05.09.22
22-ц/812/592/22
Єдиний унікальний номер судової справи: 490/2503/19
Провадження №22-ц/812/592/22
Постанова
Іменем України
05 вересня 2022 року м. Миколаїв Справа №490/2503/19
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді Самчишиної Н.В.,
суддів: Серебрякової Т.В., Шаманської Н.О.,
із секретарем судового засідання - Ковальським Є.В.,
без участі учасників справи належним чином повідомлених про день, час і місце судового засідання
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Миколаївського міського округу Лашина Олена Петрівна, про визнання удаваним договору купівлі-продажу житлового будинку, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2022 року, ухвалене у складі головуючого судді Черенкової Н.П., в приміщенні цього ж суду, повний текст рішення складено того ж дня,
встановив:
У березні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання удаваним договору купівлі-продажу жилого цегляного будинку літери А жилою площею 64,2 кв.м., льоху цегляного літери Бпд, гаражу цегляного літери В, огорож 3-6 та споруд 1,11 №8 по АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідченого 03 лютого 2001 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П., встановивши, що дійсним покупцем у цьому договорі є ОСОБА_6 , а також визнати удаваним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 48109137200:10:003:0062), укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського округу Лашиною О.П.08 лютого 2002 року, встановивши дійсним покупцем у цьому договорі ОСОБА_6 .
Позовна заява мотивована тим, що зазначені договори купівлі-продажу є удаваними, вчиненими для приховування іншого правочину, оскільки насправді вони вчинені їхнім батьком - ОСОБА_6 , який не бажав оформлювати на себе вказані об'єкти нерухомості і оформив їх на свого батька - ОСОБА_5 , та з метою забезпечення своїх майнових прав отримав від останнього заповіт на вказане та інше майно, посвідчений тим же нотаріусом 25 лютого 2002 року. У подальшому він здійснив значну перебудову вказаного будинку та облаштування його для сім'ї. Батько позивачів помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_5 також помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
До смерті свого батька позивачі вважали його власником будинку та земельної ділянки.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було відомо про наявність заповіту, складеного дідом на ім'я дочки - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З 15 лютого 2014 року ОСОБА_1 зареєстрований у будинку по АДРЕСА_1 . Тільки після смерті батька відповідач заявила, що вона є спадкоємицею даного майна за заповітом, виданого на її ім'я ОСОБА_5 .
ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом 11 вересня 2018 року.
Про порушення права позивачі довідалися лише після 26 квітня 2018 року.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 , заперечуючи проти позову посилалася, як на його необґрунтованість, так і сплив позовної давності.
У відповіді на відзив представник відповідачів - адвокат Кірюхін О.М., посилався на те, що заперечення відповідача не спростовують обґрунтованість позову.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 жовтня 2019 року залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Миколаївського міського округу Лашину Олену Петрівну.
В листі від 06 листопада 2019 року №212/01-16 приватний нотаріус Миколаївського міського округу Лашина О.П. зазначала, що при посвідчені оспорюваних договорів був присутній сам покупець ОСОБА_5 та його син ОСОБА_6 , проте хто з них розраховувався з продавцем за куплені житловий будинок і земельну ділянку вона не знає.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання удаваним договору купівлі-продажу житлового будинку, третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог приватний нотаріус Миколаївського міського округу Лашина О.П.
Скасовано ухвалу суду від 03 липня 2019 року про забезпечення позову, шляхом накладення обтяження у вигляді арешту на житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 та заборони укладати усі види угод, пов'язаних з відчуженням даного майна.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , суд першої інстанції вважав належним суб'єктний склад учасників процесу та виходив з того , що показання свідків та надані квитанції і договори не є підтвердженням, у розумінні приписів ст.ст.76-81 ЦПК України, наявності прав покупця за оспорюваними договорами у ОСОБА_6 .
Крім того, суд дійшов висновку, що строк позовної давності пропущений.
Однак, беручи до уваги, що позовні вимоги по суті задоволенню не підлягають, суд вважав, що саме з цієї підстави і слід відмовити у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила змінити мотивувальну частину рішення шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на неналежні у даній справі докази стосовно будівельних робіт та купівлі меблів, а також виключення наведених в апеляційній скарзі встановлених обставин (висновків) про роботи, меблі, начебто проведені та встановлені в будинку по АДРЕСА_1 та їх загальну вартість.
Апеляційна скарга мотивована тим, що зазначені в мотивувальній частині рішення висновки є припущеннями суду та не стосуються справи і предмета доказування.
Відзивів на апеляційну скаргу позивачами не подано.
Від представника позивачів - адвоката Кірюхіна О.М. надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивачів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
З матеріалів справи убачається, що за договором купівлі-продажу, посвідченого 03 лютого 2001 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П. (реєстровий номер 327) ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_7 купив цілий жилий будинок АДРЕСА_1 .
На земельній ділянці розміром 1000 кв.м., згідно державного акту на право власності на землю 1-МК №004236, виданого Миколаївською міською радою 01 серпня 1996 року за № 185, розташований жилий цегляний будинок, зазначений на плані літери А, який має 64,2 кв.м. жилої площі, льох цегляний літери Бпд, гараж цегляний літери В, огорожі № 3-6, споруди 1,11 №8.
Продаж вчинено за 95 000 грн., які продавець отримав повністю до підписання цього договору.
Даний договір зареєстрований у ММБТІ за № 2788 21 лютого 2002 року.
08 лютого 2002 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Лашиною О.П. посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1000 кв.м. по АДРЕСА_2 .
За цим договором ОСОБА_4 продав ОСОБА_7 земельну ділянку за 4000 грн.
25 вересня 2002 року приватним нотаріусом Лашиною О.П. посвідчений заповіт (реєстровий 2667), за яким ОСОБА_7 належні йому на праві власності: квартиру АДРЕСА_3 , житловий будинок з господарськими і побутовими будівлями і спорудами за АДРЕСА_1 , земельну ділянку за АДРЕСА_1 , речі домашнього обіходу і вжитку, що знаходяться в квартирі і житловому будинку за вказаними адресами заповів сину ОСОБА_6 .
У заповіті також зазначено, що якщо ОСОБА_6 з будь-яких причин не приймає спадщину, або відмовиться від неї, то все вказане майно заповідає онуку ОСОБА_1 та онучці ОСОБА_2 .
11 березня 2002 року ОСОБА_5 звернувся до виконкому Центральної адміністрації з заявою про оформлення самовільних будівель по АДРЕСА_1 .
Рішенням № 29 Миколаївської міської ради від 12 квітня 2002 року оформлено ОСОБА_5 у житловому будинку літери А-2 збільшення житлової площі на 73,6 кв.м. за рахунок надбудови другого поверху 7,0х13,90 на 56,1 кв.м., переобладнання приміщення 1-13 на 15,6 кв.м., 1-14 на 1,9 кв.м., нежитлову прибудову літ. « А» 3,65х8,90 по АДРЕСА_1 .
18 червня 2013 року секретарем Калинівської ради Жовтневого району Миколаївської області посвідчений заповіт ОСОБА_7 , за яким: житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який розташований в АДРЕСА_4 і все своє майно заповідає ОСОБА_3 (реєстровий № 85).
ОСОБА_5 помер у віці 83 років ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_6 помер у віці 62 роки ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .
11 вересня 2018 року приватним нотаріусом Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області Красновою С.М. видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 його дочці- ОСОБА_3 ( реєстровий номер 768).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , суд першої інстанції вважав належним суб'єктний склад учасників процесу та виходив з того , що показання свідків та надані квитанції і договори не є підтвердженням у розумінні приписів ст.ст.76-81 ЦПК України наявності прав покупця за оспорюваними договорами у ОСОБА_6 .
Крім того, суд дійшов висновку, що строк позовної давності пропущений.
Однак, беручи до уваги, що позовні вимоги по суті задоволенню не підлягають, суд вважає, що саме з цієї підстави і слід відмовити у задоволенні позову.
Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується та вважає їх передчасними, виходячи з такого.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ст.ст.49, 51, 175 ЦПК України на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. Водночас позивач не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідачів і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.
Згідно ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі можуть фізичні і юридичні особи, а також держава.
Згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Відповідно до роз'яснень, викладених у абз.1 п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
Отже, оспорюючи даний договір відповідачем повинен бути і продавець.
Відповідно до ст. 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Згідно з ч.1 ст. 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.
