Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
05 вересня 2022 року № 520/3814/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративний позов ОСОБА_1 до Господарського суду Донецької області, третя особа - Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення невиплаченої суддівської винагороди, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Господарського суду Донецької області (далі по тексту - відповідач, ГСДО), третя особа - Державна судова адміністрація України (далі по тексту - третя особа - ДСА України), в якому просить суд:
- визнати дії Господарського суду Донецької області щодо нарахування та виплати судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (включно) у розмірі, меншому ніж передбачено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» із застосуванням обмежень, установлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2010 № 553-ІХ. протиправними;
- зобов'язати Господарський суд Донецької області нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 128 728. 80 грн., з яких: 5 261,18 грн за квітень 2020 року, 29 075,00 грн за травень 2020 року, 27 621,25 грн за червень 2020 року,36 027,72 грн за липень 2020 року та 30 743,65 грн за серпень 2020 року;
- стягнути з Господарського суду Донецької області на користь судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 суму невиплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (включно) зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, у розмірі, який установлений ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмежень, установлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2010 № 553-ІХ, у розмірі 128 728,80 грн., з яких: 5 261,18 грн за квітень 2020 року, 29 075,00 грн за травень 2020 року, 27 621,25 грн за червень 2020 року, 36 027,72 грн за липень 2020 року та 30 743,65 грн за серпень 2020 року.
- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачем зазначено, що у квітні-серпні 2020 року відповідачем нараховано та сплачено суддівську винагороду з обмеженням, а саме у розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Загальний розмір нарахованої та невиплаченої суддівської винагороди під час дії обмеження Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року складає 128 728,80 грн.
Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої Ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».
В той же час 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон №553-ІХ (далі-Закон №553-ІХ). яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, а саме: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
Отже, положення ЗУ №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» неможливо розглядати як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.
Крім того, рішенням Конституційного суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами: абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Відповідно до довідки № 05-35/5/2022 від 14.02.2022, виплата суддівської винагороди із застосуванням обмежень здійснювалась у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року, а в подальшому виплата здійснювалась у повному обсязі без обмежень та відповідно до вимог ст. 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».
Вважаючи дії відповідача щодо виплати суддівської винагороди на підставі вищезазначеного Закону №553-ІХ противоправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Ухвалою суду від 22.02.2022 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач, у встановлений судом строк, правом надати відзив не скористався.
Представник третьої особи, у встановлений судом строк, правом надати пояснення не скористався.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.
Згідно положень ст. ст. 12, 257 КАС України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАСУ суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Як встановлено судом, Указом Президента України №193/2012 від 12.03.2012 ОСОБА_1 призначений суддею Господарського суду Донецької області строком на п'ять років.
Указом Президента України №269/2019 від 17.05.2019 ОСОБА_1 призначений суддею Господарського суду Донецької області безстроково.
Згідно довідки ГСДО від 14.02.2020 №05-35/5/2022 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 обмеження виплат заробітної плати ОСОБА_2 становить 128728,80 грн.
Зокрема, за квітень 2020 року обмеження становить - 5261,18 грн., за травень 2020 року - 29075,00 грн., за червень 2020 року - 27621,25 грн., за липень 2020 року - 36027,72 грн., за серпень 2020 року - 30743,65грн.
Суд відзначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Згідно із статтею 130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону №1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Водночас, 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон №553-ІХ (далі-Закон №553-ІХ), яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29, а саме: “Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)”.
Зазначений Закон №553-ІХ набрав чинності 18 квітня 2020 року, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 - № 68.
Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55, 124 Конституції України.
Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. (ст.126).
Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Зокрема, 11 березня 2020 року Конституційним Судом України було розглянуто конституційне поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України “Про судоустрій і статус суддів” від 2 червня 2016 року №1402-VIII, “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування” від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, “Про Вищу раду правосуддя” від 21 грудня 2016 року №1798-VIII у п. 4.1. рішення в чергове зазначив, що:
“Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України:
- від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002,
- від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005,
- від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008,
- від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018,
- від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія “За демократію через право” (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року №969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу”.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України: “Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.” (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); “Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.”(абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); “Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.” (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); “законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.” (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008); “словосполучення „держава прагне“, на думку Конституційного Суду України, означає намагання i обов'язок держави спрямовувати свою дiяльнiсть на виконання певного, визначеного Конституцiєю України завдання.
Аналіз термінів „баланс“, „збалансувати“, „бюджет збалансований“ свiдчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливостi прийняття бюджету з перевищенням видаткiв над доходами i навпаки (з дефiцитом або профiцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фiнансово-економiчною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсiв для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходiв та видаткiв на загальносуспiльнi потреби), створює належнi умови для реалізації законiв України, iнших нормативно-правових актiв, ухвалених до його прийняття, якi передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами i територіальними громадами. Саме у виконаннi цих зобов'язань утверджується сутнiсть держави як соціальної i правової.” (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року №26-рп/2008).
Отже, зазначений Закон України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, будь-яке порушення процедури, незалежно від того чи нанесло воно прямі збитки особи, є порушенням права особи на встановлений процес та забезпечення принципу визначеності права, який дозволяє особі передбачити наслідки існування та застосування певної норми.
