарантії були практичними та ефективними (див. справа «Soering проти Сполученого Королівства», рішення від 7 липня 1989 року, п. 87).
Суд в своїх прецедентних рішеннях зазначив, що практичність та ефективність гарантій при тлумаченні та застосуванні положень Конвенції стосується і права, закріпленого в статті 6 пункту 2 Конвенції - презумпції невинуватості (див. справи «Allen проти Сполученого Королівства», рішення від 12 липня 2013 року п.п.92-93, «Allenet de Ribemont проти Франції», рішення від 10 лютого 1995 року, п. 35).
Презумпція невинуватості, яка розглядається як процесуальна гарантія в контексті самого кримінального провадження, накладає вимоги щодо, зокрема, тягаря доведення, правових презумпції факту і права.
За загальним правилом ст.9 КУпАП наявність складу правопорушення є необхідною підставою для адміністративної відповідальності.
Частиною першої ст. 9 КУпАП передбачено, що особа підлягає адміністративній відповідальності лише за те правопорушення, відносно якого встановлена вина.
Відсутність вини в скоєнні адміністративного правопорушення за зазначеною нормою закону виключає провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Проаналізувавши норми національного закону та, враховуючи конвенційні положення стосовно строків давності, суд апеляційної інстанції, використовуючи право, надане судам загальної юрисдикції тлумачити зазначені норми для цілей подолання суперечної правозастосовної практики, яка послабляє гарантії державного захисту прав, свобод і законних інтересів громадян від свавільного адміністративного примусу, дійшов до наступного висновку.
Строк давності не тільки забезпечує правову визначеність та остаточність судового рішення, попередження порушень прав осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності, але й надає законне право порушнику уникнути переслідування або притягнення до суду за закінченням певного строку після скоєння правопорушення, в даному випадку - притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка підозрюється в здійсненні адміністративного правопорушення, за закінченням строку давності, що передбачений національним законом - частиною 2 статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Стаття 6 пункту 2 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод забезпечує «право вважатися невинуватим доти, доки вину не буде доведено в законному порядку».
Висновок суду про наявність вини за межами строку давності притягнення до адміністративної відповідальності буде порушенням презумпції невинуватості та права на справедливий суд за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, вина осіб, що притягуються до адміністративної відповідальності, не встановлюється у справах, у яких провадження закривається.
Даний висновок не виключає права сторін на звернення до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного провадження в межах строків позовної давності, що передбачено Цивільним Кодексом України, з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок зіткнення транспортних засобів.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 №025042 від 20 січня 2022 року водій ОСОБА_1 0 13:30 ставши учасником ДТП вживав алкогольні напої після дорожньо-транспортної пригоди. Від проходження огляду на стан сп'яніння за допомогою газоаналізатора Drager та у медичному закладі відмовився. Здійснив зіткнення з «Renault Kadjar», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . Вказаним порушив вимоги 2.10 «є»Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч.4 ст. 130 КУпАП.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 130 КУпАП вживання особою, яка керувала транспортним засобом, після дорожньо-транспортної пригоди за її участю алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду, - тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк п'ятнадцять діб, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки і на інших осіб - накладення штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк п'ятнадцять діб.
Відповідно до п. 2.10 «є» ПДР України у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки).
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у сукупності, дійшов правильного висновку, що в діях ОСОБА_1 , який притягується до адміністративної відповідальності вбачається склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 4 ст. 130 КУпАП, що підтверджується достатніми, належними та допустимими доказами по справі.
Доводи апеляційної скарги особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 з приводу того, що співробітники поліції не роз'яснили його права згідно чинного законодавства, а обманом примусили поставити підпис у графі про роз'яснення прав у протоколі про адміністративне правопорушення, а також відмовили у наданні можливості запросити адвоката для захисту його прав апеляційний суд відхиляє як такі, що не спростовують відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. Крім того, порушення працівниками поліції, допущені на думку апелянта, можуть слугувати підставою для дисциплінарної відповідальності. Матеріали справи не містять підтвердження звернення ОСОБА_1 зі скаргами на дії працівників поліції.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 вжив алкоголь не знаючи те, що скоїв ДТП, за кермом був тверезий, про те, що скоїв ДТП його повідомили працівники поліції, коли він до них вийшов на вулицю апеляційний суд також відхиляє, оскільки з відеозапису з місця події вбачається, що ОСОБА_1 підтверджує працівникам поліції той факт, що поцарапав свою машину та чужу, оскільки вона неправильно була припаркована після чого прийшов до дому та вживав алкогольні напої.
Також, 29 серпня 2022 року апелянтом було надано суду уточнену апеляційну скаргу на постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2022 року.
Дослідивши надані уточнення, апеляційний суд вбачає незгоду апелянта з неправомірними, на його думку, діями співробітниками поліції.
Однак апелянт не надав суду докази звернення ОСОБА_1 зі скаргами на дії працівників поліції та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.
Отже, в апеляційній скарзі не наведено належних і достатніх підстав для спростування висновків суду першої інстанції, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності передбаченої ч.4 ст. 130 КУпАП,не було здобуто таких доказів і при проведенні апеляційного розгляду.
Позиція апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі щодо невизнання своєї вини розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту та уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Також, слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 в частині оскарження притягнення його до відповідальності передбаченої ч.4 ст. 130 КУпАП є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а постанова районного суду, в цій частині є законною та обґрунтованою, у зв'язку із чим відсутні підстави для її скасування або зміни.
Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення в частині притягнення до відповідальності передбаченої ч.4 ст. 130 КУпАП ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2022 року, в частині визнання винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 Кодексу України про адміністративні правопорушення - скасувати.
Прийняти в цій частині постанову.
Провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити на підставі п.7 ч.1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення за закінченням строків передбачених ст. 38 КУпАП.
В іншій частині постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 квітня 2022 року - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню в касаційному порядку на підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду О.С. Комлева