При цьому цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у день її смерті (ч.4 ст.25 ЦК України).
Результати аналізу зазначених правових норм дають підстави для висновку про те, що чинним законодавством України не передбачено можливості пред'явлення позову до особи, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог ч.4 ст.25 ЦК України припинилася.
Звертаючись до суду з позовом у березні 2018 року позивачами продавця ОСОБА_4 не залучено до участі у справі.
В позові позивачі зазначали, що ОСОБА_4 був особою похилого віку та за наявною у них інформацією помер, обставини спадкування після його смерті їм невідомі.
Однак належних відомостей про його смерть та, у разі його смерті, прийняття спадщини спадкоємцями матеріали справи не містять та судом не з'ясовувалися.
Протягом судового розгляду в суді першої інстанції, позивачі не заявляли клопотання про залучення до участі в справі ОСОБА_4 чи його правонаступників, а суд не вправі самостійно залучати до участі в справі іншу особу як співвідповідача.
За загальним процесуальним правилом суд має сприяти залученню до розгляду справи всіх осіб, прав та інтересів яких стосується виниклий спір. Захист своїх прав та інтересів ці особи реалізують за допомогою широких процесуальних прав і гарантій. Натомість незалучення кого-небудь з них до розгляду справи як і залучення в неналежному статусі позбавляє їх цієї можливості.
Разом з тим, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції не виконав свій обов'язок, передбачений ч.5 ст.12 ЦПК України, і не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, а саме: не роз'яснив позивачам їхні права щодо залучення до участі у справі співвідповідача чи його правонаступників, не попередив їх про наслідки вчинення або не вчинення вказаної процесуальної дії і не сприяв позивачу здійсненню його процесуальних прав. Натомість, суд розглянув справу по суті у неналежному (неповному) суб'єктному складі осіб, які повинні брати участь у спірних правовідносинах.
Предметом спору у цій справі є правовідносини, які виникають з права власності на речі, тому вони не є такими, що невідривно пов'язані з особистістю і відповідно допускають правонаступництво.
Суб'єктивний момент права власності на річ складається з поєднання прав володіння, користування та розпорядження, які є завершальним моментом об'єктивізації волі суб'єкта у праві на річ, чому відповідно протистоїть абсолютний об'єктивний момент права власності як обов'язок усіх визнавати та утримуватися від порушення такого права. Отже, право на річ як таке, що не пов'язане із особистістю власника, не припиняється зі смертю власника, а переходить до правонаступника за законом чи договором у відповідний процедурі.
Отже, у порушення указаних норм процесуального права суд першої інстанції не вирішив питання про можливість залучення до участі у справі співвідповідача ОСОБА_4 чи його правонаступників, без участі яких, висновок суду про недоведеність по суті позовних вимог не може вважатися обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції позбавлений права на стадії апеляційного розгляду ініціювати питання про притягнення до участі у справі інших співвідповідачів чи заміну первісних відповідачів належними.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з п. 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
За приписами п.1 ч.2 ст.376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно з п. 4 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
У контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання правочинів удаваними через відсутність належного суб'єктного складу учасників процесу.
За такого рішення суду першої інстанції в цій частині в силу п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України слід скасувати та ухвалити нове про відмову у їх задоволенні.
Приймаючи до уваги вищевикладене в силу п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України рішення суду в частині визнання договорів купівлі-продажу удаваними слід скасувати та ухвалити в цій частині нове про відмову у їх задоволенні. В іншій частині рішення залишити без змін.
Враховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, то в силу ст.141 ЦПК України з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на її користь належить стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6 511 грн. 73 коп., а саме по 3 255 грн. 86 коп. з кожного.
Керуючись статтями ст.ст.367, 368, 374,376,381,382 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2022 року в частині задоволених вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Миколаївського міського округу Лашина Олена Петрівна, про визнання удаваним договору купівлі-продажу житлового будинку скасувати та в цій частині прийняти нове судове рішення про відмову у їх задоволенні, через відсутність належного суб'єктного складу учасників процесу.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 за подачу апеляційної скарги судовий збір по 3 255 (три тисячі двісті п'ятдесят п'ять) грн. 86 коп. з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: Т.В. Серебрякова
Н.О. Шаманська
Повний текст постанови складено 05 вересня 2022 року.