ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 серпня 2022 року м. Київ № 640/12390/21
Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу ГУ ДПС у м. Києві №Ф260590-17-У від 13.05.2019 про сплату недоїмки по єдиному соціальному внеску у розмірі 21030,90 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що не погоджується з вимогою про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску, оскільки підприємницьку діяльність не здійснює, а є найманим працівником, за якого єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування сплачується роботодавцем.
Ухвалою суду від 13 травня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що згідно інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві позивач перебуває на обліку як фізична особа-підприємець, проте не сплачувала єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. У зв'язку з цим, на думку відповідача, вимога про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування сформована позивачу у відповідності до норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
В квітні 2021 року на рахунок позивача в АТ «КБ «Приватбанк» було накладено арешт в рамках виконавчого провадження.
Звернувшись до державного виконавця із адвокатським запитом, позивач дізналась про наявність податкової вимоги про сплату недоїмки із єдиного соціального внеску №Ф 260590-17-У від 13.05.2019 року.
Незгода позивача із винесеною вимогою зумовила її звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
До вказаного Закону з 01.01.2017 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абзацу 3 частини восьмої статті 9 у редакції, яка діяла до 31.12.2017, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому, у редакції статті 9 Закону №2464-VI, яка діє з 01.01.2018 (в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017) встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).
Суд зазначає, що мета участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).
Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).
В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.
Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.
В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.
Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як зазначив відповідач, згідно даних інформаційної системи Головного управління ДПС у м. Києві ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати єдиного внеску.
Слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є дохід особи від такої діяльності, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відповідно до правового висновку, що сформульований у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року по справі №440/2149/19, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Як встановлено судом під час розгляду справи, згідно відомостей, що містяться в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 , останній відбулось нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі з 01.01.2017 року.
Разом з тим, як підтверджується матеріалами справи, позивач у період з 10 березня 2015 року і по теперішній час працює прибиральницею в автобазі управління справами Апарату Верховної Ради України, а тому саме з березня 2015 року позивач перебуває у трудових відносинах і протягом всього періоду є застрахованою особою, відтак єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
В підтвердження зазначеного позивачем долучено до матеріалів справи копію довідки автобази Управління справами Апарату Верховної Ради України № 26 від 26.04.2021 року та довідку органу Пенсійного фонду України форми ОК-5.
Таким чином, судом встановлено, що позивач є учасником системи загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманий працівник, тому саме на роботодавця покладено обов'язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.
Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу і на те, що навіть за наявності реєстрації особи як фізичної особи-підприємця, яка господарську діяльність не здійснює і доходи не отримує, та яка одночасно перебуває у трудових відносинах, сплата нею єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування спричинить подвійну сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, у зв'язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання доходу, а також нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у останнього відсутній обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску, як фізичною особою-підприємцем.
При цьому, доводи контролюючого органу в частині відмінності бази нарахування єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю і як найманому працівнику не спростовують вищевикладеного та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимоги.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування позивачу єдиного внеску та відповідно, прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Відтак, вимога Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 №Ф-260590-17-У є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, системно проаналізувавши норми законодавства з урахуванням встановлених обставин, оцінивши наявні докази у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Ухвалою суду від 13 травня 2021 року позивачу було відстрочено сплату судового збору до винесення рішення судом
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 908,00 грн, який підлягав сплаті при зверненні позивача до суду, підлягає стягненню до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу ГУ ДПС у м. Києві №Ф260590-17-У від 13.05.2019 про сплату недоїмки по єдиному соціальному внеску у розмірі 21030,90 грн.
3. Стягнути на користь Державного бюджету України судовий збір за подання адміністративного позову майнового характеру у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім грн 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа