27 липня 2022 року № 320/4989/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в місті Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №104350003247 від 01.04.2021, яким йому було відмовлено у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати йому загальний трудовий стаж з 10.05.1986 по 11.05.1986, з 14.07.1986 по 20.07.1986 в колгоспі «Світанок» с.Піски Іванківського району, з 01.07.1988 по 20.10.1988 в колгоспі «Зоря» с. Старі Соколи Іванківського району, а також період військової служби Радянській армії з 13.11.1988 по 27.10.1990, призначити та виплачувати пенсію за віком з 22.08.2020 як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, із зменшенням пенсійного віку на 10 років, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на підставі частини першої статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було відмовлено йому у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з підстав ненадання документів, які підтверджують участь в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Позивач не погоджується з таким рішенням та вважає, що ним було надано всі необхідні документи, які підтверджують його участь в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, зокрема, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, довідка про виплачену заробітну плату в зоні відчуження.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
На підставі ст.ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що позивач 21.08.1970 року народження є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2), що підтверджується дублікатом посвідчення серія НОМЕР_1 , виданого Київською облдержадміністрацією 24.07.1998.
Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 позивач проходив строкову військову службу у складі військової частини НОМЕР_3 .
Як слідує з військового квитка позивач зарахований до в/ч № НОМЕР_3 15.11.1988 та звільнений в запас 27.10.1990.
Відповідно до записів трудової книжки позивача НОМЕР_4 , у період з 01.07.1988 по 20.10.1988 позивач працював у колгоспі «Зоря», у період з 15.11.1988 по 27.10.1990 позивач проходив службу в Радянській армії.
Згідно довідки від 25.02.1993 №68, яка видана колгоспом «Світанок» слідує, що позивачу за період з 14.07.1986 по 20.07.1986, з 10.05.1986 по 11.05.1986 виплачена заробітна плата в сумі 33 крб. 60 коп. з урахуванням коефіцієнта 2 відповідно до Постанови Ради Міністрів Української РСР та Укрпрофради від 10.06.1986 №207-7 за місцем роботи колгосп «Світанок» с.Піски Іванківського району.
З архівної довідки від 16.11.2020 №01-27/550, виданої КП «Об'єднаний трудовий архів Іванківського району» Іванківської районної рад Київської області слідує, що у документах архівного фонду СГВК «Зоря» (з 1990 до лютого 1993 року назва колгосп «Зоря», з 1993 по 2000 рік КСП «Зоря») с.Старі СоколиІваніківського району Київської області в книгах обліку розрахунків по оплаті праці колгоспників за 1984-1987р.р. зазначено ОСОБА_1 . За 1984 відпрацьовано 20 вихододнів за рік, у 1986 - 126, у 1987 - 89, у 1988 - 110.
Судом встановлено, що відповідно до розрахунково - платіжних відомостей(відомість №285, 512), позивачу виплачено додаткову заробітну плату за участь в роботах у зоні відчуження у відповідності коефіцієнту №2 за травень 1986 року в сумі 7,48 крб., за липень 1986 року - 26,12 крб.
Позивач у вересні 2020 року, у зв'язку з досягненням 50-річного віку, звернувся до Вишгородського управління обслуговуванням громадян ГУ ПФУ у Київській області з заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У подальшому, 23.11.2020 позивач звернувся до Вишгородського управління обслуговуванням громадян ГУ ПФУ у Київській області з заявою про направлення запиту до чорнобильського відділу для підтвердження видачі посвідчення учасника ЧАЕС 2 категорії, оскільки він не має можливості надати довідку форми 122.
Рішенням від 01.04.2021 №104350003247 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, оскільки за наданими документами страховий стаж позивача становить 22 роки 9 місяців 7 днів.
При цьому, відповідач зазначив, що посвідчення ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії А №267918 від 24.07.1998 без фотографії, а первинні документи про участь ОСОБА_1 у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не завірені печатками. До страхового стажу не зараховано період служби в армії, оскільки не визначається період служби.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХП від 28.02.1991 року (далі - Закон 796) .
Відповідно до статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Статтею 10 цього Закону передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Згідно частини 2 статті 14 цього Закону до 2 категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, належать учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів, з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів, у 1987 році - не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи; евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття); особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення, - категорія 2;
Відповідно до положень ст. 55 цього Закону, учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 01.07.1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 01.07.1986 року по 31.12.1986 року - не менше 5 календарних днів пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку на 10 років, а учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року в зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку до 5 років.
За змістом наведених норм закону умовами надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення є встановлення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.
Судом встановлено, що позивач віднесений до другої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується дублікатом посвідчення серія НОМЕР_1 , яке видане Київською облдержадміністрацією 24.07.1998.
З трудової книжки, архівних довідок слідує, що позивач у період з 14.07.1986 по 20.07.1986, з 10.05.1986 по 11.05.1986 у працював у колгоспі «Світанок» с.Піски Іванківського району і йому була виплачена додаткова заробітна плата за участь в роботах у зоні відчуження у відповідності коефіцієнту №2 в сумі 33 крб. 60 коп., що підтверджується розрахунково - платіжними відомостями №285, 512.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що трудовий стаж роботи позивача у період з 10.05.1986 по 11.05.1986, з 14.07.1986 по 20.07.1986 в колгоспі «Світанок» с.Піски Іванківського району, з 01.07.1988 по 20.10.1988 в колгоспі «Зоря» с. Старі Соколи Іванківського району підлягає зарахуванню до загального трудового стажу.
Таким чином, судом встановлено, що позивач працював у зоні відчуження більше 5 календарних днів, що за правилами статті 55 Закону №796-XII дає право на призначення пенсії зі зменшенням встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку на 10 років.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також: за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Виходячи з викладеного, відповідач наділений законом повноваженнями щодо перевірки наданих позивачем документів, робити відповідні запити, витребувати необхідні підтверджуючі документи.
Проте, відповідачем не надано доказів, що ним вживались відповідні заходи.
За нормами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. 1788-XII (із змінами, внесеними згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України), військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби, зараховується до трудового стажу.
Період проходження строкової військової служби до 1 січня 2004 року, зараховується до страхового стажу на підставі військових квитків або довідок з військових комісаріатів.
Як встановлено судом та підтверджено записами у військову квитку, позивач проходив строкову військову служу з 15.11.1988 по 27.10.1990, а тому цей період підлягає зарахуванню до трудового стажу.
Відповідно до пункту 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 року до 31 грудня 1986 року від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 1 до 14, у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або на їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році видаються відповідні посвідчення.
У пункті 11 цього Порядку уточняється на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема, встановлено, що посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі на підставі одного з таких документів: довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості днів і населеного пункту, підтвердженої первинними документами (наказ чи розпорядження про відрядження до зони відчуження із зазначенням періоду роботи (служби) в зоні відчуження; довідки архівної установи про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження із зазначенням періоду служби (виконання робіт), днів виїзду на об'єкти або в населені пункти зони відчуження.
У свою чергу довідки про період проживання, роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення є лише підставою для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
З викладеного слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Верховний Суд України в постановах від 21.11.2006 у справі № 21-1048во06, від 04.09.2015 у справі № 690/23/15-а, від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 18.06.2020 у справі №404/5266/16-а (2-а/404/29/17) дійшов наступних висновків: «…єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи...».
За таких обставин суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Із заявою про призначення пенсії позивач звернувся в межах трьох місяців, тому порушене право на пенсію має бути відновлене з 22.08.2020.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що за наявності рішення суб'єкта владних повноважень, яке визнане судом протиправним, оскаржувані дії поглинаються скасуванням прийнятого рішення, оскільки суб'єктом владних повноважень проявлено активну поведінку - прийнято рішення про відмову позивачу у перерахунку пенсії.
З метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає, за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №104350003247 від 01.04.2021 про відмову у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що рішення (дії, бездіяльність) відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко регламентований законодавством, у даному випадку задоволення позову шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Отже, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача зарахувати позивачу трудовий стаж з 10.05.1986 по 11.05.1986, з 14.07.1986 по 20.07.1986 в колгоспі «Світанок» с.Піски Іванківського району, з 01.07.1988 по 20.10.1988 в колгоспі «Зоря» с. Старі Соколи Іванківського району, а також період військової служби Радянській армії з 15.11.1988 по 27.10.1990, призначити та виплачувати пенсію за віком з 22.08.2020 як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, із зменшенням пенсійного віку на 10 років, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на підставі частини першої статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів щодо правомірності своїх дій, а тому заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачував, на підставі п.10 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір", тому підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01.04.2021 №104350003247 про відмову гр. ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати гр. ОСОБА_1 до загального трудового стажу стаж роботи з 10.05.1986 по 11.05.1986, з 14.07.1986 по 20.07.1986 у колгоспі «Світанок» с.Піски Іванківського району, з 01.07.1988 по 20.10.1988 у колгоспі «Зоря» с. Старі Соколи Іванківського району, а також період військової служби у Радянській армії з 15.11.1988 по 27.10.1990, призначити та виплачувати пенсію за віком з 22.08.2020 як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, із зменшенням пенсійного віку на 10 років, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на підставі частини першої статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.