Номер провадження: 22-ц/813/2540/22
Справа № 522/3291/20
Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.
Доповідач Сегеда С. М.
05.09.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Комлевої О.С.,
Цюри Т.В.,
за участю секретаря Хухрова С.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу представника Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» Хлопка Володимира Федоровича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 березня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: директора Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» - Сударева Віктора Олексійовича, про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
26.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» (далі - КП «МПРС») про визнання незаконним та скасування наказу №11-н від 09.01.2020 року «Про дисциплінарну відповідальність».
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що згідно наказу від 04.11.2019 року №747-к його було прийнято на посаду провідного інженера служби флоту з 05.11.2019 року. Позивач був ознайомлений з посадовими обов'язками. Розпорядженням №25-127 від 23.12.2019 року начальника Служби флоту Гавриленка О.А. його зобов'язано у строк до 27.12.2019 року надати до відділу організацій закупівель документацію на проведення закупівлі продуктів харчування р/с «Сапфір» (т.1, а.с. 21). Проте, із вказаним Розпорядженням від 23.12.2019 року №25-127 його ніхто не ознайомив,
Однак, на підставі ст. 31 КЗпП України питання забезпечення продуктами харчування не належить до його повноважень і посадових обов'язків, зазначені його трудові обов'язки не обумовлені його трудовим договором, у зв'язку з чим він звертався з заявами до начальника відділу управління персоналом, т.в.о. директора Дубіни С.А., до голови профспілки працівників МПРС ОСОБА_2 , на що ОСОБА_3 вимагав усно позивача звільнитися та продовжував вимагати виконати розпорядження. Капітан та повар судна на його запити не реагували, не надали необхідні відомості плану-меню.
Позивач не зміг виконати протягом трьох діб розпорядження ще і по причинам того , що 25.12.2019 року був офіційний вихідний, а з 26 по 28 грудня 2019 року на його робочому місці не працювала мережа інтернет та службові електронні зв'язки начебто з технічних причин, виїзд безпосередньо на судно для складання меню та заявки позивачу не було погоджено ОСОБА_3 . Позивач також посилався на те, що жодної шкоди підприємству позивачем не завдано. При обранні стягнення власник повинен був врахувати всі обставини, з яких вчинено проступок. Вважає що його вина відсутня та в такі скорочені строки це було неможливо виконати.
Крім того, 05.03.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами до КП «МПРС», за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - директора КП «МПРС» - Сударева В.О., про визнання незаконними та скасування наказу від 10.02.2020 року №89-к про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (т.1, а.с. 141).
В обґрунтування позову зазначив, що його було прийнято на посаду провідного інженера з 05.11.2019 року з випробувальним строком на 3 місяці. До цього часу він вже працював в КП «МПРС».
Наказом від 10.02.2020 року №89-к його звільнили у зв'язку із встановленням невідповідності займаній посаді. Проте протягом роботи на своїй посаді він належним чином виконував численні розпорядження керівництва. Однак, після поновлення на посаді 24.12.2019 року директора ОСОБА_4 , на нього почав тиснути начальник служби флоту ОСОБА_3 та ультимативно наполягати на тому, щоб він звільнився, в іншому випадку погрожував звільнити. На думку позивача, зазначені обставини стались з особистих мотивів, оскільки позивач раніше приймав участь у службовій перевірці підприємства, де було виявлені недоліки, та неналежне технічне обслуговування ПРК-04. Він звертався до голови профспілки та інших осіб щодо порушення його трудових прав та неправомірне покладання на нього обов'язків, що не відносяться до його обов'язків. Про будь-яку перевірку відповідності його займаній посаді та про результати випробування, з яким він був ознайомлений лише в день звільнення, тобто без попередження за три дні, його ніхто не попереджував.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15.05.2020 року було об'єднано в одне провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КП «МПРС» про визнання незаконним та скасування наказу (справа №522/3291/20) та цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КП «МПРС» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа №522/3883/20). Зведеній цивільній справі присвоєно №522/3291/20 (т.1, а.с.117-118).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.03.2021 року, з урахуванням ухвали того ж суду від 12.03.2021 року про виправлення описки, а також додатковим рішенням від 25.03.2021 року (т.2, а.с.144, 171), позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ КП «МПРС» №11-н від 09.01.2020 року «Про дисциплінарну відповідальність», складений відносно ОСОБА_1 щодо оголошення йому догани.
Визнано незаконним та скасовано наказ КП «МПРС» від 10.02.2020 року №89-к про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інженера служби флоту.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера служби флоту КП «МПРС».
Стягнуто із КП «МПРС» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.02.2020 року по 12.05.2020 року у розмірі 47 757,36 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Допущено негайне виконання рішень в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, а також за перший місяць у розмірі 16176 грн.
Стягнуто із КП «МПРС» на користь держави судовий збір у розмірі 840, 80 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про зміну резолютивної частини рішення, в частині періоду та розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11.02.2020 по 05.02.2021 років та змінити суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу із розрахунку з урахуванням періоду вимушеного прогулу та з урахуванням підвищення посадових окладів з 01.05.2020 року (т.2, а.с.178-184).
В апеляційній скарзі представник КП «МПРС» Хлопко В.Ф. ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.03.2021 року, ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.204-213).
Вирішуючи питання про слухання справи в прядку спрощеного позовного провадження, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового засіання (т.3, а.с. 77-79).
Стосовно третьої особи ОСОБА_4 , то колегія суддів також вважає його повідомленим належним чином, та як він є директором КП «МПРС», яке належним чином і завчасно (24.06.2022 року) повідомлено про час і місце судового засідання (т.3, а.с.79).
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Таким чином, розгляд даної справи здійснений 26.08.2022 року в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, у відсутність учасників справи, оскільки учасники справи повідомлені про час і місце судового засідання належним чином, про що вказано вище. Повний текст судового рішення складений 05.09.2022 року.
Крім того, відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосудді, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.
Також 26.08.2022 року від позивача і заявника апеляційної скарги надійшла заява про розгляд справи у його відсутність (т.3, а.с.87).
Враховуючи вищенаведене, а також те, що дана справа перебуває на розгляді суду апеляційної інстанції більше року (т.2, а.с. 220, 224), від учасників справи не надходило заяв або клопотань про відкладення слухання справи, колегія суддів вирішила дану справу розглядати судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами, у відсутність учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 і часткового задоволення апеляційної скарги КП «МПРС», виходячи з наступних підстав.
Вирішуючи спір про визнання незаконним та скасування наказу КП «МПРС» №11-н від 09.01.2020 року «Про дисциплінарну відповідальність», складеного відносно ОСОБА_1 щодо оголошення йому догани, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що відповідач не спростував доводів ОСОБА_1 стосовно того, що на його робочому місці з 26.12.2019р. був відсутній доступ до мережі Інтернет та до службової електронної пошти, у зв'язку з чим була відсутня можливість виконувати обов'язки, в тому числі розсилати листування та отримувати відповіді на запити від контрагентів стосовно здійснення закупівель щодо виконання його розпоряджень.
Зазначені обставини також підтверджуються службовою запискою ОСОБА_1 від 28.12.2019р. на ім'я начальника служби флоту ОСОБА_3 , в якій ОСОБА_1 також просив вжити заходів та посприяти у відновленні доступу до мережі Інтернет (т.1, а.с.29).
З цих підстав, суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не знав та йому не надходила інформація, що на електронну адресу до служби флоту 26.11.2019р. було надіслано заявка від р/с «Сапфір» щодо потреб у продовольчому забезпеченні на 2020 рік.
Саме ці обставини стали підставою для ухвалення рішення щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання незаконним і скасування наказу КП «МПРС» №11-н від 09.01.2020 року «Про дисциплінарну відповідальність», складеного відносно ОСОБА_1 щодо оголошення йому догани, з чим повністю погоджується колегія суддів. Доводи апеляційної скарги КП «МПРС» судового рішення в цій частині не спростовують.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно визнання незаконним та скасування наказу КП «МПРС» від 10.02.2020 року №89-к про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інженера служби флоту,поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного інженера служби флоту КП «МПРС», стягнення із КП «МПРС» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.02.2020 року по 12.05.2020 року у розмірі 47 757,36 грн. та в допуску до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, а також за перший місяць у розмірі 16176 грн. Крім того, судом першої інстанції неправильно вирішено питання щодо розподілу між сторонами судового збору, з огляду на наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача ОСОБА_1 було прийнято на посаду з випробувальним терміном на три місяці, тобто з 05 листопада 2019р. до 05 лютого 2020р.
Згідно Висновку за результатами випробування від 31.01.2020р., підписаного керівником випробування ОСОБА_5 та начальником служби ОСОБА_3 рівень професіональних знань в основному відповідає вимогам посади, проте оцінка результатів роботи вказана як така що з роботою не справляється (т.2, а.с.22).
Разом з тим, 05.02.2020р. позивач був відсутній на роботі, оскільки по 08.02.2020 перебував на лікарняному.
Заперечуючи проти вищевказаного Висновку, позивач вказав, що з ним його ознайомили в день звільнення, тобто 10.02.2010 року .
Крім того, позивач вказав, що вищевказаним Висновком не встановлено його невідповідності займаній посаді, а лише зазначено, що він з роботою не справляється.
Зазначені обставини в своїй сукупності не дають підстав для його звільнення по п.11 ст. 40 КЗпП України, з чим повністю погодився суд першої інстанції.
Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком, з огляду на наступні обставини.
Згідно наказу №89-к від 10.02.2020р. ОСОБА_1 дійсно було звільнено із займаної посади 10.02.2020р. у зв'язку із встановленням його невідповідності займаній посаді, на яку його прийнято, протягом строку випробування, відповідно до п.11 ст.40 КЗпП України (т.1, а.с.149).
За змістом ч. 1 ст. 26 КЗпП України, при укладенні трудового договору працівникові може бути встановлено - за угодою сторін - випробування для перевірки його відповідності роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути зафіксована в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.
Разом з тим, ч.2 ст. 28 КЗпП України передбачено, що у разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні.
При цьому слід зауважити, що розірвання трудового договору з працівником під час терміну випробування не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки працівник при прийнятті на роботу, даючи згоду на випробування, фактично дає згоду і на можливість розірвання з ним трудового договору, якщо протягом строку випробування буде встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято.
Як вбачається із тексту наказу № 747-к від 04 листопада 2019 року про прийняття ОСОБА_1 на посаду провідного інженера служби флоту, з 05 листопада 20129 року, з випробувальним терміном 3 (три) місяці з посадовим окладом 16176 грн. на місяць, він дав свою згоду на вказаний випробувальний термін, про що свідчить його власний підпис під вказаним наказом (т.1, а.с.148).
Колегія суддів зазначає, що термін «невідповідність» означає, що підставою для звільнення не може бути порушення трудової дисципліни. За такі порушення працівник може бути звільнений на підставі відповідних статей КЗпП України, а не за результатами випробування.
Тому підставою для звільнення за результатами випробування може бути тільки невідповідність працівника посаді, на яку він прийнятий. При цьому, вирішення питання відповідності працівника займаній посаді є правом роботодавця, який приймає таке рішення за наслідками роботи працівника в період строку випробування.
Пунктом 11 ч.1 ст. 40 КЗпП України передбачено звільнення працівника через встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.
У відповідності до постанови Верховного Суду від 05.12.2019 року у справі № 522/3864/18 звільнення на підставі п.11 ст. 40 КЗпП України з урахуванням ч.2 ст. 28 КЗпП України має відбуватися за наступних умов:
1) встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі;
2) письмове попередження працівника про звільнення за три дні;
3) звільнення проводиться протягом строку випробування.
Відповідно до ч.3 ст. 27 КЗпП України до строку випробування не зараховуються дні, коли працівник фактично не працював, незалежно від причини.
З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
З цих підстав колегія суддів зазначає, що в даному випадку відповідачем були виконані всі вищезазначені умови, а саме:
1)та обставина, що викладена у Висновку, про те, що оцінка результатів роботи вказана як така, що ОСОБА_1 з роботою не справляється, а тому є таким, що випробування не витримав (т.2, а.с. 22) свідчить не про що інше як про невідповідність його займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі, про що безпосередньо вказано в Повідомленні, про що буде зазначено нижче;
2)письмове попередження ОСОБА_1 відбулось за три дні, про що свідчить письмове Повідомлення про звільнення за результатами випробування (т.2, а.с. 24);
3)звільнення відбулось протягом строку випробування.
При цьому колегія суддів зазначає, що оскільки відповідно до ч.3 ст. 27 КЗпП України до строку випробування не зараховуються дні, коли працівник фактично не працював, незалежно від причини, а ОСОБА_1 в період з 28.01 по 07.02.2020 року, тобто 11 днів, перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується відповідним листком непрацездатності (т.1, а.с.152), то його звільнення відбулось саме протягом строку випробування.
Всі вищевикладені обставини свідчать про законність звільнення ОСОБА_1 10.02.2020р., згідно наказу №89-к від 10.02.2020р. з посади провідного інженера служби флоту, у зв'язку із встановленням його невідповідності займаній посаді, на яку його прийнято, протягом строку випробування, відповідно до п.11 ст.40 КЗпП України, чого не було враховано судом першої інстанції.
Крім того, судом першої інстанції не було враховано, що при зверненні до суду позивачем ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. на підставі ухвали суду від 03 лютого 2020 року за вимоги про визнання незаконним наказу № 11-н від 09.01.2020 року «Про дисциплінарну відповідальність» та його скасування (т.1, а.с.46, 47-а).
З цих підстав суд незаконно стягнув вказані грошові кошти з КП «МПРС» на користь держави, в той час як мав їх стягнути на користь ОСОБА_1 , оскільки позовні вимоги останнього були задоволені
Також судом взагалі було залишено без уваги, що за позовні вимоги ОСОБА_1 при визнання незаконним і скасування наказу про звільнення №89-к від 10.02.2020р., поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на підставі ухвали суду ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у сумі 1681,60 грн. (т.1, а.с.178-179, 182).
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір сумі 1261,20 грн. (т.2, а.с.192).
За подання апеляційної скарги КП «МПРС» сплачено судовий збір сумі 5044,80 грн. (т.2, а.с.221).
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
В свою чергу заявник апеляційної скарги КП «МПРС» частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які КП «МПРС» посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог ОСОБА_1 , оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, в частині визнання незаконним та скасування наказу КП «МПРС» №11-н від 09.01.2020 року «Про дисциплінарну відповідальність», складеного відносно ОСОБА_1 щодо оголошення йому догани. Доводи апеляційної скарги КП «МПРС» його в цій частині не спростовують, оскільки рішення в цій частині ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права
Що стосується оскаржуваного судового рішення, в частині визнання незаконним та скасування наказу КП «МПРС» від 10.02.2020 року №89-к про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інженера служби флоту, поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного інженера служби флоту КП «МПРС»,стягнення із КП «МПРС» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.02.2020 року по 12.05.2020 року у розмірі 47 757,36 грн. та в допуску до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, а також за перший місяць у розмірі 16176 грн., то в цій частині судове рішення є незаконним і таким, що підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Щодо розподілення між сторонами судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.
Як було зазначено вище, за позовні вимоги про визнання незаконним наказу № 11-н від 09.01.2020 року «Про дисциплінарну відповідальність» та його скасування позивачем ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.
За позовні вимоги про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення №89-к від 10.02.2020р., поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у сумі 1681,60 грн.
Таким чином, враховуючи, що оскаржуване рішення суду, в частині визнання незаконним наказу № 11-н від 09.01.2020 року «Про дисциплінарну відповідальність» та його скасування, є законним і обґрунтованим і підлягає залишенню без змін, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з КП «МПРС» на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Разом з тим, оскільки оскаржуване судове рішення в частині визнання незаконним та скасування наказу КП «МПРС» від 10.02.2020 року №89-к про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інженера служби флоту, поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного інженера служби флоту КП «МПРС», стягнення із КП «МПРС» на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.02.2020 року по 12.05.2020 року у розмірі 47 757,36 грн. та в допуску до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, а також за перший місяць у розмірі 16176 грн., підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову ОСОБА_1 в задоволенні зазначеної частини позовних вимог, сплачений ним судовий збір у сумі 1681,60 грн. відшкодуванню не підлягає.
При цьому колегія суддів зазначає, що враховуючи викладене, та те, що в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити, сплачений ним судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1261,20 грн. також відшкодуванню не підлягає.
Разом з тим, враховуючи, що апеляційна скарга КП «МПРС» підлягає частковому задоволенню, а ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання позовних вимог, в частині визнання незаконним та скасування наказу КП «МПРС» від 10.02.2020 року №89-к про його звільнення з посади провідного інженера служби флоту, поновлення на посаді провідного інженера служби флоту КП «МПРС», останньому слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3783,60 грн. (2522,4 грн. (три вимоги) х150%).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскільки дана справа є малозначною справою, та такою, що виникла із трудових відносин.
Такі правові позиції висловлені в Ухвалі Верховного Суду від 05 липня 2021 року, по справі № 947/4391/20, провадження № 61-9205ск21 (т.3, а.с.41-46).
Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.1, 2 ч.1 ст. 374, п.4, ч.2 ст. 376, ст.ст.375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу представника Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» Хлопка Володимира Федоровича задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 березня 2021 року, в частині визнання незаконним та скасування наказу Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» від 10.02.2020 року №89-к про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інженера служби флоту, поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного інженера служби флоту Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», стягнення із Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.02.2020 року по 12.05.2020 року у розмірі 47 757,36 грн. та в допуску до негайного виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, а також за перший місяць у розмірі 16176 грн., скасувати.
Прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» в цій частині відмовити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 березня 2021 року,в частині визнання незаконним та скасування наказу Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба» №11-н від 09.01.2020 року «Про дисциплінарну відповідальність», складеного відносно ОСОБА_1 щодо оголошення йому догани, залишити без змін.
Стягнути з Казенного підприємства «Морська пошуково-рятувальна служба», код ЄДРПОУ 38017026, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судовий збір у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Компенсувати Казенному підприємству «Морська пошуково-рятувальна служба», код ЄДРПОУ 38017026, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3783,60 грн. (2522,4х150%) (три тисячі сімсот вісімдесят три гривні 60 копійок).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
О.С. Комлева
Т.В. Цюра