31 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 734/2334/20
провадження № 51-324км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілого ОСОБА_6 ,
потерпілого ОСОБА_7 ,
у режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 та касаційну скаргу з доповненням до неї засудженого ОСОБА_8 на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 25 січня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020270130000375, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 25 січня 2021 року ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено до покарання: за ч. 2 ст. 121 КК - у виді позбавлення волі на строк 8 років; ч. 2 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 3 роки; ч. 2 ст. 125 КК - у виді обмеження волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_8 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат і арешту майна у кримінальному провадженні.
Як убачається з наведених судом першої інстанції у вироку обставин, ОСОБА_8 із 29 на 30 травня 2020 року, більш точного часу не встановлено, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, у будинку АДРЕСА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин умисно завдав не менше п'яти ударів руками, ногами та дерев'яною палицею по голові, не встановлену досудовим розслідуванням кількість ударів руками і ногами по тулубу та двох ударів ножем по нозі ОСОБА_10 , заподіявши останньому тяжке тілесне ушкодження у виді колото-різаної рани правої гомілки з ушкодженням великогомілкової артерії, що супроводжувалася гострою зовнішньою кровотечею, від чого настала смерть потерпілого.
Крім того, ОСОБА_8 в указані час та місці, діючи з корисливих мотивів, повторно, шляхом вільного доступу зі столу в одній із кімнат вищезгаданого будинку таємно викрав належне ОСОБА_11 майно, завдавши потерпілому майнової шкоди на суму 1226,83 грн.
Тоді ж у тому самому місці ОСОБА_8 під час конфлікту з ОСОБА_11 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин умисно завдав потерпілому не менше двох ударів по голові, одного удару ножем по обличчю, одного удару ножем у ліве передпліччя та одного удару ножем по щоці, заподіявши потерпілому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 24 листопада 2021 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, і заперечення інших учасників провадження
У касаційних скаргах захисник ОСОБА_9 та засуджений ОСОБА_8 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати постановлені щодо ОСОБА_8 судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до тверджень про те, що суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили і не спростували того факту, що ОСОБА_8 під час бійки з потерпілими захищався від нападу останніх, а отже, перебував в обстановці захисту від неправомірних посягань потерпілих.
Як зазначає захисник, досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020270130000380 за ч. 1 ст. 125 КК, відкритому відповідно до заяви ОСОБА_8 за фактом заподіяння йому в ніч на 30 травня 2020 року ОСОБА_10 і ОСОБА_11 тілесних ушкоджень, на час судового розгляду в судах першої і апеляційної інстанцій не було завершено. Оскільки суди попередніх інстанцій залишили вказану обставину поза своєю увагою, вважає передчасним їх висновок про відсутність у діях ОСОБА_10 і ОСОБА_11 суспільно небезпечного посягання стосовно його підзахисного.
Засуджений ОСОБА_8 по суті посилається на непроведення судами розслідування з приводу застосування до нього працівниками поліції недозволених методів під час досудового розслідування та судового розгляду, що, на його думку, призвело до недопустимості протоколів обшуку та слідчого експерименту.
Зазначає, що до початку обшуку йому було відмовлено в наданні медичної допомоги з метою приховування реального стану його самопочуття.
Вважає недопустимим доказом протокол обшуку з підстав того, що слідчу дію було проведено без захисника.
Також не погоджується з інкримінуванням йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК. Стверджує, що його дії були спрямовані на особистий захист, а тому їх необхідно кваліфікувати як самооборону.
На переконання засудженого, помилковим є висновок суду щодо його перебування у стані алкогольного сп'яніння і врахування цієї обставини як такої, що обтяжує його покарання, оскільки вона не була підтверджена експертизою.
За твердженням ОСОБА_8 , суди не звернули уваги на те, що його захисник не мав повноважень здійснювати його захист у зв'язку з невідповідністю, наявною в дорученні.
У письмових запереченнях на касаційні скарги захисника та засудженого потерпілий ОСОБА_7 , його представник адвокат ОСОБА_6 та прокурор, посилаючись на безпідставність доводів цих касаційних скарг, просять залишити їх без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_8 судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_9 та засуджений ОСОБА_8 підтримали подані касаційні скарги.
Представник потерпілого та потерпілий заперечили проти задоволення касаційних скарг, просили постановлені щодо засудженого судові рішення залишити без зміни.
Прокурор ОСОБА_5 , надавши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційних скарг захисника та засудженого і просив постановлені у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги засудженого та захисника не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, з огляду на наведені положення процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Аргументи сторони захисту, викладені з метою оспорювання встановлених за результатами судового розгляду обставин із зазначенням власної версії подій, стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Зазначені обставини перевірив суд апеляційної інстанції.
За результатами перевірки судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 125 КК.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.
Так, постановляючи вирок, суд першої інстанції врахував показання потерпілого ОСОБА_11 , який указав, що, коли він спав у себе дома, прокинувся від того, що ОСОБА_8 нишпорив у нього по кишенях. Оскільки засуджений хотів забрати належні йому телефони, він почав його бити і той випустив телефони та вийшов з хати. Через деякий час ОСОБА_8 повернувся, вдарив його в обличчя, далі він нічого не пам'ятав.
Також суд узяв до уваги письмові докази:
складені за результатами слідчих дій та НСРД протоколи, а саме:
огляду місця події від 30 травня 2020 року з фототаблицями;
обшуку від 30 травня 2020 року з додатками, відповідно до якого проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_8 , вилучено мобільні телефони «Fly» і «Doogee X5PRO» та гроші 50 грн;
огляду предметів від 30 травня 2020 року (оглянуто добровільно видані речі ОСОБА_11 ) та від 05 червня 2020 року, - згідно з якими оглянуто речі, вилучені під час огляду місця події, обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 , та в ході затримання останнього;
огляду трупа від 01 червня 2020 року, згідно з яким у приміщенні моргу Козелецької центральної районної лікарні оглянуто труп ОСОБА_10 ;
слідчого експерименту від 30 липня 2020 року та додатку до протоколу за участю ОСОБА_8 , відповідно до якого останній у присутності понятих і захисника показав обставини подій, які відбулися в ніч на 30 травня 2020 року;
слідчого експерименту від 31 липня 2020 року та додатку до нього за участю ОСОБА_11 . Зафіксовано слідчу дію, в ході якої останній показав обставини, що відбулися в ніч на 30 травня 2020 року;
за результатами аудіо-, відеоконтролю особи від 07 липня 2020 року, згідно з яким стосовно ОСОБА_8 в місці його тимчасового перебування, а саме в камері ІТТ № 2 (смт Козелець) ГУНП в Чернігівській області 31 травня та 01 червня 2020 року зафіксовано розмови ОСОБА_8 із громадянином ОСОБА_12 , під час яких засуджений розповів про обставини вчинення кримінальних правопорушень, зокрема, вказав, що одній особі він порізав губу, а другій попав у ногу в артерію. Також зазначає, що взяв ніж зі стола, і підтверджує, що саме він забрав телефони;
висновки експертів від 14 серпня 2020 року № 123; від 02 червня 2020 року № 87 та № 88; від 12 червня 2020 року № 339 та № 338; від 24 червня 2020 року № 685; від 26 червня 2020 року № 345, № 346 та № 347; від 03 липня 2020 року № 358 та № 367; від 07 липня 2020 року № КСЕ-19-20/18159.
З'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 125 КК.
Апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими і навів достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. З такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується і Верховний Суд.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість указаних висновків касаційні скарги сторони захисту не містять.
Не є прийнятними доводи сторони захисту стосовно того, що засуджений захищався від нападу потерпілих, а отже, перебував в обстановці захисту від неправомірних посягань останніх.
Верховний Суд зазначає, що версія сторони захисту стосовно наявності в діях засудженого необхідної оборони були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, які її спростували з належним мотивуванням.
Відповідно до ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
У той же час згідно ч. 3 вказаної норми закону перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Отже, для вирішення питання про кваліфікацію діяння особи, зокрема, щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 20 січня 2022 року (справа № 398/2255/19, провадження № 51-4181км21).
У цьому кримінальному провадженні суди попередніх інстанцій встановили, що після конфлікту, який виник між ОСОБА_8 і ОСОБА_11 , засуджений покинув будинок останнього, однак через деякий час самостійно повернувся і продовжив конфлікт, у ході якого заподіяв потерпілим ОСОБА_11 і ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, зокрема ножем, який узяв зі столу.
Отже, з установлених місцевим судом фактичних обставин не вбачається суспільно небезпечного посягання зі сторони потерпілих, яке би за об'єктивними ознаками могло бути реальною та безпосередньою загрозою заподіяння шкоди для ОСОБА_8 , що у свою чергу могло викликати в останнього невідкладну необхідність заподіяти шкоду потерпілим.
Отримання ОСОБА_8 тілесних ушкоджень у ході попередньої бійки з потерпілим ОСОБА_11 , з урахуванням того, що після неї він покинув будинок, а через деякий час самостійно повернувся, не викликає стану необхідної оборони.
У контексті зазначеного, посилання захисника на наявність кримінального провадження № 12020270130000380 за ч. 1 ст. 125 КК, відкритого за заявою ОСОБА_8 за фактом заподіяння йому в ніч на 30 травня 2020 року ОСОБА_10 і ОСОБА_11 тілесних ушкоджень, не ставить під сумнів викладені вище висновки, оскільки факт отримання засудженим тілесних ушкоджень у ході вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121 КК і ч. 2 ст. 125 КК, не виключає його винуватості і спрямованості умислу на заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень за встановлених фактичних обставин.
Відхиляє колегія суддів і доводи засудженого щодо недопустимості протоколу обшуку.
Досліджуючи цей протокол, місцевий суд установив, що він відповідає вимогам процесуального закону, зокрема слідчу дію проведено в порядку, визначеному законом, а її результати належним чином легалізовано шляхом отримання дозволу слідчого судді на обшук постфактум.
Верховний Суд не має підстав сумніватися в правильності таких висновків суду першої інстанції.
Посилання засудженого на недопустимість цього протоколу через те, що під час слідчої дії йому було відмовлено в наданні медичної допомоги, а також не було залучено захисника, з огляду на обставини справи не ставить під сумнів законність протоколу обшуку в аспекті ст. 87 КПК.
Верховний Суд зважає на те, що відповідно до відеозапису до протоколу обшуку засуджений під час його проведення не просив надати йому медичну допомогу, не скаржився на поганий стан здоров'я, а після роз'яснення йому права на можливість залучення захисника відмовився від цього.
Крім того, поведінка засудженого під час слідчої дії, зокрема його реакція на її проведення і розуміння поставлених до нього питань, що відображені на відеозаписі, з урахуванням висновку експерта № 88 та відсутності будь-яких вимог засудженого про надання йому медичної допомоги як до початку обшуку, так і під час його проведення, вказують на те, що тілесні ушкодження, виявлені на тілі засудженого, не були такими, що явно підтверджували його неможливість брати участь у проведенні слідчої дії або іншим чином позначились на реалізації ним своїх прав у ході обшуку.
Не є прийнятними і доводи засудженого про застосування до нього працівниками поліції недозволених методів слідства.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, аби розслідування небезпідставних скарг про погане поводження було ретельним. Тобто органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні й необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати заходів для отримання всіх наявних доказів, які стосуються події, у тому числі показань очевидців та експертних висновків.
Суд попередньої інстанції перевірив версію сторони захисту про те, що засуджений в ході розслідування себе оговорив, давав показання під час досудового розслідування через здійснення на нього незаконного фізичного та психологічного тиску, і визнав такі твердження необґрунтованими, навівши достатні мотиви їх відхилення.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор у судовому засіданні 17 травня 2021 року заявив клопотання про проведення перевірки щодо заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 працівниками поліції.
З приводу вказаного факту були внесені відомості до ЄРДР за № 42021270000000057 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, та розпочато досудове розслідування.
Старший слідчий четвертого слідчого відділу (з дислокацією в м. Чернігові) територіального управління ДБР, розташованого в м. Києві, постановою від 08 жовтня 2021 року вказане кримінальне провадження закрив через відсутність події кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК.
Суд апеляційної інстанції оцінив вищезгадану постанову та дійшов висновку про безпідставність твердження засудженого про застосування щодо нього незаконних методів слідства.
Верховний Суд погоджується з цим висновком суду апеляційної інстанції, вважає його достатнім чином мотивованим.
Верховний Суд зважає і на те, що під час досудового розслідування ОСОБА_8 був забезпечений захисниками, які брали участь у слідчих діях за його участю, однак на цій стадії кримінального провадження ні засуджений, ні його захисники не заявляли будь-яких скарг про погане або нелюдське поводження з ОСОБА_8 з боку правоохоронних органів.
Окремо колегія суддів відзначає, що слідчий експеримент та обшук, проведений за участю ОСОБА_8 , під час яких, за твердженням останнього, він неправдиво показав щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень у зв'язку із застосуванням до нього правоохоронними органами фізичного і психологічного тиску, не були єдиними і вирішальними доказами винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а висновки про винуватість ґрунтуються на сукупності досліджених і оцінених доказів, зазначених у вироку.
Посилання засудженого в касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі № 569/3673/17 (провадження № 51-338км19) є нерелевантними, адже обставини порівнюваних кримінальних проваджень істотно відрізняються. Зокрема, у справі № 569/3673/17 Верховний Суд установив, що апеляційний суд не перевірив доводів сторони захисту про застосування до засудженого недозволених методів під час слідства. Натомість у цьому кримінальному провадженні, як зазначено вище, апеляційний суд перевірив скарги засудженого про застосування щодо нього фізичного та психологічного тиску працівниками правоохоронних органів, які в результаті перевірки не були доведені.
Тому колегія суддів відхиляє ці твердження засудженого.
Доводи засудженого про необґрунтоване віднесення судом до обставини, що обтяжує його покарання вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп'яніння, касаційний суд вважає безпідставними.
Верховний Суд у своїх рішеннях раніше неодноразово зазначав, що норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп'яніння якимось певним видом доказів. Зазначені обставини підлягають доказуванню й оцінці відповідно до положень статей 84, 92, 94 КПК (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 643/20474/15-к, провадження
№ 51-8622км18; від 22 травня 2018 року у справі № 459/3331/16-к, провадження № 51-43км18 та інші).
За правилами ст. 84 КПК доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в обвинувальному акті відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 291 КПКбуло зазначено як обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_8 , вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння.
Обґрунтовуючи свій висновок про визнання вищезгаданої обставини такою, що обтяжує покарання, місцевий суд послався на показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . Вони, будучи попередженими про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, підтвердили факт вживання ОСОБА_8 алкогольних напоїв 29 травня 2020 року до події вчинення кримінальних правопорушень.
Підстав сумніватися у достовірності показань свідків у місцевого суду не було, з чим погоджується і Верховний Суд.
Оцінивши показання свідків у цій частині відповідно до ст. 94 КПК, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_8 інкримінованих йому кримінальних правопорушень у стані алкогольного сп'яніння і правильно визнав цю обставину такою, що обтяжує його покарання.
Відхиляє Верховний Суд і твердження засудженого про те, що його захисник ОСОБА_9 , у зв'язку з неточностями в дорученні про надання безоплатної вторинної правової допомоги, не мав повноважень здійснювати його захист.
Дійсно, у матеріалах кримінального провадження наявне доручення від 25 вересня 2020 року № 025-0001167, видане захиснику ОСОБА_9 , відомості в якому мають розбіжності з відомостями інших матеріалів справи (щодо місяця народження засудженого, номера кримінального провадження, дати внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань).
Для належного вирішення питання стосовно повноважень захисника у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 . Верховний Суд звернувся до Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Чернігівській області.
Зазначений центр повідомив Суд про те, що неточності, викладені в дорученні № 025-0001167, є технічними помилками і були ним виправлені.
Верховний Суд уважає, що наявність простих технічних помилок у дорученні про надання вторинної правової допомоги не ставить під сумнів повноваження захисника ОСОБА_9 на здійснення за призначенням захисту ОСОБА_8 .
Сам засуджений жодного разу, крім як у суді касаційної інстанції, не заявляв ні судам попередніх інстанцій, ні центру з надання вторинної правової допомоги про те, що захисник ОСОБА_9 не має представляти його інтереси через наявність технічних помилок у дорученні, та не просив замінити йому захисника з цих підстав.
Таким чином, колегія суддів не має сумнівів стосовно повноважень захисника ОСОБА_9 .
Отже, з урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги захисника та засудженого необхідно залишити без задоволення, апостановлені щодо ОСОБА_8 судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 та касаційну скаргу з доповненням до неї засудженого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 25 січня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3