ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
10 серпня 2022 року м. Київ № 640/14621/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДР ВП 44116011)
провизнання протиправною та скасування вимоги,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДР: 39439980) (правонаступник - Головне управління ДПС у м. Києві (Філія, інший відокремлений підрозділ, код ЄДР ВП 44116011, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-38250-17.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує на протиправності оскаржуваної вимоги, відсутності обов'язку сплати ЄСВ, оскільки вона з жовтня 2016 року перебуває у трудових відносинах з ПАТ «Автобаза № 1» та з 04.03.2017 перебуває у «декретній» відпустці. За період 2017 - 2018 не одержувала доходів.
При цьому, позивачка також додає, що 24.02.2017 припинила свою діяльність як ФОП.
Додає, що за результатами перевірки ФОП (при ліквідації) була прийнята вимога з тим самим номером Ф-38250-17 від 15.07.2017 на суму 8196,00 грн., яка була сплачена (нарахування з 01.01.2011 за час перебування у статусі ФОП при переході із загальної на спрощену систему оподаткування, як платника єдиного податку).
Між тим, відповідно до свідоцтва від 23.05.2005 позивачка має право на зайняття адвокатської діяльності та з 11.05.2013 перебуває на податковому обліку як самозайнята особа.
Позивачка погоджується з тим, що сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Позиція відповідача.
Відповідач надіслав відзив на позову заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що позивач перебуває на обліку як фізична особа -підприємець, в тому числі як платник ЄСВ 3 групи з 19.02.2012 по 30.06.2015. Дата державної реєстрації припинення ФОП - 27.02.2017.
Крім того, відповідач зазначає, що позивач зареєстрована як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю з 11.05.2013, є платником ЄСВ з 01.07.2004.
При цьому, відповідачем надано відомості з інтегрованої картки платника ЄСВ.
У відповіді на відзив позивач просила відмовити у задоволені позовних вимог, наголошуючи на безпідставності заявлених позовних вимог.
Процесуальні дії вчинені судом.
Ухвалою суду від 12.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін.
Ухвалою від 09.08.2022 здійснено зміну відповідача на правонаступника- Головне управління ДПС у м. Києві (Філія, інший відокремлений підрозділ, код ЄДР ВП 44116011).
Встановлені судом обставини.
Так, ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) перебувала на обліку в ДШ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа - підприємець (в тому числі як платник єдиного податку 3 група з 19.02.2012 по 30.06.2015), дата державної реєстрації припинення фізичної особи-підприємця - 27.02.2017.
Також, ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю - адвокат, дата встановлення ознаки незалежної професійної діяльності - 11.05.2013 по теперішній час, є платником єдиного внеску з 01.07.2004.
В інтегрованій картці платника ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) відображено нарахування єдиного внеску як самозайнятій особі - адвокату на загальну суму 23785,08 грн., в т.ч. за 2017 рік в сумі 8448,0 грн., за 2018 рік в сумі 9828,72 грн. та півріччя 2019 року в сумі 5508,36 грн., у розмірі мінімального страхового внеску за місяць.
Крім того, згідно інформаційних баз даних органів ДФС в інтегрованій картці платника податків по рахунку зі сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 71040000 ФОП ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) нараховано єдиного внеску як фізичній особі - підприємцю на підставі поданих 09.02.2018 Звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальну суму 9990,72 грн., в т.ч. за 2011 рік в сумі 4010,30 грн., за 2012 рік - 4572,42 грн. та 2017 рік (ліквідаційний Звіт) -1408,00 грн.
При цьому, згідно інформаційних баз даних органів ДФС ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) по рахунку зі сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 71040000 за період з 01.01.2018 по 05.09.2019 сплачено єдиного внеску на загальну суму 10336,97 грн., які враховані у картці особового рахунку.
Як додає у відзиві відповідач, згідно інформаційних баз даних органів податкової служби в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) по рахунку зі сплати єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 71040000 (з урахуванням недоїмки станом на 01.01.2018 в сумі 7633,61 грн.) станом на 05.09.2019 наявні недоїмка зі сплати єдиного внеску в сумі 31072,44 грн., поза карткою обліковується довідково нараховані штрафні санкції за несвоєчасну сплату єдиного внеску та пеня.
16.05.2019 відповідачем прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-38250-17, за якою станом на 30.04.2019 визначено борг з ЄСВ у розмірі 28318,26 грн.
Разом з тим, позивач не погоджуючись з вказаною вимогою звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Виключно законами України встановлюються, зокрема, податки і збори (п.1. ч. 2 ст. 92 Конституції України).
Так, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
По суті це зведений внесок за різними видами страхування.
Метою запровадження ЄСВ була необхідність консолідації діяльності фондів в частині розподілу внесків на соціальне та пенсійне страхування.
Цей платіж замінив собою чотири окремих нарахування, які нараховували та утримували на фонд оплати праці працюючих, а саме до Пенсійного фонду, до фондів страхування на випадок безробіття, до фонду із тимчасової втрати працездатності, до фонду від нещасних випадків на виробництві.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону N 2464-VI).
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 23.06.2009 № 15-рп/2009, в аспекті положень ч. 1 ст. 67, п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України загальновизнаними елементами правового механізму регулювання податків і зборів (обов'язкових платежів) є суб'єкт або платник податку, об'єкт оподаткування, одиниця оподаткування, джерело сплати податку, податкова ставка, податковий період, строки та порядок сплати податку, податкова квота, податкові пільги, що застосовне і до Закону про ЄСВ з урахуванням особливостей цього обов'язкового платежу.
У загальноприйнятому розумінні пільга, на чому по суті зосереджує свої доводи позивачка, зазначаючи про відсутність обов'язку нараховувати та сплачувати ЄСВ внаслідок свого спеціального статусу, - це надання переваги, часткове або повне звільнення від виконання встановлених правилом обов'язків або полегшення умов виконання їх, або звільнення (повне або часткове) від податків/борів (обов'язкових платежів) згідно з чинним законодавством
Пільга проявляється у зміні об'єкта, зменшенні бази чи зниженні ставки, наприклад до 0%, її використання зменшує суму зобов'язання платника і, зрештою, визначає остаточний її розмір.
Підстави для одержання податкових пільг - це визначені законодавством про податки та збори (обов'язкові платежі) особливості правового статусу суб'єкта, його діяльності (предмета податку/збору) чи податкового режиму території, на якій він здійснює свою діяльність, що надають йому право скористатися пільгою.
Таким чином, звільнення від обов'язку нарахування та сплати ЄСВ, або встановлення інших переваг, тобто пільг по нарахуванню/сплаті ЄСВ регулюється виключно Законом про ЄСВ.
Законом про ЄСВ визначено кілька випадків звільнення від такого обов'язку, зокрема:
- пенсіонерів, осіб з інвалідністю - відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону про ЄСВ, а саме - особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
- фізичних осіб - підприємців, якщо вони є роботодавцями - відповідно до пункту 9-2 розділу VIII Закону про ЄСВ, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов'язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування";
- відповідно до п. 9-4. розділу VIII Закону про ЄСВ - щодо платників ЄСВ, визначених ст. 4 Закону про ЄСВ, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів де проводилася антитерористична операція;
- відповідно до п. 9-8. розділу VIII Закону про ЄСВ, а саме: платники ЄСВ, визначені статтею 4 цього Закону, якщо вони не є роботодавцями, звільняються від виконання обов'язків, визначених пунктом 2 статті 6 цього Закону, на весь період їх незаконного позбавлення волі на території проведення АТО.
Під час розгляду справи в порядку ч. 1 ст. 77 КАС України позивачкою не надано доказів її належності до категорій вищезгаданих осіб, які мають пільги щодо нарахування/сплати ЄСВ (звільняються від обов'язку).
Відтак, позивач не є особою яка відповідно до Закону про ЄСВ має пільги із нарахування та сплати ЄСВ як фізична особа - підприємець, самозайнята особа, тобто не звільняється від його сплати.
Разом з тим, пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Що стосується доводів позивачки про те, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний соціальний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не отримує дохід від роботодавця, який використовує її працю на умовах трудового або цивільно-правового договору, або на інших умовах, передбачених законодавством, слід зазначити, що в порядку виконання ч. 1 ст. 77 КАС України та на підтвердження тих обставин, що з жовтня 2016 позивачка працює на посаді юрисконсульту в автобазі, позивачкою не надано копії наказу про зарахування на роботу або ж витягу з трудової книжки, які надають розуміння характеру відносин між позивачкою та автобазою (працівник - роботодавець), характеру бази та об'єкта оподаткування ЄСВ, первинної (платіжної) документації щодо перерахування роботодавцем ЄСВ за найманого працівника.
Відомостей щодо зупинення адвокатської діяльності суду також не надано.
Більш того, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що позивачка, як адвокат, здійснює сталу адвокатську діяльність, що відображено в Реєстрі починаючи з 2012 і надалі, при цьому - з різних справ та у відносинах різних юрисдикцій, що зумовлює отримання доходу та сплату ЄСВ не нижче мінімального розміру, як окремим платником ЄСВ.
Слід додати, що з аналізу норм Закону про ЄСВ, у динаміці змін до нього з моменту набрання чинності з 2011, вбачається, що особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються незалежною професійною діяльністю (п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону) та сплачують ЄСВ за себе, а також роботодавці, які сплачують ЄСВ за найманого працівника, як власне і працівники (в редакції на час набрання чинності Законом), і ФОП, є окремими платниками ЄСВ, з окремими базами оподаткування, що унеможливлює виконання (поглинання) власного обов'язку одного платника за рахунок виконання власного обов'язку іншим платником ЄСВ.
З моменту набрання чинності Законом для таких самозайнятих осіб було встановлено правило, що сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Станом на 2017 і далі встановлено (пункт 2 частини першої статті 7), що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Із змісту Закону вбачається, що сплата ЄСВ роботодавцем не заміщує обов'язок самозайнятої особи сплатити ЄСВ не нижче мінімального рівня, що спростовує доводи позивачки відносно зворотного.
При цьому, Закон про ЄСВ не містить норм щодо звільнення самозайнятої особи від сплати ЄСВ (у т.ч. мінімального), у разі, коли така фізична особа окремо працює як найманий працівник у іншого роботодавця, а власна діяльність самозайнятої особи не має бази нарахування внеску (іншими словами - не приносить доходів).
На користь такого висновку вказують і положення ст. 5 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до яких загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами, зокрема:
обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.
Відповідно до положень ст. 7 цього Закону загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають, крім іншого:
особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);
особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.
Наведені базові принципи страхування визначають осіб, які є найманими працівниками та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, як окремих суб'єктів, для цілей загальнообов'язкового соціального страхування.
Слід зазначити, що суд не може перебирати на себе нормотворчу функція законодавця, усувати можливі прогалини законодавства, у т.ч. щодо визначення пільгових режимів оподаткування або визначення методики поглинання виконання власного обов'язку однієї особи виконання власного обов'язку іншою особою.
Що стосується доводів позивачки про начебто неврахування сплати 8196,60 грн. ЄСВ за попередньою вимогою за 2011, 2012 роки, слід зазначити, що вказані доводи спростовуються відомостями з картки платника податків. Так, вказані суми враховані: у розмірі 562,99 грн. - 29.06.2017, сума 7633,61 грн. - врахована 03.01.2017.
Загалом, роздруківка з Інтегрованої картки дає чітку уяву про всі нарахування та оплати, які відбувалися відносно позивачки. Інших зауважень, ніж зазначено у позові, у т.ч. щодо можливих арифметичних чи методологічних помилок з боку контролюючого органу, позивачкою не заявлено.
На завершення слід додати, що єдиний внесок нараховується незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (ч. 5 ст. 7 Закону про ЄСВ).
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону).
Відтак, враховуючи відсутність у позивачки визначених законом пільг, які б звільняли її від обов'язку сплачувати ЄСВ як ФОП, самозайнята особа, беручи до уваги недоведеність обставин, на які посилається позивачка, недоведеність в порядку ч. 1 ст. 77 КАС України доводів щодо помилковості розрахунків, суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваної вимоги, оскільки судом не встановлено порушень з боку контролюючого органу, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.
Доводи позивача, у т.ч. наведені у відзиві на відзив, та надані докази, досліджені та оцінені судом, не спростовують наведених висновків суду та не доводять зворотного.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Днем вручення процесуальних документів в електронній формі є день отримання судом повідомлення про доставлення документів на офіційну електронну адресу особи (п. 2 ч. 6 ст. 251 КАСУ), якою є (п. 5.8. Положення про ЄСІТС від 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21); сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів або адреса електронної пошти, з якої надійшли до суду документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом (п. 59 «Перехідні положення»).
Зважаючи на Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затверджене рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року N 1845/0/15-21, в електронній формі апеляційні скарги подаються безпосередньо до апеляційного суду.
Суддя О.А. Кармазін