Справа № 943/857/21 Головуючий у 1 інстанції: Кос І.Б.
Провадження № 22-ц/811/137/22 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
30 серпня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Савуляка Р.В., Шандри М.М.,
секретарка: Бадівська О.О.,
за участі в судовому засіданні позивачки ОСОБА_1 , її представниці ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Буського районного суду Львівської області в складі судді Коса І.Б. від 26 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Буської міської ради «Буська центральна районна лікарня» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
рішенням Буського районного суду Львівської області від 26 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Дане рішення оскаржила ОСОБА_3 аСтепанівнав інтересах ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити в повному обсязі.
Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки, викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що копія наказу №100 від 09.03.2021 р. позивачу не вручався, про наявність такого наказу стало відомо при видачі копії наказу про звільнення. Також, позивачу не було відомо про засідання профспілкового комітету та надання ним згоди на її звільнення. Позивачу не було відомо, що на підставі наказу № 100-л від 09.03.2021 р. посада, яку вона обіймала, підлягає скороченню. Попередження про скорочення штату та чисельності працівників та її звільнення після прийняття чи повідомлення про зміну підстави для скорочення посади позивач не отримувала. Відповідно, попередження про наступне вивільнення від 21.01.2021 р. не слід вважати належним повідомленням позивача про скорочення її посади, оскільки таке було вручено їй до внесення змін до наказу №32-Л від 14.01.2021 та не відображає фактичних підстав скорочення. Судом проігноровано заперечення представника позивача, що скорочення посади, яку займала позивач, мало бути відображено у змінах до штатного розпису. Однак, на підтвердження пояснень, що в лікарні дійсно зменшився штат чи чисельність працівників, у зв'язку з чим виникла необхідність звільнити позивача, відповідачем не надано відповідних штатних розписів. Такі в матеріалах справи відсутні. Зважаючи на вищевикладене, об'єктивно оцінити, чи мали місце зміни в організації виробництва і праці у відповідача, чи скорочено посаду позивача, чи фактично зменшилась чисельність чи штат працівників у лікарні - у суду не було підстав. Відповідно, висновок суду про доведеність відповідачем змін в організації виробництва і праці у НВК Буської міської ради «Буська центральна районна лікарня» не грунтується на належних доказах. Відповідачем не надано доказів, які би підтверджували, що вирішуючи питання про можливість звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, ним здійснювалось порівняння кваліфікації і продуктивності праці працівників, яких було запропоновано звільнити, в т.ч. і позивача, та працівників, які займали такі ж посади чи виконували таку ж роботу. Однак, представник відповідача в судовому засіданні підтвердив, що ОСОБА_4 не оголошувалися догани та не застосовувались будь-які інші стягнення за невиконання трудових обов'язків. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги пояснення представника позивача, що, при вирішенні питання переважного права на залишення на роботі, комісією розглядались кандидатури лише двох осіб - ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (Протокол №2 від 10.03.2021 р. засідання комісії КНП «Буська ЦРЛ» Красненської МЛ для визначення переважного права працівників на залишення на роботі та працівників, які підлягають звільненню). Із наданих позивачем доказів вбачається, що у роботодавця були наявні посади «молодша медична сестра» як і у структурному підрозділі «Поліклініка» Красненської міської лікарні, так і у інших структурних підрозділах. Однак, працівники, які займали дані посади не оцінювалися комісією для визначення переважного права на залишення на роботі. Крім того, комісією безпідставно не взято до уваги, що ОСОБА_6 має переваги на залишення на посаді порівняно з ОСОБА_5 , кандидатури якої розглядались комісією. А саме більш тривалий трудовий стаж та наближення пенсійного віку. Зазначає, що порівняльний аналіз щодо кваліфікації та продуктивності праці цих двох працівників комісією не проводився. Із описаного вбачається, що ОСОБА_6 має більший трудовий стаж, порівняно з ОСОБА_5 , а також наближається до досягнення пенсійного віку. Жодних обгрунтованих пояснень щодо критерію, через який на посаді залишено ОСОБА_5 , а не ОСОБА_7 , протокол не містить. Відсутні і інші докази відповідача, які би підтверджували обгрунтованість рішення звільнити з посади саме позивача за наявності в неї переваг на залишення на роботі серед інших працівників. Тому, висновок суду, що перед звільненням ОСОБА_8 враховано переважне право на залишення на роботі вважає помилковим та таким, що не ґрунтується на матеріалах справи.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, однак, суд вважав за можливе проводити розгляд справи у відсутності представника відповідача зважаючи на те, що відповідача повідомлявся про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України та зважаючи на те, що від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу та заява про розгляд справи без участі відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та її представниці на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи учасників справи в межах мотивів позовної заяви, заперечення на позовну заяву, відповіді на відзив, апеляційної скарги, відзиву на неї, а також пояснень та інших заяв учасників справи (їх представників) у судах обох інстанцій, - колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 2, 4, 10,12, 76-80, 81, 82, 89, 141, 223, 259, 260, 263, 264, 265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, ст.ст. 5-1, 40, 42, 49-2 КЗпП, п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», постанови Верховного Суду №756/5243/17 від 27 березня 2019 року, від 30.06.2020 року в справі №646/1902/18 та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що 02 лютого 1998 року ОСОБА_1 прийнята на посаду санітарки поліклініки реєстратури Красненської міської лікарні, з якої 01.03.1998 року переведена на посаду санітарки поліклініки терапевтичного кабінету. 30.12.2000 року в зв'язку зі змінами в штатному розкладі позивачка переведена на посаду молодшої сестри медичної лікарського кабінету поліклініки. 03.10.2012 року вона переведена на посаду медреєстратора (тимчасово), а з 01.07.2014 року позивачка переведена на посаду молодшої сестри медичної лікарського кабінету поліклініки. 26.07.2018 року Буська центральна районна лікарня реорганізована (перетворена) в КНП «Буська ЦРЛ», Красненська міська лікарня реорганізована (перетворена) в структурний підрозділ КНП «Буська ЦРЛ». 31 березня 2021 року позивачку було звільнено з посади молодшої медсестри каб. згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату та чисельності працівників), про що слідує із наказу відповідача № 8 п.3 від 31.03.2021 року. ОСОБА_1 була персонально попереджена про наступне вивільнення більше як за два місяці, що підтверджується письмовим попередженням від 21.01.2021 року за №115 (а.с. 15), де вказано, що посада молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці) кабінету поліклініки, яку обіймала позивачка безпосередньо до її звільнення з роботи, підлягає скороченню 01.04.2021 року, а ОСОБА_1 підлягає звільненню 31.03.2021 відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників). Разом із тим, як вбачається із указаного вище попередження від 21.01.2021, що позивачці запропоновано наявні вакантні посади згідно переліку, зазначеного у цьому попередженні. Крім того, як убачається із наказу КНП Буської міської ради «Буська ЦРЛ» №100-Л від 09.03.2021, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці, у зв'язку із чим відбулось скорочення штату та чисельності працівників, серед іншого, скорочується із 01.04.2021 року - 1,0 ставки молодшої медсестри кабінетів поліклініки. Також перед звільненням позивачки відповідач отримав згоду профспілкового комітету на її звільнення, що підтверджується відповідною згодою профспілкового комітету, наданою 10 березня 2021 року (протокол №2 від 10.03.2021). Зокрема, перед скороченням посади позивачки, відбулось засідання комісії КНП Буської міської ради «Буська ЦРЛ» Красненської МЛ для визначення переважного права працівників на залишення на роботі та працівників, які підлягають звільненню, де, серед іншого, враховувалось переважне право ОСОБА_1 при залишенні її на роботі, про що вбачається із протоколу №2 засідання комісії від 10.03.2021, що у свою чергу спростовує відповідні доводи представника позивачки про неврахування стажу позивачки та швидкого досягнення нею пенсійного віку. Також у ході судового розгляду справи стороною позивача не представлено доказів про об'єктивну можливість КНП Буської міської ради «Буська ЦРЛ» запропонувати позивачці інші, окрім наведеного в письмовому попередженні від 21.01.2021, наявні вакансії на час її звільнення, роботи на яких остання могла б виконувати за кваліфікаційним рівнем. Суд вважав необгрунтованими доводи представника позивачки про те, що позивачці не запропоновано інших посад, наявних на час її звільнення з роботи, оскільки суд не наділений повноваженнями вирішувати питання доцільності перестановки (перегрупування) працівників підприємства. Як вбачається із матеріалів справи та визнається сторонами в судовому засіданні, що перед звільненням позивачки з роботи, відповідачем було отримано попередню згоду профспілкового комітету (протокол №2 від 10.03.2021) на припинення трудового договору із позивачкою. Проте представником позивачки наголошено на тому, що відповідне подання відповідача було розглянуто за відсутності на засіданні профкому самої позивачки, що свідчить про незаконність її звільнення з роботи. Суд не погодився із такими доводами представника позивачки, оскільки вказана обставина не перебуває у причинно-наслідковому зв'язку із поновленням позивачки на роботі, ураховуючи відсутність інших порушень трудового законодавства при її звільненні. Крім того, при звільненні позивачки з роботи відповідачем дотримано вимоги частини восьмої статті 43 КЗпП України, якою передбачено, що власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Зокрема, згода профкому на звільнення позивачки надана 10.03.2021, а саме звільнення її з роботи проведено в межах місячного строку (31.03.2021). При цьому, відповідачем дотримано положення частини першої статті 49-2 КЗпП України, якою передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, оскільки попередження позивачка отримала 21.01.2021 року, а звільнення проведено через два місяці (31.03.2021). На думку суду, не можна вважати обгрунтованими доводи представника позивачки про незаконність звільнення позивачки з роботи через попередження її про звільнення з іншої підстави, що було нею отримано до внесення змін у наказ №32-Л від 14.01.2021 та не відображає фактичних підстав скорочення, оскільки фактична підстава звільнення не змінилась, є однією і тією ж самою, а саме - за п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення чисельності та штату працівників). Тобто законодавча гарантія з приводу попередження про наступне звільнення полягає у можливості працівника реалізувати своє право щодо пошуку ним іншої роботи (працевлаштування), а тому позивачці була забезпечена вказана законодавча гарантія. Суд вважав, що наведені фактичні обставини свідчать про дотримання відповідачем вимог вищезазначеного трудового законодавства при звільненні позивачки з роботи. При цьому, суд не прийняв до уваги незгоду позивачки із своїм звільненням у зв'язку з неправильним, на думку позивачки та її представника, скороченням чисельності та штату працівників, оскільки про таке скорочення позивачка була сповіщена вчасно і наказ про скорочення посад не оскаржила. Тому суд, враховуючи наведене та відсутність в штаті розкладі відповідача посади, з якої була звільнена позивачка, прийшов до висновку про неможливість поновлення позивачки на посаді молодшої сестри медичної лікарського кабінету поліклініки КНП Буської міської ради «Буська центральна районна лікарня», що обумовлює висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для справи; обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими - не доведені.
ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 (адвокат) звернулася в суд із позовом до КНП Буської міської ради «Буська центральна районна лікарня» у якому просила:
- визнати незаконним та скасувати наказ №8 п. 3 від 29.03.2021 року «Про припинення трудового договору» про звільнення ОСОБА_1 , виданий Комунальним некомерційним підприємством Буської міської ради «Буська центральна районна лікарня».
- поновити ОСОБА_1 на посаді молодшої сестри медичної лікарського кабінету поліклініки Комунального некомерційного підприємства Буської міської ради «Буська центральна районна лікарня».
- стягнути з Комунального некомерційного підприємства Буської міської ради «Буська центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 квітня 2021 року по день ухвалення рішення суду.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивачки покликалася на те, що 02.02.1998 року ОСОБА_1 прийнята на роботу до Красненської міської лікарні на посаду санітарки поліклініки реєстратури, із якої вона з 01.03.1998 року переведена на посаду санітарки поліклініки терапевтичного кабінету. 30.12.2000 року в зв'язку зі змінами в штатному розкладі позивачка переведена на посаду молодшої сестри медичної лікарського кабінету поліклініки. 03.10.2012 року вона переведена на посаду медреєстратора (тимчасово), а з 01.07.2014 року позивачка переведена на посаду молодшої сестри медичної лікарського кабінету поліклініки. 26.07.2018 року Буська центральна районна лікарня реорганізована (перетворена) в КНП «Буська ЦРЛ», Красненська міська лікарня реорганізована (перетворена) в структурний підрозділ КНП «Буська ЦРЛ». 31.03.2021 року позивачку було звільнено з посади згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату та чисельності працівників). Так, 29.03.2021 року відповідачем видано спірний наказ, в силу якого ОСОБА_1 звільнено з 31 березня 2021 року зі структурного підрозділу «поліклініка», з посади «молодша сестра каб» внаслідок скорочення штату та чисельності працівників п. 1 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу №32 від 14.01.2021, наказу №100 від 09.03.2021, попередження про звільнення від 29.01.2021, згоди профспілкового комітету (протокол №2 від 10.03.2021). Однак сторона позивача вважає, що при звільненні позивачки з роботи не враховано її переважне право на залишення на роботі, спірний наказ про звільнення з роботи прийнятий із грубим порушенням законодавства про працю, відповідно є незаконним і таким, що підлягає скасуванню. При цьому, 21.01.2021 року відповідачем скеровано попередження про наступне вивільнення згідно статті 49-2 КЗпП України у зв'язку зі змінами в адміністративно-територіальному устрою, зокрема, про створення окремої юридичної особи - КНП «Красненська МЛ», про виключення з 01.04.2021 року зі структури КНП «Буська ЦРЛ» структурних підрозділів, що знаходяться на території Красненської ОТГ. Крім того, відповідач попередив позивачку про те, що посада «молодша медична сестра (санітарка-прибиральниця)» кабінету поліклініки підлягає скороченню з 01.04.2021 року, а ОСОБА_1 підлягає звільненню 31.03.2021 року відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Разом із тим, позивачці відомо, що аналогічне попередження отримали всі працівники Красненської МЛ, однак після 01.04.2021 Красненська МЛ продовжує працювати в складі відповідача (Буська ЦРЛ). З роботи було звільнено декількох працівників, на аналогічних посадах залишились працювати особи з меншим трудовим стажем, а також не враховано переважного права позивачки на залишення на роботі, оскільки до досягнення пенсійного віку позивачці залишилось менше двох місяців та наявності у неї 23 років трудового стажу. Крім того, позивачку не повідомили про засідання профспілкового комітету щодо розгляду питання про припинення з нею трудового договору, а тому згоду профспілкового органу не можна вважати законною та обґрунтованою. Відтак просить заявлені позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 ст. 40 Кодексу (КЗпП України) встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.
Пленум Верховного Суду України у п. 19 Постановивід 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами) вказав, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 25 травня 2016 року № 6-3048цс15, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Відповідно до статті 492 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Підставою для розірвання з працівником трудового договору у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України може бути ліквідація або реорганізація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.
Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Саме до такого розуміння цих норм зводяться, також, і правові висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від: 1 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, 1 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, які є обов'язковими для застосування.
Як вбачається з матеріалів справи, 2 лютого 1998 року ОСОБА_1 прийнята на посаду санітарки поліклініки реєстратури Красненської міської лікарні, з якої 01.03.1998 року переведена на посаду санітарки поліклініки терапевтичного кабінету. 30.12.2000 року в зв'язку зі змінами в штатному розкладі позивачка переведена на посаду молодшої сестри медичної лікарського кабінету поліклініки. 03.10.2012 року вона переведена на посаду медреєстратора (тимчасово), а з 01.07.2014 року позивачка переведена на посаду молодшої сестри медичної лікарського кабінету поліклініки. 26.07.2018 року Буська центральна районна лікарня реорганізована (перетворена) в КНП «Буська ЦРЛ», Красненська міська лікарня реорганізована (перетворена) в структурний підрозділ КНП «Буська ЦРЛ».
Згідно попередження про наступне вивільнення згідно ст. 49-2 КЗпП України від 21.01.2021 року №115, ОСОБА_1 повідомлено, що посада молодшої медичної сестри (санітарка-прибиральниця) кабінету поліклініки підлягає скороченню 01.04.2021 року, ОСОБА_1 підлягає звільненню 31.03.2021 року у зв'язку із виключенням ряду структурних підрозділів КНП «Буська ЦРЛ» (тобто ліквідацією), зокрема, Красненської МЛ та запропоновано наявні вакантні посади.
Однак, згодом, згідно наказу виданого Комунальним некомерційним підприємством Буської міської ради «Буська центральна районна лікарня» №10-Л від 09.03.2021 року, «Про внесення змін в наказ «Про зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату та чисельності працівників КНП «Буська ЦРЛ» від 14.01.2021 року №32-Л», внесено зміни у попередній наказ у якому йшлося, зокрема, про ліквідацію установи Красненська МЛ та скороченню у зв'язку з цим посади позивачки, та скорочено лише кілька посад (12) натомість вказаний підрозділ не ліквідовано (не виключено) та на роботі залишено 58 посад.
Зокрема, вказаним наказом про внесення змін було скорочено з 01.04.2021 року 1,0 ставки молодшої медсестри кабінетів поліклініки, яку займала позивачка. Вказаним наказом, також, працівників кадрової служби зобов'язано довести даний наказ до відома всіх працівників структурних підрозділів КНП «Буська ЦРЛ», які підлягали та підлягають скороченню та запропонувати працівникам, посади яких скорочуються, наявні вакантні посади.
Однак, матеріали справи не містять даних про те, що із вказаним наказом або з інформацією про скороченням її посади, яке кардинально відрізняється від попереднього скорочення, про яке йшлося в попередньому наказі від 21.01.2021, - позивачка була ознайомлена, вказаного не заперечив і відповідач вважаючи, що вказане не мало значення для позивачки оскільки її посада підлягала скороченню у будь-якому випадку та умови звільнення для неї не змінилися. Їй відповідно не були запропоновані наявні на той час посади, хоча у такому чітко зазначено, що з таким наказом необхідно ознайомити працівників, які підлягали та підлягають скороченню та запропонувати працівникам, посади яких скорочуються, наявні вакантні посади.
Слід вважати, що вказані накази не є однаковими оскільки у першому випадку йшлося про ліквідацію підрозділу, а у іншому про скорочення лише частини працівників. Тобто у першому випадку позивачка могла претендувати на вакансії у інших підрозділах відповідача, які залишилися, а також претендувати на інші аналогічні посади у інших підрозділах використовуючи своє переважне право на залишення на роботі, у другому ж випадку у неї залишилися ці ж можливості, однак виникли і нові такі ж у своєму підрозділі. Тобто наслідки наказів для неї були різними.
Однак, як вказано вище, з такими новими умовами звільнення та можливостями залишення на роботі позивачку не ознайомили, не попередили про такі за два місяці до звільнення, дата звільнення, відповідно не була зміщена, нових вакансій чи посад де вона б могла мати переважне право на залишення на роботі не запропонували.
Вказане слід вважати грубим порушенням прав позивачки та підставою вважати звільнення позивачки проведеним без дотримання належної процедури звільнення та таким, що не відповідає вимогам закону.
Окрім цього, згідно протоколу №2 засідання комісії КНП «Буська ЦРЛ» Красненської МЛ для визначення переважного права працівників на залишення на роботі та працівників, які підлягають звільненню від 10.03.2021 року, комісія проголосувала за скорочення ОСОБА_1 .
Згідно наказу №8 п. 3 від 29.03.2021 року «Про припинення трудового договору» про звільнення ОСОБА_1 , виданий Комунальним некомерційним підприємством Буської міської ради «Буська центральна районна лікарня».
31 березня 2021 року позивачку було звільнено з посади молодшої медсестри каб. згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату та чисельності працівників), згідно наказу відповідача № 8 п.3 від 31.03.2021 року.
Проте, згідно ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Також, з протоколу №2 від 10.03.2021 року та наказу №10-Л від 09.03.2021 року, вбачається, що скороченню підлягає 1,0 ставки посади молодшої сестри кабінетів поліклініки.
Комісія розглядала кандидатури двох осіб для визначення переважного права на залишення на роботі.
Так серед них була ОСОБА_5 , яка працювала на посаді молодшої медичної сестри кабінету поліклініки 0,5 ставки зі стажем роботи 20 років. Має на утриманні двох дітей (один неповнолітній, другий студент 2002 р.н.). Одружена.
Також, серед кандидатур була позивачка ОСОБА_1 , яка працювала на посаді молодшої медичної сестри кабінету поліклініки 1,0 ставки зі стажем роботи 23 роки. Одружена. Пенсійний вік наступає 18.05.2021 року.
Навіть якщо припустити, що в установі відповідача підлягали порівнянню лише ці дві кандидатури, позивачка мала переважне право залишення на роботі зважаючи на переваги про які йдеться у наведеній нормі закону, поряд з ОСОБА_5 , оскільки позивачка мала більший стаж роботи, а саме 23 роки, а ОСОБА_5 20 років та позивачці залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку. У ОСОБА_5 ж утриманців було не двоє, як вказано у протоколі, а лише один, оскільки один із синів на той час вже був повнолітнім, про що там же і вказано. Тобто у позивачки було дві переважні підстави для залишення на роботі поряд із ОСОБА_5 , у якої не було жодної. Зважаючи на відсутність даних про продуктивність праці та кваліфікацію цих двох осіб у матеріалах справи, суд вважає таку рівною через те, що порівняння проводилося відповідачем саме серед них.
Зважаючи на те, що позивачка не була ознайомлена з наказом №10-Л від 09.03.2021 року «Про несення змін в наказ «Про зміни в організації виробництва і праці та скорочення штату та чисельності працівників КНП «Буська ЦРЛ» від 14.01.2021 року №32-Л», як і інформацією про нові умови звільнення (скорочення); їй не було запропоновані наявні на той час вакантні посади у відповідача; те, що позивачка мала переважне право на залишення на роботі поряд з іншою особою, про що йшлося, - наказ №8 п. 3 від 29.03.2021 року «Про припинення трудового договору» про звільнення ОСОБА_1 , виданий Комунальним некомерційним підприємством Буської міської ради «Буська центральна районна лікарня» слід вважати таким, що виданий з порушенням вимог закону та прав та законних інтересів позивачки, а тому підлягав скасуванню з поновленням позивачки на посаді молодшої сестри медичної лікарського кабінету поліклініки Комунального некомерційного підприємства Буської міської ради «Буська центральна районна лікарня». Однак суд першої інстанції помилково вважав, що такий відповідає вимогам закону та звільнення позивачки відбулося з дотриманням вимог закону.
Відповідно, також, слід вважати підлягала до задоволення і вимога про стягнення з Комунального некомерційного підприємства Буської міської ради «Буська центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.04.2021 року і по день постановлення рішення (ст. 235 КЗпП України) в розмірі 119928,22 грн, виходячи з такого розрахунку, зробленого на підставі Постанови Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Заробітні плати позивачки за останні повні відпрацьовані місяці (січень 2021 та лютий 2021 року (Довідки відповідача Т.1 а.с. 21) - 13250 грн./фактична кількість відпрацьованих робочих днів у цей період (39) = середньо денна заробітна плата 339,74 грн. Х на кількість робочих днів з 01.04.2021 року по 30.08.2022 року день поновлення позивачки на роботі за рішенням суду 353 днів = 119928,22 грн. без вирахування податків та інших обов'язкових платежів, які слід відрахувати та сплатити під час виконання рішення суду.
Враховуючи вказане, апеляційну скаргу як і позов слідзадовольнити визнавши їх доводи обгрунтованими. Рішення ж Буського районного суду Львівської області від 26 листопада 2021 року відповідно слід скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Так, слід визнати незаконним та скасувати оскаржуваний наказ про звільнення позивачки. Поновити позивачку на посаді молодшої сестри медичної лікарського кабінету поліклініки Комунального некомерційного підприємства Буської міської ради «Буська центральна районна лікарня» та стягнути з відповідача на користь позивачки 119928,22 грн.середнього заробітку за час вимушеного прогулу без вирахування податків та інших обов'язкових платежів.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Буського районного суду Львівської області від 26 листопада 2021 року - скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Буської міської ради «Буська центральна районна лікарня» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати наказ №8 п. 3 від 29.03.2021 року «Про припинення трудового договору» про звільнення ОСОБА_1 , виданий Комунальним некомерційним підприємством Буської міської ради «Буська центральна районна лікарня».
Поновити ОСОБА_1 на посаді молодшої сестри медичної лікарського кабінету поліклініки Комунального некомерційного підприємства Буської міської ради «Буська центральна районна лікарня».
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Буської міської ради «Буська центральна районна лікарня» на користь ОСОБА_1 119928,22 грн.середнього заробітку за час вимушеного прогулу без вирахування податків та інших обов'язкових платежів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 05 вересня 2022 року.
Головуючий: Я.А. Левик
Судді: Р.В. Савуляк
М.М. Шандра