іменем України
31 серпня 2022 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/5218/21
Головуючий у першій інстанції - Деркач О. Г.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/772/22
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Висоцької Н.В.
суддів: Шитченко Н.В., Мамонової О.Є.,
із секретарем - Шкарупою Ю.В.,
учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Чернігівська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції в Чернігівській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 травня 2022 року (місце ухвалення - м. Чернігів, дата складання повного рішення - 30.05.2022) у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратуру або суд,
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратуру або суд. В обґрунтування позову посилався на те, що 28.02.2019 ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 1201927011000059 від 10.02.2019 за ч.3 ст. 185 КК України.
04.03.2019 йому повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 1201927011000059 від 10.02.2019 за ч.3 ст. 185 КК України; ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України.
31.03.2019 позивачу повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 1201927011000059 від 10.02.2019 за ч.3 ст. 185 КК України; ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, ч. 2 ст. 185 КК України.
Ухвалою слідчого судді Городнянського районного суду Чернігівської області від 05.04.2019, у справі №732/319/19, відмолено у задоволенні клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у вказаному вище кримінальному провадженні та застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
24.04.2019 позивачу було вручено обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні.
Ухвалою Городнянського районного суду Чернігівської області від 04.06.2019 у справі № 732/760/19 клопотання прокурора Городнянського відділу Менської місцевої прокуратури Чернігівської області Деркач Я.В. про зміну запобіжного заходу з домашнього арешту на тримання під вартою задоволено та застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів, обчислюючи строк тримання під вартою з моменту його затримання у залі суду, тобто з 16 год. 30 хв. 04.06.2019. З цього часу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не змінювався і позивач перебував в Державній установі «Чернігівський слідчий ізолятор».
Вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 09.10.2019 у справі № 732/760/19 ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК України, і призначено покарання по цій статті у виді трьох років позбавлення волі та визнано винним в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, і призначено покарання по цій статті у виді трьох років трьох місяців позбавлення волі. Відповідно до ст. 71 КК України до покарання, призначеного позивачу за даним вироком, частково приєднано не відбуте покарання за вироком Городнянського районного суду Чернігівської області 27.02.2018, призначено остаточне покарання за сукупністю вироків у виді трьох років шести місяців позбавлення волі. Строк відбування покарання зараховано з моменту його затримання, з 16 год. 30 хв. 04.06.2019. Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили залишено без змін - тримання під вартою. Стягнуто з позивача на користь держави процесуальні витрати за проведення товарознавчої експертизи в сумі 572 грн.
За епізодом обвинувачення за ч.2 ст.185 КК України ОСОБА_1 виправдано у зв'язку з недоведеністю винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України. За епізодом обвинувачення за ч.3 ст. 185 КК України за фактом крадіжки лещат з господарства ОСОБА_2 виправдано у зв'язку з недоведеністю винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 10.12.2019 апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника Савицького І.О. в його інтересах залишено без задоволення. Апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 09.10.2019 щодо ОСОБА_1 змінено в частині призначеного покарання та призначено покарання за: ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки; ч.3 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці. На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці. Відповідно до ст.71 КК України, до покарання за цим вироком частково приєднано не відбуте покарання за вироком Городнянського районного суду від 27.02.2018 та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців. У решті цей же вирок залишено без змін.
11.02.2020 позивача направлено для відбування покарання в Державній установі «Райківська виправна колонія (№73)».
Постановою Верховного Суду від 04.06.2020 касаційну скаргу захисника Савицького І.О. задоволено частково. Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 10.12.2019 щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції і останнього звільнено з-під варти. На виконання зазначеної постанови Верховного Суду позивача було звільнено з Державної установи «Райківська виправна колонія (№73)» 09 .06.2020.
Вироком Чернігівського апеляційного суду від 12.01.2021 апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника-адвоката Савицького І.О. в його інтересах залишено без задоволення. Апеляційну скаргу прокурора Городнянського відділу Менської місцевої прокуратури Деркач Я.В. задоволено частково. Вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 09.10.2019 щодо ОСОБА_1 скасовано в частині призначеного покарання. Ухвалено новий вирок, яким призначено покарання за: ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки; ч.3 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 3 (три) місяці. На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, позивачу призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 3 (три) місяці. Відповідно до ст.71 КК України, до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Городнянського районного суду від 27.02.2018 та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців. Строк відбування покарання рахувати з дати фактичного затримання і зараховано у строк покарання строк перебування ОСОБА_1 під вартою з 16 год. 30 хв. 04.06.2019 по 04.06.2020. У решті цей же вирок залишено без змін.
18.01.2021 на виконання вказаного вироку позивача було затримано та поміщено до ІТТ №6 (м. Сновськ), потім до ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор», а з 19.02.21 направлено для відбування покарання до Державної установи «Білоцерківська виправна колонія №35».
Постановою Верховного Суду від 22.04.2021 касаційну скаргу захисника Савицького О.І. в інтересах ОСОБА_1 задоволено. Вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 09.10.2019 та вирок Чернігівського апеляційного суду від 12 .01.2021 у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 скасовано і закрито кримінальне провадження стосовно останнього на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України.
Позивач зазначає, що він продовжував перебувати в Державній установі «Білоцерківська виправна колонія №35» і був звільнений звідти тільки 17.05.2021.
У позові позивач посилається на те, що на момент незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності він не мав джерел доходу оскільки хворів, в тому числі з 20.03.2019 по 29.03.2019 проходив стаціонарне лікування в Городнянській ЦРЛ і в подальшому відбуваючи покарання звертався за медичною допомогою, та за час незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності з 01.03.2019 по 17.05.2021, розраховуючи розмір заробітної плати в Україні за кожен відповідний рік, ОСОБА_1 не одержав заробітку у розмірі 129 514 грн.
В обґрунтування стягнення моральної шкоди позивач посилається на те, що втратив відчуття незахищеності, уникає будь-яких контактів з правоохоронними органами, зайвий раз боїться виходити з дому, за час його незаконного ув'язнення його мати перенісши постійну нервову напругу захворіла на тяжке захворювання та перенесла тяжку операцію, та враховуючи рівень моральних страждань позивача, перебування під кримінальним переслідуванням яке склало 27 місяців, при цьому тримання під вартою склало 1 рік 5 місяців, внаслідок чого позивач був ізольований від суспільства та призвело до глобальної зміни його життєвого укладу і завдало значних страждань, позивач заподіяну моральну шкоду оцінює у розмірі 3 000 000 грн.
У позові ОСОБА_1 просить стягнути з державного бюджету України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, в загальному розмірі 3 000 000 грн, та в рахунок відшкодування втраченого заробітку, втраченого внаслідок незаконних дій органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду в загальному розмірі 129 514 грн.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19.05.2022 позов ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратуру або суд задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 250 000 грн на відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Судові витрати зі сплати судового збору віднесено на рахунок держави.
В обґрунтування рішення суд послався на те, що судом встановлено, що відносно ОСОБА_1 закрито кримінальне провадження та враховуючи перебування позивача під слідством, а також в умовах ізоляції порушило його звичний уклад життя, вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя та погіршило відносини з оточуючими людьми і відношення останніх до його особистості, враховуючи обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, яких зазнав ОСОБА_1 , час перебування останнього під слідством та судом, чим позивачу завдано моральної шкоди, що становить підставу її відшкодування. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом враховано глибину фізичних та душевних страждань, завданих ОСОБА_1 , наявність перешкод у реалізації своїх життєвих планів, а також вимоги розумності та справедливості та з врахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.08.2020 у справі № 607/10144/18, період перебування під слідством та судом ОСОБА_1 який судом обраховано з моменту вручення повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення 28.02.2019 до 17.05.2021 - до дати фактичного звільнення з установи відбуття покарання, з урахуванням засад розумності і справедливості судом визначено розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 250 000 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення втраченого заробітку, суд зазначив, що матеріали справи не містять будь-яких відомостей щодо трудової діяльності позивача, наявності у нього заробітку або поважності причини його відсутності саме у період до початку його переслідування, а наявний витяг із медичної картки стаціонарного хворого №1136 містить відомості про лікування позивача у період з 20.03.2019 по 29.03.2019, тобто вже після притягнення його до кримінальної відповідальності, тому його не прийнято судом до уваги.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Савицький І.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19.05.2022 повністю та ухвалити нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування скарги посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення, судом неправильно надана оцінка доказам, які мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в позові та обґрунтовуються посиланням на постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 459/928/19, від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц, від 07.04.2020 у справі № 572/3209/17, від 16.02.2022 у справі № 686/19887/19.
Обґрунтовуючи скаргу заявник посилається, що ОСОБА_1 більш ніж два роки перебував під слідством та судом, з яких 1 рік і 6 місяців незаконно відбував покарання в установах Державної пенітенціарної служби України в умовах ізоляції від суспільства і 2 місяці під цілодобовим домашнім арештом характер і обсяг страждань, яких він зазнав можливості з приводу відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, враховуючи, що під час досудового розслідування до нього були застосовані заходи забезпечення кримінального провадження, та слідчо-розшукові дії, зокрема, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та перебування у місцях позбавлення волі на умовах попереднього ув'язнення, враховуючи що внаслідок незаконного притягнення до відповідальності страждала його сім'я, а саме його мати та співмешканка і двоє дітей відносно яких він був позбавлений можливості належним чином виконання батьківських обов'язків та виходячи з принципу співмірності, зважаючи на засади верховенства права стягнення моральної школи у розмірі 250 000 грн не відповідає вимогам розумності, виваженості і справедливості, а судове рішення не є в повній мірі обґрунтованим.
Крім цього, заявник посилається, що з метою забезпечення Чернігівським апеляційним судом єдності з питань застосування судами законодавства України та судової практики на території Чернігівської області просить врахувати рішення судів у справі №751/8294/20, якими стягнуто з Державного бюджету України 400 000 грн в якості відшкодування моральної шкоди при цьому як слідує зі змісту судового рішення ця особа перебувала під вартою 8 місяців 16 днів.
У відзиві на апеляційну скаргу представник Державної казначейської служби Мулач Я.В. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 . В обґрунтування посилається, що позивач не має права на відшкодування шкоди, оскільки вина відповідача не встановлена належним чином та не доведена незаконність його дій. Вказує, що твердження позивача про перебування його під слідством та судом терміном у 27 місяців не відповідає дійсності, оскільки враховуючи дату повідомлення про підозру - 28.02.2019 та дату його звільнення - 17.05.2021 апелянт перебував 26 місяців та 19 днів. Сума моральної шкоди, яку просить стягнути позивач не є співмірною завданій шкоді, не випливає з обставин справи та не підтверджується доказами, є завищеною та не відповідає дійсності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Відзив на апеляційну скаргу також подано Чернігівською обласною прокуратурою, в якій просить рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19.05.2022 залишити в силі, апеляційну скаргу - залишити без задоволення. В обґрунтування посилається на законність та обґрунтованість судового рішення та безпідставність апеляційної скарги. Зазначає, що розмір заявленої позивачем моральної шкоди не підтверджений та повне стягнення може призвести до безпідставного збагачення позивача за рахунок державних коштів, розмір стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди в сумі 250 00 грн є більш ніж достатнім для поновлення порушеного права позивача у зв'язку з кримінальним правопорушенням. Вимога про відшкодування втраченого заробітку також є безпідставною, оскільки суду не надано жодних доказів про наявність такого у позивача.
На виконання вимог ст. 361 ЦПК України сторонам у справі було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи, проте відзив на апеляційну скаргу від Головного управління Національної поліції в Чернігівській області до суду подано не було.
Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 28.02.2019 ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 1201927011000059 від 10.02.2019 за ч.3 ст. 185 КК України (а.с. 8-9 т. 1).
04.03.2019 позивача повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 1201927011000059 від 10.02.2019 за ч.3 ст. 185 КК України, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України (а.с. 12-14 т. 1).
31.03.2019 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 1201927011000059 від 10.02.2019 за ч.3 ст. 185 КК України, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, ч. 2 ст. 185 КК України (а.с. 15-17 т. 1).
Ухвалою слідчого судді Городнянського районного суду Чернігівської області від 05.04.2019 у справі №732/319/19 відмолено у задоволенні клопотання слідчого про застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні відомості про яке внесені до ЄРДР за № 1201927011000059 від 10.02.2019 за ч.3 ст. 185 КК України, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, ч. 2 ст. 185 КК України та застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту (а.с. 18-19 т. 1).
24.04.2019 вручено обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 1201927011000059 від 10.02.2019 за ч.3 ст. 185 КК України, ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, ч. 2 ст. 185 КК України.
Ухвалою Городнянського районного суду Чернігівської області від 04.06.2019 у справі № 732/760/19 клопотання прокурора Городнянського відділу Менської місцевої прокуратури Чернігівської області Деркач Я.В. про зміну запобіжного заходу з домашнього арешту на тримання під вартою задоволено та застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів, обчислюючи строк тримання під вартою з моменту його затримання у залі суду, тобто з 16 год. 30 хв. 04 червня 2019 року (а.с. 20 т. 1).
Встановлено, що з цього часу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не змінювався і позивач перебував в Державній установі «Чернігівський слідчий ізолятор».
Вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 09.10.2019 у справі № 732/760/19 ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК України, і призначено покарання по цій статті у виді трьох років позбавлення волі та визнано винним в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, і призначено покарання по цій статті у виді трьох років трьох місяців позбавлення волі. Відповідно до ст. 71 КК України до покарання, призначеного позивачу за даним вироком, частково приєднано не відбуте покарання за вироком Городнянського районного суду Чернігівської області 27.02.2018 року, призначено остаточне покарання за сукупністю вироків у виді трьох років шести місяців позбавлення волі. Строк відбування покарання зараховано з моменту його затримання, з 16 год. 30 хв. 04.06.2019 року. Міру запобіжного заходу до набрання вироком законної сили залишено без змін - тримання під вартою. Стягнуто з позивача на користь держави процесуальні витрати за проведення товарознавчої експертизи в сумі 572 грн. 00 коп. За епізодом обвинувачення за ч.2 ст.185 КК України ОСОБА_1 виправдано у зв'язку з недоведеністю винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України. За епізодом обвинувачення за ч.3 ст. 185 КК України за фактом крадіжки лещат з господарства ОСОБА_2 виправдано у зв'язку з недоведеністю винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України (а.с. 21-26 т. 1).
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 10.12.2019 апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника Савицького І.О. в його інтересах залишено без задоволення. Апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 09.10.2019 щодо ОСОБА_1 змінено в частині призначеного покарання та призначено покарання за: ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки; ч.3 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці. На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці. Відповідно до ст.71 КК України, до покарання за цим вироком частково приєднано не відбуте покарання за вироком Городнянського районного суду від 27.02.2018 та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців. У решті цей же вирок залишено без змін (а.с. 27-33 т. 1).
11.02.2020 позивача направлено для відбування покарання в Державній установі «Райківська виправна колонія (№73)»
Постановою Верховного Суду від 04.06.2020 касаційну скаргу захисника Савицького І.О. задоволено частково. Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 10.12.2019 щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції і останнього звільнено з-під варти (а.с. 34-38 т. 1).
На виконання зазначеної постанови Верховного Суду позивача було звільнено з Державної установи «Райківська виправна колонія (№73)» 09 червня 2020 року.
Вироком Чернігівського апеляційного суду від 12.01.2021 апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника-адвоката Савицького І.О. в його інтересах залишено без задоволення. Апеляційну скаргу прокурора Городнянського відділу Менської місцевої прокуратури Деркач Я.В. задоволено частково. Вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 09.10.2019 щодо ОСОБА_1 скасовано в частині призначеного покарання. Ухвалено новий вирок, яким призначено покарання за: ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки; ч.3 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 3 (три) місяці. На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, позивачу призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 3 (три) місяці. Відповідно до ст.71 КК України, до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Городнянського районного суду від 27 лютого 2018 року та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців. Строк відбування покарання рахувати з дати фактичного затримання і зараховано у строк покарання строк перебування ОСОБА_1 під вартою з 16 год. 30 хв. 04 червня 2019 року по 4 червня 2020 року. У решті цей же вирок залишено без змін (а.с. 39-46 т. 1).
18.01.2021 на виконання вказаного вироку позивача було затримано та поміщено до ІТТ №6 (м. Сновськ), потім до ДУ «Чернігівський слідчий ізолятор», а з 19.02.2021 направлено для відбування покарання до Державної установи «Білоцерківська виправна колонія №35».
Постановою Верховного Суду від 22.04.2021 касаційну скаргу захисника Савицького О.І. в інтересах ОСОБА_1 задоволено. Вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 09.10.2019 та вирок Чернігівського апеляційного суду від 12.01.2021 у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 скасовано і закрито кримінальне провадження стосовно останнього на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України (а.с. 47-52 т. 1).
З копії довідки про звільнення ОСОБА_1 вбачається, що він відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 18.01.2021 по 17.05.2021 (а.с. 53 т. 1).
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 250 000 грн суд виходив з того, що відносно ОСОБА_1 закрито кримінальне провадження за п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України та враховуючи перебування позивача під слідством, а також в умовах ізоляції порушено його звичний уклад життя, вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя та погіршило відносини з оточуючими людьми і відношення останніх до його особистості, враховуючи обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, яких зазнав ОСОБА_1 , час перебування останнього під слідством та судом, чим позивачу завдано моральної шкоди, що становить підставу її відшкодування. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом враховано глибину фізичних та душевних страждань, завданих ОСОБА_1 , наявність перешкод у реалізації своїх життєвих планів, а також вимоги розумності та справедливості та з врахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.08.2020 у справі № 607/10144/18, період перебування під слідством та судом ОСОБА_1 який судом обраховано з моменту вручення повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення 28.02.2019 до 17.05.2021 - до дати фактичного звільнення з установи відбуття покарання.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення втраченого заробітку, суд зазначив, що матеріали справи не містять будь-яких відомостей щодо трудової діяльності позивача, наявності у нього заробітку або поважності причини його відсутності саме у період до початку його переслідування, а наявний витяг із медичної картки стаціонарного хворого №1136 містить відомості про лікування позивача у період з 20.03.2019 по 29.03.2019, тобто вже після притягнення його до кримінальної відповідальності, тому його не прийнято судом до уваги.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з'ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Частиною другою статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п'ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Встановивши, що позивач довів належними та достатніми доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, причинний зв'язок та настання тих негативних наслідків, про які він вказує, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та стягнення на користь позивача 250 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 250 000,00 грн, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується суд апеляційної інстанції, правильно виходив із засад розумності та справедливості, врахував тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, час і зусилля, необхідні для відновлення його прав, глибину фізичних і душевних страждань.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують та ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів.
Посилання в апеляційній скарзі на неврахування місцевим судом постанов Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 459/928/19, від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц, від 07.04.2020 у справі № 572/3209/17, від 16.02.2022 у справі № 686/19887/19 та рішень у справі №751/8294/20 не є підставою для скасування правильного по суті рішення, оскільки правовідносини у справі та обставини, що переглядається і у справах, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, не є аналогічними.
Фактичні обставини у перерахованих справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Зважаючи на те, що розмір відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ визначається з врахуванням обставин, які мають значення для вирішення справи, а законодавчо визначено лише мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то доводи відзиву Державної казначейської служби України про те, що позивач не має права на відшкодування шкоди не знайшли свого підтвердження, оскільки судом розмір стягнутого відшкодування моральної шкоди визначено у відповідності до засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Разом з тим, під час розгляду справи судом першої інстанції враховано посилання позивача на те, що внаслідок перебування позивача під слідством, а також в умовах ізоляції порушено його звичний уклад життя, що погіршило відносини з оточуючими людьми і відношення останніх до його особистості, враховано обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних, фізичних та душевних страждань.
Місцевий суд, з урахуванням вимог розумності та справедливості, порушення прав позивача, характеру і обсягу його страждань, обґрунтовано визначив компенсацію моральної шкоди у розмірі 250 000,00 грн.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 556/896/18 (провадження № 61-8182св19) та від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18 (провадження № 61-7636св19).
Не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і доводи апеляційної скарги в частині відмовлених позовних вимог щодо стягнення втраченого заробітку.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір в частині вимог щодо стягнення втраченого заробітку, у задоволенні яких відмовлено, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що такі вимоги позивачем не доведені належними та допустимими доказами, матеріали справи не містять будь-яких відомостей щодо трудової діяльності позивача.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З врахуванням наведеного та за відсутності порушення норм матеріального права, а також норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, суд апеляційної інстанції розглянув справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги, оскільки не наділений повноваженнями виходу за межі вимог скарги для зміни рішення суду на підставі ч. 4 ст. 376 ЦПК Країни.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 05.09.2022.
Головуючий Судді: