ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 серпня 2022 року м. Київ № 640/22015/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби в місті Києві
третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві
про зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби в місті Києві, (далі - відповідач), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві, в якому просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 27 лютого 2020 року № 0117893320; визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної податкової служби в м. Києві щодо не подання до Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві висновку про повернення ОСОБА_1 надмірно сплаченої до бюджету суми податку на доходи фізичних осіб за 2018 рік у розрахунку із врахуванням податкової знижки на підставі поданої декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік у розмірі 11224,56 грн.; зобов'язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві підготувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві висновок про повернення ОСОБА_1 надмірно сплачену до бюджету суму податку на доходи фізичних осіб за 2018 рік у розрахунку із врахуванням податкової знижки на підставі поданої декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік у розмірі -11224,56 грн; стягнути на користь позивача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що ним було подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2018 рік, у якій заявлено суму податку, що підлягає поверненню з бюджету в розмірі 11224,56 грн (податкова знижка), проте за результатом камеральної перевірки такої податкової декларації збільшено позивачу суму податку на доходи фізичних осіб в розмірі 11224,56 грн. Позивач зазначає, що податкова знижка за своєю правовою природою це повернення частини вже сплаченого податку на доходи фізичних осіб.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав того, що останнім було проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік ОСОБА_1 , в результаті якої встановлено відсутність законодавчо визначених підстав для нарахування податкової знижки, у зв'язку із чим збільшено розмір грошового зобов'язання на суму 11224,56 грн.
У відповіді на відзив позивач наголошує, що умовою отримання податкової знижки є фактичне понесення платником витрат на погашення пільгового іпотечного кредиту та відсотків за ними.
Третя особа письмових пояснень по суті спору не надала.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Головним управлінням Державної податкової служби в місті Києві проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи ОСОБА_1 за 2018 рік, за результатом якої складено акт від 30 січня 2020 року №722/26-15-33-20-21 (далі - акт перевірки).
Так, перевіркою встановлено, що у позивача відсутні законодавчі підстави для нарахування податкової знижки за наслідками звітного (податкового) 2018 року, оскільки відповідно до пункту 2 додаткової угоди від 07 вересня 2018 року №014/0040/82/0550140/81-1/29845 до кредитного договору від 10 грудня 2013 року №014/0040/82/0550140 - надання кредиту здійснюється на підставі цього договору в дату надання кредиту у безготівковій формі шляхом переказу (зарахування) суми кредиту на поточний рахунок позичальника, вказаний в пункті 1.9 Договору, з метою їх подальшого переказу на рефінансування кредиту в Публічному акціонерному товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії», отриманого на придбання у власність квартири, що є предметом іпотеки, при дотримання наступних умов.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 лютого 2020 року № 0117893320, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 11 224,56 грн.
Рішенням Державної податкової служби України від 29 травня 2020 року скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно підпункту14.1.87 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, іпотечний житловий кредит - фінансовий кредит, що надається фізичній особі банківською чи іншою фінансовою установою відповідно до закону строком не менш як на п'ять повних календарних років для фінансування витрат, пов'язаних з придбанням квартири (кімнати) чи житлового будинку (його частини) або будівництвом житлового будинку (його частини), що надаються у власність позичальника, з прийняттям кредитором такого житла (землі, що знаходиться під таким житловим будинком, у тому числі присадибної ділянки) у заставу
У відповідності до підпункту 14.1.170 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання - це документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку - резидента у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом.
Підпунктом 166.1.1 пункту 166.1 статті 166 Податкового кодексу України визначено, що платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року.
Нормами підпункту 166.1.2 пункту 166.1 статті 166 Податкового кодексу України визначено підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року.
Згідно підпункту 166.2.1 пункту 166.2 статті 166 Податкового кодексу України до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов'язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання).
Пунктом 166.3 статті 166 Податкового кодексу України визначено перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки.
Платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень пункту 164.6 ст. 164 цього Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати: частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до статті 175 цього Кодексу (підпункт 166.3.1 пункту 166.3 статті 166 Податкового кодексу України).
Щодо наявності правових підстав для нарахування податкової знижки за договором кредиту, то суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем укладено з Акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанку Росії» договір віл 27 травня 2013 року №24785-ФО/2013/21, відповідно до умов якого Банк зобов'язується надати позивальнику (позивачу) кредитні кошти (далі - Кредит) у сумі 399997,77 грн на цілі, зазначені у пункті 1.3 цього договору, а позичальник зобов'язується прийняти кредит використати його за цільовим призначенням, та повернути кредит банку, а також сплатити банку проценти за користування кредитом, комісії санкції, інші передбачені цим договором платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором.
Відповідно до пункту 1.3 зазначеного договору кредит надається на придбання наступного об'єкту нерухомості: придбання у власність квартири АДРЕСА_1 (секція 1, 2, 3, 4) 4 черга будівництва, 2-ий мікрорайон житлового масиву Позняки у Дарницькому районі міста Києва.
На забезпечення виконання названого кредитного договору, між позивачем (іпотекодавець-1) та публічним акціонерним товариством акціонерним банком «Дочірній Банк Сбербанку Росії» (іпотекодержатель) було укладено договір іпотеки майнових прав на нерухоме майно без оформлення заставної від 07 травня 2013 року, відповідно до якого, цей договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають із кредитного договору від 27 травня 2013 року №24785-ФО/2013/31. Предметом іпотеки є майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , та сама квартира після здачі в експлуатацію та отримання правовстановлюючих документів.
Також, 12 грудня 2012 року між громадянином ОСОБА_1 з однієї сторони та Іпотечним центром в м. Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" (одержувач) з другої сторони, укладено договір №635 про обслуговування коштів для будівництва (придбання) доступного житла.
Відповідно до умов цього договору, згідно із Порядком забезпечення громадян доступним доступним житлом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2009 № 140, та Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання державної підтримки для будівництва доступного житла, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 2012 року №193. Кредит надається в Порядку та на умовах, визначених кредитним договором від 27 травня 2013 року №24785-ФО/2013/31.
На підставі пункту 2.8 договору, внесок, який Сторона 2 повинна сплатити за рахунок власних коштів на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла (майнових прав), до надання банком кредиту визначено у розмірі 616 166,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, позивачем, як громадянином, який потребує поліпшення житлових умов, було придбано квартиру (об'єкт інвестування) №35 у житловому будинку за будівельною адресою: житловий будинок АДРЕСА_1 за державною програмою.
10 грудня 2013 року позивачем укладений Кредитний договір № 014/0040/82/0550140 з Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», за умовами якого банк зобов'язався надати кредитні кошти у сумі 380 000,00 грн., встановлено фіксований розмір процентної ставки на рівні 16.8 %, кінцевий термін повернення до 10 грудня 2026 року.
10 грудня 2013 року Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» був здійснений повний розрахунок з Публічним акціонерним товариством «Дочірній Банк Сбербанку Росії» по Кредитному договору № 24785-ФР/2013/31 від 27 травня 2013 року (меморіальний ордер № 1 від 10 грудня 2013 року, довідка від Публічного акціонерного товариства «Дочірній Банк Сбербанку Росії» № 69/7/50-42 від 11 грудня 2013 року та лист від Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» від 11 листопада 2013 року № Р-1-В49/980).
Також, 10 грудня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та членами родини позивача для забезпечення виконання зобов'язання за кредитним Договором укладений Іпотечний договір, відповідно до умов якого квартира АДРЕСА_1 була передана в іпотеку Публічному акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль», ринкова вартість предмету іпотеки визначена у розмірі 842 682,00 грн.
Суд наголошує, що згідно умов договору від 10 грудня 2013 року № 014/0040/82/0550140 кошти видаються на власні потреби позичальника (пункт 1.2 такого договору).
Отже, договір від 10 грудня 2013 року № 014/0040/82/0550140 укладений фактично для погашення заборгованості за первісним кредитним договором, а не на придбання житла за іпотечним житловим кредитом.
Так, вимоги до іпотечного договору визначені у статті 18 Закону України «Про іпотеку», згідно якої іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно часини 5 статті 18 Закону України «Про іпотеку» у разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що кошти отримані позивачем за договором по кредиту від 10 грудня 2013 року № 014/0040/82/0550140 не відповідають ознакам іпотечного житлового кредиту, які визначені підпунктом 14.1.87 пункту 14.1 статті 14 ПК України, оскільки кошти отримані для погашення заборгованості за первісним кредитним договором, а не придбання житла за іпотечним житловим кредитом, отже позов в частині визнання протиправною бездіяльність Головного управління Державної податкової служби в м. Києві щодо не подання до Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві висновку про повернення ОСОБА_1 надмірно сплаченої до бюджету суми податку на доходи фізичних осіб за 2018 рік у розрахунку із врахуванням податкової знижки на підставі поданої декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік у розмірі 11224,56 грн., та зобов'язання вчинити вказані дії задоволенню не підлягає.
Так, відповідно до пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт: невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації; завищення розміру задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу; заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки.
Отже, податковим законодавством передбачено виключний перелік підстав для винесення податкового повідомлення-рішення.
Матеріали справи свідчать, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 27 лютого 2020 року № 0117893320 винесене за наслідками податкової перевірки, якою не встановлено заниження або завищення суми податкових зобов'язань, заявленої у податковій декларації, оскільки зазначене позивачкою у податковій декларації податкове зобов'язання вже сплачене з врахуванням суми, визначеної як податкова знижка.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі №640/19927/18
Виходячи з аналізу наведених вище норм права та обставин справи, суд приходить до висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 27 лютого 2020 року № 0117893320 прийняте відповідачем з порушенням норм права, а отже, підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27 лютого 2020 року № 0117893320, прийняте Головним управлінням Державної податкової служби в місті Києві.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267) судовий збір в сумі 420 (чотириста двадцять) грн 40 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко