ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 серпня 2022 року м. Київ № 640/26158/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач), в якому просить суд:
«Постановити рішення про визнання протиправними дії ГУ Пенсійного Фонду у м. Києві щодо відмови виплачувати мені надбавку до пенсії з 01 липня 2021 р. згідно постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2006 по справі № 2а- 3278/2006 щодо виплати підвищення до пенсії у розмірі 150% прожиткового мінімуму (ПМ) для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати ГУ ПФУ в м.Києві виплачувати мені надбавку до пенсії з 01.липня 2021 р. згідно постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2006 по справі № 2а- 3278/2006, що відповідає Конституції України».
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій з боку відповідача щодо припинення належної виплати позивачу підвищення до пенсії у розмірі 150% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав правомірності дій.
Відповідачем на виконання вимог суду надані матеріали пенсійної справи позивача.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
В липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просив нарахувати пенсію зі зміною прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, станом на 1 липня 2021 року( 1864 грн.), відповідно до постанови Фастівського міськрайонного суду Київської області (далі - Фастівського суду) від 01.11.2006 по справі № 2а- 3278/2006 2006 (щодо виплати підвищення до пенсії у розмірі 150% прожиткового мінімуму (ПМ) для осіб, які втратили працездатність).
Листом від 20.08.2021 №22154-21588/У-02/8-2600/21 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, згідно із пунктом 2 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 05.10.2005 № 2939-IV пенсії учасникам бойових дій, починаючи з 01.07.2006, підвищуються у розмірі 25 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, враховуючи вищезазначене, відсутні підстави для подальшого перерахунку підвищення до пенсії учаснику бойових дій у розмірі 150% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Незгода з вказаною відмовою пенсійного органу зумовила звернення позивача з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно абзацу другого статті 4 Закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 12 Закону № 3551-XII, в редакції Закону України № 458/95 від 23.11.1995, було передбачено, що учасникам бойових дій пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наведена редакція статті 12 Закону № 3551-ХІІбула чинною до 01.07.2006.
Водночас, пунктом 2Закону України від 05.10.2005 № 2939-IV частину четверту статті 12 Закону № 3551-ХІІвикладено в наступній редакції: «Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність».
Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Закону України від 05.10.2005 № 2939-IV, цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року, крім пунктів 2 і 5, які набирають чинності з 1 липня 2006 року, та пункту 4, який набирає чинності з 1 січня 2007 року.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, редакція статті 12 Закону № 3551-ХІІбула зміненою, та передбачала, що учасникам бойових дій пенсія підвищується в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Пункт 2 Закону України від 05.10.2005 № 2939-IV в установленому законом порядку неконституційним не визнавався.
Таким чином, з 01.07.2006 частина четверта статті 12 Закону № 3551-ХІІдіє у новій редакції, яка передбачає підвищенням пенсії в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
У пункті 2.1 Рішення від 26.12.2011 № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Конституційний Суд України в рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян зокрема керуються принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, у тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України (пункт 4 мотивувальної частини). Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості (пункт 1 резолютивної частини).
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави. Неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими не ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Щодо посилань позивача на звуження його прав та постанову Фастівського міськрайонного суду Київської області, згідно якої позивачу нараховувалося та виплачувалося підвищення, як учаснику бойових дій у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком, суд зазначає, що питання перерахунку через підвищення розміру мінімальної пенсії за віком не розглядалось судом у тій справі, та не визнавалось. Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (зокрема, у рішеннях у справах «Arras та інші проти Італії», «Сухобоков проти Росії»).
Відтак, визначення у минулому розмірів певних соціальних виплат у законодавстві та підтвердження права на отримання таких виплат рішенням суду, не є автоматичним закріпленням для особи розміру таких виплат на необмежений проміжок часу та не є гарантією проти законодавчих змін щодо таких виплат у майбутньому.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії у розмірі 150% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 26.11.2020 по справі № 826/16982/18, від 04.03.2021 у справі № 628/2021/16-а.
Згідно частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя С.К. Каракашьян