Справа № 560/6278/22
іменем України
05 вересня 2022 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Майстера П.М. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,
позивач звернувся до суду із позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області, в якому просив: визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 14 листопада 2019 № Ф-1041-55У про сплату боргу (недоїмки) з сплати єдиного внеску в сумі 10719,72 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ГУ ДПС у Хмельницькій області винесено податкову вимогу від 14.11.2019 № Ф-1041-55У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 10719,72 грн.
Позивач вказує, що 09 грудня 2021 року, дізнався про вказану вимогу з матеріалів виконавчого провадження. Підставою для відкриття виконавчого провадження стала Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2019 № Ф-1041-55У, що видана ГУ ДПС у Хмельницькій області. Позивач вважає, що зазначена вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 15.06.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, згідно якого у задоволенні позову просив відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що за даними інтегрованої картки платника ОСОБА_1 станом на 22.06.2022 року обліковується заборгованість в сумі 31371,56 грн., яка виникла в зв'язку з нарахуванням єдиного соціального внеску за: 2017 рік - 8448 грн.; 2018 рік - 9828,72 грн.; 2019 рік - 11016,72 грн.; 2020 рік - 2078,12 грн.
У позовній заяві платником зазначено - "... відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано...".
Законом України від 13.05.2020 року №592-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" розширено перелік платників єдиного внеску, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску.
З 01.01.2021 року для фізичних осіб-підприємців, які застосовують загальну систему оподаткування обліку та звітності скасовується обов'язок сплачувати мінімальний розмір єдиного соціального внеску за місяці у яких не було отримано доходу.
З 01.01.2021 року фізичні особи - підприємці, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено єдиний соціальний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску.
Оскільки заборгованість по ОСОБА_1 виникла за період з 01.01.2017 року по 29.02.2020 року дія Закону України від 13.05.2020 року №592-ІХ не розповсюджується.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, суд встановив таке.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач перебував на податковому обліку в ГУ ДПС у Хмельницькій області з 17.10.2006 року по 30.06.2020 року.
Крім того, з липня 2009 року та впродовж наступних років, позивач був найманим працівником і працював за трудовим договором на ТОВ "Ельдорадо-Центр", АТ "Нова лінія", ТОВ "Інвента Груп", ТОВ "Монарх Рітейл Україна", ТОВ "Класика будівництва", ТОВ "Литий камінь", ТОВ "Укрінвестбуд та К", ТОВ "НЕРБЕ", ТОВ "ІНТЕРАВІА", що підтверджується записами трудової книжки серія НОМЕР_1 .
За позивача як за найманого працівника сплачувався єдиний соціальний внесок вказаними підприємствами, як це передбачено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", оскільки позивач був застрахованою особою і ЄСВ за нього нараховує та сплачує роботодавець.
Однак, 14.11.2019 ГУ ДПС у Хмельницькій області прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 27.11.2018 № Ф-1041-55У, згідно з якою позивачу нараховано суму боргу зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 10719,72 грн. відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI.
Не погоджуючись з такою податковою вимогою відповідача, позивач звернувся до суду із позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI).
Згідно з п.2 ч. ст.1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч.4 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абз.1 п.3 та п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час порядок адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від підприємницької діяльності, який є базою для нарахування ЄСВ. Таким чином, саме дохід особи від підприємницької діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють господарську діяльність та не отримують доходи, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, в постанові від 04 грудня 2019 року в справі №440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Суд встановив, що відомості про дохід позивача як фізичної особи-підприємця за 2009-2020 роки в матеріалах справи відсутні. При цьому сума недоїмки зі сплати єдиного внеску розрахована відповідачем, виходячи з розміру мінімального страхового внеску.
Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу протягом 2009-2020 років ТОВ "Ельдорадо-Центр", АТ "Нова лінія", ТОВ "Інвента Груп", ТОВ "Монарх Рітейл Україна", ТОВ "Класика будівництва", ТОВ "Литий камінь", ТОВ "Укрінвестбуд та К", ТОВ "НЕРБЕ", ТОВ "ІНТЕРАВІА", щомісяця сплачували єдиний внесок від заробітної плати позивача.
З урахуванням обставин справи відповідачем не доведено, що в 2009-2020 роках позивач отримував дохід в якості фізичної особи-підприємця, водночас, матеріалами підтверджується той факт, що платником єдиного внеску на користь позивача є його роботодавець.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець, в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем.
Враховуючи вказана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2019 № Ф-1041-55У ГУ ДПС у Хмельницькій області є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи наведені вище обставини та норми законодавства, суд приходить до висновку, що позивач довів позовні вимоги, а суб'єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, також не довів, що не порушував вимоги закону та прав позивача при формуванні оскаржуваної вимоги, що підтверджено доказами, які перевірено судом, а тому позовні вимоги необхідно задовольнити.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2019 № Ф-1041-55У.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 коп., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 05 вересня 2022 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )
Відповідач:Головне управління ДПС у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 44070171)
Головуючий суддя П.М. Майстер