Справа № 438/525/21 Головуючий у 1 інстанції: Слиш А.Т.
Провадження № 22-ц/811/619/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.
25 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мельничук О.Я.,
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.,
при секретарі Назар Х.Б.
з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 представника ОСОБА_4 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 20 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності,-
В березні 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 44,1 кв.м., житловою площею 19,0 кв.м. та на 1/2 частину всіх господарських будівель та споруд: дерев'яний сарай (позначений літерою «Б»), дерев'яну вбиральню (позначену літерою «У») та огорожу (позначену цифрами «1, 2»).
Визнати за нею право власності на 1/2 частку земельної ділянки, кадастровий номер 4610300000:11:030:0016, площею 0,1 га, по АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
В порядку поділу спільного майна подружжя просить стягнути з ОСОБА_4 на її користь грошову компенсацію вартості частки відчуженого автомобіля марки «PЕUGEOT PARTNER», 2008 року випуску, з об'ємом двигуна 1560 кубічних сантиметри у розмірі 10 518,75 гривень та компенсацію вартості частки відчуженого автомобіля марки «CITROEN BERLINGO», 2000 року випуску, з об'ємом двигуна 1868 кубічних сантиметри у розмірі 32 195 гривень, а всього стягнути з ОСОБА_4 на її користь 42 713,75 гривень.
В обґрунтування позову посилається на те, що з листопада 2003 року (згідно свідоцтва про одруження НОМЕР_1 , виданого 15 листопада 2003 року Тур'ївською сільською радою Старосамбірського району Львівської області) по березень 2019 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 . У шлюбі в них народилося двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У шлюбі сторони за спільні кошти 25 квітня 2014 року придбали житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 згідно договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який був посвідчений 25 квітня 2014 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Момот М.О. і зареєстрований у реєстрі за №180 та який був укладений від імені відповідача. Після придбання житлового будинку сторони та їх діти почали проживати у цьому житловому будинку та продовжувати вести спільне господарство.
З березня 2018 року через неприязні відносини, які склалися між сторонами, позивачка перестала проживати у цьому житловому будинку, так як відповідач фактично вигнав позивача та сина ОСОБА_7 з будинку. У будинку залишилися особисті речі позивача та сина ОСОБА_7 . Більш того, відповідно до висновку, викладеного в протоколі індивідуальної психологічної діагностики ОСОБА_6 (дати проведення 02,05,10 листопада 2020 року), складеного практичним психологом ОСОБА_8 , зазначено, що синові ОСОБА_7 не бажано спілкування з відповідачем через протиправну поведінку останнього стосовно позивача та сина ОСОБА_7 .
Відповідно до рішення Бориславського міського суду від 18 березня 2019 року у справі №438/1219/18 шлюб між сторонами розірвано. Рішенням встановлено, що сторони проживають окремо з березня 2018 року.
Разом з тим, позивачка як співвласник житлового будинку вправі в будь-який час повернутися до себе в житловий будинок. Проте, у грудні 2019 року одружилася з ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 26.12.2019 Бориславським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області. Після одруження проживає з чоловіком та з малолітнім сином ОСОБА_7 у будинку чоловіка, у с. Велика Озимина Самбірського району. Іншого житла, крім будинку по АДРЕСА_1 , позивачка та її син ОСОБА_7 не мають, відповідно проживають з теперішнім чоловіком.
Тобто, за час спільного подружнього життя сторони у квітні 2014 року набули у власність нерухоме майно, а саме: житловий будинок житловою площею 19 кв.м. загальною площею - 44,1 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 , до якого відносяться господарські будівлі та споруди: дерев'яний сарай, позначений літерою «Б», дерев'яна вбиральня, позначена літерою «У» та огорожа, позначена цифрами «1-2». Дане нерухоме майно було придбано нею та відповідачем згідно договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який був посвідчений 25 квітня 2014 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Момот М.О. і зареєстрований у реєстрі за №180 та який був укладений від імені відповідача. Відповідно до пункту 10 договору купівлі-продажу підтверджено, що позивач як фактичний співвласник набувача нерухомого майна надала згоду відповідачу на купівлю житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами. За змістом пунктів 5-6 договору купівлі-продажу встановлено, що вартість житлового будинку становить 101 440 гривень, які були сплачені продавцям до підписання договору. Також з пункту 4 договору купівлі-продажу вбачається, що житловий будинок розташований на неприватизованій земельній ділянці площею 0,0910 га, кадастровий номер земельної ділянки 4610300000:11:030:0016, вид використання земельної ділянки: для обслуговування будинку.
Незважаючи на те, що право власності на цей житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами зареєстровано за відповідачем, дане нерухоме майно є спільною сумісною власністю сторін, оскільки було набуто ними на час шлюбу, завдяки спільній участі кожного з подружжя коштами та працею у набутті цього майна. За таких обставин дане нерухоме майно підлягає поділу судом у рівних частках за кожною з сторін .
Крім цього, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №49614260 від 24 березня 2021 року вбачається, що право власності на земельну ділянку, кадастровий номер якої 4610300000:11:030:0016, площею 0,1 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_4 . З цієї інформаційної довідки встановлено, що підставою для державної реєстрації права власності за відповідачем цієї земельної ділянки є рішення Бориславської міської ради №1265 від 19 квітня 2018 року. Земельна ділянка, кадастровий номер якої 4610300000:11:030:0016, площею 0,1 га, на якій знаходиться житловий будинок, набутий сторонами за час шлюбу, за адресою АДРЕСА_1 , набута відповідачем у порядку приватизації земельної ділянки.
Разом з тим, враховуючи, що житловий будинок належить сторонам на праві спільної сумісної власності і підлягає поділу в рівних частках, відповідно до укладеного договору купівлі-продажу житлового будинку від 25.04.2014 було придбано житловий будинок, який знаходився на земельній ділянці, кадастровий номер якої 4610300000:11:030:0016 і ця земельна ділянка під цим житловим будинком вже була сформована та їй було присвоєно кадастровий номер (що вбачається з пункту 4 договору купівлі-продажу), а тому у випадку поділу житлового будинку з господарським будівлями і спорудами у неї виникає право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування цього майна, тобто на половину земельної ділянки кадастровий номер якої 461300000:11:030:0016, площею 0,1 га по АДРЕСА_1 . У цьому випадку земельна ділянка підлягає поділу в рівних частках з відповідачем.
Отже, оскільки позивачці на праві спільної сумісної власності належить половина житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , то у випадку поділу цього спільно нажитого нерухомого майна у неї виникає право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування цього майна, тобто на половину цієї земельної ділянки.
Також у сторін у спільній сумісній власності знаходилося й інше майно, зокрема: два транспортні засоби.
02 лютого 2016 року на підставі договору купівлі-продажу від 29 січня 2016 року за ОСОБА_4 був реєстрований транспортний засіб марки «PEUGEOT PARTNER», 2008 року випуску, з об'ємом двигуна 1560 кубічних сантиметри. 30 жовтня 2018 року даний транспортний засіб було перереєстровано на нового власника по договору купівлі-продажу, вартість відчуження автомобіля згідно договору становила 21037,5 гривень.
З 11 жовтня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ від 11 жовтня 2017 року був зареєстрований транспортний засіб марки «CITROEN BERLINGO», 2000 року випуску, з об'ємом двигуна 1868 кубічних сантиметри. 16 жовтня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ від 16 жовтня 2018 року, даний транспортний засіб було перереєстровано на нового власника, вартість становила 64390 гривень.
Отже, сторони у шлюбі за спільні кошти придбали два транспортні засоби - марки «PEUGEOT PARTNER», 2008 року випуску і марки «CITROEN BERLINGO», 2000 року випуску. Проте, у жовтні 2018 року без відома та згоди позивачки відповідач відчужив транспортні засоби - марки «PEUGEOT PARTNER», 2008 року випуску, вартістю згідно договору купівлі-продажу 21 037,5 гривень і марки «CITROEN BERLINGO», 2000 року випуску, вартістю згідно договору купівлі-продажу 64390 гривень. Відповідно з відповідача підлягає стягненню половина вартості цього відчуженого майна.
Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 20 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 44,1 кв.м., житловою площею 19,0 кв.м. та на 1/2 частину всіх господарських будівель та споруд: дерев'яний сарай (позначений літерою Б ), дерев'яну вбиральню (позначену літерою У ) та огорожу (позначену цифрами 1, 2 ).
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, кадастровий номер 4610300000:11:030:0016, площею 0,1 га, по АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя грошову компенсацію вартості 1/2 частки вартості відчуженого автомобіля марки PEUGEOT PARTNER , 2008 року випуску, з об'ємом двигуна 1560 кубічних сантиметри у розмірі 10 518,75 гривень та компенсацію вартості 1/2 частки відчуженого автомобіля марки CITROEN BERLINGO, 2000 року випуску, з об'ємом двигуна 1868 кубічних сантиметри у розмірі 32 195 гривень, а всього 42 713,75 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати у справі, що складаються із судового збору в розмірі 2 739,12 гривень.
Рішення суду 28 лютого 2022 року оскаржив ОСОБА_4 через представника ОСОБА_3 .
Вважає рішення суду незаконним і необгрунтованим. Вважає, що суд першої інстанції не врахував того, що відповідно до ст. 60 СК України факт придбання майна під час шлюбу автоматично не відносить це майно до спільної сумісної власності подружжя, і зобов'язаний перевіряти за які кошти таке майно було набуте, так як частину коштів за купівлю спірного житлового будинку відповідач успадкував за заповітом, а іншу частину коштів позичив у родичів. Зазначає, суд першої інстанції не врахував того, що висновок експерта, в якому наголошено, що в спірному будинку є лише одна житлова кімната, площею 19,0 кв.м., яку розділити на дві частини не надається можливим.
Окрім цього, зазначає, що автомобіль «PEUGEOT PARTNER» був придбаний братом відповідача ОСОБА_10 , за його кошти та для особистого користування, а автомобіль «CITROEN BERLINGO» було куплено за кошти відповідача, які він заробляв самостійно, працюючи за кордоном, а тому вказані транспортні засоби не можуть бути об'єктом спільної сумісної власності. Стосовно спірної земельної ділянки, зазначає, що така була приватизована відповідачем після розірвання шлюбу із позивачкою, є його особистою приватною власність та поділу не підлягає. Окрім цього, стверджує, що судом першої інстанції не було взято до уваги подану скаржником заяву про виклик та допит свідків.
Просить рішення Бориславського міського суду Львівської області від 20 січня 2022 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та її представника, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 , представника ОСОБА_4 до задоволення не підлягає із наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд виходив з тих обставин, спірне майно є спільним майном подружжя і так підлягає поділу в рівних частка. Окрім цього, суд прийшов до висновку про наявність підстав для компенсації відповідачем позивачу половини вартості проданих відповідачем без відома позивача автомобілів, які є спільним майном подружжя.
З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних підстав.
Судом встановлено, сторони зареєстрували шлюб 15 листопада 2003 року, що підтверджується копією свідоцтва про одруження НОМЕР_1 , виданого 15 листопада 2003 року Тур'ївською сільською радою Старосамбірського району Львівської області (а.с.13).
Як вбачається з рішення Бориславського міського суду Львівської області від 18 березня 2019 року (а.с.17-18) сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 листопада 2003 року по 02 травня 2019 року (день вступу рішення в законну силу).
Зазначеним рішенням встановлено, що сторони проживають окремо, з березня 2018 року спільного господарства не ведуть, не підтримують подружніх стосунків.
В шлюбі народилось двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями відповідних свідоцтв (а.с.14,15).
Позивачка ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком з 26 грудня 2019 року (а.с.19).
