ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
10 серпня 2022 року м. Київ № 640/34885/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., за участю секретаря судового засідання Абрамчук А.С.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представників відповідача: Гаврилюк О.М., Кудіної Т.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом
за позовомОСОБА_1
доОфісу Генерального прокурора, П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора, Київської міської прокуратури
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення невиплаченої при звільненні заробітної плати, вихідної допомоги,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-1), П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-2), Київської міської прокуратури (далі - відповідач-3), у якому (з урахуванням уточнення позовних вимог) просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 2 - п'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 153 від 13.09.2021 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», яким прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 міста Києва ОСОБА_1 не допущено до етапу проходження співбесіди, припинено її участь в атестації та визнано такою, що неуспішно пройшла атестацію;
- зобов'язати відповідача 1 - Офіс Генерального прокурора та відповідну кадрову комісію - зарахувати ОСОБА_1 прохідний бал за результатами іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки та допустити ОСОБА_1 через уповноважену кадрову комісію до етапу проходження співбесіди;
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача 3 - Київської міської прокуратури № 2778к від 19.10.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 міста Києва;
- поновити ОСОБА_1 з 01 листопада 2021 року на посаді прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва (яка з 15.03.2021 на підставі наказів Офісу Генерального прокурора № 40 від 17.02.2021 та № 2-ш від 17.02.2021 функціонує замість Київської місцевої прокуратури № 6 міста Києва), зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України, та допустити негайне виконання рішення суду у цій частині;
- стягнути з відповідача 3 - Київської міської прокуратури - на користь ОСОБА_1 остаточний розрахунок при звільненні - невиплачену при звільненні заробітну плату за період з 15.03.2021 по 01.11.2021 у розмірі 240 009,18 гривень;
- стягнути з відповідача 3 - Київської міської прокуратури - на користь ОСОБА_1 остаточний розрахунок - невиплачену при звільненні заробітну плату на виконання Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року за відпрацьований раніше період з 01 липня 2015 року по 24 вересня 2019 року включно, в розмірі 763 565,93 гривень., відповідно до ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру»;
- стягнути з відповідача 3 - Київської міської прокуратури - на користь ОСОБА_1 невиплачену вихідну допомогу при звільненні у розмірі 38 400 гривень;
- стягнути з відповідача 3 - Київської міської прокуратури - на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора, Київську міську прокуратуру та уповноважену кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора подати до суду звіт про виконання судового рішення у двомісячний строк з дати набрання судовим рішенням законної сили, відповідно до вимог ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
- стягнути з Офісу Генерального прокурора та Київської міської прокуратури на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1816,00 грн. та понесені судові витрати на професійну правову допомогу (підготовку цього позову та інших документів до Суду) в розмірі 20 000 гривень, а також спричинену моральну шкоду безпідставним незаконним звільненням, грубим порушенням гарантій незалежності прокурора при незаконному звільненні з посади, порушення органами прокуратури засад верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності під час проведення атестації з порушенням її прозорості та публічності, перебування з листопада 2020 по листопад 2021 років у постійному стані нелогічності, невідомості та невизначеності, очікування тестування, яке так і не відбулось без пояснення причин в розмірі - 100 000 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказом № 2778 к від 19.10.2021 позивача звільнено з посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 міста Києва, при цьому підставою видання наказу зазначено рішення П'ятнадцятої кадрової комісії № 153 від 13.09.2021. На думку позивача, П'ятнадцята кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) не мала законних підстав, як неповноважний суб'єкт владних повноважень, брати до розгляду матеріали атестації позивача і приймати по ним конкретне рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Так, позивач зазначила, що під час проходження іспиту (тестування) на загальні здібності та навички у неї постійно відбувались технічні збої в роботі комп'ютера, зокрема внаслідок зависання не завжди виділявся вибір відповіді та затримкою відбувався перехід до наступного питання, що призвело до отримання менше 93 балів. Про вказані обставини позивач повідомила Першу кадрову комісії власноруч написаною заявою від 05.11.2020, з огляду на що 20.11.2020 на засіданні Першої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийнято протокол № 12, яким причини, що послугували неуспішному проходженню другого етапу тестування, визнано поважними, тобто тими, які істотно вплинули на перебіг складання іспиту, та позивача виключено зі списку осіб, які 04.11.2020 не склали іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, та яким призначено нову дату тестування без її визначення. На переконання позивача, П'ятнадцята кадрова комісія замість того, щоб виконати свої безпосередні функції, продовжити атестацію позивача шляхом опублікування на сайті Офісу Генерального прокурора нової дати та продовження атестації позивача, в порушення Порядку проходження прокурорами атестації № 221, без належних на те повноважень, фактично переглянула вже прийняте рішення Першої кадрової комісії із вже встановлених рішенням повноважної комісії питань та відповідно прийняла завідомо протиправне рішення, яке стало підставою для подальшого незаконного звільнення позивача. Крім того, позивачем вказано, що при звільненні з нею не проведено повний розрахунок, зокрема, не виплачено вихідну допомогу, а також різницю заробітної плати з урахуванням розміру окладу, встановленого Законом України «Про прокуратуру», посилаючись при цьому на положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020.
Від відповідача-1 - Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що надання згоди прокурора на звільнення у разі неуспішного проходження атестації є свідченням усвідомлення прокурором можливих наслідків неуспішного проходження атестації, а саме звільнення. Визначений Порядком №221 етап атестації у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки відповідає вимогам Закону України №113-ІХ, оскільки відноситься до предмету атестації - оцінки професійної компетентності прокурора. Вказує, що Першою кадровою комісією приймалося процедурне, а не остаточне рішення про призначення нового часу (дати) складання такого іспиту без визначення конкретної дати. При цьому, законодавством не передбачено строки, протягом яких повинні бути призначені нові час і дата складання іспиту. За результатами розгляду матеріалів атестації позивача П'ятнадцятою кадровою комісією не встановлено підстав для включення до графіку проходження іспиту (2 етап) та прийнято рішення про неуспішне проходження атестації за результатами складення іспиту на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, та за відсутності підстав для повторного проходження іспиту. Відповідач вважає безпідставними посилання позивача про необхідність прийняття рішення саме тією кадровою комісією, за участі якої проведено тестування, оскільки жодним нормативно правовим актом, що регламентує порядок проходження атестації не встановлено заборони проведення першого та другого етапів атестації прокурорів однією кадровою комісією, а прийняття рішення за результатами атестації іншою кадровою комісією. Також вказує, що Положення Закону України «Про прокуратуру» та Закону України № 113-ІХ є спеціальними щодо Кодексу законів про працю України. Рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором є підставою для звільнення його на підставі підпункту 2 пункту 19 Закону України № 113-ІХ.
Від відповідача-2 - П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Від відповідача-3 - Київської міської прокуратури судом одержано відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність. Свою позицію мотивував посиланням на те, що звільнення позивача з органів прокуратури відбулося на підставі та у спосіб, що передбачені законом. Пояснив, що Законом №113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури. Згідно з пунктом 6 розділу ІІ вказаного Закону усі прокурори вважаються персонально попередженими у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади. Приписами пункту 7 розділу ІІ Закону №113-IX передбачено можливість переведення прокурорів лише у разі успішного проходження ними атестації. Наголошував на тому, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є безумовною підставою для звільнення позивача з органів прокуратури відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ.
Позивачем подано відповіді на відзиви відповідачів, у яких стверджувала про правомірність її позовних вимог та безпідставність доводів Київської міської прокуратури і Офісу Генерального прокурора, покладених в обґрунтування позиції відповідачів з питання вирішення спору.
Ухвалою Окружний адміністративний суд міста Києва від 17.12.2021 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче судове засідання у справі на 02.02.2022.
Ухвалою Окружний адміністративний суд міста Києва від 02.02.2022 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про уточнення (збільшення розміру) позовних вимог у справі № 640/34885/21.
Ухвалою Окружний адміністративний суд міста Києва від 23.02.2022 задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано від Офісу Генерального прокурора докази у справі.
Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, а представники відповідачів наполягали на відмові у задоволенні позовних вимог.
У судовому засіданні 10.08.2022 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 з 2010 року працює в органах прокуратури, а з 15.12.2015 на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури №6 міста Києва.
Відповідно до положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури усі працівники органів прокуратури підлягають проходженню атестації на підставі Порядку проходження прокурорами атестації (положення), затвердженого наказом Генерального прокурора України № 221 від 03.10.2019.
Так, 09.10.2019 позивачем на ім'я Генерального прокурора подано заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію. Відповідно до змісту цієї заяви ОСОБА_1 підтвердила, що усвідомлює та погоджується, що у разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113, її буде звільнено з посади прокурора.
04.11.2020 позивач складала іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, за наслідками якого набрала 91 бал.
Так, 05.11.2020 позивач подала до голови Першої кадрової комісії заяву із поясненням поважних причин, які призвели до такого результату, вказуючи на неналежний стан роботи комп'ютерної техніки.
Першою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів прийняте рішення від 20.11.2020, оформлене протоколом №12, про задоволення заяви ОСОБА_1 ; внесення її до графіку для складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки; виключення ОСОБА_1 зі списку осіб, які 04.11.2020 та відповідно, 06.11.2020 не склали іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.
В подальшому, діяльність Першої кадрової комісії припинено наказом Генерального прокурора від 24.11.2020 №556. Перша кадрова комісія передала Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора матеріали атестації, зокрема, протокол №12.
Наказом в.о. Генерального прокурора від 22.07.2021 №239 з метою здійснення атестації прокурорів місцевих прокуратур створено п'ятнадцяту кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) та для вирішення питання щодо призначення нового часу (дати) іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки (другий етап атестації) згідно з рішеннями першої-четвертої кадрових комісій з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) стосовно 479 прокурорів матеріали атестації передані П'ятнадцятій кадровій комісії.
Як встановлено судом, на засіданні П'ятнадцятої кадрової комісії розглянуто питання щодо включення до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки ОСОБА_1 та вирішено не включати його до графіку складання іспиту на загальні здібності і навички, оскільки позивач завершила тестування, під час тестування від неї не надходило звернень до робочої групи та членів комісії, актів про дострокове завершення тестування не складено (протокол від 25.08.2021 №6).
У зв'язку з цим рішенням П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 153 від 13.09.2021 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» позивача не допущено до етапу проходження співбесіди і припинено її участь в атестації, у зв'язку з чим її визнано такою, що неуспішно пройшла атестацію.
На підставі рішення П'ятнадцятої кадрової комісії №153 від 13.09.2021 наказом керівника Київської міської прокуратури № 2778к від 19.10.2021 ОСОБА_1 звільнено з 01.11.2021 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 міста Києва.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Згідно із частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Законом № 113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни. Статтею 14 Закону № 1697-VII, у зв'язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ, передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону № 1697-VII кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.
У тексті Закону №1697-VII слова Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури замінено відповідно словами Офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури, окружні прокуратури.
Згідно з пунктами 6, 7 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктами 11, 14 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур. Графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
Відповідно до пункту 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.
Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію.
Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.
Згідно п. 9 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Такий Порядок, як вже було зазначено вище, було затверджено наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221.
Відповідно до п. п. 1, 9 та 10 розд. I Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.
Заява, зазначена у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 подала Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
Визначення предмету атестації, її етапів, а також варіантів рішень, які приймає кадрова комісія за наслідками проходження, зокрема, прокурором атестації, наведено у пунктах 5, 6, 8 розділу І Порядку №221, норми якого кореспондують положенням Закону.
У свою чергу, пунктом 7 розділу I Порядку №221 (із змінами, внесеними наказом Генерального прокурора від 03.06.2021 №178) передбачено, що повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних чи інших причин, які не залежали від членів комісії та прокурора, або ж у разі скасування судом рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації комісія призначає новий час (дату) складання прокурором відповідного іспиту чи проведення з ним співбесіди.
За правилами пунктів 1, 2, 4, 5, 6 розділу III Порядку №221 (із змінами, внесеними наказом Генерального прокурора від 03.06.2021 №178) у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки. Кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за п'ять календарних днів до дня складання іспиту. Кадрова комісія може прийняти рішення про складання прокурорами іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки в один день. Тестування проходить автоматизовано з використанням комп'ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії. Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту встановлює своїм наказом Генеральний прокурор після складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до співбесіди, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
У пунктах 1, 2, 3-1, 3-2, 6 розділу V Порядку №221 (із змінами, внесеними наказами Генеральної прокуратури України від 17.12.2019 №336 та Генерального прокурора від 03.09.2021 №280) уповноваженими суб'єктами з питань забезпечення організаційної підготовки до проведення атестації та виконання функцій адміністративно-розпорядчого характеру, координування та узгодження дій під час підготовки і проведення атестації є члени комісії та робоча група відповідної кадрової комісії. У разі виникнення у прокурора зауважень чи скарг на процедуру проведення атестації він може звернутися до голови або секретаря комісії. Прокурор, включений до оприлюдненого в установленому порядку графіка складання іспиту (графіка складання іспитів), продовжує проходити атестацію до ухвалення кадровою комісією рішення про успішне або неуспішне проходження ним атестації, незалежно від призначення (переведення) в інший орган прокуратури. У разі скасування судом рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурор, якого поновлено на посаді чи рішення про звільнення якого з посади за наслідками атестації не приймалось з підстав, визначених законодавством України допускається кадровою комісією до проходження того етапу атестації, за результатами якого кадровою комісією прийнято відповідне рішення. Рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури про звільнення відповідного прокурора з посади та органів прокуратури на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону. Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника обласної прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.
Крім того, на виконання приписів Закону наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій.
Згідно п. 1 Порядку №233 порядок роботи кадрових комісій, що здійснюють свої повноваження на підставі пункту 11, підпункту 7 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», Закону України «Про прокуратуру», визначається цим Порядком та іншими нормативними актами.
Абзацом 2 пункту 2 Порядку №233 визначено, що кадрові комісії забезпечують, зокрема, проведення атестації прокурорів та слідчих Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів та слідчих Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур.
