Справа № 226/3178/19
Справа № 226/3178/19
Провадження № 2/226/2/2022
18 серпня 2022 року м. Мирноград
Димитровській міській суд Донецької області у складі:
головуючого - судді Рибкіна О.А.,
за участю секретарів Долгої В.В., Орлової О.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника відповідача ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мирнограді справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, і поділ майна,
Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, і поділ майна.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідно до договору купівлі-продажу від 03.03.2004 року він є власником будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . 28.10.2005 року він уклав шлюб з відповідачкою та в шлюбі у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Певний час вони разом мешкали у вказаному будинку та були зареєстровані за вказаною адресою. В лютому 2018 року відповідачка забрала речі та виїхала з будинку, а рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 19.02.2018 року шлюб між ними було розірвано. Своїм правом на проживання у вказаному будинку відповідачка не користувалась з лютого 2018 року, з цього ж періоду відсутня за місцем проживання. Витрат на утримання будинку відповідачка не несе, її особистих речей в будинку немає, зацікавленості в користуванні будинком вона не проявляє. Відповідачка звернулася до суду з зустрічним позовом, в якому просить суд встановити факт їх нібито спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01.01.2004 року по 27.10.2005 року, визнати спільною сумісною власністю нерухоме та рухоме майно, поділити це майно між сторонами, стягнути з позивача на її користь грошову компенсацію у розмірі 177122,00 грн. Враховуючи той факт, що предметом зустрічного позову є поділ майна подружжя, а при поділі майна подружжя до складу майна, що підлягає поділу, має включатися усе загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, тому він змінив предмет позову і заявив додаткову матеріально-правову вимогу до відповідачки за первісним позовом про стягнення на його користь 1/2 частки грошових коштів, які є спільною сумісною власністю подружжя та містяться на рахунках відповідачки, відкритих в установах банку на її ім'я. Йому достовірно відомо, що за час їх шлюбу відповідачка відкривала на своє ім'я поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банківських установах України, на які за її дорученням банками зараховувалися грошові кошти, які є їхньою спільною сумісною власністю: частина його та її заробітної плати, частина його пенсії, інші доходи, одержані ними за час шлюбу. За його підрахунком залишок коштів на рахунках має становити близько 100000,00 грн. Просить визнати відповідачку такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідачки на його користь 50000,00 грн., що складає 1/2 частину грошових коштів, які містяться на поточних та вкладних (депозитних) рахунках (банківських рахунках), відкритих на її ім'я в банківських установах України і є їхньою спільною сумісною власністю.
Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, обґрунтовуючи їх викладеними в позовній заяві обставинами.
Відповідач надала до суду відзив, в якому зазначила, що з позовними вимогами не погоджується, вважає їх такими, що порушують її майнові права як співвласника майна, оскільки відповідач хоче позбавити її права мирного володіння та розпорядження спільним сумісним майном набутим у шлюбі. Дійсно шлюб з ОСОБА_1 вони уклали 28.10.2005 року, але проживали спільно однією сім'єю з 10.09.2002 року по 04.03.2004 року за адресою: АДРЕСА_2 . Після того, як вони купили домоволодіння за спільні кошти 03.03.2004 року, вони переїхали в новий будинок, де проживали до минулого року. За період до укладення шлюбу, а саме 2002-2004 роки, між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, мали спільний побут та мали спільні обов'язки, які притаманні подружжю. У 2018 році позивач почав її виганяти з дому, так як вона йому набридла. Позивач захотів водити додому інших жінок. Тому він почав створювати умови щодо нестерпного спільного проживання, тиснув морально, застосовуючи грубу лайку та погрози з фізичного насильства. Тому не відповідають дійсності обставини, на які посилається позивач, що вона нібито безпричинно не відвідує домоволодіння та не цікавиться життям дитини. Позивач маніпулює дитиною, він повністю ізолював сина від неї, направивши без її згоди до навчального закладу закритого типу, чим порушує її право на материнство. Вона вимушена зазначити ці обставини у відзиві, так як позивач зазначив у своєму позові перекручені обставини, які освітлюють її у негативному вигляді. Той факт, що наразі шлюбні відносини між ними припинені не надають позивачу переваги у праві користування сумісним житловим приміщенням та позбавлянням її права користування ним. Іншого житла у своїй власності вона не має, а факт наявності конфлікту між нею та позивачем лише вказує на те, що вона не може користуватися житловим приміщенням тільки з причини створення перешкод у користуванні житлом.
Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій вказав, що зазначений будинок АДРЕСА_1 він придбав на підставі договору купівлі-продажу від 03.03.2004 року, тобто задовго до укладення шлюбу з відповідачкою, за рахунок коштів, які були виплачені йому Фондом соціального страхування України від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у якості одноразової допомоги у зв'язку із втратою професійної працездатності внаслідок професійного захворювання у розмірі 10640,00 грн. Відповідно до ч.5 ст.57 СК України особистою приватною власність дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковими або добровільним особистим страхуванням, тому будинок є його особистою приватною власністю, оскільки придбаний до шлюбу. В лютому 2018 року відповідачка забрала свої особисті речі і виїхала з будинку і не користується своїм правом на проживання з цього моменту. Рішення покинути його з дитиною у лютому 2018 року та переїхати до житла іншого чоловіка, встановивши з цим чоловіком сімейні стосунки відповідачка приймала добровільно, без будь-якого примусу з його боку. Наразі у відповідачки виникло право на користування будинком АДРЕСА_3 або АДРЕСА_3 , де вона фактично проживає однією родиною з іншим чоловіком без реєстрації шлюбу, тому вона житлом забезпечена.
Відповідачка надала до суду заперечення у відповідь на відзив позивача, в яких зазначила, що позивач наголошує, що спірний будинок був куплений за його гроші, які нібито він отримав від Фонду соціального страхування, але це не відповідає дійсності, оскільки страхові виплати буди виплачені після купівлі-продажу будинку, а саме після 04.03.2004 року. Тому спірний будинок тне є особистою приватною власністю позивача. Також хибні і неправдиві посилання позивача про те, що у спірному будинку відсутні її особисті речі, бо вивезення речей з будинку вона не проводила. ОСОБА_1 склав неправдиві акти про непроживання, стосовно яких поліція зробила висновок.
Відповідачка в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що під час розгляду справи вона сама знялася з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , та з 03.11.2021 року по теперішній час вона зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , але її нова адреса реєстрації та мешкання не позбавляє її права користування будинком АДРЕСА_1 , тому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі, зокрема, просив визнати відповідачку такою, що втратила право користування будинком за адресою: АДРЕСА_1 , хоча йому зі слів його довірителя відомо, що відповідачка знялася з реєстрації в будинку АДРЕСА_1 , але позивач ставить питання не про зняття відповідачки з реєстрації, а саме про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Також пояснив, що право користування будинком не пов'язується виключно з реєстрацією місця проживання, вважає за доцільне розглянути цю вимогу, вони з довірителем наполягають на задоволенні цієї вимоги, щоб згодом відповідачка не змогла порушувати питання про право проживання у вказаному будинку.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.
Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу жилого будинку від 03.03.2004 року, посвідченого державним нотаріусом Димитрівської державної нотаріальної контори Довгалем С.В., позивач є власником будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.14, 15, 16-17).
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.10.2005 року, який було розірвано рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 19.02.2018 року (т.1, а.с.11, 13).
Сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (т.1, а.с. 12).
Згідно з актами від 28.08.2019 та від 02.01.2020, складеним Координаційним комітетом органів самоорганізації населення міста Мирнограда, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але з лютого 2018 року і по теперішній час не проживає за вказаною адресою (т.1, а.с. 20, 117).
Згідно з актом від 03.01.2020, складеним Координаційним комітетом органів самоорганізації населення міста Мирнограда, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично мешкає за вказаною адресою. З березня 2004 року по 02.04.2005 року ОСОБА_1 був зареєстрований та мешкав за адресою: АДРЕСА_1 один, інші особи не зареєстровані та не мешкали у вказаний період (т.1, а.с. 118).
Згідно з актом від 11.12.2019, складеним Координаційним комітетом органів самоорганізації населення міста Мирнограда, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а з лютого 2017 року по теперішній час мешкає за адресою: АДРЕСА_3 (т.1, а.с.119).
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.10.2005 року, який розірвано рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 19.02.2018 року (т.1, а.с.11, 13).
Сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (т.1, а.с. 12).
Згідно акту обстеження умов проживання від 22.04.2020 року, ОСОБА_6 мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , разом з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1, а.с.232, 233-234, 235).
Згідно інформації АТ «Райфайзен Банк Аваль» від 02.04.2020 року, по рахунку, який належить ОСОБА_6 здійснювався рух коштів за період з 09.10.2014 по 19.02.2018 року, залишок коштів відсутній (т.1, а.с.228-229).
Згідно інформації АТ «Державний ощадний банк України» від 07.05.2020 року, на ім'я ОСОБА_6 за період з 28.10.2005 року по 19.02.2018 року було відкрито два рахунки, по яких відбувався рух коштів, залишок коштів відсутній (т.1, а.с.241-252).
Згідно інформації АТ КБ «ПриватБанк» від 21.04.2020 року, на ім'я ОСОБА_6 за період з 28.10.2005 року по 19.02.2018 року було відкрито карткові рахунки, по яких відбувався рух коштів, баланс на кінець періоду - 7,93 грн. (т.2, а.с.1-24).
Згідно з актом від 14.05.2020, складеним Координаційним комітетом органів самоорганізації населення міста Мирнограда, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але з лютого 2018 року і по теперішній час не проживає за вказаною адресою, фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_3 (т.2, а.с. 49).
Згідно свідоцтва про шлюб ОСОБА_6 07 серпня 2021 року уклала шлюб з ОСОБА_8 та після державної реєстрації шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_9 (т.2, а.с.115).
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання від 03.11.2021 ОСОБА_9 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 з 03.11.2021 (т.2, а.с.114).
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що йому відомо, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12 почали мешкати разом приблизно декілька років тому. До цього він часто приходив до ОСОБА_11 додому по АДРЕСА_1 , номер будинку не знає, але знає візуально де він розташований, з приводу участі в козацькому русі, оскільки він є головою місцевого осередку козацтва, а ОСОБА_13 є його заступником. Після того як ОСОБА_11 став жити з ОСОБА_14 у цьому будинку він припинив відвідувати ОСОБА_11 , так як його дружина була проти цього. Згодом ОСОБА_11 запросив його до себе додому у гості на 23 лютого 2018 року на АДРЕСА_1 . Прийшовши у цей день до нього, ОСОБА_14 не було вдома та ОСОБА_11 повідомив, що більше з нею не проживає. Після цього він часто почав відвідувати позивача, його колишньої дружини там в будинку немає, вона там не мешкає. Йому відомо, що колишня дружина ОСОБА_11 мешкає десь у м.Мирнограді в іншому помешканні.
Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 купив будинок АДРЕСА_1 , який розташований навпроти його будинку, це було приблизно у 2004 році, та мешкав у цьому будинку один. Потім у нього з'явилася дружина ОСОБА_14 та приблизно з 2005-2006 року вона стала жити разом із позивачем. Взимку 2008 року ОСОБА_14 пішла з цього будинку і з того часу не мешкає там.
Свідок ОСОБА_16 в судовому засідання пояснив, що мешкає у будинку за адресою АДРЕСА_5 , з 2015 року, неподалік від будинку, де мешкає позивач - ОСОБА_17 . Вони дружать, ходять один до одного у гості з 2015 року. ОСОБА_11 мешкав разом із дружиною - ОСОБА_18 та дітьми, раніше вона завжди була у будинку з ОСОБА_11 . Приблизно з січня чи лютого 2018 року ОСОБА_14 перестала проживати у будинку з позивачем по АДРЕСА_1 . Вона переїхала жити до іншого чоловіка, ОСОБА_17 та ОСОБА_14 розійшлися. З того часу він ОСОБА_14 не бачив у будинку у ОСОБА_11 . У гостях у нього він буває часто, останній раз був два дні тому.
Положення ч.1 ст.383 ЦК України та ст. 150 ЖК України передбачають право власника використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно зі ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуватися та розпоряджатися своїм майном.
Згідно з ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності в житлі без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_6 не проживає в будинку АДРЕСА_1 загалом вже більше чотирьох років. Поважних причин не проживання відповідачки у цьому будинку судом не встановлено. На даний час вона зареєстрована та проживає в іншому жилому приміщенні. Враховуючи вищенаведене, суд вважає позовні вимоги про визнання відповідачки такою, що втратила право користування зазначеним жилим приміщенням, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про поділ майна, а саме стягнення з відповідачки на користь позивача грошових коштів у розмірі 50000,00 грн., які містяться на поточних та вкладних (депозитних) рахунках (банківських рахунках) відповідачки в банківських установах України, суд вважає, що ці вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не надано суду доказів наявності у сторін відповідних грошових коштів, що є їхньою спільною сумісною власністю і підлягають поділу.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору щодо позовних вимог про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, у розмірі 768,40 грн.
Керуючись ст.383, 391, 405 ЦК України, ст.150 ЖК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, і поділ майна задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 29.08.2022 року.
Суддя О.А. Рибкін