Справа № 559/833/22
Провадження № 2/559/501/2022
17 серпня 2022 року м. Дубно
Дубенський міськрайонний суд Рівненської області у складі:
головуючого судді Панчука М.В.,
за участі секретаря судового засідання Остапчук О.В.,
представниці позивачки - адвокатки Вишковської В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубно цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В обґрунтування позову зазначає, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 18.05.2015. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03.02.2022 у справі № 559/2469/21 року шлюб між ними було розірвано. За час спільного сімейного життя та за спільні з відповідачем кошти ними набуто в шлюбі майно, а саме квартиру, загальною площею 63,4 м2, житловою площею 37,8 м2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира була придбана на ім'я відповідача на підставі договору купівлі-продажу від 02.07.2015, посвідченого приватним нотаріусом Дубенського районного нотаріального округу Бадаліс Ж.М. Право власності на квартиру за відповідачем зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності приватним нотаріусом Дубенського районного нотаріального округу Бадаліс Ж.М. 14.03.2017, номер запису про право власності 19512891. Враховуючи, що вищевказане нерухоме майно набуто в шлюбі та в силу закону є спільною сумісною власністю подружжя, просить поділити його в судовому порядку, визнавши за сторонами право власності по 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 .
Ухвалою Дубенського міськрайонного суду від 11.05.2022 відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. 19.05.2022 позивачкою ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову. Ухвалою суду від 20.05.2022 у задоволення вказаної заяви відмовлено. Згідно ухвали Дубенського міськрайонного суду від 03.06.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Відповідачем ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовних вимог не визнає. Зазначає, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 була придбана за договором купівлі-продажу 02.07.2015, тоді як одружились вони з позивачкою лише 18.05.2015. Тобто, за півтора місяця подружнього життя вони не могли мати таких коштів, щоб придбати трикімнатну квартиру. Кошти на придбання квартири були зібрані ним та його батьками ще до шлюбу з позивачкою. Покупцем квартири виступав саме він, письмової згоди на укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.07.2015 ОСОБА_1 не давала. Окрім того, позивачка не заявляє позовних вимог щодо визнання такого майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя, що є передумовою подальшого його поділу. Вважає, що обраний позивачкою спосіб захисту прав є неналежним, не ефективним та суперечить вимогам ст. 71 СК України. Він досі проживає у спірній квартирі, тому проведення поділу шляхом визначення кожній із сторін ідеальних часток в майні остаточно не вирішить спір і не надасть реальної можливості одночасно нею користуватися. Просить відмовити у задоволенні позову за його безпідставністю та недоведеністю.
Представник позивачки - адвокат Вишковська В.І. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю з підстав, зазначених у позові, який просила задовольнити. Вказала, що відповідач у своєму відзиві зазначив неправдиві відомості, які не підтверджені будь-якими доказами, а саме купівля спіроної квартири була здійснена за спільні сімейні кошти сторін у справі, які були зібрані ними обома, та на купівлю даної квартири позивачка давала письмову згоду, яку оформила заявою у приватного нотаріуса Бадаліс Ж.П. від 30.06.2015 за реєстровим №1727, про що вказано у самому договорі купівлі-продажу такої квартири. З огляду на купівлю такої квартири під час шлюбу, з метою проживання в ній, що вони й робили, при цьому позивачка зареєстрована у спірній квартирі по даний час, вона презюмується спільним сумісним майном, а відтак окремого судового визнання таким не потребує.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Заяв та клопотань від нього не надходило.
Суд вважає за належне розглянути справу по суті позовних вимог, на підставі наявних у справі доказів, враховуючи, що в силу вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (параграф 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»). Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
Заслухавши представника позивачки, дослідивши матеріали справи, докази по справі, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 18.05.2015 року. Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 03.02.2022 у справі № 559/2469/21 року шлюб між ними було розірвано (а.с. 12).
На підставі договору купівлі-продажу від 02 липня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дубенського районного нотаріального округу Бадаліс Ж.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1734, на ім'я ОСОБА_2 придбано 505/10000 (п'ятсот п'ять десятитисячних) частин 24-х квартирного 3-х поверхового житлового будинку за номером АДРЕСА_3 , реєстраційний номер 138754656216 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка складається з квартири за номером АДРЕСА_4 на другому поверсі будинку (а.с. 7).
Відповідно до п. 7 договору купівлі-продажу від 02 липня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Дубенського районного нотаріального округу Бадаліс Ж.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1734, наявна згода дружини покупця, отримана на підставі заяви, засвідченої 30.06.2015 за реєстровим № 1727.
Згідно договору поділу нерухомого майна № 552 від 27 лютого 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дубенського районного нотаріального округу Бадаліс Ж М., ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 54-55).
Право власності на квартиру АДРЕСА_2 , за відповідачем зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності приватним нотаріусом Дубенського районного нотаріального округу Бадаліс Ж.М. 14.03.2017, номер запису про право власності 19512891 (а.с. 8).
У технічному паспорті на вказану квартиру замовником технічної інвентаризації зазначений ОСОБА_2 (а.с. 9-11).
Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , є місце знаходження спірної квартири - АДРЕСА_1 . що вбачається із відмітки у паспорті громадянки України НОМЕР_2 , виданого 18.06.2015 Дубенським РВ УБМС України в Рівненській області та КПП (а.с. 5-6).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), Верховного Суду України у справі №6-843цс17 від 24.05.2017 року.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга татті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. № 11).
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
Суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №161/14048/19, якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідач ОСОБА_2 , зазначаючи у відзиві на позовну заяву про те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка була придбана за договором купівлі-продажу від 2 липня 2015 року, купувалась за його особисті кошти та кошти його батьків, зібраними до шлюбу з позивачкою, не наддав суду жодних належних, в розумінні ст. 77 ЦПК України доказів на підтвердження даних обставин і матеріли справи не містять доказів, які б підтверджували заперечення права позивача, як одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно (спірну квартиру), зареєстроване за іншим подружжям - відповідачем. При цьому, метою купівлі такої квартири було проживання сторін, у зв'язку з чим позивачка зареєструвала своє місце проживання в останній 12.05.2016.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
З огляду на викладені обставини, враховуючи, що спірне нерухоме майно придбане подружжям під час перебування у шлюбі, а отже є спільною сумісною власністю подружжя, сторони проживали у вказаній квартирі, що вказує на мету її придбання, відповідачем не надано доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та поділ спільного майна подружжя в рівних частках.
Суд зазначає, що доводи відповідача щодо неналежного способу захисту порушеного права є неспроможними з огляду на право позивача у виборі способу захисту права та підтвердження саме такого у судовому засідані представником позивача - адвокатом. При цьому, відповідачем не вказано альтернативних способів вирішення спору, з огляду на спільну сумісну власність подружжя - спірної квартири, не заявлено будь-яких клопотань, зокрема щодо призначення у справі експертизи для встановлення можливих способів поділу даної квартири, зокрема із відхиленням від ідеальних часток, не сплачено компенсації вартості частки такої квартири та не заявлення можливості такої сплати як альтернативних способів вирішення спору, при цьому позивачка має зареєстроване місце проживання у вказаній спірній квартирі.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Позивачкою було сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 60, 69-71 СК України, ст. 120 ЗК України, суд
вирішив:
позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_5 ) до ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) про поділ спільного майна подружжя - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , а іншу 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 - залишити у власності ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею у справі судові витрати у виді судового збору розміром 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду безпосередньо або через Дубенський міськрайонний суд Рівненської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду, строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання повного судового рішення - 26.08.2022.
Суддя М.В. Панчук