Пунктом 12 Порядку №233 установлено, що рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії. Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.
Отже, порядок проходження прокурорами атестації у зв'язку з реформуванням органів прокуратури та створення Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур чітко визначений Законом, Порядком №221 та Порядком №233 і передбачає, що у разі прийняття кадровою комісією відповідно до пункту 7 розділу I Порядку №221 рішення про призначення нового часу (дати) складання прокурором відповідного іспиту у подальшому може бути визначена лише дата такого іспиту.
Як було встановлено раніше, 04.11.2020 при складенні іспиту на загальні здібності та навички ОСОБА_1 набрала 91 бал, що є меншим за прохідний бал. У подальшому остання звернулась до Першої кадрової комісії із заявою про надання можливості скласти іспит в інший час (дату), оскільки під час проходження тестування нею було виявлено неналежне функціонування компютерної техніки, зокрема з тривалими затримками завантаження файлів, внаслідок чого скорочувався час для надання відповідей на питання, що стало наслідком психоемоційного навантаження та сильного душевного хвилювання.
Із змісту протоколу засідання Першої кадрової комісії від 20.11.2020 №12 вбачається, що комісія розглянула заяву ОСОБА_1 по суті та задовольнила. Зокрема Перша кадрова комісія вирішила виключити позивача зі списку осіб, які 04.11.2020 не склали іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки, відповідно до пункту 7 розділу І Порядку № 221 призначити нову дату складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки для прокурорів, в т. ч. позивача ОСОБА_1 . При цьому, вказане рішення мотивоване тим, що у заявах заявники (в т. ч. позивач) зазначили про обставини, які істотно вплинули на результати складання іспиту; вивченням доводів заявників, долучених документів, а також змісту проведеного інструктажу встановлено, що зазначені у їх зверненнях факти знайшли своє підтвердження; вказане є поважною причиною, яка істотно вплинула на перебіг і результат складання іспиту.
Вищезазначене рішення Першої кадрової комісії, оформлене протоколом від 20.11.2020 №12, є чинним та не скасованим.
Однак, конкретної дати складання іспиту комісія не визначила, що в цілому не суперечить вимогам Порядку №221, який передбачає, що визначення дати іспиту відбувається шляхом складання графіків складання іспитів, які оприлюднюються на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).
У подальшому наказ Генерального прокурора від 10.09.2020 №422 «Про створення Першої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих)» втратив чинність на підставі наказу Генерального прокурора від 16.07.2021 №236, тому Перша кадрова комісія припинила свою діяльність, а наказом в.о. Генерального прокурора від 22.07.2021 №239 створено П'ятнадцяту кадрову комісію.
Так, як було підкреслено вище, на засіданні П'ятнадцятої кадрової комісії розглянуто питання щодо включення до графіку складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки ОСОБА_1 та вирішено не включати її до графіку складання іспиту на загальні здібності і навички, оскільки позивач завершила тестування, під час тестування від неї не надходило звернень до робочої групи та членів комісії, актів про дострокове завершення тестування не складено (протокол від 25.08.2021 №6). Саме на підставі таких висновків рішенням П'ятнадцятої кадрової комісії №153 від 13.09.2021 не допущено ОСОБА_1 до етапу проходження співбесіди і припинено її участь в атестації, у зв'язку з чим її визнано такою, що неуспішно пройшла атестацію.
У розрізі наведеного суд зауважує, що ні Закон, ні Порядок №221, ні Порядок №233 не наділяють кадрову комісію повноваженнями за тими ж самими обставинами приймати нове рішення чи переглядати власне рішення або рішення попередньої кадрової комісії щодо призначення прокурору нового часу (дати) складання відповідного іспиту чи проведення з ним співбесіди, чи приймати рішення про відмову включити прокурора до графіку складання іспитів, щодо якого вже прийнято рішення про призначення йому нової дати складання іспиту.
Натомість вказаними нормативними актами передбачено єдиний спосіб поведінки кадрової комісії, а саме: включення до графіку складання іспиту.
Як уже зазначалось вище, рішенням Першої кадрової комісії, оформленим протоколом №12 від 20.11.2020, позивача було виключено зі списку осіб, які 04.11.2020 не склали іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.
Отже, фактично отриманий 04.11.2020 результат анонімного тестування позивача на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки (91 бал) у встановленому порядку кадровою комісією не затверджений, а тому в оскаржуваному рішенні № 153 від 13.09.2021 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» П'ятнадцята кадрова комісія не мала правових та фактичних підстав стверджувати про не складення позивачем іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки у зв'язку із набранням 91 балу, що є меншим прохідного балу (93).
Суд зазначає, що позивач очікувала та розраховувала на результат реалізації такого рішення, а саме, що їй буде визначено нову дату складання іспиту, шляхом затвердження відповідного графіку складання іспиту, як це передбачено п. 2 p. III Порядку №221. Тобто позивач, за наслідками прийняття Першою кадровою комісією рішення, оформленого протоколом від 20.11.2020 № 12 набула відповідних легітимних очікувань, щодо саме такого застосування норм вказаного Порядку №221.
Доводи відповідача-1 про те, що повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється, судом оцінюється критично, оскільки, по-перше, з огляду на зміст рішення Першої кадрової комісії від 20.11.2020 №12, ОСОБА_1 вважається такою, що другий етап атестації не проходила, по-друге, відповідні законодавчі застереження не стосуються випадків проходження атестації прокурорами та слідчими органів прокуратури, зазначеними в підпункті 3 пункту 7 цього розділу (звільнені з органів прокуратури у зв'язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах).
Таким чином, фактично вказані обставини створили правову невизначеність для позивача та свідчать про непослідовність дій компетентних органів - кадрових комісії, в тому числі П'ятнадцятої кадрової комісії, що, в свою чергу, вказує на недотримання принципу належного урядування, який вимагає, щоб державні органи діяли в належний і послідовний спосіб, на підставі відповідних внутрішніх правил та процедур.
В свою чергу, відсутність в діях компетентних органів достатньої послідовності при вирішенні питання доступу особи до професії, ЄСПЛ розцінює як порушення визначеного ст. 8 Конвенції права на повагу до приватного життя в аспекті доступу до професії, зокрема такого висновку Суд дійшов в рішенні від 28.05.2009 у справі «Бігаєва проти Греції» (заява № 26713/05, § 35).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Перевіривши правомірність оскарженого позивачем рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 153 від 13.09.2021«Про неуспішне проходження прокурором атестації» відповідно до вимог частини 2 статті 2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що таке вказаним вище критеріям не відповідає, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно прийнятий на підставі вказаного рішення наказ керівника Київської міської прокуратури № 2778 к від 19.10.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №6 міста Києва також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Що стосується вимог про зобов'язання Офісу Генерального прокурора та відповідної кадрової комісії зарахувати позивачу прохідний бал за результатами іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки та допустити позивача через уповноважену кадрову комісію до етапу проходження співбесіди, суд зазначає наступне.
Згідно з підпунктом 3 пункту 7 Розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX положення щодо проходження атестації, передбаченої цим розділом, поширюються на прокурорів та слідчих органів прокуратури, які звільнені з органів прокуратури у зв'язку з настанням підстав, передбачених підпунктами 1 і 2 пункту 19 цього розділу, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах.
Проходження атестації особами, зазначеними в підпункті 3 цього пункту, розпочинається з етапу, на якому було прийнято рішення про неуспішне її проходження.
Також пунктом 3-2 Розділу V Порядку №221 передбачено, що у разі скасування судом рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурор, якого поновлено на посаді чи рішення про звільнення якого з посади за наслідками атестації не приймалось з підстав, визначених законодавством України допускається кадровою комісією до проходження того етапу атестації, за результатами якого кадровою комісією прийнято відповідне рішення.
Отже, в силу приписів вказаних нормативно-правових актів наявність рішення суду, яке набрало законної сили, про скасування рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурора, якого поновлено на посаді, вже є підставою для проходження позивачем атестації на тому з етапів, на якому було прийнято рішення про неуспішне її проходження.
Крім того, суд може зобов'язати конкретного суб'єкта владних повноважень, який порушив права позивача - відповідача по справі вчинити певні дії. Водночас станом на теперішній час П'ятнадцята кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) ліквідована, нова комісія Генеральним прокурором не утворена.
Таким чином, позовна вимога про зобов'язання Офісу Генерального прокурора та відповідної кадрової комісії зарахувати позивачу прохідний бал за результатами іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки та допустити позивача через уповноважену кадрову комісію до етапу проходження співбесіди задоволенню не підлягає, оскільки вчинення зазначених дій є способом виконання судового рішення, яким скасовано рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації.
Щодо позовної вимоги про поновлення позивача з 01.11.2021 на посаді прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва (яка з 15.03.2021 на підставі наказів Офісу Генерального прокурора № 40 від 17.02.2021 та № 2-ш від 17.02.2021 - функціонує замість Київської місцевої прокуратури № 6 міста Києва), зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України, суд зазначає наступне.
Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
У постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі №6-33цс14 зазначається, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Про необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення її порушених прав йдеться в рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11).
У цьому рішенні звертається увага на те, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім цього, суд зазначає, що відповідно до абз. 10 пп. 10.2 п. 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.
Суд звертає увагу, що визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії (наказ про звільнення) має наслідком його недійсність з моменту прийняття. Тобто такий акт індивідуальної дії від моменту прийняття не породжує жодних правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його скасуванням.
Таким чином, встановлення судом факту незаконного звільнення позивача і, як наслідок, поновлення його на посаді, є нерозривними складовими одного процесу із захисту порушеного права, що співпадають у часі.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що поновлення на посаді незаконно звільненого працівника повинно відбуватись з дня, наступного за днем звільнення.
Враховуючи, що день звільнення вважається останнім днем роботи, позивач підлягає поновленню на посаді прокурора днем, наступним за днем звільнення, тобто з 02.11.2021.
При цьому, суд зазначає, що оскільки позивача звільнено саме з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №6 міста Києва, то поновлена позивач має бути в Київській місцевій прокуратурі №6 міста Києва.
В той же час, вимоги позивача щодо поновлення на посаді прокурора Печерської окружної прокуратури міста Києва, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України є передчасними, оскільки для зайняття вказаної посади необхідно пройти процедуру атестації.
Що стосується позовних вимог про стягнення з Київської міської прокуратури - на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Згідно з абзацом 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13 Пленуму Верховного Суду України зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів, що минули починаючи з дня незаконного звільнення, по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі.
Суд зазначає, що оскільки позивача було звільнено у жовтні 2021 року, середньоденна заробітна плата обчислюється судом виходячи з розміру заробітної плати, нарахованої позивачеві за серпень і вересень 2021 року.
Як установлено з довідки Київської міської прокуратури № 21/581 від 30.12.2021, середньоденна заробітна плата позивача складає 339,11 грн.
Кількість днів вимушеного прогулу, які підлягають оплаті (за період з 02.11.2021 по 10.08.2022), складає 193 дні.
Таким чином, у зв'язку з незаконним звільненням з відповідача на користь позивача потрібно стягнути 65 448,23 грн. (193 х 339,11 грн.) середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання обов'язкових податків і зборів.
При цьому сума обов'язкових податків і зборів підлягає нарахуванню та утриманню під час виконання судового рішення.
В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 3 - Київської міської прокуратури на користь позивача невиплачену при звільненні заробітну плату на виконання Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 за відпрацьований раніше період з 01.07.2015 по 24.09.2019 включно, в розмірі 763 565,93 гривень., відповідно до ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 81 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.
Згідно з частиною 3 статті 81 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частини 7 статті 81 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина 9 статті 81 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII)
Частиною 1 статті 89 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.
Статтею 90 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період..
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі по тексту - Закон України від 24.03.1995 №108/95-ВР) умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.
Відповідно до статті 13 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Пунктами 1, 2, 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів. <…>, а також зазначено, що видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці.
Згідно зі статтею 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Пунктом 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VIII, які набрали чинності з 01.01.2015 установлено, що норми і положення <…> статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу «Перехідні положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд зазначає, що за загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.
Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VIII прийнятий пізніше Закону України 14.10.2014 №1697-VII, а тому у 2017, 2018 та 2019 роках норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовувались в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.
Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не був наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Такої позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 14.03.2018 у справі №825/575/16, від 21.03.2018 у справі №817/548/16, від 31.01.2018 у справі №810/1304/16 та від 26.04.2019 у справі №802/634/16-а.
Таким чином, позивачу у період з 01.07.2015 по 24.09.2019 нараховувалась заробітна плата виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», тобто, з урахуванням положень Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 № 79-VIII, у розмірі встановленому законом.
Між тим, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, зважаючи, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто, з 26.03.2020, суд не вбачає у діях відповідача протиправності щодо не повного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 01.07.2015 по 24.09.2019, оскільки відповідачем нараховувалась та виплачувалась заробітна плата позивачу у вказаний період відповідно до вимог чинного на той час законодавства.
Щодо вимог про стягнення з відповідача 3 - Київської міської прокуратури на користь позивача остаточного розрахунку при звільненні - невиплаченої при звільненні заробітну плату за період з 15.03.2021 по 01.11.2021 у розмірі 240 009,18 грн., суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи позовні вимоги у наведеній частині позивач у позовній заяві вказує на те, що у період з 15.03.2021 по 01.11.2021 ОСОБА_1 була діючим прокурором, а тому має право на отримання заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
Разом з цим, абзацом 3 п.3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX передбачено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.
На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Зазначений Закон є чинним та неконституційним у встановленому законом порядку не визнавався.
Як вбачається з матеріалів справи, з 19.10.2021 позивач звільнена з посади Київської міської прокуратури наказом від 19.10.2021 на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», у зв'язку із неуспішним проходженням атестації, тобто не була переведена до новоствореної прокуратури, а тому у відповідача були відсутні підстави для визначення її окладу відповідно до частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.
Судом установлено, що обласна прокуратура відповідно до наказу Генерального прокурора розпочала роботу з 11.09.2020, а днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15.03.2021.
З відзиву на позовну заяву вбачається, що враховуючи відсутність рішення кадрової комісії про успішне/неуспішне проходження атестації позивачем станом на 15.03.2021, наказом керівника Київської міської прокуратури №780к від 15.03.2021 ОСОБА_1 тимчасово було визначено робоче місце в Печерській окружній прокуратурі міста Києва. При цьому, з огляду на вимоги пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №113-IX від 19.09.2019 позивача не було переведено на посаду прокурора окружної прокуратури. ОСОБА_1 обіймала посаду прокурора Київської місцевої прокурора №6 міста Києва поза затвердженою структурою та штатним розписом Київської міської прокуратури.
Таким чином, позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абзацу третього пункту 3 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури.
Суд звертає увагу, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.
За наведених обставин та з огляду на чинне законодавче регулювання організації прокуратури України заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, оскільки вона у ці органи не була переведена.
Водночас прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не було допущено протиправних дій щодо неналежного розрахунку з позивачем при звільненні за період з 15.03.2021 по 01.11.2021 і як наслідок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 - Київської міської прокуратури - на користь ОСОБА_1 невиплачену вихідну допомогу при звільненні у розмірі 38 400 гривень, суд зазначає наступне.
Статтею 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин (далі - Закон України №1697-VII) передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді, відповідно до пункту 9 частини першої якої прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-IX (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) прокурори, які на день набрання чинності зазначеним Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Водночас, Законом № 1697-VII, не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Так, нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.
Слід зазначити, що норми КЗпП України регулюють трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
При цьому, ст. 40 КЗпП України, встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 40 КЗпП України, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Необхідно врахувати, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
Тож, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України, передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.
Однак, у такий виключний перелік не було законодавцем включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування за загальним порядком положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Суд також звертає увагу що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Аналогічна правова позиція з подібних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 по справі № 560/3971/19, яка в силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, враховується судом.
Оскільки позивача звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, останній набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.05.2021 №К/9901/34912/20
За наведених обставин суд приходить до висновку, що відповідач повинен був при звільненні виплатити позивачу вищевказану вихідну допомогу. Невиплата такої допомоги свідчить про протиправність дій Київської міської прокуратури, що зумовлює наявність підстав для задоволення судом позову та стягнення такої допомоги на користь позивача.
Так, в матеріалах справи міститься довідка Київської міської прокуратури № 21/581 від 30.12.2021 про розмір середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 , з якої вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача за серпень-вересень 2021року становила 339,11 грн., а сума середньої заробітної плати складає 7290,87 грн.
Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку №100, який підлягає застосуванню в даному випадку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.
Одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Пунктом 4 Порядку №100 визначено складові, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, зокрема, одноразові виплати.
Оскільки відповідачем не було виплачено позивачу вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в наведеній частині частково та стягнути з Київської міської прокуратури на користь позивача вихідну допомогу в розмірі його середньомісячного заробітку, а саме 7 290,87 грн.
При цьому, правові підстави для обчислення позивачу вихідної допомоги у розмірі 38 400,00 грн. відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» відсутні, з огляду на положення пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №113-IX від 19.09.2019, про що зазначено судом вище.
Щодо вимоги стягнути з Офісу Генерального прокурора та Київської міської прокуратури на користь позивача спричинену моральну шкоду безпідставним незаконним звільненням, грубим порушенням гарантій незалежності прокурора при незаконному звільненні з посади, порушення органами прокуратури засад верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності під час проведення атестації з порушенням її прозорості та публічності, перебування з листопада 2020 по листопад 2021 років у постійному стані нелогічності, невідомості та невизначеності, очікування тестування, яке так і не відбулось без пояснення причин в розмірі 100 000 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Стаття 1167 Цивільного кодексу України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Виходячи з вищезазначеного, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведений факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідачів по справі відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.
У даному випадку, позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б вказували на те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Крім того, суд звертає увагу й на те, що особа яка вважає, що відповідач ухиляється від виконання судового рішення вправі звернутись до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. При цьому, реалізація цього права позивачем жодним чином не залежить від встановлення судом судового контролю за виконанням судового рішення.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням рішення шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених під час розгляду справи фактів та обставин, беручи до уваги, що мотивація та докази, наведені відповідачами під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню частково.
Згідно із пунктами 2 і 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Керуючись указаними вимогами, суд вважає за необхідне рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури №6 міста Києва з 02.11.2021 та в частині стягнення з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 7 121,31 грн. (339,11 грн. х 21) без утримання обов'язкових податків та зборів - допустити до негайного виконання.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1816,00 грн., що підтверджується квитанцією від 09.12.2021 № 0.0.2371218472.1.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 .
Що стосується вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд відмічає, що у запереченнях проти заяви про уточнення позовних вимог відповідач - Київська міська прокуратура вказала, що позивачем не додано жодних доказів понесення витрат на правничу допомогу, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Так, в матеріалах справи міститься договір про надання правничої (юридичної) допомоги від 08.11.2021, укладений між адвокатським бюро «Станіслава Мельника» (виконавець/юридична компанія) та ОСОБА_1 (замовник/клієнт), за умовами якого замовник дає завдання юридичній фірмі та зобов'язується оплатити її послуги, а юридична фірма зобов'язується відповідно до завдання замовника надавати йому послуги з надання правничої допомоги щодо судового оскарження рішення кадрової комісії Офісу Генерального прокурора «Про неуспішне проходження прокурором атестації», наказу Київської міської прокуратури «Про звільнення з посади та органів прокуратури, прийнятих щодо замовника, та стягнення невиплаченої заробітної плата,- вихідної допомоги при звільненні та заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до пункту 2.1 даного договору юридична фірма зобов'язується надати замовнику наступні юридичні послуги протягом строку дії цього Договору:
- надання усних консультацій та роз'яснень з питання щодо судового оскарження наказу про звільнення та рішення кадрової комісії;
- написання адвокатських запитів, необхідних для підготовки позовної заяви та звернення до суду;
- складання у судовій справі заяв по суті справи (позовна заява, відповідь на відзив, додаткові пояснення), передбачених статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України;
- складання у судовій справі заяв з процесуальних питань (заяви, клопотання, і заперечення), передбачених статтею 166 Кодексу адміністративного судочинства України;
- представництво інтересів замовника у судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях у судовій справі щодо оскарження наказу про звільнення;
Перелік послуг, визначених п. 2.1 цього договору, не є вичерпним.
Згідно з пунктами 4.1 - 4.2 договору передбачено, що за послуги, передбачені п.п. 1.1, 2.1, 2.2 цього договору, замовник сплачує кошти (гонорар) у розмірах та в строки, встановлені умовами цього Договору. Безпосередня вартість послуг юридичної фірми визначена у додатку № 1 до цього договору.
Пунктом 4.3 передбачено, що з урахуванням фактично наданих послуг юридична фірма виставляє замовнику рахунок із зазначенням загальної вартості наданих послуг та додає до нього Акт здачі-приймання послуг, який складається не пізніше 30 (тридцяти) робочих днів з дня ухвалення судом рішення по суті справи.
Відповідно до пункту 4.4 договору розрахунки за цим договором здійснюються замовником протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дня підписання сторонами Акту здачі-приймання послуг.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано суду копію договору про надання правової (юридичної) допомоги від 08.11.2021, акт наданих послуг №1 від 24.11.2021 за договором про надання правової допомоги від 08.11.2021 на суму 10 000,00 грн., ордер серії АІ № 1174220.
Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 16.04.2020 №727/4597/19 аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.
Водночас згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 №826/1216/16 склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
За відсутності документальних підтверджень, якими би підтверджувалася заявлена до відшкодування сума витрат на правову допомогу, документів, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, зокрема квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу на підтвердження оплати позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн., суд згідно з наведеним вище правовим висновком Великої Палати Верховного Суду дійшов висновку про непідтвердження позивачем факту понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом даної справи.
Керуючись ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 153 від 13.09.2021 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», яким прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 міста Києва ОСОБА_1 не допущено до етапу проходження співбесіди, припинено її участь в атестації та визнано такою, що неуспішно пройшла атестацію.
3. Визнати протиправним та скасувати наказ Київської міської прокуратури № 2778 к від 19.10.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 міста Києва у зв'язку з неуспішним проходженням атестації з 01.11.2021.
4. Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури №6 міста Києва з 02.11.2021.
5. Стягнути з Київської міської прокуратури (ідентифікаційний код 02910019, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.11.2021 по 10.08.2022 в сумі 65 448,23 (шістдесят п'ять тисяч чотириста сорок вісім гривень двадцять три копійки) грн.
6. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
7. Стягнути з Київської міської прокуратури (ідентифікаційний код 02910019, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 908,00 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині:
1) поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури №6 міста Києва з 02.11.2021;
2) стягнення з Київської міської прокуратури (ідентифікаційний код 02910019, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 7 121,31 (сім тисяч сто двадцять одна гривня тридцять одна копійка) грн. без урахування податків та зборів.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач-1: Офіс Генерального прокурора (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 00034051, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15)
Відповідач-2: П'ятнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15)
Відповідач-3: Київська міська прокуратура (ідентифікаційний код 02910019, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення суду виготовлено та підписано - 15.08.2022.
Суддя Т.П. Балась