Справа № 461/6724/21 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є.
Провадження № 22-ц/811/1495/22 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
23 серпня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Н.П. Крайник
суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри
при секретарі: О.О. Бадівській
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 03 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського державного університету внутрішніх справ, Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство внутрішніх справ України про визнання незаконними та скасування рішень,-
12.08.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського державного університету внутрішніх справ, Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство внутрішніх справ України про визнання незаконними та скасування рішень.
01.06.2022 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом встановлення заборони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняти певні дії, а саме здійснювати відчуження житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Заяву обгрунтовував тим, що йому ( ОСОБА_1 ) стало відомо, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають намір відчужити незаконно отриману ними трикімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яку мав отримати він та члени його сім'ї. Зазначив, що у 2012 році при розподілі житла у Львівському державному університеті внутрішніх справ посадовими особами Львівського державного університету внутрішніх справ було порушено вимоги чинного житлового законодавства та його право на житло, гарантоване статтею 47 Конституції України. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі призведе до відчуження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а при задоволенні позовних вимог призведе до необхідності повторного звернення до суду з вимогою про скасування договору купівлі-продажу. Крім того невжиття заходів забезпечення позову істотно утруднить законне та справедливе вирішення даної справи, призведене до додаткових судових витрат, створить передумови для повторного відчуження житлового приміщення. Враховуючи наведене, просив заяву задоволити.
Оскаржуваною ухвалою у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського державного університету внутрішніх справ, Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство внутрішніх справ України про визнання незаконними та скасування рішення - відмовлено.
Ухвалу суду оскаржив ОСОБА_1 .
Вважає її незаконною, необґрунтованою, такою, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що, звертаючись до суду першої інстанції з заявою про забезпечення позову, він ( ОСОБА_1 ) надав документи, які підтверджують незаконність отримання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спірної трикімнатної квартири, а також те, що у 2012 році посадовими особами Львівського ДУВС було порушено його право на житло, гарантоване статтею 47 Конституції України. Про порушення його права на отримання житла зазначила колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у цивільній справі №461/4606/16-ц.
Вважає, що оскільки він має право на першочергове отримання житла у Львівському державному університеті внутрішніх справ, а саме кватири АДРЕСА_2 , невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може призвести до відчуження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спірної квартири, а у випадку задоволення його позовних вимог призведе до необхідності повторного звернення до суду з вимогою про скасування можливих договорів з відчуження квартири.
Просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою заяву про забезпечення позову задоволити.
У засіданні колегії суддів апелянт Кость М.М. скаргу підтримав з підстав, наведених у ній, просив скаргу задоволити.
Третя особа ОСОБА_4 проти скарги заперечив.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема забороною вчиняти певні дії
Частиною 4 ст. 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України в постанові № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забепечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог; пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушенні у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову , суд першої інстанції виходив з того, що у заяві про забезпечення позову позивач не обґрунтував необхідність забезпечення позову у виді заборони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняти дії щодо відчуження квартири АДРЕСА_2 та не зазначив, яким чином може забезпечити захід забезпечення позову виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Крім того, позивачем не зазначено обставини та не надано доказів на підтвердження того, що існує реальна загроза відчуження квартири, а лише вказано про імовірність такої можливості, що за своєю суттю є суб'єктивним припущенням сторони заявника.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з наступних мотивів.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 331/1255/17 (провадження № 61-11180св18) зазначено, що «забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення».
У постанові Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 916/3200/17 зазначено, що «коли позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.08.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського державного університету внутрішніх справ, Виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерство внутрішніх справ України, в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення засідання адміністрації та профспілкового комітету Львівського ДУВС від 19.11.2012 року, оформлене протоколом № 1, про надання черговику ОСОБА_2 та членам його сім'ї ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 ), котрий перебуває в контрольному списку працівників Львівського ДУВС від 06.11.2006 року № 15 та в пільговому (позачерговому) списку Львівського ДУВС з 06.11.2006 року під № 1, трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 95,7 кв.м. (житлова площа 51,1 кв.м.); визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 04.01.2013 року № 07 «Про надання квартири черговику за місцем проживання за контрольним списком Львівського державного університету внутрішніх справ», рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 25.01.2013 року № 45 «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 04.01.2013 року № 07».
03.02.2022 року ОСОБА_1 подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив визнати незаконним та скасувати наказ Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради від 19.01.2015 № 14-Ж-Г «Про передачу квартир у власність громадян» з додатком до наказу: Список громадян, яким передаються у власність квартири житлового фонду Львівської міської ради по Галицькому району з використанням залишків житлових чеків від 06.01.2015 та визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру, серія та номер: Г-30423, від 19 січня 2015 року, видане Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради; визнати незаконним та скасувати договір про визначення часток, серія та номер: 410, виданий 19.03.2020, видавник: ОСОБА_7 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу та визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину, за законом, серія та номер: 1083, виданий 01.08.2018, видавник: Юрчук І.А., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу; свідоцтво про право на спадщину , за законом, серія та номер: 1086, виданий 01.08.2018, видавник: Юрчук І.А., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу; припинити речові права на трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: право спільної часткової власності, розмір частки 1/4, власник: ОСОБА_2 , право спільної часткової власності, розмір частки 3/8, власник: ОСОБА_2 ; право спільної часткової власності, розмір частки 1/8, власник: ОСОБА_2 ; встановити за ним ( ОСОБА_1 ) право на першочергове отримання трикімнатної квартири АДРЕСА_2 .
01.06.2022 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняти дії щодо відчуження житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яку обгрунтовував тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають намір відчужити спірну квартиру, що відповідно призведе до зміни власника майна та в подальшому ускладнить ефективне поновлення права у разі задоволення позову.
Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 безпосередньо стосуються спірного майна, колегія суддів вважає, що застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняти дії щодо відчуження житлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 запровадить законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для розгляду судом позову ОСОБА_1 по суті за звичайною процедурою, а в разі задоволення позову сприятиме ефективному захисту прав позивача в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
При цьому, колегія суддів виходить з того, що невжиття заходів забезпечення позову, призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Саме такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, який в силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягає врахуванню судами.
З наведених мотивів, ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.
Ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 03 червня 2022 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволити.
Заборонити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчиняти дії щодо відчуження квартири АДРЕСА_2 до набрання рішенням суду у даній справі законної сили.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 02 вересня 2022 року.
Головуючий: Н.П. Крайник
Судді: Я.А. Левик
М.М. Шандра