Справа № 465/3905/21 Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.
Провадження № 22-ц/811/1202/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
05 вересня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мельничук О.Я.,
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
без участі сторін,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 29 березня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу,-
26 травня 2021 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовною заявою до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу. В обґрунтування заявленого позову покликається на те, що 16 липня 2008 року між ним та відповідачкою укладено шлюб, який зареєстровано Франківським відділом реєстрації актів цивільного стану ЛМУЮ, актовий запис №253.
Сім'я фактично не існує, подружніх стосунків не підтримують, спільного господарства не ведуть. Враховуючи вищевикладене, просить шлюб між ним та відповідачкою розірвати.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 29 березня 2022 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який зареєстрований 16 липня 2008 року Франківським відділом реєстрації актів цивільного стану ЛМУЮ, актовий запис №253.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 коп. судового збору.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 . Вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим. Не погоджується з твердженням позивача про припинення подружніх стосунків та припинення ведення спільного господарства, оскільки такі не відповідають дійсності, так як сторони перебували в офіційно зареєстрованому шлюбі 37 років, шлюб має шанс на збереження. Вважає, що позовна заява позивача є необдуманим передчасним кроком, викликаним тимчасовою ситуацією, хворобою його матері, яка потребувала постійного догляду
Окрім цього, не погоджується з тим, що суд першої інстанції відхилив клопотання про відкладення розгляду справи та не надав можливості стороні відповідача долучити докази, які спростовують позовні вимоги. В апеляційній скарзі скаржник просить скасувати рішення суду.
11 липня 2022 року від представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 надійшов відзив, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 та рішення Франківського районного суду м. Львова від 29 березня 2022 року залишити без змін. Вважає, що підстави для скасування рішення відсутні, а доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі не відповідають дійсності.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 25 серпня 2022 року, є дата складення повного судового рішення - 05 вересня 2022 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 до задоволення не підлягає із наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд виходив з тих обставин, що шлюб існує лише формально, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача.
З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин.
Судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 16 липня 2008 року, який зареєстровано Франківським відділом реєстрації актів цивільного стану ЛМУЮ, актовий запис №253, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого повторно 18.05.2021 року.
Згідно із статтею 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За положеннями частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
Відповідно до частини першої статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
За положеннями статті 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово "союз", підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред'явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.
Шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
В даному ж випадку ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не встановлено, що збереження шлюбу можливе і його збереження не буде суперечити інтересам позивача чи відповідача.
Оскільки, як зазначив позивач по справі - ОСОБА_3 в своїй позовній заяві, сім'я фактично не існує, подружніх стосунків не підтримують, спільного господарства не ведуть, примирення вважає неможливим, шлюб носить формальний характер, подальше збереження шлюбу суперечить інтересам позивача.
У зв'язку з тим, що позивач не бажає проживати в шлюбі з відповідачкою, а збереження шлюбу суперечить його інтересам, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбупідлягають задоволенню.
Слід звернути увагу, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. З моменту звернення позивача з даним позовом до моменту постановлення даного судового рішення пройшло достатньо часу, сторони мали достатньо часу для примирення, а позивач вправі був скористатися своїм правом відмовитися від позову, однак такого не відбулося, сторони не примирилися.
В свою чергу, в апеляційній скарзі відповідачка не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, свої доводи з цього приводу зводить до тверджень стосовно того, що підстави до розірвання шлюбу відсутні та є можливість збереження шлюбу із позивачем, однак не надала суду жодних належних та допустимих доказів про те, що шлюб може бути збережений, не спростувала вимоги позовної заяви, а відтак підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Доводи апелянта про те, що відповідачка не мала змоги подати суду докази, які спростовують позицію позивача у справі, оскільки перебувала за кордоном у зв'язку із запровадженням воєнного стану на території України, колегія суддів вважає необґрунтованими, так як з моменту звернення позивача із позовною заявою і до ухвалення оскаржуваного рішення пройшло більше 10 місяців, у відповідачки було достатньо часу для надання пояснень та доказів в підтвердження своєї позиції. Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що від представника відповідачки надходили клопотання про відкладення розгляду справи, що свідчить про обізнаність відповідачки про існування порушеної щодо неї справи в суді та її підстав.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 29 березня 2022 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 29 березня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Повний текст постанови складено 05 вересня 2022 року.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк