справа №754/15908/18 головуючий у І інстанції: Галась І.А. провадження 22-ц/824/405/2022 доповідач: Сліпченко О.І.
Іменем України
23 серпня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., суддів Сушко Л.П., Олійника В.І.
за участю секретаря: Пітенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради, Служба у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-
В листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулась із вищевказаним позовм, який обґрунтовано тим, що 09 листопада 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб.
17 січня 2012 року шлюб між сторонами було розірвано. Від шлюбу Позивач та Відповідач мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області з Відповідача стягнуто аліменти на утримання дітей, крім того встановлено, що Відповідач не проживає з дітьми та матеріальну допомогу в добровільному порядку не надає.
Вказувала, що Відповідач досі ухиляється від сплати аліментів, жодних грошових коштів після розірвання шлюбу на утримання дітей Відповідач не надає, не купує дітям необхідні речі та продукти, не вітає на день народження подарунками. Вказано, що Позивач самотужки утримує дітей, оплачує навчання та інші заходи. Зазначено, що Відповідач не спілкується з дітьми, не приїжджає, не дзвонить, не приймає участі у навчанні, не надає жодної допомоги не матеріального, не духовного характеру.
Жодних перешкод у спілкуванні з дітьми Відповідачу не чиниться. Відповідач є здоровою людиною, не хворіє та не перебуває у відряджені, а тому вважала, що поважна причина самоусунення від батьківських обов'язків відсутня.
Просила позбавити ОСОБА_1 батьківських прав щодо неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що судом першої інстанції допущено порушення при фіксуванні судового процесу, дослідженні доказів, допиті свідків та залученні третьої особи.
Вказує, що місцевий суд необґрунтовано відхилив висновок органу опіки, який свідчить про недоцільність позбавлення його батьківських прав
Крім того, вважає за необхідним врахувати думку дітей з приводу спору та їх інформування про правові наслідки позбавлення їх батька батьківських прав.
Зауважує, що обставин, які б об'єктивно вказували на необхідність позбавлення його батьківських прав відносно неповнолітніх дітей, судом встановлено не було, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує, що відповідач жодної участі у вихованні дітей не приймає, що було вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом.
Зауважує, що процесуальні порушення здійсненні судом першої інстанції не призвели до неправильного вирішення справи, а тому не являються підставою для скасування рішення.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 виступив проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на висновок рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради з приводу затвердження висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача. Інші належним чином повідомлені учасники справи не з'явились.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідача злісно ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню й матеріальному утриманню малолітніх дітей, не забезпечує законних прав дитини на нормальні умови життя, також жодним чином не приймає участі в утриманні, не цікавиться життям дітей, та не приймає участь у вихованні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, батьками неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 , що стверджується свідоцтвами про народження.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 лютого 2009 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - розірвано.
04 листопада 2015 року, Позивач змінила прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 », що стверджується свідоцтвом про зміну імені.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 квітня 2017 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі Ѕ частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 16.01.2017 року і до досягнення найстаршою дитиною, ОСОБА_3 повноліття, в подальшому ј з усіх видів його заробітку (доходу) але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною ОСОБА_4 повноліття.
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, здійсненого старшим державним виконавцем Ірпінського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Ботнєвою Наталією Гочівною, при здійснені виконавчого провадження №57058355 станом на 23.08.2019 року заборгованість ОСОБА_1 по сплаті аліментів (статистичних відомостей) становить 99179,90 грн.
Відповідно до ч.3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
В силу ст. 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).
Частинами 1-2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст. 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).
Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (п. 58).
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.
Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Інтерес дитини складається з двох аспектів.
З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною.
Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю.
З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (Мамчур проти України, №10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об'єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.
У ст. 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно частин 1-4 ст.150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Батьки зобов'язані поважати дитину.
За приписами ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (статті 164-167).
Відповідно до ч.1 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно із ст.166 СК України, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дитини.
Згідно роз'яснень, які містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Окрім цього, системний аналіз норм сімейного права дає підстави вважати, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008 року по справі «Савіни проти України» зазначається «що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зав'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.
Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».
Держава має позитивний обов'язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).
Водночас згідно з частинами 2 та 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Врахування обставин, які підпадають під визначення дій особи, як «ухилення від виконання батьківських обов'язків» не вичерпуються наведеним вище переліком і підлягають розширеному тлумаченню залежно від особливостей кожної конкретної ситуації.
Місцевий суд вірно зауважив, що позивачем доведено ті обставини, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчанням, підготовкою до самостійного життя, не сприяє позивачу у забезпеченні дітей необхідного медичного догляду та лікування, не забезпечує харчуванням, медичним доглядом що негативно впливає на їх фізичний розвиток, як складову виховання, не спілкується з дітьми, не дає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу тощо. Відповідач не надав суду жодного доказу на підтвердження неможливості виконувати свої батьківські обов'язки по вихованню дитини, а також прояву з його боку щонайменшої батьківської турботи.
Під час розгляду справи в апеляційному суді, позивач надав висновок орану опіки та піклування Бучанської міської ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , у зв'язку із неналежним виконанням батьківських обов'язків.
Суд першої інстанції всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно дослідив наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та крім того були спростовані висновком орану опіки та піклування Бучанської міської ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення заяви.
Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «29» серпня 2022 року.
Головуючий
Судді: