справа № 757/11965/20-ц головуючий у суді І інстанції Писанець В.А.
провадження № 22-ц/824/5773/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
02 вересня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна», про захист прав споживачів та відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-
У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом про захист прав споживачів та відшкодування шкоди у розмірі 143 677,96 грн., завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 03 лютого 2018 року о 01:30 год в м. Києві по вул. Марини Цвєтаєвої, 18/78 за участю транспортного засобу «SkodaFabia», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу «SkodaOctaviaTour», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , було пошкоджено застрахований ТЗ.У позові ОСОБА_1 зазначає, що водій застрахованого засобу ОСОБА_3 , вчасно, 06 березня 2018 року (через 3 дні з моменту ДТП) подав до страхової компанії заяву - повідомлення про страховий випадок. При цьому, позивач не мала можливості повідомити страхову компанію про настання страхового випадку, так як транспортний засіб перебував у користуванні водія ОСОБА_3 , який внаслідок ДТП отримав тілесні ушкодження та звернувся за медичною допомогою.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 03 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна», про захист прав споживачів та відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відмовлено.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , через представника - ОСОБА_2 ,подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано правові висновки Верховного Суду щодо того, що несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку саме по собі не може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, а буде такою підставою лише в тому випадку, коли несвоєчасне повідомлення позбавило страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про цю подію могла вплинути на його обов'язок виплатити страхове відшкодування. Апелянт вважає, що відповідач не надав доказів на підтвердження неможливості страховика встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди, що є беззаперечною підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування у разі невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених законом або умовами договору. А відтак, вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у зв'язку із несвоєчасним повідомленням про страховий випадок. Окрім того, апелянт зазначає, що суд, не погодившись з розрахунком розміру завданого збитку, наданого позивачем, вправі використати і дослідження, яке було проведено безпосередньо відповідачем.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзиву до суду не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «VarelaAssalinocontrelePortugal», заява № 64336/01).
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки в даній справі ціна позову становить 143 677,96 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 жовтня 2017 року між сторонами укладено Договір № 101033641 добровільного страхування «ГРАВЕ КАСКО», за умовами якого було застраховано майновий інтерес стосовно володіння, користування та розпорядження транспортним засобом «SkodaFabia», 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 .
Таким чином, між сторонами виникли правовідносини із зобов'язання по добровільному страхуванню, які регулюються нормами ЦК України і Законом України «Про страхування».
06 лютого 2018 року водій транспортного засобу «SkodaFabia», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_3 звернувся до страховика з заявою - повідомленням про випадок з транспортним засобом, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 03 лютого 2018 року о 01:30 год в м. Києві по вул. Марини Цвєтаєвої, 18/78 за участю транспортного засобу «SkodaFabia», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу «SkodaOctaviaTour», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , було пошкоджено застрахований ТЗ.
Обов'язок страхувальника або особи допущеної до керування застрахованим ТЗ про своєчасність повідомлення представника та/або асистуючу компанію Страховика про настання випадку, що має ознаки страхового, закріплений у п. 1.16. Основної частини Договору страхування, п. 8.1. та п. 7.2.7. Загальної частини Договору страхування.
Листом від 06 квітня 2018 року відповідач на підставі наведених положень діючого законодавства України та умов укладеного Договору страхування, через порушення Страхувальником обов'язків, передбачених п.п. 1.16. Основної частини Договору страхування, пп. 7.2.7., 7.2.12 п. 7, пп. 8.1. п. 8 загальної частини Договору страхування, через не повідомлення Страхувальником або водієм застрахованого ТЗ з місця події асистуючої компанії Страховика, Страховик відмовив у виплаті страхового відшкодування.
Страховик у пп. 8.1. п. 8 Загальної частини Договору страхування наводить перелік об'єктивних обставин, при яких строк виконання умов щодо повідомлення Страховика про страховий випадок може бути перенесено до часу набуття реальної можливості його здійснити. Серед них: отримання серйозних тілесних ушкоджень; ДТП у місці, значно віддаленому від засобів зв'язку; незаконне утримання третіми особами тощо.
В даній справі факт відсутності потерпілих осіб за наслідками ДТП зазначено в довідці № 3018036624552529 про ДТП, також, сам же ж водій ОСОБА_3 , який 06 лютого 2018 року письмово звернувся до Страховика із заявою-повідомленням про випадок з транспортним засобом вказує про відсутність потерпілих осіб, а також зазначає, що на медичне обстеження водій не направлявся.
Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 05 березня 2018 року у справі № 754/1871/18 (а.с. 20), підтверджується пошкодження у ДТП лише транспортних засобів, проте посилання щодо отримання ОСОБА_3 тілесних ушкоджень внаслідок ДТП відсутні.
Окрім цього, як випливає з протоколу про адміністративне правопорушення № БД № 059325, який складено інспектором поліції 03 лютого 2018 року о 02:00 год. за наслідками ДТП, яка мала місце цього дня о 01:25 год. стосовно ОСОБА_3 , останній перебував на місці події більш ніж півгодини, поки інспектор поліції оформляв йому протокол, який був підписаний ОСОБА_3 .
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що ні позивач, ні водій застрахованого ТЗ зі сповіщенням про ДТП (телефонним дзвінком та/або телефаксом) у встановлений Договором страхування строк до асистуючої компанії Страховика не звертався, а причин, які унеможливлювали вчинення ним таких дій і були підтверджені фактичними обставинами справи, позивач не навів, а тому відповідачем було правомірно відмовлено у виплаті страхового відшкодування позивачу. Також судом зазначено, що неповідомлення позбавило Страховика можливості дізнатися чи відноситься ця подія до виключень із страхових випадків, що безпосередньо впливає на відсутність обов'язку Страховика виплатити страхове відшкодування. Судом першої інстанції також зроблено висновок, що дії страхувальника щодо подання письмового повідомлення про випадок та повідомлення асистуючої компанії з місця події, що не є тотожними закріпленим у Договорі страхування зобов'язанням, а відтак суд не прийняв правові висновки, зазначені у постановах Верховного Суду, зазначені позивачем у позовній заяві.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та з урахуванням висновків Верховного Суду, колегія суддів виходить з такого.
Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
У статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхуванням є вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (стаття 16 Закону України «Про страхування»).
Відповідно до статті 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі статтею 982 ЦК України, істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про страхування», страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити страхову виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Яка саме подія визнається страховим випадком має бути детально зазначено у договорі страхування.
Положення статей 11, 525, 526, 629 ЦК України дають підстави для висновку, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від виконання умов якого не допускається.
У разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування.
Частиною першою статті 991 ЦК України передбачені випадки, за умови настання яких страховик має право відмовити у здійсненні страхової виплати. Інші підстави для відмови у здійсненні страхової виплати можуть бути передбачені договором страхування.
Так, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 991 ЦК України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Як вбачається з умов договору страхування, відповідно до п. 1.16. Основної частини Договору, зокрема, визначено, що при настанні страхового випадку Страхувальник зобов'язаний негайно сповістити з місця події асистуючу компанію - «Екліс».
Невиконання даної вимоги може бути підставою для зменшення суми страхового відшкодування або відмови у виплаті страхового відшкодування.
Підпунктом 8.1. п. 8 Загальної частини Договору страхування закріплено обов'язкові умови, що у разі настання події, що має ознаки страхового випадку, Страхувальник або особа, допущена до керування ТЗ зобов'язані негайно, як тільки йому стане відомо, з місця події сповістити асистуючу компанію Страховика телефонним дзвінком та/або телефаксом за телефонами, зазначеними в Основній частині даного Договору, про настання події, що містить ознаки страхового випадку та повідомити повну відому Страхувальнику інформацію про обставини настання події (дата, час і місце настання, характер пошкоджень, передбачуваний розмір збитків), а також номер Договору.
