ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.09.2022Справа № 910/4512/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи
справу №910/4512/22
за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "Амік Україна"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 6512,00 грн
Підприємство з іноземними інвестиціями "Амік Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 6512,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що відповідачем було неналежно виконано свої зобов'язання із своєчасної доставки вантажу за залізничною накладною №0402110 від 29.09.2021, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для застосування до Акціонерного товариства "Українська залізниця" штрафних санкцій у вигляді штрафу, передбаченого ст. 45 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951, у розмірі 6512,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 відкрито провадження у справі №910/4512/22 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі 27.06.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
14.07.2022 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що позивачем невірно визначено період прострочення для розрахунку розміру штрафу за порушення термінів доставки вантажу, проте, допущена Підприємством з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" помилка фактично не призвела до невірного визнання суми неустойки.
Крім того, відповідачем до відзиву також було долучено клопотання про зменшення розміру неустойки, в обґрунтування якого відповідач посилається на те, що Указом Президента №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан. Після початку військової агресії вантажні перевезення, які фактично були основним джерелом доходу суб'єкта господарювання, скоротились на 70%. За наслідками обстрілів на даний час знищено велику кількість інфраструктурних об'єктів Акціонерного товариства "Українська залізниця", а також пасажирські та вантажні вагони. Також відповідачем наголошено, що останнім здійснювалася безкоштовна евакуація населення, що призвело до скорочення прибутку від перевезення пасажирів, що у сукупності із втратами майна призвело до надскрутного матеріального становища Акціонерного товариства "Українська залізниця". Означені обставини, на думку відповідача, є достатніми для зменшення розміру неустойки до 0 грн.
25.07.2022 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, про помилковість доводів відповідача, які фактично стосуються перевезення вантажу за іншою залізничною накладною, що не є підставою позовних вимог у даній справі. Також щодо зменшення розміру неустойки заявником наголошено, що порушення строків доставки вантажу, яке стало підставою для нарахування неустойки виникло ще у 2021 році, тобто до моменту початку введення воєнного стану. До того ж, відповідачем не було вчинено жодних заходів з метою добровільного усунення порушення після отримання претензії Підприємства з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" незважаючи на те, що фактично обґрунтованість вимог визнано у відзиві на позов.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
12.02.2018 між Підприємством з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» (замовник) та Акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник) було укладено договір про надання послуг №08906/ЦТЛ-2018/18/158, за умовами якого перевізник зобов'язався здійснювати перевезення вантажів, надавати вантажний вагон для перевезення, та інші послуги, пов'язані з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Позивача і проведення розрахунків за ці послуги.
На виконання умов договору №08906/ЦТЛ-2018/18/158 від 12.02.2018 була оформлена накладна №0402110 від 29.09.2021, за якою перевізник взяв на себе зобов'язання відправити зі станції Бугяняй ЛТГ Литовської залізниці до станції призначення Бородянка 32 Ю-Зап, про що зазначено у графі 5 Накладної.
Накладна складається з двох частин: паперова накладна засвідчує факт перевезення вантажу по території Білорусії - 554 км, час перебування вантажу на території 3 доби, по території Литви - 349 км, час перебування вантажу на території 4 доби, а електронна - перевезення вантажу по території України - 181 км, час перебування вантажу на території 4 доби, про що свідчить відмітка про надходження вантажу на станцію призначення Бородянка Південно-Західної залізниці 09.10.2021 та видачу його вантажоодержувачу.
Відповідно до графи 32 «Подовження строку доставки» накладної вантаж був затриманий на 1 добу для повного митного оформлення, тобто строк доставки вантажу подовжено на 1 (одну) добу.
Враховуючи вищезазначене, фактичний строк доставки вантажу становить 10 діб, а загальна відстань 1084 км.
Відповідно до § 2 Ст. 24 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення строк доставки вантажу розраховується: одна доба на кожні розпочаті 200 км. У відповідності до § 2 Ст. 24 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення строк доставки вантажу не повинен перевищувати 3 доби.
Беручи до уваги § 3 Ст. 24, який подовжує строк доставки вантажу на 1 добу на операції, пов'язані з відправлення вантажу та на 2 доби згідно з актом загальної форми (що підтверджується написом у графі 32 Накладної), загальний строк доставки вантажу за Накладною не повинен перевищувати 8 діб у відповідності до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення.
Таким чином, фактичний строк доставки вантажу становить 10 діб, а загальний строк доставки вантажу не повинен був перевищувати 8 діб, в результаті чого відповідач прострочив доставку вантажу на 2 доби.
Позивач, посилаючись на допущене відповідачем прострочення термінів доставки вантажу, на підставі Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Статуту залізниць України, нарахував до стягнення з відповідача штрафні санкції у загальному розмірі 6512,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1 та 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 2 статті 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частин першої та другої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Таким чином, судом встановлено, що безпосереднє перевезення товару відповідачем позивачу, що підтверджується накладною №0402110 від 29.09.2021 свідчить про виникнення між сторонами прав та обов'язків за договором перевезення.
Позивач стверджує, що за накладною №0402110 від 29.09.2021 відповідачем були порушені строки доставки, що і стало підставою для нарахування неустойки.
Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що позивачем не вірно визначено період прострочення для розрахунку розміру штрафу за порушення термінів доставки вантажу, проте, допущена позивачем помилка фактично не призвела до невірного визнання суми неустойки.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частинами 1 та 3 статті 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
За змістом ст. 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 909 Цивільного кодексу України, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами (ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України).
У відповідності до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно з пунктом 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 , Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Відповідно до пункту 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно ст. 4 Статуту залізниць перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу та вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні сполучення.
За приписами ст. 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, є частиною національного цивільного законодавства України.
Правовідносини в Україні щодо перевезення вантажів у міжнародному сполученні регулюються Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 (УМВС), яка є чинною для України відповідно до Закону України "Про правонаступництво в Україні" та Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів та згідно якої здійснюється перевезення вантажів у прямому міжнародному залізничному вантажному між станціями у внутрішньому залізничному сполученні країн, залізниці яких приймають участь в даній Угоді, за накладними, передбаченими даною Угодою.
Угода про міжнародні вантажні сполучення встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу у прямому міжнародному залізничному сполученні і в прямому залізнично-паромному сполученні (параграф 1 ст. 3 Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення).
Згідно зі ст. 6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
У відповідності до пунктів 22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Параграфом 1 ст. 14 Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення передбачено, що у відповідності з договором перевезення перевізник зобов'язується за плату перевезти доручений йому відправником вантаж до станції призначення за маршрутом, погодженим відправником і договірним перевізником, і видати його одержувачу. Параграфом 3 цієї ж статті передбачено підтвердження укладення договору перевезення накладною.
З наведених норм права вбачається, що між сторонами спору на підставі залізничної накладної №0402110 виникли правовідносини з перевезення вантажу залізницею у міжнародному сполученні між Республікою Литва та Україною.
Умовами статті 24 Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення передбачено, що якщо відправником і перевізником не погоджене інше, термін доставки визначається на весь шлях прямування вантажу і не повинен перевищувати терміну, обчисленого виходячи з норм, які містяться у цій статті.
Термін доставки вантажу визначається виходячи з таких норм:
для контейнерів - 1 доба на кожні розпочаті 150 км;
для інших відправлень - 1 доба на кожні розпочаті 200 км.
Термін доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов'язані з відправленням вантажу.
Строк доставки вантажу продовжується на весь час затримки на шляху слідування з причин, що не залежать від перевізника.
Перебіг терміну доставки вантажу починається з 0.00 годин дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується в момент передачі одержувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповну добу розраховують як за повну.
Строк доставки вважається дотриманим, якщо вантаж прибув на станцію призначення до спливу строку доставки і перевізник повідомив отримувача про прибуття вантажу і можливості передачі вантажу в розпорядження отримувача. Порядок повідомлення отримувача визначається національним законодавством, що діє в місці видачі вантажу.
Згідно статті 23 Статуту дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції. В разі проведення митного контролю дата видачі вантажу ставиться після закінчення митних операцій.
Як вбачається із залізничної накладної №0402110 29.09.2021 - день укладення договору (графа 26); відстань перевезення по території Білорусії - 554 км; відстань перевезення по території Литви - 349 км; відстань перевезення по території України - 181 км; вантаж - паливо дизельне (графа 15); провізна плата по території України 36177,80 грн.
Виходячи з того, що загальна відстань перевезення становить 1084 км, отже, строк доставки становить 1084/200 дорівнює 6 діб (округлюється до повної доби) + 2 доби (відповідно до параграфу 3 ст. 24 УМВС збільшується на 1 добу на операції, пов'язані з відправленням вантажу) + збільшення на 1 добу (відповідно до графи 32 «Подовження строку доставки» накладної вантаж був затриманий на 1 добу для повного митного оформлення, тобто строк доставки вантажу подовжено на 1 (одну) добу)= 8 діб.
Таким чином, кінцевий термін доставки вантажу - 07.10.2021.
Однак, з наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що фактично вантаж було доставлено 09.10.2021, чим допущено прострочення доставки на 2 доби.
Відповідно до параграфу 3 ст. 37 Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення перевізник несе відповідальність за перевищення терміну доставки
У силу приписів параграфу і ст. 45 Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення якщо перевізником не було дотримано термін доставки вантажу, обчислений відповідно до ст. 24 «Термін доставки вантажу», перевізник сплачує відшкодування за перевищення терміну доставки у вигляді неустойки.
Згідно параграфу 2 статті 45 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення розмір неустойки за перевищення терміну доставки вантажу визначається виходячи з провізної плати того перевізника, який допустив перевищення терміну доставки, та величини (тривалості) перевищення терміну доставки і розраховується, як відношення перевищення терміну доставки (в добах) до загального терміну доставки, а саме:
- 6% провізної плати при перевищенні терміну доставки не більше однієї десятої загального терміну доставки;
- 18% провізної плати при перевищенні терміну доставки більше за одну десяту, але не понад три десятих загального терміну доставки;
- 30% провізної плати при перевищенні терміну доставки понад три десятих загального терміну доставки.
Так, для визначення величини (тривалості) перевищення терміну доставки кожного із перевізника позивачем наведено наступний розрахунок:
Загальна сума провізної плати за перевезення вантажу по території України становить 36177,80 провізної плати, яка зазначена в графі 51 електронної накладної * 18% = 6512,00 грн. неустойки за перевищення строку доставки вантажу.
Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку неустойки за прострочення доставки вантажу, суд дійшов висновку про його обґрунтованість. При цьому, судом враховано, що відповідачем у відзиві було підтверджено обґрунтованість розміру неустойки, що був розрахований позивачем.
Одночасно, посилання відповідача на невірне визначення позивачем перевищення терміну доставки у десятих відносно нормативного строку доставки, суд залишає без розгляду як такі, що фактично ніяким чином не спростовують обґрунтованості застосованої заявником розміру неустойки за перевищення терміну доставки вантажу.
Відповідно до параграфу 1 статті 47 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення позов може бути пред'явлено тільки після пред'явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого булла пред'явлена претензія.
Параграфом 2 статті 47 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення передбачено момент виникнення права на пред'явлення претензії та позову, за умовами якого право пред'явлення претензії та позову про відшкодування за недостачу, пошкодження (псування) вантажу, а також за перевищення строку доставки, виникає з дня видачі вантажу одержувачеві.
Матеріалами справи, зокрема, накладними та розрахунком ціни позову підтверджується факт затримки доставки вантажу залізницею, а відповідачем вказані обставини не спростовані, доказів оплати претензії суду не надано.
Отже, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Підприємства з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення неустойки за перевищення строку доставки вантажу в сумі 6512,00 грн.
Як вказувалось вище, разом з відзивом на позов відповідачем також було подано клопотання про зменшення розміру неустойки.
В обґрунтування означеної заяви відповідач посилався на те, що Указом Президента №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, після початку військової агресії вантажні перевезення, які фактично були основним джерелом доходу суб'єкта господарювання, скоротились на 70%. За наслідками обстрілів було знищено велику кількість інфраструктурних об'єктів Акціонерного товариства "Українська залізниця", а також пасажирських та вантажних вагонів. Також відповідачем наголошено, що останнім здійснювалася безкоштовна евакуація населення та прибуток від перевезення пасажирів скоротився, що призвело до надскрутного матеріального становища Акціонерного товариства "Українська залізниця". Означені обставини у сукупності, на думку відповідача, є достатніми для зменшення розміру неустойки до 0 грн.
Розглянувши клопотання відповідача, суд дійшов висновку щодо можливості її часткового задоволення з урахуванням наступного.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України , які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора; відповідно до положень статті 611, частини третьої статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати відсотків річних, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №918/289/19.
Суд звертає увагу відповідача, що зменшення розміру неустойки до нуля, не є зменшенням за своєю правовою природою, а фактично є звільненням від відповідальності, що не узгоджується із повноваженнями суду.
Слід зауважити, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми штрафу на 50% від суми, яка підлягає стягненню, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає таке:
24.02.2022 року в зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022 та № 341/2022 від 17.05.2022, 573/2022 від 12.08.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні.
Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Загальновідомими обставинами є те, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" як стратегічне підприємство, після початку збройної агресії Російської Федерації проти України виконує безкоштовні евакуаційні рейси для громадян, перевезення військових та гуманітарних вантажів, тоді як інфраструктура підприємства зазнає постійних обстрілів та ракетних ударів з боку Російської Федерації.
При цьому, суд враховує, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України основним джерелом доходу відповідача було комерційне перевезення вантажів, однак після початку військових дій комерційні перевезення значно скоротились, а в деяких регіонах повністю припинились. Тобто, відповідач наразі, докладаючи всіх зусиль для збереження життів людей та зміцнення обороноздатності країни, несе значні витрати для виконання таких завдань при одночасному значному зменшенні доходу від здійснення своєї основної підприємницької діяльності.
Беручи до уваги те, що відповідачем доставлено вантаж в пункт призначення, тоді як позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення строків доставки вантажів, враховуючи, що відповідач в умовах воєнного стану має для країни вкрай важливе стратегічне значення, постійно зазнає людських та інфраструктурних втрат внаслідок бойових дій на території України, усунення яких потребує значних ресурсів, власними силами, засобами та коштами здійснює відновлення інфраструктури з метою підтримки обороноздатності держави, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, вважає справедливою, доцільною, обґрунтованою та такою, що цілком відповідає принципу верховенства права, необхідність зменшення розміру нарахованого у даній справі штрафу на 50% до суми 3256,00 грн.
Судом враховано, що порушення відповідачем зобов'язань мало місце до початку військової агресії Російської Федерації проти України, однак наведене не нівелює права суду за наявності наведених обставин станом на час розгляду спору зменшити розмір неустойки з огляду на існування саме на день винесення рішення вказаних обставин.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За приписами частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи те, що спір у даній справі виник у зв'язку з неправильними діями відповідача, а часткове задоволення позовних вимог обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення неустойки, суд дійшов висновку про покладення витрат по сплаті судового збору на Акціонерне товариство "Українська залізниця" у повному обсязі.
Керуючись ст. 129, 236 - 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь Підприємства з іноземними інвестиціями "АМІК Україна" (04071, місто Київ, вул. Верхній Вал, буд. 68, ЄДРПОУ 30603572) неустойку за перевищення строку доставки вантажу в сумі 3256,00 грн та судовий збір в сумі 2481,00 грн.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено та підписано: 05.09.2022.
Суддя А.І. Привалов