Судом встановлено, що за час шлюбу сторонами придбано житловий будинок житловою площею 19 кв.м. загальною площею - 44,1 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 , до якого відносяться господарські будівлі та споруди: дерев'яний сарай, позначений літерою «Б», дерев'яна вбиральня, позначена літерою «У» та огорожа, позначена цифрами «1-2», що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який був посвідчений 25 квітня 2014 року приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Момот М.О. і зареєстрований у реєстрі за №180 та який був укладений від імені покупця ОСОБА_4 (а.с.22-23).
З копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №49614260 від 24 березня 2021 року встановлено та не заперечується сторонами, що право власності на земельну ділянку, кадастровий номер якої 4610300000:11:030:0016, площею 0,1 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по АДРЕСА_1 , належить відповідачу ОСОБА_4 .(а.с.25).
Підставою для державної реєстрації права власності за відповідачем цієї земельної ділянки є рішення Бориславської міської ради №1265 від 19 квітня 2018 року.
Крім цього, судом встановлено відповідачем ОСОБА_4 за час шлюбу було придбано два транспортні засоби: марки «PEUGEOT PARTNER», 2008 року випуску, 02 лютого 2016 року на підставі договору купівлі продажу від 29 січня 2016 року та марки «CITROEN BERLINGO», 2000 року випуску, 11 жовтня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу укладеного ТСЦ від 11 жовтня 2017 року.
30 жовтня 2018 року відповідачем ОСОБА_4 відчужено транспортні засоби: марки «PEUGEOT PARTNER», 2008 року випуску, шляхом перереєстрації на нового власника по договору купівлі-продажу укладеного у СГ, вартість становила 21 037,5 гривень, а також марки «CITROEN BERLINGO», 2000 року випуску, на підставі договору купівлі-продажу, укладеному 16 жовтня 2018 року, вартість становила 64390 гривень, що підтверджується копією довідки Територіального сервісного центру МВС України №4642 від 13.03.2021 за №31/13-4642С-2/Аз (а.с.31), а також копіями договорів купівлі-продажу транспортних засобів (а.с.72-72, 80-82).
Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. N 11).
Відповідно до речення другого пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11 спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2,3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Зазначені норми права припускають існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі, незалежно від тієї обставини, хто є набувачем за договором, забудовником будівлі, та на чиє ім'я було зареєстровано право власності на таку річ.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України
від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Як зазначає Пленум Верховного Суду України у пункті 23 Постанови від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»,вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст.60, 69 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України), відповідно до ч.ч.2,3 ст.235 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Згідно норм ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";
5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.
Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставірішення Бориславської міської ради №1265 від 19 квітня 2018 року.
Колегія суддів оцінює критично твердження того, що згадана земельна ділянка набута відповідачем у порядку приватизації земельної ділянки, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів в підтвердження такого. В той же час, таке твердження не впливає на законність оскаржуваного рішення.
Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції відповідачем не доведено, що спірне майно є його особистою приватною власності чи таким, що не підлягає поділу.
Наявність однієї кімнати в спірному будинку набутому відповідачем за час перебування у шлюбі з позивачкою не може бути перешкодою для визнання його спільним майном подружжя та здійснення його поділу.
Твердження щодо набуття права власності відповідачем на спірну земельну ділянку після розірвання шлюбу є безпідставним та спростовується встановленими обставинами в даній справі.
Також, не доведеним з сторони відповідача є твердження про те, що проданий ним автомобіль марки «PEUGEOT PARTNER» фактично належав його брату, а на нього він був лише зареєстрованим.
Щодо твердження, що автомобіль марки «CITROEN BERLINGO» був придбаний відповідачем за кошти, які є його особистою власністю не підтверджено належними і допустимими доказами.
Колегія суддів звертає увагу, що факт реєстрації транспортного засобу за відповідачем надає йому право володіти, користуватися і розпоряджатися ним, що є підставою вважати, що він є повноцінним власником такого майна.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 представника ОСОБА_4 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Бориславського міського суду Львівської області від 20 січня 2022 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 представника ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 20 січня 2022 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 05 вересня 2022 року.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк