Справа № 442/5673/20 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б.
Провадження № 22-ц/811/1248/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
25 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мельничук О.Я.,
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.,
при секретарі Назар Х.Б.
з участю відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації,-
08 вересня 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, у якому просить визнати недостовірною та такою, що порушує його - ОСОБА_3 права на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену відповідачем ОСОБА_1 17 червня 2020 року під час проведення XXXIV сесії VII скликання Залокотської сільської ради Дрогобицького району про те, що позивач викрав державні кошти, які були виділені Дрогобицькою районною та Львівською обласною радами Залокотській сільській раді для ремонту «Народного дому»; має намір викрасти державні кошти, які були виділені Дрогобицькою районною радою Львівської області на ремонт Залокотського навчально-виховного комплексу ім. Миколи Фриза; привласнив депутатські кошти, які мали бути використані для матеріальної допомоги мешканцям Дрогобицького району.
Також просить зобов'язати відповідача ОСОБА_1 спростувати поширену відносно нього - ОСОБА_3 недостовірну інформацію, шляхом озвучення на найближчий сесії Залокотської сільської ради та загальних зборах громади с. Залокоть Дрогобицького району Львівської області, які відбудуться після набрання судовим рішенням в даній справі, наступним змістом: «17 червня 2020 року під час проведення XXXIV сесії VII скликання Залокотської сільської ради Дрогобицького району мною- ОСОБА_1 були розповсюджена недостовірна та неправдива інформація відносно ОСОБА_3 - а саме, що він викрав державні кошти, які були виділені Дрогобицькою районною та Львівською обласною радами Залокотській сільській раді для ремонту «Народного дому»; мав намір викрасти державні кошти, які були виділені Дрогобицькою районною радою Львівської області на ремонт Залокотського навчально- виховного комплексу ім. Миколи Фриза та привласнив депутатські кошти, які мали бути використані для матеріальної допомоги мешканцям Дрогобицького району».
Просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 50 000.00 грн. та судові витрати но справі.
В обґрунтування позову покликається на те, що 17 червня 2020 року під час проведення XXXIV сесії VII скликання Залокотської сільської ради Дрогобицького району та його виступу, коли він висловлював своє бачення питання щодо подальшого розвитку футбольного клубу «Карпати-Залокоть», відповідач у справі в особі ОСОБА_1 безпричинно, порушуючи встановлений порядок засідання, почав публічно та безпідставно звинувачувати його в тому, що він начебто: -викрав державні кошти, які були виділені Дрогобицькою районною та Львівською обласною радами Залокотській сільській раді для ремонту «Народного дому»; -відповідач акцентував увагу всіх присутніх на тому, що він також має намір викрасти державні кошти, які були виділені Дрогобицькою районною радою Львівської області на ремонт Залокотського навчально-виховного комплексу ім. Миколи Фриза; -окрім того, також привласнив депутатські кошти, які мали бути використані для матеріальної допомоги мешканцям Дрогобицького району .
Свої публічні звинувачення мотивовував тим, що наближається виборча компанія і начебто позивач має на меті «вішати на себе ордени». Позивач вважає, що зазначена інформація є недостовірною, оскільки не відповідає дійсності, а тому звертається до суду за захистом свого порушеного права.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 квітня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації відмовлено.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_3 .
Вважає рішення суду незаконним і необгрунтованим. Не погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що позивачем не наведено жодних доказів, які б стверджували про поширення недостовірної інформації ОСОБА_1 . Окрім цього, не погоджується з тим, що судом не взято до уваги показання свідка ОСОБА_4 , який був особисто присутній на сесії Залокотоцької сільської ради Дрогобицького району Львівської області, натомість суд зробив свій висновок, грунтуючись на показаннях свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які не були присутні на сесії. Вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, оскільки позивач не був належним чином повідомлений про судове засідання, призначене на 04 квітня 2022 року, чим позивач був позбавлений права виступу в судових дебатах.
Просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 квітня 2022 року скасувати та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає із наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд виходив з тих обставин, що звертаючись до суду з наведеним позовом, ОСОБА_3 жодних доказів які б підтверджували поширення недостовірної інформації ОСОБА_1 не надав, та в судовому засіданні такі здобуті не були.
З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин.
Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд зазначає, що статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
У відповідності зі ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
У свою чергу, ст. 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Разом з тим, відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Згідно із ч.1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
За змістом ч. 1- 3 ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Таким чином праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Верховний Суд України у своїй Постанові від 20.06.2018 (справа № 775/7842/16-ц) зазначив, що під поняттям честі слід розуміти особисте немайнове благо, що є позитивною соціальною оцінкою особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідній поведінки загальноприйнятим уявленням про добро і зло та усвідомлення особою цієї оцінки. Під поняттям гідності слід розуміти чинник моральної свідомості, який водночас, відображає моральне ставлення індивіда до самого себе та суспільства до нього. У свою чергу, діловою репутацією є усталена оцінка фізичної особи, що ґрунтується на наявній інформації про її позитивні та негативні суспільно значимі діяння у певній сфері, що відома оточуючим.
Згідно зі ст.1 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII інформація це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Пунктом 15 постанови №1 від 27.02.2009 Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі постанова Пленуму ВСУ) роз'яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі та ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної або юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове благо.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному та політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
У зв'язку зі внесенням з 27.03.2014 змін до Цивільного кодексу України, зокрема до статті 277, принцип презумпції добропорядності (частину 3) було скасовано, а тому доказування, як обґрунтованості свого позову, так і заперечень проти позову, тобто недостовірності чи достовірності поширеної інформації, має відбуватися у загальному порядку.
Пунктом 18 постанови Пленуму ВСУ вказано, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Згідно з ч. 1 ст. 200 ЦК України, інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 742/1159/18 зазначив, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи, ОСОБА_3 вважає, що розповсюджена відповідачем ОСОБА_1 17 червня 2020 року під час проведення XXXIV сесії VII скликання Залокотської сільської ради Дрогобицького району інформація про те, що позивач викрав державні кошти, які були виділені Дрогобицькою районною та Львівською обласною радами Залокотській сільській раді для ремонту «Народного дому»; має намір викрасти державні кошти, які були виділені Дрогобицькою районною радою Львівської області на ремонт Залокотського навчально-виховного комплексу ім. Миколи Фриза; привласнив депутатські кошти, які мали бути використані для матеріальної допомоги мешканцям Дрогобицького району, є поширенням інформації, яка є недостовірною, порушує його особисті немайнові права - честь, гідність та ганьбить ділову репутацію, а тому підлягає спростуванню.
Судом першої інстанції встановлено, що після закінчення сесії сільської ради до приміщення були запрошені футболісти для вирішення питання щодо проекту розвитку сільського стадіону. Під час виступу позивача, відповідач задав останньому запитання «де державні кошти?», «прозвітуйся перед селом за державні кошти», а отже жодним чином не порушив права позивача.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції, встановлюючи обставини по справі, взяв до уваги вищезазначені факти та, в сукупності з наданими сторонами доказами, аналізуючи покази свідків, оцінив їх та дійшов висновків, що позивач жодних доказів, які б підтверджували поширення недостовірної інформації ОСОБА_1 не надав, та в судовому засіданні такі здобуті не були.
Таких доказів не надано позивачем ОСОБА_3 і до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст. 367 ЦПК України.
За наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв'язку у сукупності, дійшов вірного висновку, що посилання позивача на розповсюдження відповідачем інформації, яка порушує його особисті немайнові права - честь, гідність та ганьбить ділову репутацію, не знайшло свого підтвердження, а, отже, позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то стаття 23 ЦК України передбачає підстави моральної шкоди. Моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болі і стражданнях, що особа зазнала в зв'язку з каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, що фізична особа зазнала в зв'язку з протиправною поведінкою у відношенні його; у душевних стражданнях, що фізична особа зазнала в зв'язку з ушкодженням чи знищенням майна; у приниженні честі, достоїнства, а також ділової репутації.
Враховуючи, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від позовної вимоги про захист честі, гідності та ділової репутації, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив і у її задоволенні.
Доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 квітня 2022 рокузалишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 квітня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 05 вересня 2022 року.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк