справа № 754/15890/21 головуючий у суді І інстанції Бабко В.В.
провадження № 22-ц/824/7267/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
02 вересня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про повернення коштів,-
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про повернення коштів.
Позивач свої позовні вимоги мотивує тим, що він є споживачем послуг у сфері централізованого постачання холодної води та водовідведення (ХВП) і централізованого водовідведення гарячої води (ВГП). Позивач сплачує за вказані послуги за показаннями лічильників, які належать йому, лічильник холодної води тип: ETR №2006090000458 і гарячої води тип: ETR №200609010984, що встановлені у ванній кімнаті квартири позивача і введені в експлуатацію. Виконавцем даних послуг являється ПрАТ «Київводоканал».
З січня 2017 року coll centr (202-02-02) перестав приймати покази лічильників по телефону і заповнювати покази квартирних лічильників в платіжних документах. Позивач почав передавати показники лічильників записками через ЦКС Деснянського району, але ця ситуація нічого не змінила. З липня 2017 року ПрАТ «АК «Київводоканал» вирішив сплату за відведення гарячої води приписати до сплати за холодну воду і водовідведення. У результаті чого борг по сплаті за відведення гарячої води на 21.08.2021 становить 2 369,52 грн.
В травні 2018 року впровадили єдиний, редагований Комунальним концерном «Центр комунального сервісу», рахунок-повідомлення в якому повторно вимагають сплатити 47,5м.куб. холодної води. З урахуванням тарифів на ХВП і ВГП у часі, об'єднаний (382,88грн - за ВГВ; 966,19грн - за ХВП) сплати на суму 382,88+966,19=1349,07грн.
Після звернення до ЦКС Деснянського району ПрАТ «Київводоканал» 05.09.2018 в квартирі позивача провели контрольне зняття показання лічильників, не прийняли на абонентський облік лічильники холодної і гарячої води та замість проведення повірки вручили позивачу припис-попередження, в якому зазначено «Вам необхідно в термін до 05.10.2018 провести повірку приладів обліку…. за кошти абонентів». Хоча лише з 1 травня 2019 року вводиться в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги», в якому зазначено, що повірка приладу обліку проводиться за кошти абонентів. Також в приписі було зазначено, що «У разі відмови від повірки, нарахування оплати за водопостачання відбуватиметься на підставі показників загально будинкового лічильника», з чим позивач не згоден.
13.09.2018 coll centr (202-02-02) ПрАТ «АК «Київводоканал» прийняв заяву позивача на проведення повірки лічильника ХВ, заявка №231691 і лічильника ГВ- заявка №230825 за адресою позивача: АДРЕСА_1 .
18.10.2018 за заявкою позивача до нього прийшов спеціаліст повірки лічильника ГВ і одразу зателефонував фахівець повірки лічильника ХВ з яким позивач домовився про повірку лічильника на наступний день у підсумку, фахівець повірки лічильника ГВ через 15 хвилин вийшов, а фахівець повірки ХВ на наступний день так і не з'явився. Перевірка лічильників не відбулася. Позивач звертався до відповідача із заявами 27.01.2020 та 16.09.2020 на що, 07.10.2020 отримав відповідь № 7924/8/8/02.20, в якій зазначено, що до сервісного центру розрахункового департаменту ПрАТ «Київводоканал» заявка на проведення робіт з періодичної повірки засобів обліку води за адресою позивача, не надходила. Оскільки умови припису - попередження виконані не були лічильники холодної та гарячої води з 01.12.2018 було знято з обліку і нарахування по особистому рахунку № НОМЕР_1 проводиться, як для квартири, що не обладнана лічильником холодної води. Із заявою про укладення договору про надання послуг із централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведенням за адресою позивача до Товариства ОСОБА_1 не звертався, отже інформація щодо власника особового рахунку № НОМЕР_1 відсутня. З даними доводами позивач категорично не погоджується, вважає їх надуманими та такими, що не відповідають нормам закону.
Крім того, позивач зазначає, що з жовтня 2017 року він користується субсидією в якій визначено норми споживання гарячої та холодної води, оскільки Відповідач з початку року відмовляється приймати у позивача показання лічильників гарячої та холодної води, та самостійно заповнює відповідні графи у зв'язку з чим в травні місяці, відповідач зобов'язав позивача повторно сплатити за 47,5 м.куб. холодної води в розмірі 1349,07грн. Щоб припинити це, позивач виключив всі приписи, вніс помісячно реальні показання виправлених лічильників холодної та гарячої води, провів помісячно окремо підрахунок оплати за ХВП та окремо оплату за ВГВ в період з 01.01.2017 по 01.07.2021 за підрахунком позивача переплата за ХВП становить 84,70 грн, переплата за ВГВ становить 193,61грн.
Відповідач виставляє позивачу борг за ХВ та ВГВ, що станом на 01.07.2021 становить 20 099,64 грн. з чим позивач категорично не погоджується. Останнім часом у позивача змінився спосіб життя в гіршу сторону. Систематичний обман, наклеп, постійно пригнічений стан зіпсувало ставлення позивача з людьми, виснажило його морально та фізично. Моральну шкоду позивач оцінює у 10 000грн. В зв'язку з викладеним позивач просить суд, зобов'язати відповідача повернути в рахунок - повідомлення розділового обліку холодної та гарячої води і водовідведення; відновити доступ до лічильників холодної і гарячої води; провести періодичну повірку лічильника холодного водопостачання №200609000458 і лічильника гарячого водопостачання №200609010984, які встановлені у квартирі позивача, відповідно до п. 9 Постанови Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 за рахунок відповідача; провести перерахунок нарахувань за послуги холодного і гарячого водопостачання за особовим рахунком № НОМЕР_1 з 1 січня 2017 року із врахуванням відомостей К1 - сплата лише холодного водопостачання та водовідведення, відомостей К2- сплата лише водовідведення гарячої води, з врахуванням показників холодного водопостачання №200609000458 і показників лічильника гарячого водопостачання №200609010984 встановлених у квартирі позивача; вирішити питання ст.22 Закону України «Про захист прав споживача» відносно питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди в розмірі 10 000 грн.; скасувати борг в розмірі 22 003,85 грн..
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 січня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та направити справу до іншого суду першої інстанції щодо встановленої підсудності.
При цьому зазначає, що «АК «Київводоканал» з січня 2017 року припинив приймати показання лічильників та довільно вносить показання, що заборонено п. 10 Постанови КМУ № 630. Апелянт вважає, що відповідач не має повноважень вручати «Припис-попередження» та ставити умови споживачеві, що заборонено п. 7 Постанови КМУ № 474 від 08 липня 2015 року. Окрім того, апелянт зазначає, що у відповідача відсутні повноваження знімати з обліку прилади обліку холодного та гарячого водопостачання з 01 грудня 2018 року. Також вказує, що відповідач здійснив порушення п. 11 Постанови КМУ № 630 і п. 2 ст. 32 ЗУ № 1875-ІV.
Апелянт вважає, що відповідач безпідставно зняв з обліку всі прилади обліку. Зазначає, що суд першої інстанції під час розгляду справи не врахував положення статті 124 ЦПК України. Також зазначає, що факти, встановлені судом першої інстанції, не відповідають дійсності.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
13 липня 2022 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал». У вказаному відзиві відповідач просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 січня 2022 року без змін. При цьому відповідач вказував на те, що з грудня 2017 року повірка та ремонт засобів обліку води, які знаходяться у власності фізичних осіб, здійснюється за кошти споживачів. Крім того, звертає увагу суду на те, що витрати на обслуговування, періодичну повірку та ремонт квартирних засобів обліку холодної води, у тому числі на їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки, виконання цих видів робіт за рахунок ПрАТ «АК «Київводоканал» виключено зі складової структури тарифу. Окремо зазначає, що здійснення нарахувань згідно п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21 липня 2015 року № 630, як для квартири, що не обладнана лічильником холодної води, почалося з дати зняття з обліку лічильника холодної та гарячої води - 01 грудня 2018 року. Також, на спростування доводів апеляційної скарги, відповідач вказував на те, що припис-попередження від 05 вересня 2018 року містить інформацію про необхідність проведення споживачем повірки приладів обліку в строк до 05 жовтня 2018 року, тобто в місячний строк, як це передбачено п. 7 Порядку. Зазначає, що даний припис-попередження також містив інформацію про наслідки у разі невиконання повірки приладів обліку. Відповідач також звертає увагу суду, що у зв'язку з не проведенням позивачем в установлені терміни періодичної повірки квартирних засобів обліку, показники таких засобів обліку не враховувалися, а тому нарахування обсягів наданих послуг з водопостачання та водовідведення з 02 грудня 2018 року здійснювалося відповідно до п. 11 Правил № 630, тобто як споживачу, що не має квартирних засобів обліку. Наголошує, що з 02 серпня 2017 року було виключено вимогу щодо здійснення періодичної повірки за рахунок суб'єктів господарювання, що надають послуги з тепло- і водопостачання.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки в даній справі ціна позову становить 32 003,85 грн. і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є споживачем послуг у сфері централізованого постачання холодної води і водовідведення (ХВП) і центрального водовідведення гарячої води (ВГП) за адресою: АДРЕСА_1 . Виконавцем даних послуг є ПрАТ «Київводоканал».
Як зазначено позивачем, починаючи з січня 2017 року ПрАТ «Київводоканал» coll centr (202-02-02) перестав приймати покази лічильників по телефону і заповнювати покази квартирних лічильників в платіжних документах. В зв'язку з чим, він змушений був передавати показання лічильників записками через ЦКС Деснянського району.
На виконання заявки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у його квартирі АДРЕСА_2 , ПрАТ «Київводоканал» було проведено контрольне зняття показань з приладів обліку та винесено припис-попередження щодо необхідності проведення метрологічної повірки приладів обліку гарячого та холодного водопостачання в місячний термін, оскільки встановлені прилади обліку 2006 року виготовлення.
У зв'язку з тим, що умови припису позивачем виконані не були, прилади обліку холодного та гарячого водопостачання з 01.12.2018 були зняті з обліку. Нарахування за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення здійснюється відповідно до п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 № 630 відповідно до діючих тарифів.
ОСОБА_1 не звертався до відповідача із заявами про укладення договору про надання послуг із централізованого постачання холодної, гарячої води та послуг з водовідведення. Але позивач як споживач фактично цими послугами користувався, що ним не заперечувалось.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для здійснення перерахунку вартості наданих позивачу послуг з холодного та гарячого водопостачання відсутні, відтак, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Крім того, оскільки лічильники, які встановлені у квартирі позивача не перебували на повірці, та доказів їх справності суду позивачем не надано, суд вважав, що нарахування відповідачем боргу є правомірним, а посилання позивача на те, що дії відповідача призвели до фізичних та душевних страждань позивача, тобто була завдана моральна шкода не знайшли свого підтвердження.
При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Правовідносини із споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до ст. 4 якого законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
Частиною 1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Статтею 3 Закону визначено предмет регулювання цього Закону і суб'єкти у сфері житлово-комунальних послуг.
Відповідно до вказаної норми Закону, предметом регулювання його норм є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг , а суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
Відповідно до п. 18 ч.1 ст. 1 Закону України «Про метрологію» повірка засобів вимірювальної техніки - сукупність операцій, що включає перевірку та маркування та/або видачу документа про повірку засобу вимірювальної техніки, які встановлюють і підтверджують, що зазначений засіб відповідає встановленим вимогам.
02.08.2017 року набрав чинності Закон України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», яким змінені підходи до обліку комунальних послуг, а також встановлення та обслуговування засобів обліку води та теплової енергії (як квартирних, так і будинкових).
У зв'язку з прийняттям вказаного закону внесено зміни до ст. 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» та виключено положення про здійснення періодичної повірки, обслуговування та ремонту засобів вимірювальної техніки, результати вимірювань яких використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб теплову енергію і воду, що є власністю фізичних осіб за рахунок суб'єктів господарювання, що надають послуги з тепло- і водопостачання.
Згідно з ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закон України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обслуговування, та заміна вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії, що включає також огляд, опломбування/розпломбування, та періодичну повірку, здійснюються за рахунок власників таких вузлів обліку, якщо інше не встановлено законом або договором.
Відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» визначено, що періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування і монтаж) вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання теплової енергії та води в квартирах (приміщеннях) будинку, здійснюються за рахунок власників таких вузлів обліку, якщо інше не встановлено договором, а у разі укладення співвласниками багатоквартирного будинку індивідуальних договорів про надання відповідної комунальної послуги періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування і монтаж) таких вузлів обліку забезпечуються виконавцем комунальної послуги за рахунок плати за абонентське обслуговування, встановленої відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
29.11.2017 р. набрала чинності Постанова НКРЕКП від 02.11.2017 № 1344 «Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних справ від 26.11.2015 № 2868» якою із структури тарифу на послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) були виключені витрати на проведення робіт з періодичної повірки, обслуговування та ремонту квартирних засобів обліку води (у тому числі на їх демонтаж, транспортування та монтаж). Виконання вказаних видів робіт за рахунок коштів ПрАТ «АК Київводоканал» було припинено.
Відтак, з 29.11.2017 р. проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку води (у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки) має здійснюватися за рахунок власника квартири.
Як було встановлено судом, на виконання заявки ОСОБА_1 , 05.09.2018 у його квартирі АДРЕСА_2 , ПрАТ «Київводоканал» було проведено контрольне зняття показань з приладів обліку та винесено припис-попередження щодо необхідності проведення метрологічної повірки приладів обліку гарячого та холодного водопостачання в місячний термін, оскільки встановлені прилади обліку 2006 року виготовлення і відповідно до діючого законодавства повірку не проходили.
Припис-попередження від 05 вересня 2018 року містить інформацію про необхідність проведення споживачем повірки приладів обліку в строк до 05 жовтня 2018 року, тобто в місячний строк, як це передбачено п. 7 Порядку. Окрім того, даний припис-попередження також містив інформацію про наслідки у разі невиконання повірки приладів обліку.
Повірка внутрішньо квартирних засобів обліку води здійснюється за умови надання власником доступу до квартири, в якій установлені відповідні засоби обліку води. Позивач вказував на те, що він звертався до ПрАТ «АК «Київводоканал» для проведення повірки засобів обліку води, утім докази подання заявок на повірку засобів обліку води, що встановлені у кв. АДРЕСА_2 в матеріалах справи відсутні. Крім того, позивач, стверджуючи, що фахівець повірки не прийшов, а перевірка лічильників не відбулася, не надав доказів звернення з заявами чи скаргами на дії працівників ПрАТ «АК «Київводоканал».
А відтак, у зв'язку з тим, що умови припису позивачем виконані не були, прилади обліку холодного та гарячого водопостачання з 01.12.2018 були зняті з обліку. Нарахування за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення здійснювалися відповідно до п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 № 630 відповідно до діючих тарифів.
Отже, оскільки при проведенні нарахувань за спожиті послуги з централізованого водопостачання та водовідведення мають враховуються показники лише тих приладів обліку, які пройшли відповідну повірку, а ОСОБА_1 не забезпечив вчинення вказаних дій, у суду першої інстанції були мотивовані підстави для відмови в задоволенні його позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про повернення коштів.
А відтак, зважаючи на те, що з 29.11.2017 р. проведення повірки, обслуговування і ремонт квартирних засобів обліку води має здійснюватися за рахунок власника квартири, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Статтею 1 Закону України про комерційний облік, вузол розподільного обліку - вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічуються два та більше споживачів.
Згідно із ч.2 другою ст. 6 Закону України про комерційний облік обслуговування та заміна вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії здійснюються за рахунок власників таких вузлів обліку, якщо інше не встановлено законом або договором.
Статтями 19, 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та пунктом 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення передбачено договірне регулювання відносин у сфері житлово-комунальних послуг та визначено, що послуги, які надаються споживачеві згідно із договором оформлюються на основі типового договору про надання таких послуг, перелік яких та тарифи (ціни), на які затверджуються уповноваженими органами.
Як було встановлено судом, ОСОБА_1 не звертався до відповідача із заявами про укладення договору про надання послуг із централізованого постачання холодної, гарячої води та послуг з водовідведення.
Але позивач як споживач фактично цими послугами користувався, що ним не заперечувалось.
Статтею 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Статтею 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 206 ЦПК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Враховуючи, що прилади обліку які встановлені у квартирі АДРЕСА_2 , 2006 року виготовлення, не проходили періодичної метрологічної повірки, такі прилади не можуть вважатись такими, що відповідають встановленим вимогам.
Відповідно п. 5 і п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, здійснює встановлення тарифів на комунальні послуги суб'єктам природних монополій та суб'єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
ПрАТ «АК «Київводоканал» є суб'єктом господарювання, діяльність якого ліцензується НКРЕКП, відтак, встановлення тарифів для нього, у зв'язку з прийняттям цього Закону, повинно здійснюватись НКРЕКП.
Отже, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правові підстави для здійснення перерахунку вартості наданих позивачу послуг з холодного та гарячого водопостачання відсутні, відтак, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність нарахування відповідачем боргу, оскільки лічильники, які встановлені у квартирі позивача не перебували на повірці, доказів їх справності суду позивачем не надано, а отже, такі показники не можуть бути враховані під час нарахування розміру оплати за спожиті послуги.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Таким чином позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
При цьому, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про проведення перерахунку та повернення коштів, відсутні й підстави для задоволення похідної позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, зважаючи на таке.
Відповідно до ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Судом встановлено, що до випадків, передбачених ч.2 ст. 1167 ЦК України, правовідносини, що виникли між сторонами не відносяться.
Відповідно до роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Крім того, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. Під недоліком стаття 1 Закону розуміє будь-яку невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред'являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).
А відтак, враховуючи встановлену судом відсутність незаконних дій з боку відповідача ПрАТ «Київводоканал», а також відсутність доказів в підтвердження завдання позивачу ОСОБА_1 моральних страждань, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та законними.
За таких обставин, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому судове рішення, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 28 січня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова