ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 серпня 2022 року м. Київ № 640/19242/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо нездійснення перерахунку позивачу його пенсії за інвалідністю з 25.05.2019 у відповідності до статті 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з врахуванням рішення Конституційного суду України від 25 квітня 2019 року № 1-р(ІІ)/2019, справа №3-14/2019 (402/19, 1737/19);
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести з 25 квітня 2019 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, обчисливши з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, у відповідності до положень Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМУ від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з врахуванням Постанови КМУ від 15.11.2017 №851 "Про внесення змін до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме з заробітної плати для обчислення пенсії 17523,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано, що нарахування пенсії позивачу повинно бути зроблене у відповідності до положень Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМУ від 23.11.2011 № 210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з врахуванням Постанови КМУ від 15.11.2017 №851 "Про внесення змін до Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2019 відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі та запропоновано відповідачу протягом 15 днів надати відзив на позовну заяву.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що пенсію по інвалідності Управління нараховує та виплачує позивачу відповідно до пункту 9 порядку обчислення пенсії по інвалідності, встановленого постановою КМУ №1210 від 23.11.2011 по формулі із застосуванням величини середньомісячної заробітної плати за 2006 рік - 928,81 грн. згідно вимог частини першої статті 54, 57 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі відшкодування фактичних збитків за роботу у зоні відчуження.
Відповідачем вказано, що приписи статті 59 Закону №796-Х11 не врегульовують питання пенсійного забезпечення всіх осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і внаслідок чого стали інвалідами, а визначає право на пенсію певної категорії військовослужбовців, які проходили дійсну строкову службу, приймаючи участь у ліквідації наслідків ЧАЕС, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, і стали інвалідами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію, як особа з інвалідністю ІІ групи, у розмірі відшкодування фактичних збитків як учасник ліквідації наслідків аварії На ЧАЕС, відповідно до частини першої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Архівною довідкою № 51/1/10519 від 14.08.2000, виданою Галузевим Державним архівом Міністерства Оборони України, підтверджено, що позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 28.06.1986 по 29.07.1986.
Довідкою до акта огляду МСЕК Серії 2-20 CM № 110493 позивачу повторно безстроково встановлено 2-у групу інвалідності з 16.02.2010 по захворюванню, пов'язаному з виконанням обов'язків військової служби по ЛНА на ЧАЕС.
Довідкою про результати визначення ступені страти професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги позивачу встановлено 80 % втрати професійної працездатності.
При цьому, експертним висновком від 20.12.1999 року № 19117/49-12 підтверджено зв'язок захворювань позивача з виконанням обов'язків військової служби по ЛНА на ЧАЕС .
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про перерахунок пенсії згідно частини 3 статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За результатами розгляду вказаної заяви Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом від 11.09.2019 №200237/03 повідомило позивачу, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 року №543 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» внесено зміни до абзацу першого пункту 9-1 Порядку №1210, за бажанням військовослужбовців, зокрема, військовозобов'язаних, призваних на військові збори, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження військової служби (військових зборів) і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, за формулою. Тобто на дану категорію осіб поширено порядок розрахунку пенсій як для військовослужбовців строкової служби.
Вказано, що матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які підтверджують період проходження військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, рекомендовано позивачу надати військовий квиток або інший документ, який підтверджує проходження військової служби.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, а свої законні права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у даній справі є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-XII (далі по тексту - Закон №796-XII) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 10 Закону №796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Приміткою до статті 10 Закону №796-XII визначено, тут і надалі до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані призвані на військові збори, військовослужбовці - жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
З викладеного вбачається, що законодавством визначено декілька окремих категорій лише серед військовослужбовців за критерієм виду військової служби, одним з яких є строкова військова служба.
Особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням цих осіб з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження.
Таким чином, частина третя статті 59 Закону №796-XII (до внесення змін Законом України від 03.10.2017 №2148-VІІІ) регулювала порядок обчислення пенсії тільки однієї категорії осіб, а саме: особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ (далі - Закон №2148-VІІІ) частину третю статті 59 Закону №796-ХІІ викладено у новій редакції, згідно з якою: «особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року».
Так, Законом №2148-VІІІ розширено в межах певної категорії військовослужбовців перелік осіб, на яких вказана норма розповсюджується, зокрема, на осіб, які брали участь у інших ядерних аваріях та випробуваннях, та осіб, які брали участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.
Проте, умова щодо проходження такими особами дійсної строкової служби у відповідний період, як визначення певної категорії серед всіх військовослужбовців, на яких розповсюджується норма статті 59 Закону №796-ХІІ залишилась незмінною.
З огляду на вказане, право на обчислення пенсії по інвалідності за особливою процедурою передбаченою частиною третьою статті 59 Закону №796-ХІІ виникає у зазначених осіб лише за наявності у сукупності трьох умов:
1) особа має статус особи з інвалідністю;
2) особа отримала статус особи з інвалідність виключно внаслідок участі у ліквідації відповідних наслідків та у військових навчаннях;
3) особа брала участь у ліквідації відповідних наслідків та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби.
Розширене тлумачення зазначеної статті без внесення змін до частини третьої статті 59 Закону №796-XII не допускається.
З вищевикладеного слідує, що обов'язковою умовою для застосування положень частини третьої статті 59 Закону №796-XII, є участь особи у ліквідації наслідків ЧАЕС під час проходження дійсної строкової служби.
Крім того, суд звертає увагу, що вказана норма регулює правовідносини лише серед військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Зазначене встановлено законодавцем, адже навіть назва правової норми - стаття 59 у Законі № 796-XII викладена так: Пенсії військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, правовими положеннями статті 59 у Законі №796-XII врегульовано питання порядку обчислення пенсії тільки однієї категорії осіб - військовослужбовців.
Рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року у справі за конституційними скаргами щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 59 Закону №796-XII визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону №796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
Відповідно до вказаного рішення, словосполучення «дійсної строкової», яке міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону №796-XII, зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюється лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, визнане неконституційним.
Положеннями статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII (ділі - Закон №2136-VIII) визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Вказане відповідає положенням Конституції України: «Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення» (частина друга статті 152).
Конституційний Суд України дійшов висновку, що військовослужбовці строкової служби, пенсія яким призначається за частиною третьою статті 59 Закону та обчислюється з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, в окремих випадках мають вищий рівень соціального захисту, оскільки розмір їх соціального забезпечення є значно більшим порівняно з іншими категоріями військовослужбовців (у тому числі військовозобов'язані під час участі у військових зборах), які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків.
Словосполучення «дійсної строкової», що міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, Конституційним Судом України ухвалене рішення, в якому суд запобігаючи всім формам дискримінації, надав право - усім військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, обирати порядок обчислення пенсії, відповідно до статті 59 Закону №796-XII.
Як вбачається з матеріалів справи, на позивача не поширюється дія Примітки до статті 10 Закону №796-XII, адже належних доказів щодо призову ОСОБА_1 , як військовозобов'язаного на військові збори, або проходження військової служби, в матеріалах справи не міститься, а позивачем не надано.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки на ОСОБА_1 не розповсюджується дія статті 59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Судом враховується, що згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Як зазначено в пункту 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналіз наведених положень дає підстави суду дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 пункт 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Суд доходить до висновку, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а тому судом до уваги не приймаються.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.