У разі повідомлення Страховиком або представником асистуючої компанії Страховика про виїзд на місце події, залишатися та дочекатись представника Страховика на місці події, при цьому, Страхувальник зобов'язаний зберігати вигляд, стан і розташування пошкодженого ТЗ або його залишків та місця події до його огляду представником Страховика. Страхувальник має право змінювати картину події тільки у зв'язку з необхідністю транспортування, рятування людей та здійснення запобіжних заходів по попередженню виникнення надзвичайних ситуацій та, коли Страхувальнику було повідомлено про відсутність необхідності чекати на прибуття представника Страховика.
Страхувальник, протягом двох робочих днів з моменту настання страхового випадку (а у випадку протиправного позбавлення Страхувальника ТЗ - протягом одного робочого дня) повинен письмово підтвердити Страховику таке повідомлення про вищевказану подію та вказати достовірну інформацію про причини, обставини її настання тощо.
У випадку неспроможності Страхувальника з об'єктивних обставин (отримання серйозних тілесних ушкоджень, ДТП у місці, значно віддаленому від засобів зв'язку; незаконне утримання третіми особами тощо) повідомити Страховика про страховий випадок у встановлені Договором строки, строк виконання умов щодо повідомлення відраховується з часу набуття Страхувальником реальної можливості його здійснити.
Також, обов'язок щодо своєчасного повідомлення про випадок закріплено в п. 7.2.7. загальної частини Договору страхування, що передбачає обов'язок Страхувальника повідомити Страховика про настання страхового випадку в строки, передбачені даним Договором та надати достовірну інформацію про обставини страхового випадку.
На Страхувальника покладено обов'язок довести до відома осіб, допущених до керування ТЗ, вимоги даного Договору, в тому числі обов'язок виконання ними вимог передбачених п.п. 7.2.4., 7.2.6, 7.2.7., 7.2.9. та п. 8 даного Договору. В межах даного Договору дії або бездіяльність осіб, допущених до керування ТЗ, розцінюється як діяльність Страхувальника та має ті ж правові наслідки, що і діяльність останнього, про що зазначено в п. 7.2.12 загальної частини Договору страхування.
Пп. 12.1.5. п. 12.1. Розділу 12 Загальної частини Договору страхування визначено, що підставою для відмови Страховика у виплаті страхового відшкодування або зменшення його розміру є несвоєчасне повідомлення Страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин та/або невиконання Страхувальником інших обов'язків за Договором, або створення Страховику перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про страхування» рішення про відмову у страховій виплаті приймається Страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
У листі Верхового Суду України від 19 липня 2011 «Про судову практику з розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» щодо спірних питань стосовно застосування вимог пункту 5 частини першої статті 989 ЦК України щодо неповідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором, і створення йому в такий спосіб перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків, наслідком невиконання чого є відмова страховика від здійснення страхової виплати відповідно до вимог цього пункту, зазначено: відповідно до пункту 5 частини першої статті 991 ЦК України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку.
У системному зв'язку з пунктом 5 частини першої статті 989 ЦК України, яким на страхувальника покладено обов'язок повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором, правове значення має повідомлення страховика про настання страхового випадку у строк, який дає страховику можливість дослідити обставини справи та дійти висновку про визнання його страховим випадком чи відмову в цьому.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування було не повідомлення Страхувальником або водієм застрахованого ТЗ з місця події асистуючої компанії Страховика.
Апелянт, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, вказував на те, що несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку саме по собі не може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Разом з тим, аналізуючи вказані апелянтом правові позиції Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такі правові висновки не можуть бути застосовані при вирішенні спірних правовідносин у цій справі, зважаючи на таке.
Несвоєчасне повідомлення страхувальником страховика без поважних на те причин про настання страхового випадку або надання ним неправдивих відомостей про факт настання страхового випадку можуть бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування лише у тому разі, якщо вони позбавили страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком (постанова Верховного Суду від 13 листопада 2018 року в справі № 910/922/18).
Для вирішення питання стосовно виплати страхового відшкодування правове значення має факт повідомлення страховика про настання страхового випадку в строк, який дає страховику можливість дослідити обставини випадку і дійти висновку про визнання його страховим випадком чи про відмову в такому визнанні. При цьому несвоєчасне повідомлення страховика про настання страхового випадку саме по собі не може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, а буде такою підставою лише в тому випадку, коли несвоєчасне повідомлення позбавило страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком, тобто якщо буде доведено, що відсутність у страховика відомостей про цю подію могла вплинути на його обов'язок виплатити страхове відшкодування.
Разом з тим, зі змісту постанови Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 910/23511/16, вказаної апелянтом, підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування була, зокрема, належність події до випадків, які не визнаються страховими. При цьому відповідач, приймаючи рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, посилався на результати експертного комплексного дослідження з метою з'ясування причин і механізму настання ДТП. А відтак, у даній справі основним питанням, яке підлягало з'ясуванню судами, було встановлення факту належності чи неналежності події до страхового випадку. А відтак, суд, установивши наявність страхового випадку, додатково зазначив щодо того, що несвоєчасне повідомлення про настання страхового випадку не можу бути самостійною підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. Окрім того, згідно обставин вказаної справи, позивач на виконання пункту 13.1.1 договору телефоном негайно повідомив на гарячу лінію страхової компанії про зазначену подію, що має ознаки страхового випадку. А вже потім, з пропуском строку, визначеного Договором страхування, позивач подав заяву про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування.
Отже, правові висновки, викладені в даній постанові, стосуються обставин, які не є тотожними до обставин, у справі щодо переглядається.
Посилання апелянта на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року в справі № 577/5573/15-ц апеляційний суд оцінює критично, зважаючи на таке. По-перше, дана справа пов'язана із відносинами, які виникли в результаті укладення договору комплексного страхування позичальника. Натомість справа, що розглядається, стосується договору, за умовами якого було застраховано майновий інтерес стосовно володіння, користування та розпорядження транспортним засобом. По-друге, суд апеляційної інстанції бере до уваги, що у справі № 577/5573/15-ц основною підставою для відмови в здійсненні страхових виплат було те, що смерть застрахованої особи не є страховим випадком, а несвоєчасне повідомлення страхової компанії про настання страхового випадку було додатковою підставою для відмови у здійсненні страхових виплат. По-третє, в справі № 577/5573/15-ц судом було встановлено, що позивач неодноразово зверталася до відповідача із заявами про настання страхового випадку, проте не отримувала відповіді. А відтак, суди, встановивши належність події до страхового випадку, передбаченим пунктом 2.1.4 договору страхування та наявності фактів звернення позивача до страхової компанії, визначили, що несвоєчасне повідомлення про страховий випадок не може бути самостійною підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що такі правові висновки не підлягають застосуванні в справі, що переглядається.
Також у наведеній апелянтом постанові від 26 березня 2018 року в справі № 916/4613/15Верховним Судом дійсно зазначено, що несвоєчасне повідомлення страхувальником страховика без поважних на те причин про настання страхового випадку або надання ним неправдивих відомостей про факт настання страхового випадку можуть бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування лише у тому разі, якщо вони позбавили страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком. Натомість, встановивши правильність висновків судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, Верховний Суд вказав, що посилання скаржника на вчинення ним всіх залежних від нього дій, направлених на повідомлення страховика та правоохоронних органів про настання події і обставини, за яких вона відбулась, спростовуються встановленими судами обставинами справи. Однак, в даній справі було відмовлено в позові з підстави подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку.
А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування правових висновків Верховного Суду, зазначених позивачем у позовній заяві.
Також апеляційний суд не вбачає за можливе застосувати правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26 грудня 2019 року, зважаючи на таке. Як вбачається із обставин наведеної справи, повідомлення про ДТП надійшло до страховика приблизно із 10 годинним запізненням. Однак у цій справі не повідомлення страховика про ДТП відбулося з поважних причин, про що було зазначено в судах першої та апеляційної інстанцій.
Натомість, у справі, що переглядається, позивач, обґрунтовуючи поважність причин несвоєчасного повідомлення про страховий випадок, не надав жодних належних та достатніх доказів неспроможності Страхувальника або водія з об'єктивних обставин (отримання серйозних тілесних ушкоджень, ДТП у місці, значно віддаленому від засобів зв'язку; незаконне утримання третіми особами тощо) повідомити Страховика про страховий випадок у встановлені Договором строки.
Так, як зазначає позивач в позовній заяві, вона не мала можливості повідомити страхову компанію про настання страхового випадку, так як транспортний засіб перебував у користуванні водія ОСОБА_3 , який внаслідок ДТП отримав тілесні ушкодження та звернувся за медичною допомогою.
Однак, як вже було вірно встановлено судом першої інстанції, дана інформація не підтверджується відомостям, зафіксованим працівниками поліції, які оформляли ДТП. Факт відсутності потерпілих осіб за наслідками ДТП зазначено в довідці № 3018036624552529 про ДТП, також, сам же ж водій ОСОБА_3 , який 06 лютого 2018 року письмово звернувся до Страховика із заявою-повідомленням про випадок з транспортним засобом вказує про відсутність потерпілих осіб, а також зазначає, що на медичне обстеження водій не направлявся.
Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 05 березня 2018 року у справі № 754/1871/18 (а.с. 20), підтверджується пошкодження у ДТП лише транспортних засобів, проте посилання щодо отримання ОСОБА_3 тілесних ушкоджень внаслідок ДТП відсутні.
Окрім цього, як випливає з протоколу про адміністративне правопорушення № БД № 059325, який складено інспектором поліції 03 лютого 2018 року о 02:00 год. за наслідками ДТП, яка мала місце цього дня о 01:25 год. Стосовно ОСОБА_3 , останній перебував на місці події більш ніж пів години, поки інспектор поліції оформляв йому протокол, який був підписаний ОСОБА_3 , а відтак водій застрахованого ТЗ мав час та змогу зателефонувати до асистуючої компанії Страховика, для того, щоб представник Страховика прибув на місце події.
Проте, жодним чином, асистуючу компанію не було повідомлено, що також вбачається з письмової заяви-повідомлення про випадок з транспортним засобом від 06 лютого 2018 року.
Доказів того, що транспортний засіб після ДТП перебував у користуванні водія ОСОБА_3 суду також не надано.
Згідно з частини першої статті 76, статті 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
У частинах першій, третій статті 12 та частині першій, сьомій статті 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
У частинах першій - третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, позивачем не надано жодних належних та достатніх доказів поважності причин несвоєчасного повідомлення ним або водієм транспортного засобу, якому страхувальник передав управління ТЗ відповідача про страховий випадок. Поряд з цим, саме на позивача умовами договору, як на Страхувальника покладено обов'язок довести до відома осіб, допущених до керування ТЗ, вимоги даного Договору, в тому числі обов'язок виконання ними вимог передбачених п.п. 7.2.4., 7.2.6, 7.2.7., 7.2.9. та п. 8 даного Договору
Зважаючи на таке, в суду апеляційної інстанції відсутні підстави для застосування правового висновку Верховного Суду по справі № 362/686/17(провадження № 61-12240св19).
Отже, в межах доводів апеляційної скарги підстав для скасування судового рішення апеляційний суд не вбачає.
У той же час, відповідно до вимог ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні.
Оскаржуване рішення суду (а.с.122) не підписане суддею, який його ухвалив, що є обов'язковою підставою для скасування рішення з ухваленням нового рішення по суті вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Отже, враховуючи викладене, рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Граве Україна», про захист прав споживачів та відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди підлягає скасуванню, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову, з підстав його недоведеності та необґрунтованості, відповідно до висновків апеляційного суду викладених вище.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 03 вересня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова