Справа № 338/1409/21
Провадження № 22-ц/4808/865/22
Головуючий у 1 інстанції Шишко О. А.
Суддя-доповідач Девляшевський В.А.
31 серпня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Девляшевського В.А.,
суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,
секретаря: Мельник О.В.,
з участю: позивача ОСОБА_1 , представників Ластівецької гімназії Богородчанської селищної ради: Гуменюк Б.С., Глодана І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Ластівецької гімназії Богородчанської селищної ради, директора Ластівецької гімназії Глодана Т.П. про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богородчанського районного суду в складі судді Шишка О.А., ухвалене 17 травня 2022 року в смт. Богородчани Івано-Франківської області, повний текст якого виготовлено 23 травня 2022 року,
В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Ластівецької гімназії Богородчанської селищної ради, директора Ластівецької гімназії Глодана Т.П. з позовом про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовної заяви зазначила, що працювала у відповідача на посаді вчителя географії на умовах строкового трудового договору терміном дії з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року. В зв'язку з наданням їй щорічної відпустки тривалістю 56 календарних днів з 22 червня по 17 серпня 2021 року термін строкового договору продовжено. Під час щорічної відпустки вона захворіла та їй було відкрито листки непрацездатності з 22.06 по 30.07.2021, з 11.08. по 16.08 2021 та з 17.08. по 10.09.2021 тривалістю в загальному 70 днів. Наказом директора ліцею від 17.08.2021 №283-К продовжено відпустку на 46 календарних днів з 18.08. по 02.10.2021 в зв'язку з перебуванням її на лікарняному та звільнено з роботи у зв'язку з закінченням строку трудової діяльності з 02.10.2021. Позивачка вважала, що вказаний наказ є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при його прийнятті не враховано вимоги ч.3 ст.40 КЗпП. Оскільки строк її перебування на лікарняному листку з 17.08 по 10.09.2021 року складав 25 днів, отже відпустка повинна була бути продовжена до 25 жовтня 2021 року. Натомість директор гімназії продовжив відпустку тільки на 46 календарних днів до 02.10.2021 і позивачку було незаконно звільнено в період перебування у відпустці.
Роботодавець не надсилав їй жодних попереджень про звільнення, а навпаки директор ліцею запевнив про продовження строкового договору. Оскільки звільнення працівника на час його тимчасової непрацездатності чи перебування у відпустці не допускається, оскаржуваний наказ підлягає до скасування з поновленням її на роботі. Крім того, позивачка посилається на те, що нею вимушено пропущено робочий час, за який повинен бути виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з розміру середньомісячного заробітку в сумі 5 996,38 грн.
ОСОБА_1 зазначала, що незаконними діями директора ліцею їй спричинені моральні страждання, які полягають в погіршенні стану здоров'я, виникнення нервових зривів, порушення відносин з іншими людьми, почуття покинутості тощо. Крім того, вказане нанесло невиправну шкоду діловій репутації, авторитету серед колег, учнів, односельчан. Відтак, позивачка оцінила розмір моральної шкоди, який необхідно стягнути з відповідача в сумі 50 000,00 грн.
Рішенням Богородчанського районного суду від 17 травня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із даним рішенням, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
На її думку, суд першої інстанції не звернув увагу, що строк трудового договору закінчився 30 червня 2021 року, проте відповідач не скористався правом на її звільнення з роботи. Відтак, позивачка вважала, що трудові відносини між ними тривають, тому і подавала листки непрацездатності для їх оплати та продовження щорічної відпустки. Трудовий договір є двохсторонньою угодою, отже адміністрація ліцею самостійно не мала права продовжувати дію строкового трудового договору без її згоди. Адміністрація вправі була відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 26.12.2018 у справі № 640/498/17-ц, розірвати трудовий договір, навіть попри те, що позивачка знаходилась у щорічній відпустці.
Відтак вважає, що дія трудового договору з нею продовжена на невизначений строк, а накази директора гімназії №256-К від 26.05.2021 та №283-К в частині продовження дії строкового трудового договору до закінчення щорічної відпустки є незаконними. Внаслідок цього незаконним, на її думку, є також наказ №283-К в частині звільнення з роботи, оскільки з 01.07.2021 строковий трудовий договір продовжено на невизначений строк.
У відзиві на апеляційну скаргу директор Ластівецької гімназії Богородчанської селищної ради посилається на законність та обґрунтованість рішення суду та просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вважає, що скарга не містить жодних мотивів в чому полягає порушення норм матеріального права.
Доводи заявниці про те, що трудовий договір між нею та відповідачем був укладений на невизначений строк вважає такими, що зводяться до її власного тлумачення норм трудового законодавства. Оскільки ОСОБА_1 досягла пенсійного віку, то в силу вимог Закону України «Про повну загальну середню освіту» з нею може укладатись тільки строковий трудовий договір строком від одного до трьох років. Отже, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що звільнити працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору можна як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки частиною третьою статті 40 КЗпП України встановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з підстав, передбачених у статтях 40, 41 КЗпП України. Вказане відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 26 грудня 2018 року в справі № 640/498/17-ц.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала з наведених у ній мотивів.
Представники відповідача доводів скарги не визнали, посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору. Суд відхилив посилання позивачки на те, що вона підлягає поновленню на роботі, оскільки звільнена під час хвороби та перебування на лікарняному. Так, звільнити працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору можна як у період тимчасової непрацездатності, так і в період перебування його у відпустці, оскільки частиною третьою статті 40 КЗпП України встановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з підстав, передбачених у статтях 40, 41 КЗпП України. При цьому суд послався на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 26 грудня 2018 року в справі № 640/498/17-ц.
За змістом частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Постановлене судом рішення не повністю відповідає цим вимогам закону з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 11.12.1980 року перебувала у трудових відносинах з Ластівецької гімназією Богородчанської селищної ради, з 28.08.1987 року - на посаді вчителя географії (а.с. 11-13).
22 червня 2020 року Ластівецькою гімназією було укладено строковий трудовий договір з ОСОБА_1 на один рік з 01.07.2020 року по 30.06.2021 року, що підтверджується витягом із наказу №205-к (а.с.16). Підставою укладення вказаного строкового трудового договору в наказі вказано заяву ОСОБА_1 .
Відповідно до наказу №256-К Ластівецької гімназії від 26.05.2021 року "Про надання основної щорічної відпустки ОСОБА_1 " ОСОБА_1 надано основну щорічну відпустку тривалістю 56 календарних днів з 22.06.2021 року по 17.08.2021 року з продовженням чинності строкового договору до закінчення цієї відпустки (а.с.15).
Під час перебування у відпустці позивачка хворіла з 22.06.2021 року по 30.07.2021 року, з 11.08.2021 по 16.08.2021 року, з 17.08.2021 по 09.09.2021 року, що підтверджується листками непрацездатності (а.с.8-10).
Відповідно до наказу №283-К Ластівецької гімназії від 17.08.2021 року "Про продовження відпустки з наступним звільненням ОСОБА_1 ": ОСОБА_1 , вчителю географії продовжено відпустку на 46 календарних днів з 18.08.2021 року по 02.10.2021 року у зв'язку з тим, що під час щорічної оплачуваної відпустки в період з 22.06.2021 року по 30.07.2021 року (39 днів), 11.08.08.2021 року по 16.08.2021 року (6 днів), 17.08.2021 року по 17.08.2021 року (1 день) перебувала на лікарняному, з продовженням чинності строкового договору до закінчення цієї відпустки; ОСОБА_1 , вчителя географії, звільнено з роботи у зв'язку із закінченням строку трудової угоди на підставі п.2 ст.36 КУпАП з 02.10.2021 року (а.с.14).
Частиною 5 статті 43 Конституції України громадянам України гарантовано захист від незаконного звільнення.
Судом встановлено, що в цьому випадку позивачку звільнено не з підстав досягнення нею пенсійного віку, а з підстав закінчення строкового трудового договору.
Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника.
Слід зазначити, що чинним трудовим законодавством України не передбачено обов'язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту.
Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин, зокрема, до такого висновку дійшов у своїй постанові від 22.01.2020 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в справі №607/18964/18.
Поряд з цим, абз. 2 п.п. 2 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про повну загальну середню освіту» передбачено, що після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 22 цього Закону.
Наведене вказує, що укладення строкових договорів після закінчення їх попереднього строку, не є обов'язком керівника установи на укладення трудового договору на інший новий строк.
Посилання апелянта на те, що адміністрація ліцею не вправі була продовжувати дію строкового трудового договору на час щорічної відпустки та тимчасової непрацездатності, оскільки згоди на це вона не давала, колегія відхиляє. Так, відпустка ОСОБА_1 , надана відповідно до її заяви. У наказі від 26.05.2021 року №256-К визначено про продовження чинності строкового договору до закінчення відпустки. Приписів щодо обов'язкового погодження продовження відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому законом порядку, під час тривалості відпустки та звернення працівника з відповідною заявою до роботодавця у випадку продовження відпустки норми КЗпП не містять. Відтак, доводи апелянта щодо продовження трудового договору на невизначений строк є надуманими, оскільки такий був продовжений тільки на час відпустки.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 80 КЗпП України щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
Пунктом 1 частини другої статі 11 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено, що в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, щорічна відпустка повинна бути продовжена або перенесена на інший період.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період (частина четверта статті 11 Закону № 504/96-ВР).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 712/9213/18 (провадження № 14-108цс20) дійшла висновку, що продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, відбувається автоматично, є обов'язком роботодавця, для виконання якого йому достатньо отримати від працівника повідомлення про тимчасову непрацездатність, засвідчене у встановленому порядку (тобто про наявність листа непрацездатності), незалежно від того, чи подав працівник відповідну заяву.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи згідно листка непрацездатності серії АЛЕ №733121 ОСОБА_1 перебувала на лікуванні з 22.06. по 31.07.2021, листка непрацездатності серії АЛЕ №733214 - з 11.08 по 16.08.2021 року, листка непрацездатності серії АЛЕ №733215 - з 17.08. по 09.09.2021 року.
Натомість в оскаржуваному наказі №283-К від 17.08.2021 зазначено, що позивачка перебувала на лікарняному тільки 17.08.2021 року, тобто 1 день, тоді як тривалість лікарняного з 17.08. по 09.09.2021 року складає 25 календарних днів, що підтверджується копією листка непрацездатності серії АЛЕ №733215. У зв'язку з цим, зважаючи на наведені вище положення законодавства, відпустка ОСОБА_1 повинна була бути продовжена не до 01 жовтня, а до 25 жовтня 2021 року.
Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.
Отже, звільнення позивача у період тимчасової непрацездатності чи перебування у відпустці свідчить про порушення гарантій, передбачених трудовим законодавством.
У постанові від 15 вересня 2020 року в справі №205/4196/18 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що в разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки необхідно усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).
Колегія враховує, що позивачка був звільнена з посади вчителя географії з 02 жовтня 2021 року, тобто у період продовження відпустки.
Оскільки, ОСОБА_1 звільнена у зв'язку із закінченням строкового трудового договору (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України), відповідно до вимог законодавства, то відсутні підстави для її поновлення.
У той же час, порушення прав позивачки, а саме, звільнення її у день перебування у відпустці, може бути усунене судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин на перший день після закінчення періоду відпустки.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постановах від 17 лютого 2021 року у справі № 294/725/19 (провадження № 61-20153св19), від 13 жовтня 2021 року у справі №1.380.2019.004407 (адміністративне провадження №К/9901/14666/20).
Аналіз зазначених норм права та роз'яснення Верховного Суду дають підстави для висновку, що доводи позовної заяви про неправильне визначення роботодавцем дати звільнення є обгрунтованими.
З огляду на викладене, колегія дійшла висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачем порушення вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, шляхом зміни зазначеної в оскарженому наказі дати звільнення ОСОБА_1 з 02.10.2021 року на 26.10.2021 року.
В іншій частині позовних вимог суд першої інстанції відмовив обґрунтовано.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.
У випадках зміни дати звільнення відсутній склад трудового майнового правопорушення, тобто підстава і умови матеріальної відповідальності роботодавця. Причинами того, що працівник не виконував свої трудові обов'язки і не отримував заробітну плату, є тимчасова непрацездатність, а не винні дії (бездіяльність) роботодавця.
Ураховуючи викладене, зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом, за який працівникові виплачується середній заробіток, розмір якого обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Відтак, відсутні також підстави для стягнення моральної шкоди.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З урахуванням наведених обставин апеляційний суд вважає за необхідне змінити рішення тільки в частині визнання незаконним наказу про звільнення щодо визначення дати звільнення. В іншій частині рішення суду належить залишити без змін.
Відповідно апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Керуючись статтями 374, 376, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Богородчанського районного суду від 17 травня 2022 року в частині визнання незаконним наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи змінити.
Дату звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя географії Ластівецької гімназії відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України змінити з 02 жовтня 2021 року на 26 жовтня 2021 року.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.
Суддя-доповідач: В.А. Девляшевський
Судді: І.В. Бойчук
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 02 вересня 2022 року.