31.08.2022
Справа № 497/946/22
Провадження № 2/497/380/22
31 серпня 2022 року м. Болград
Болградський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Висоцького С.О.,
секретаря судового засідання - Войтової С.І.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Городненської сільської ради Болградського району Одеської області про визнання права власності на домоволодіння,
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом та просить постановити рішення, яким визнати за ним право власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , як за спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Свої вимоги мотивує тим, що вищезазначений житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 14.04.1991 року відносився до колгоспного двору, та в ньому була зареєстрована лише ОСОБА_2 . Оскільки він, позивач, є єдиним спадкоємцем за заповітом після померлої, він звернувся до нотаріуса з метою оформлення свої спадкових прав, однак йому було відмовлено у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинок. Зазначене стало приводом для звернення до суду.
Ухвалою від 06.06.2022 року було відкрито провадження по справі.
На виконання вимог ухвали суду приватним нотаріусом Агбун М.І. 20.06.2022 року надано на адресу суду копію спадкової справи щодо майна ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою від 06.07.2022 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду на 27.07.2022 року, в якому оголошено перерву до 31.08.2022 року.
Позивач в судове засідання не прибув, повідомлений належним чином, надав заяву, якою позовні вимоги підтримав, наполягав на задоволенні у повному обсязі, просив судовий розгляд провести у його відсутність (а.с.54).
Представник відповідача Городненської сільської ради Болградського району Одеської області до суду не прибув, про час та місце розгляду справи сповіщений належним чином. Позовні вимоги визнав у повному обсязі, просив розглянути справу без участі представника, про що надав відповідну заяву (а.с.55).
Оскільки сторонами по справі було подано заяви про розгляд справи за їх відсутності, судом у відповідності до ч.3 ст.211 ЦПК України було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні за відсутності сторін по справі на підставі наявних документів в матеріалах справи.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заяви сторін по справі, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за наступних підстав.
Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред'явлений позов, тобто, законодавець пов'язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб'єктивних прав або законних інтересів позивача.
Судом встановлено, що станом на 14 квітня 1991 року житловий будинок з господарськими будівлями та дворовими спорудами при ньому за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності належав колгоспному двору, до складу якого входила лише ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою Городненської сільської ради Болградського району Одеської області від 21.02.2021 року за №165 (а.с.14).
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» до правовідносин, що виникли до прийняття 15.04.1991 року Закону України «Про власність» застосовується чинне на той час законодавство, зокрема спори щодо майна колгоспного двору, яке було придбане до вказаної дати, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15.04.1991 року не втратили права на частку в його майні. Відповідно до ст.120 ЦК України в редакції 1963 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснювалося за згодою всіх членів двору. Розмір частки члена колгоспного двору встановлювався з огляду на рівність часток всіх членів двору, включаючи неповнолітніх та непрацездатних (ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР).
Положеннями пп.«а» п. 6 вищезазначеної постанови визначено, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили право на частку в його майні.
В силу зазначених вимог, померла ОСОБА_2 фактично була власником зазначеного домоволодіння як член колгоспного двору.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Болградським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі актового запису № 16 (а.с.19).
Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить, окрім іншого, житловий будинок з господарськими будівлями та дворовими спорудами при ньому розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 , посвідченого секретарем Городненської сільської ради Болградського району Одеської області 15.10.2008 року, зареєстрованим в реєстрі за № 640, є ОСОБА_1 , позивач по справі (а.с.34), який станом на 05.01.2021 року проживав разом із спадкодавцем, що вбачається із довідки Городненської сільської ради Болградського району Одеської області від 24.02.2021 року за №180 (а.с.15).
З матеріалів спадкової справи № 277/2021, надісланої приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун М.І., щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с.26-53) вбачається, що з заявою від 23.09.2021 року (а.с.27) до нотаріуса про прийняття спадщини за заповітом звернувся ОСОБА_1 , позивач по справі.
У відповідності до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ст.1223 ЦК України). Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1235 ЦК України передбачено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з частиною 1 статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Дане зобов'язання встановлено законодавством у зв'язку з тим, що право власності на спадкове нерухоме майно виникає у спадкоємця тільки з моменту державної реєстрації цього майна.
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Таким чином, позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом своєчасно прийняв спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 . На підставі, що передбачена законом, тобто в порядку спадкування за заповітом, позивач набув право на це майно, тобто на житловий будинок з господарськими будівлями та дворовими спорудами при ньому, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , однак, в матеріалах спадкової справи № 277/2021 відсутня заява ОСОБА_1 до нотаріуса щодо видачі йому свідоцтва про право на спадщину в частині нерухомого майна - житлового будинку з господарськими будівлями та дворовими спорудами при ньому за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, нотаріусом надано позивачу постанову від 21.03.2022 року, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок (а.с.20). Постанова мотивована тим, що право власності спадкодавця ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та дворовими спорудами при ньому за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстроване, що підтверджується довідкою КП «Болградське бюро технічної інвентаризації» від 12.03.2022 року №55, що унеможливлює видачу свідоцтва про право на спадщину.
З наявної у матеріалах справи Довідки КП «Болградське бюро технічної інвентаризації» від 12.03.2022 року №55 судом встановлено, що станом на 31.12.2012 року право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , не зареєстрована.
При цьому, з Інформації з ДРРП на нерухоме майно №299585272 від 15.02.2022 року, сформованої на запит приватного нотаріуса Агбун М.І., вбачається наявність актуальної аніормації про об'єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1248962251214, житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Номер запису про право власності - 20427429, право власності, власник - ОСОБА_2 , розмір частки - 1, дата реєстрації права власності - 15.05.2017 року.
Відповідно ч. 2 ст. 331 ЦК України Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 року N 1952-IV, із подальшими змінами і доповненнями.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 2 цього закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
Згідно ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що право власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 , було зареєстровано на нею на момент її смерті й приватний нотаріус в постанові від 21.03.2022 року безпідставно послалась на неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину в зв'язку із відсутністю реєстрації права.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У відповідності до положень ст.ст.13, 81, 83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення (стаття 229 ЦПК України). Суд під час розгляду справи безпосередньо дослідив докази у справі.
Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст.229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст.2 ЦПК України.
Суд зазначає, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов'язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Аналогічні висновки робить й Верховний суд, зокрема, у постановах від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18; від 29.08.2018 у справі № 909/105/15; від 29.08.2018 у справі №910/23428/17; від 31.01.2018 у справі № 910/8763/17.
Разом з тим, суд зазначає, що визнання позову відповідачем суперечить ч.4 ст.206 ЦПК України, оскільки Городненська сільська рада не є належним власником спірного нерухомого майна.
В матеріалах справи відсутні докази того, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 оспорюється або не визнається іншою особою, а також факту втрати власником чи спадкоємцем документа, який засвідчує таке право власності, що унеможливлю застосування положень ст. 392 ЦК України до наявних правовідносин.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.
Судом не встановлено й позивачем не доведено наявності перешкод у оформленні права власності на спадкове майно - житловий будинок АДРЕСА_1 - шляхом оформлення свідоцтва про право на спадщину. Суд не може підміняти собою інші, визначені діючим законодавством органи, для вчинення відповідних дій та процедур.
При таких обставинах суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 328, 331, 1297 ЦК України, ст.ст.4, 5, 10, 13, 81-83, 206, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Городненської сільської ради Болградського району Одеської області про визнання права власності на домоволодіння - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя С.О.Висоцький