П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 вересня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/6078/22
Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.
Дата і місце ухвалення 24.06.2022р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г.,
Яковлєва О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2022 року по справі № 420/6078/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справи України в Одеській області, яка виразилася у не прийнятті рішення по проведенню виплати йому недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 2813,56 (дві тисячі вісімсот тринадцять гривень, 56 копійок);
- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на його користь суму недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 2813,56 (дві тисячі вісімсот тринадцять гривень, 56 копійок).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав до П'ятого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі.
Звертаючись з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції апелянт вказував на те, що згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Апелянт також вказував на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26.10.2016 року по справі № 6-1395цс16 та постанові від 04.04.2018 року по справі № 805/5111/15-а, згідно якої усі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Апелянт вказував на те, що відповідно до постанови КМУ від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 року № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» грошове забезпечення військовослужбовця складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Апелянт посилався на те, що суд першої інстанції при виборі джерела права під час розгляду справи, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, застосував до спірних правовідносин наказ МВС України від 06.04.2016 року № 260, який регулює відносини з виплати грошового забезпечення лише поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських та не розповсюджується на працівників міліції. В даному випадку позивач-апелянт жодного разу не проходив службу в Національній поліції України, а тому застосування вказаного наказу під час розгляду справи є, на думку позивача, грубим порушенням норм матеріального права.
Також апелянт вважає, що судом першої інстанції також були порушені норми процесуального права, оскільки при розгляді справи не були враховані встановлені судовими рішеннями у справі № 815/5914/17 преюдиційні обставини. На думу апелянта суд першої інстанції у порушення норм процесуального права під час розгляду справи № 420/6078/22 надав судовому рішенню у справі № 815/5914/17 переоцінку.
На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2022 року та постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
Справу розглянуто у порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:
Судом першої інстанції встановлено, що наказом Головного управління МВС України в Одеській області № 608 о/с від 26.08.2015 року позивача звільнено у запас Збройних Сил за п. 64 «б» (через хворобу), відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
У поданому позові позивач зазначив, що при звільненні йому була виплачена одноразова грошова допомога, однак, позивач не погоджується із сумою виплаченої допомоги.
Позивач вказував на те, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі №420/14463/20 було визнано протиправною бездіяльність ГУМВС України в Одеській області що виразилась у невиплаті на користь ОСОБА_1 суми боргу за невиплачену одноразову грошову допомогу на оздоровлення за червень 2013 року у розмірі 4105 (чотири тисячі сто п'ять) гривень та стягнуто з Головного управління МВС України на його користь суму боргу за невиплачену одноразову грошову допомогу на оздоровлення за червень 2013 року у розмірі 4105 (чотири тисячі сто п'ять) гривень.
Також, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року по справі №420/3759/21 суд визнав протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо відмови, викладеної у письмовому листі від 12.02.2021 за №41 у виплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористані 9 діб відпустки за 2013 рік та зобов'язано Головне управління МВС України нарахувати та виплатити на його користь компенсацію за 9 діб невикористаної відпустки за 2013 рік.
На думку позивача, при звільненні його зі служби відповідачем протиправно не було враховано вказані суми, присуджені до стягнення за рішеннями судів, при обчисленні одноразової грошової допомоги при звільненні, що призвело до виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні у меншому розмірі.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доводам та доказам сторін у справі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для задоволення поданого ОСОБА_1 позову, з огляду на наступне:
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно підпункту 1.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896 (далі - Інструкція № 499), грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
Частиною першою статті 9 Законом України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби, у тому числі, у зв'язку із скороченням штатів, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Положення аналогічного змісту містяться у абзаці 3 пункті 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393), згідно з яким особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби зв'язку із скороченням штатів, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Тобто, за приписами статті 9 Закону № 2262-XII та абзацу 3 пункту 10 Порядку № 393 одноразова грошова допомога розраховується саме з місячного грошового забезпечення.
Пунктом 3 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, яким затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція № 499), передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 1.3 Інструкції № 499, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби.
Тобто, при звільненні працівника ОВС зі служби до розрахунку одноразової грошової допомоги мають включатися не лише основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років), а також і додаткові його види.
При цьому, виходячи з аналізу положень зазначених вище положень нормативно-правових актів, слідує, що розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, що підлягає виплаті позивачу розраховується із розміру його місячного грошового забезпечення, яке було нараховано і виплачено позивачу в останній місяць його служби перед звільненням.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач посилався на те, що одноразова грошова допомога при звільненні ОСОБА_1 була нарахована відповідно до ст. 9 Закону № 2262-XII з грошового забезпечення у місяці звільнення, а саме, з грошового забезпечення ОСОБА_1 за серпень 2015 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , з огляду на те, що спірні суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за червень 2013 рік та грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2013 рік, стягнуті на його користь за судовими рішеннями у справах № 420/14463/20 та № 420/3759/21, не мали системного характеру та фактично є компенсаційними виплатами, вказані суми не були складовими грошового забезпечення позивача в останній місяць служби, а тому не можуть бути враховані при розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.
Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими посилання позивача в апеляційній скарзі на норми Кодексу законів про працю України, оскільки норми спеціальних законів мають пріоритет у правозастосуванні, тоді як положення трудового законодавства підлягають застосуванню лише у тих випадках, коли нормами спеціальних законів спірні правовідносини не врегульовано. В даному випадку спірні правовідносини врегульовано спеціальним законодавством, а тому застосуванню підлягають саме його норми.
Також безпідставним є посилання позивача на неврахування судом першої інстанції при розгляді справи встановлених судовим рішенням у справі № 815/5914/17 преюдиційних обставин.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року у справі № 815/5914/17 було задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області на його користь суму грошового забезпечення, яке повинне було бути нараховане та виплачено йому за період служби в органах внутрішніх справ з 01.01.2008 року по 26.08.2015 року у розмірі 25 315 грн. з урахуванням індексу інфляції та відрахуванням установлених законом податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.12.2017 року у справі № 815/5914/17 було стягнуто з Ліквідаційної комісії Головного управління МВС в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму несплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 12 657,50 грн. з урахуванням та відрахуванням установлених законом податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Таким чином, предметом розгляду справи № 815/5914/17 було стягнення на користь позивача суми грошового забезпечення (сум одноразової грошової допомоги на оздоровлення) за період його служби в ОВС України з 01.01.2008 року по 26.08.2015 року, а також стягнення на його користь суми одноразової грошової допомоги при звільненні розрахованої з урахуванням стягнутих сум грошового забезпечення (сум одноразової грошової допомоги на оздоровлення) за період з 01.01.2008 року по 26.08.2015 року.
В свою чергу у даній адміністративній справі № 420/6078/22 предметом розгляду є стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за червень 2013 року та компенсації за дні невикористаної відпустки за 2013 рік.
Сліз зазначити, що згідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.
Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами визначеними процесуальним законодавством.
При цьому, згідно ч. 7 ст. 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Враховуючи зазначене колегія суддів вважає, що правова оцінка надана судом спірним правовідносинам у справі № 815/5914/17 не є преюдиційною обставиною та не є обов'язковою для врахування при вирішенні даної адміністративної справи.
В апеляційній скарзі апелянт також вказував на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що виразилось у застосуванні до спірних правовідносин положень нормативно-правового акту - наказу МВС України від 06.04.2016 року № 260, який не розповсюджується на спірні правовідносини.
Дійсно, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260 було затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.
Пунктом 1 Розділу І зазначеного Порядку передбачено, що ці Порядок та умови визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).
В свою чергу, з матеріалів справи встановлено, що позивач перебував на службі в органах внутрішніх справ, а не поліції, та був звільнений 26.08.2015 року. Виплата одноразової грошової допомоги позивачу здійснювалась при його звільненні, тобто у 2015 році.
Враховуючи викладене, а також те, що спірні правовідносини між сторонами виникли у 2015 році, тобто ще до прийняття наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260, його положення на розповсюджуються на спірні правовідносини.
З огляду на викладене колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції у судовому рішенні від 24.06.2022 року на норми вказаного Порядку № 260.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частина 4 цієї статті Кодексу встановлює, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України рішення суду підлягає зміні шляхом зміни його мотивувальної частини, а саме: виключення з мотивувальної частини рішення посилання суду першої інстанції на положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, який затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2022 року колегія суддів залишає без змін.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 134, 139, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2022 року по справі № 420/6078/22 змінити, шляхом виключення з мотивувальної частини судового рішення посилання суду першої інстанції на норми Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року № 260.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню в касаційному порядку, відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України, не підлягає.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
Суддя: О.В. Яковлєв