Однак, Відповідач, діючи всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України, порушив приписи діючого законодавства України та виплатив суддівську винагороду позивачу у розмірі, значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, застосувавши при виплаті 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно ч.1 ст.6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення ЕСПЛ у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення ЕСПЛ у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).
Словосполучення “відповідно до закону” вимагає, по-перше, аби оспорюваний захід мав юридичну основу у національному праві. По-друге, воно стосується якості закону, про який ідеться, і передбачає вимогу, що такий закон має бути доступний для відповідної особи, яка, крім того, повинна мати можливість передбачити його наслідки для себе, і такий закон повинен відповідати принципу верховенства права (п. 55 рішення Суду у справі “Kopp проти Швейцарії” від 25.03.1998 р. (Reports of Judgments and Decisions 1998-II)).
Зазначене словосполучення означає, зокрема, що норми національного права мають бути достатньо передбачуваними, аби вказати особам на обставини та умови, за яких органи влади мають право вдатися до заходів, які впливатимуть на конвенційні права цих осіб (п. 39 рішення Суду у справі “C.G. and Others проти Болгарії” від 24.04.2008 р. (справа № 1365/07)). Більше того, закон повинен надавати певний ступінь юридичного захисту від свавільного втручання з боку органів влади. Наявність спеціальних процесуальних гарантій є важливою у цьому контексті. Те, що вимагається через такі гарантії, буде залежати, принаймні до певної міри, від характеру та ступеня втручання, що розглядається (п. 46 рішення Суду у справі “P.G. and J.H. проти Сполученого Королівства” (справа № 44787/98, ECHR 2001-IX))та див.п.169-170 рішення ЄСПЛ у справі “Олександр Волков проти України” (заява № 21722/11).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (рішення у справі “Скордіно проти Італії”(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Щокін проти України” (заяви №№23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).
Норми Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” в аспекті з'ясування можливості їх застосування до спірних відносин, що розглядаються судом, не відповідають неодноразово описаному ЄСПЛ принципу якості закону.
Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені:
- ч.2 ст.135 Закону №1402 (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами);
- ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).
Норми права, які містяться у перелічених статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.
Відтак, неможливо розглядати положення Закону України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.
Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог ст.19, 130 Конституції України , ст.135 Закону № 1402-VIII та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Враховуючи викладене, задоволенню підлягає вимога позивача про визнання дій Господарського суду Донецької області щодо нарахування та виплати судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (включно) у розмірі, меншому ніж передбачено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» із застосуванням обмежень, установлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2010 № 553-ІХ протиправними та зобов'язання Господарського суду Донецької області нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 128 728. 80 грн., з яких: 5 261,18 грн за квітень 2020 року, 29 075,00 грн за травень 2020 року, 27 621,25 грн за червень 2020 року, 36 027,72 грн за липень 2020 року та 30 743,65 грн за серпень 2020 року.
Щодо вимоги позивача про стягнення з Господарського суду Донецької області на користь судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 суму невиплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (включно) зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, у розмірі, який установлений ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмежень, установлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2010 № 553-ІХ, у розмірі 128 728,80 грн., з яких: 5 261,18 грн за квітень 2020 року, 29 075,00 грн за травень 2020 року, 27 621,25 грн за червень 2020 року, 36 027,72 грн за липень 2020 року та 30 743,65 грн за серпень 2020 року, суд зазначає, що повноваження щодо нарахування суддівської винагороди покладені на відповідача.
Враховуючи, що нарахування суддівської винагороди позивачу у розмірі 128 728,80 грн., з яких: 5 261,18 грн за квітень 2020 року, 29 075,00 грн за травень 2020 року, 27 621,25 грн за червень 2020 року, 36 027,72 грн за липень 2020 року та 30 743,65 грн за серпень 2020 року відповідачем не здійснено, сума донарахованої суддівської винагороди не визначена, стягнення суми грошової винагороди, нарахованої позивачем, не є належним способом захисту порушеного права. Отже у задоволенні вказаної вимоги слід відмовити, оскільки вона є передчасною.
Оскільки судом відмовлено позивачу в задоволенні позовної вимоги про стягнення, то відсутні підстави для застосування п. 2 ч. 1 ст. 371 КАСУ, згідно якого суд звертає рішення про присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень ст. 139 КАС України.
На підставі викладеного, куруючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 246, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Господарського суду Донецької області, третя особа - Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення невиплаченої суддівської винагороди - задовольнити частково.
Визнати дії Господарського суду Донецької області щодо нарахування та виплати судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (включно) у розмірі, меншому ніж передбачено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» із застосуванням обмежень, установлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2010 № 553-ІХ - протиправними.
Зобов'язати Господарський суд Донецької області нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді Господарського суду Донецької області ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у розмірі 128 728. 80 грн., з яких: 5 261,18 грн за квітень 2020 року, 29 075,00 грн за травень 2020 року, 27 621,25 грн за червень 2020 року, 36 027,72 грн за липень 2020 року та 30 743,65 грн за серпень 2020 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 05 вересня 2022 року.
Суддя Бадюков Ю.В.