Справа № 458/687/19 Головуючий у 1 інстанції: Кшик О.І.
Провадження № 22-ц/811/680/22 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
29 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Цьони С.Ю.
з участю: представника Либохорського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів - заклад дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області - Миньо М.М.,
представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Либохорського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів - заклад дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області на рішення Турківського районного суду Львівської області від 02 лютого 2022 року, -
у серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Либохорського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів - закладу дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, Самбірської районної державної адміністрації та Відділу освіти Самбірської районної державної адміністрації, третя особа Боринська селищна рада Самбірського району Львівської області, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обгрунтування позовних вимог, з врахуванням уточнення позовних вимог, покликається на те, що наказом Либохорівської загальноосвітньої школи I-III ступенів Турківської районної ради Львівської області № 15 (к) від 20 липня 2019 року її звільнено з посади секретаря Либохорівської загальноосвітньої школи I-III ступенів Турківської районної ради Львівської області на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. Повідомлення про своє звільнення отримала 03 серпня 2019 року засобами поштового зв'язку, однак, на її думку, надісланий їй документ не відповідає вимогам оформлення наказів, відтак належним чином завірену копію наказу вона не отримувала. Стверджує, що вищезазначений наказ є неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки в наказі зазначено, що її звільнено за п. 2 ст. 36 КЗпП України, однак в наказі підставою для звільнення зазначено скорочення ставки секретаря шкоди, а розірвання трудового договору у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства, перепрофілювання підприємства, установи чи організації, скорочення чисельності або працівників відбувається в порядку ст. 40 КЗпП України. Таким чином, покликання на п. 2 ст. 36 КЗпП України, як підстава для звільнення, зазначена в наказі та трудовій книжці, не відповідає підставі її звільнення. Зазначає, що її прийнято на посаду у зв'язку з вагітністю та пологами основного працівника, однак, зважаючи на те, що після закінчення строку трудового договору у 2011 році трудові відносини фактично тривали і жодна із сторін не ставила вимогу про їх припинення, то вона фактично стала постійним працівником, а укладений з нею строковий договір став безстроковим, відтак її не могли звільнити у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору (п. 2 ст. 36 КЗпП України).Вказує, що відповідач вивів посаду секретаря-друкарки зі штатного розпису в 2017 році, незважаючи на те, що вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною і її не повідомили про скорочення посади та майбутнє вивільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення.Вказує, що в день, коли видано наказ про її звільнення, директор перебував на лікарняному, відтак не міг виконувати свої обов'язки, в тому числі і підписувати наказ про звільнення. Вважає, що у зв'язку з незаконним звільненням має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 110458.36 грн.
З наведених підстав просить:
-визнати протиправним звільнення ОСОБА_1 та не направлення їй належним чином оформленої копії наказу про звільнення;
-визнати протиправним та скасувати наказ Либохорівської загальноосвітньої школи I-III ступенів Турківської районної ради Львівської області «Про звільнення ОСОБА_1 » № 15 (к) від 20 липня 2919 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України з посади секретаря Либохорівської загальноосвітньої школи I-III ступенів Турківської районної ради Львівської області;
-визнати незаконним скорочення посади секретаря-друкарки, поки позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною;
-поновити ОСОБА_1 на посаді секретаря Либохорівської загальноосвітньої школи I-III ступенів Турківської районної ради Львівської області з 20 липня 2019 року;
-стягнути з Либохорівської загальноосвітньої школи I-III ступенів Турківської районної ради Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 липня 2019 року по час поновлення на роботі станом на 31 травня 2021 року в розмірі 110 458.36 грн.
Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 02 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 до Закладу дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, третьої особи Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено повністю.
Визнано протиправним звільнення ОСОБА_1 та не направлення їй належним чином оформленої копії наказу про звільнення.
Скасовано наказ Либохорівської загальноосвітньої школи I-III ступенів Турківської районної ради Львівської області «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » №15 (к) від 20.07.2019 за п. 2 ст. 36 КЗпП України з посади секретаря Либохорівської загальноосвітньої школи I-III ступенів Турківської районної ради Львівської області.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді секретаря Закладу дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області з 20.07.2019.
Стягнуто з Закладу дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.07.2019 по 02.02.2022 в розмірі 150 594,90 грн.
Стягнуто з Закладу дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 31 632 грн.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до співвідповідачів Самбірської районної державної адміністрації та Відділу освіти Самбірської районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу оскаржив Либохорський заклад загальної середньої освіти I-III ступенів - заклад дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що суд першої інстанції безпідставно розглянув позовну заяву в редакції від 31 травня 2021 року, оскільки така подана з пропуском строку, враховуючи вимоги ЦПК України про те, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, змінити предмет або підстави позову до початку першого судового засідання, якщо таке призначене в порядку спрощеного позовного провадження.Зазначає, що відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, оскільки позовна заява розглядалася судом більше одного року з вини позивача, яка подала позовну заяву без додержання вимог ЦПК України, наслідком чого стало залишення її без руху, в подальшому судові засідання неодноразово відкладалися з ініціативи представника позивача, тобто, не вживалися заходи щодо недопущення затягування розгляду справи. Крім того, представником позивача неодноразово викладалася позовна заява в новій редакції, безпідставно залучалися співвідповідачі, позовні вимоги до яких в подальшому не підтримувалися. Вказує, що між ОСОБА_1 та роботодавцем досягнуто згоди щодо роботи на умовах неповного робочого часу, відтак оплата праці здійснювалася виходячи з 0.5 ставки секретаря школи, а тому розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу мав проводитися з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Вважає, що всупереч вимогам закону, суд першої інстанції не порівняв посадовий (місячний) оклад позивачки з розміром мінімальної заробітної плати в еквіваленті повної зайнятості, що призвело до безпідставного стягнення суми середнього заробітку. Наголошує, що відповідач не зобов'язаний подавати власного розрахунку, оскільки саме по собі подання розрахунку позивачкою та відсутність іншого розрахунку, не є доказом його дійсності, а суд при ухваленні рішення зобов'язаний перевірити вимоги позивача на їх відповідність закону та обгрунтованість зазначеної суми. Звертає увагу, що сума стягнутих витрат на правову допомогу є неспівмірною та необгрунтованою, оскільки безпідставним є стягнення 3500 грн. за підготовку апеляційної скарги, зважаючи на те, що така юридична послуга надавалася у зв'язку з попереднім недотриманням позивачкою норм ЦПК України щодо оформлення позовної заяви, а також стягнення 2000 грн. за направлення адвокатських запитів, враховуючи, що направлення адвокатських запитів не є юридичною послугою, а фактичним витратами, крім того, вартість направлення є явно завищеною. З наведених підстав просить: рішення суду в частині стягнення середнього заробітку скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 липня 2019 року по 19 липня 2020 року, виходячи з роботи позивачки ОСОБА_1 на умовах неповного робочого часу, а саме на 0,5 ставки; вирішити питання розподілу судових витрат з врахуванням позиції Либохорського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів - заклад дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області щодо неспівмірності та необгрунтованості понесених позивачкою ОСОБА_1 витрат на правову допомогу.
Заслухавши суддю-доповідача,пояснення представника Либохорського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів - заклад дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської областіМиньо М.М. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення судових витрат, то його законність та обґрунтованість в іншій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Оскаржуваним рішенням Турківського районного суду Львівської області від 02 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 до Закладу дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, третьої особи Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено повністю.
Визнано протиправним звільнення ОСОБА_1 та не направлення їй належним чином оформленої копії наказу про звільнення.
Скасовано наказ Либохорівської загальноосвітньої школи I-III ступенів Турківської районної ради Львівської області «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » №15 (к) від 20.07.2019 за п. 2 ст. 36 КЗпП України з посади секретаря Либохорівської загальноосвітньої школи I-III ступенів Турківської районної ради Львівської області.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді секретаря Закладу дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області з 20.07.2019.
Стягнуто з Закладу дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.07.2019 по 02.02.2022 в розмірі 150 594,90 грн.
Стягнуто з Закладу дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 31 632 грн.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до співвідповідачів Самбірської районної державної адміністрації та Відділу освіти Самбірської районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.
З апеляційної скарги вбачається, що рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу оскаржив Либохорський заклад загальної середньої освіти I-III ступенів - заклад дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області.
У відповідності до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Так, відповідно до роз'яснень п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з'являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.
Беручи до уваги те, що позивач звернулась до суду з позовною заявою 27.08.2019, яка розглядається судом більше року, однак, як видно з матеріалів справи, не з вини позивача (апеляційне оскарження ухвали суду про залишення позову без руху і скасування такої ухвали, зміна складу, зміна складу учасників судового процесу), процесуальна поведінка позивача, її представника не вказує, зокрема на затягування розгляду справи, зловживання процесуальними правами, і зворотного суду не доведено та не спростовано, тому суд дійшов висновку, що до стягнення підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.07.2019 до дня ухвалення судового рішення.
А тому, суд вірно відхилив в цій частині доводи представника відповідача про стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу не більш як за один рік, як необгрунтовані, з покликанням на неявку представника позивача, яка в свою чергу хоч і мала місце, однак була викликана об'єктивними обставинами і не мала ознак зловживання процесуальними правами.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який з урахуванням встановлених судом обставин у цій справі, вважав за необхідне застосувати положення ч. 2 ст. 235 КЗпП України про те, що якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, то суд виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Доводи апелянта в цій частині не спростовують правильного висновку суду.
Вирішуючи позов в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції виходив з наступного.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі Порядок).
Так, відповідно до п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Згідно з п. 4 вказаного порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два останні місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
Згідно з положеннями п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Відповідно до абз. 3-5 Порядку, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
Позивач надала розрахунок заборгованості за час вимушеного прогулу за період з 20.07.2019 по 20.12.2021, з яким погодився суд першої інстанції, на загальну суму 150594,90 грн., яку, як пояснила в суді апеляційної інстанції представник позивача, розраховано, виходячи з того, що трудовий договір з ОСОБА_1 , як вважає представник, укладено на повний робочий час, і окрім цього, як вбачається з розрахунку, позивач розраховувала середній заробіток, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, яка поступово збільшувалася, сумуючи розмір мінімальної заробітної плати за кожен місяць вимушеного прогулу.
Колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції, який погодився з наданим позивачкою розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий суперечить положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі Порядок), на який покликався суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення суду.
Так, в оскаржуваному рішенні суд вірно покликається на те, що відповідно до абз. 3-5 Порядку, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.
Оскільки в розрахунковому період у позивачки не було заробітної плати, так як вона не працювала, а станом на день звільнення розмірі мінімальної заробітної плати становив 4137.00 грн., то обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід проводити виходячи з мінімальної заробітної плати на день звільнення, шляхом її множення на кількість місяців вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судового рішення, який повинен бути розрахований пропорційно до умов укладеного трудового договору.
Оскільки з позивачкою було укладено трудовий договір про її роботу на посаді секретаря на 0.5 ставки, умови договору за згодою сторін не змінювалися, а відтак безпідставними є твердження представника позивачки про те, що оскільки штатним розписом Либохорівського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів - закладу дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області передбачено повну ставку секретаря, то позивачка працювала на повну ставку.
Колегія суддів вважає, що введення в шатний розпис посади секретаря на повну ставку, не має наслідком автоматичне переведення ОСОБА_1 з посади секретаря з 0.5 ставки на повну ставку.
А відтак, розрахунок середнього заробітку слід обчислювати пропорційно до умов укладеного трудового договору, тобто, виходячи з 0.5 ставки секретаря.
Станом на липень 2019 року 4137 грн., кількість місяців вимушеного прогулу становить 30 місяців (4137 грн. х 30 міс.=124110 грн.), за липень середньоденний заробіток становить 179.87 грн. (4137 грн. : 23 дні), кількість робочих днів у липні 8, а відтак заробіток за липень становить 1438.96 грн. (179.87 х 8 днів), а відтак середній заробіток за період з 20.07.2029 року до 02.02.2022 року становить 125548.96 грн.
І з врахуванням того, що позивачка працювала на умовах неповного робочого часу на 0.5 ставки секретаря, то розмір середнього заробітку позивачки за час вимушеного прогулу становить 62774.48 грн., саме така сума підлягає стягненню з відповідача - Либохорівського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів - закладу дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, у зв'язку з чим оскаржуване рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимішеного прогулу слід змінити, зменшивши розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню Либохорського закладу загальної середньої освіти 1-111 ступенів - закладу дощкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області на користь ОСОБА_1 зі 150594.90 грн. до 62774.48 грн. без утримання податку та інших обов'язкових платежів.
Колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції щодо розміру стягнутих з Либохорівського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів - закладу дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області щодо стягнення судових витрат в розмірі 31632.00 грн. з огляду на таке.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовими витратами у справі є судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Судом встановлено, що позивачем за подання позовної заяви до суду було сплачено судовий збір за дві вимоги майнового та немайнового характеру в розмірі 2724,00 грн, що підтверджено квитанцією від 06.02.2021 № 0.0.2005310088. 1. (а.с. 96) та 908.00 грн., що підтверджено квитанцією від 31.05.2021 № 0.0. 2144860904. 1 (а.с. 264).
Водночас, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору за позовну вимогу про поновлення на роботі.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що позов задоволено повністю, суд дійшов висновку, що до стягнення з відповідача - Закладу дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області на користь позивача підлягає сплачений позивачем та документально підтверджений судовий збір в розмірі 3632,00 грн.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають до часткового задоволення, такі підлягають стягненню в розмірі 62774.48 грн., а відтак судовий збір становить 1513.82 грн.
Щодо судових витрат за надання професійної правничої допомоги, то відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
Позивачем заявлено розмір витрат на правничу допомогу на загальну суму 28 000,00 грн.
Як видно з матеріалів справи адвокат Надіч Н.Д., як представник позивача, діяла на підставі ордеру серії МК №129131 від 14.08.2019 та Договору про надання правової допомоги від 14.08.2019, Додаток № 1 до договору.
На підтвердження розміру понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката представник позивача адвокат Надіч Н.Д. подала наступні докази:
- договір про надання правової допомоги від 14.08.2019;
- додаток №1 до Договору про надання правової допомоги від 14.08.2019;
- акт виконаних робіт до Договору про надання правової допомоги від 14.08.2019, згідно з яким вказано послуги за вивчення документів та консультація ОСОБА_1 14.08.2019 - 1000,00 грн., підготовка та направлення позовної заяви і додатків від імені ОСОБА_1 до суду 14.01.2020 - 3500,00 грн., підготовка адвокатських запитів №06-09/09, №10-03/10, №06-20/11 від 16.09.2019, 10.10.2019, 06.11.2019 та направлення адвокатських запитів - 2000,00 грн, підготовка та направлення апеляційної скарги (оскаржувалась ухвала про залишення позову без руху)- 3500,00 грн., виїзд до суду в м.Турка - 3500,00 грн. за листопад 2019 та лютий 2021 - 3500,00 грн. - 7000,00 грн., підготовка позовної заяви в новій редакції та направлення позовної заяви - 3500,00 грн.
Як видно з квитанцій до прибуткового касового ордера ОСОБА_1 оплатила на підставі Договору про надання правової допомоги від 14.08.2019 Адвокатському об'єднанню "НІКА" кошти на загальну суму 20 500,00 грн.
Крім того, вартість витрат за підготовку процесуальних документів та прийняття участі у судових засіданнях з розрахунку 2500,00 грн. за одне засідання, участь у трьох судових засіданнях становить 7500, 00 грн.
Стягуючи з відповідача на користь позивача 28000.00 грн. за надання правничої допомоги, суд першої інстанції виходив з того, що наведені вище послуги та витрати на правову допомогу позивача підтверджені належними та допустимими доказами, такі послуги відповідають умовам договору про надання правової допомоги, а час, витрачений на них, є обґрунтованим, витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму відповідають критерію реальності таких витрат, співмірності та розумності їхнього розміру.
Частина 4 ст. 137 ЦПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складаністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частина 5 ст. 137 ЦПК України передбачає, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.(ч.6 ст. 137 ЦПК України).
Представник відповідача Миньо М.М. покликався на те, що розмір витрат на професійну правову допомогу, вказаний позивачем, є завищений, оскільки не відповідає складності справи, кошти сплачені на адвокатське об'єднання, тоді як представництво здійснювала адвокат, як самозайнята особа, однак суд такі відхилив, як необґрунтовані, та зазначив, що інших доказів щодо неспівмірності таких витрат суду не надано, а тому підстав для зменшення витрат на оплату правничої допомоги суд не вбачав, і стягнув з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в зазначеному вище розмірі.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії», заява №58442/00 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.
У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №755/9215/15-ц зазначено, що для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Так, колегія суддів не погоджується із зазначеним позивачем розміром оплати виїзду до суду в м. Турка, який у попередньому (орієнтованому) розрахунку витрат, становить 7000.00 грн., які, як пояснила представник позивач в суді апеляційної інстанції, ці витрати пов'язані з поїздкою її до суду, і не є витратами на прибуття до суду, обґрунтованість цієї суми, її розміру та складову не пояснила, а зазначила, що це стала сума, розмір якої вона собі встановила у зв'язку з виїздом до суду в іншу місцевість, і така сума передбачена договором.
У зв'язку з необґрунтованістю зазначеної суми витрат на виїзд у м. Турка в розмірі 7000.00 грн., як, на думку колегії суддів охоплюється участю адвоката в судових засіданнях, такі витрати не підлягають компенсації відповідачем.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про неспівмірність витрат на правничу допомогу, та вважає, що зазначений позивачем розмір витрати на правничу допомогу не співмірний зі складністю зазначених робіт, їх обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.
Колегією суддів враховується те, що правова позиція сторін у справі під час її розгляду не змінювалася, у адвоката не було необхідності у вивченні додаткових джерел права, законодавства, що регулює спір у справі.
Колегія суддів вважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, які не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для сторони, якою є навчальний заклад - школа, бюджетна установа, недостатність фінансування, що суперечить принципу розподілу таких витрат, а відтак доходить висновку про зменшення заявлених до стягнення з відповідача судових витрат за надання правничої допомоги.
На думку колегії суддів розмір гонорару, визначений позивачем, є завищеним щодо відповідача, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і на співмірність із задоволеними позовними вимогами.
А відтак, враховуючи такі критерії визначення розміру судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням не співмірності витрат з і складністю відповідних робіт, її обсягом і часом, витраченим на виконання робіт, складності та значення справи для сторін, враховуючи фінансовий стан відповідача, яким є бюджетна установа - навчальний заклад, колегія суддів, з врахуванням положень ч.4 ст. 137 ЦПК України, приходить до висновку, що розмір гонорару, визначений позивачем та її представником, є завищеним, і вважає можливим зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги, і стягує з відповідача на користь позивача 15000.00 грн. на оплату послуг за надання правничої допомоги.
В решті рішення суду слід залишити без змін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу Либохорського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів - заклад дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області- задовольнити частково.
Рішення Турківського районного суду Львівської області від 02 лютого 2022 рокув частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - змінити, зменшивши розмір середнього заробітку, який підлягає до стягнення з Либохорського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів - заклад дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської областіна користь ОСОБА_1 з 150 594.90 грн. до 62 774.48 грн. без утримання податку та інших обов'язкових платежів.
Рішення суду в частині вирішення питання судових витрат - скасувати та в цій частині ухвалити нову постанову.
Стягнути з Либохорського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів - заклад дошкільної освіти Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області на користь ОСОБА_1 15000 судових витрат за надання правничої допомоги та 1513.82 грн. судового збору за подання позовної заяви.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 05.09.2022 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк