Справа № 353/1027/20
Провадження № 11-кп/4808/244/22
Категорія ч. 3 ст. 240 КК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач Повзло
01 вересня 2022 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду
в складі суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12020090240000190 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на вирок Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 29 березня 2022 року, згідно з яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого у АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, непрацюючого, депутатом не обирався, несудимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 240 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік, та покладено відповідні обов'язки на підставі ст. 76 КК України.
Вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженню.
На підставі ст. ст. 96-1, 96-2 КК України конфісковано в рахунок держави знаряддя вчинення кримінального правопорушення, а саме транспортний засіб марки «ЗИЛ 131А», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зеленого кольору, 1990 року випуску, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 на праві власності належить ОСОБА_7 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 на автомобіль марки «ЗИЛ 131А», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зеленого кольору, 1990 року випуску.
Судові витрати за проведення експертизи в кримінальному провадженні в сумі 1307 (одна тисяча триста сім) грн 60 коп. стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави.
Скасовано арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2020 року на: піщано-гравійну суміш, об'ємом 1,76 куб. м, яка завантажена на кузов транспортного засобу марки «ЗИЛ 131А», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зеленого кольору, 1990 року випуску, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 на праві власності належить ОСОБА_7 , три металеві лопати з дерев'яними ручками, які належать ОСОБА_7 , шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування. У частині накладення арешту на транспортний засіб марки «ЗИЛ 131А», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зеленого кольору, 1990 року випуску, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 на праві власності належить ОСОБА_7 , шляхом заборони відчуження та розпорядження, - залишено без змін.
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
Захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 в апеляційній скарзі просить вирок суду першої інстанції в частині конфіскації в дохід держави транспортного засобу марки «ЗИЛ 131А», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зеленого кольору, 1990 року випуску, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 на праві власності належить ОСОБА_7 , та належить на праві спільної сумісної власності також і дружині ОСОБА_9 , скасувати та виключити з вироку таке рішення.
Вважає вирок незаконним та необґрунтованим.
Посилається на те, що обвинувачення, яке інкримінується ОСОБА_7 , не відповідає фактичним обставинам провадження, доказам, які були досліджені в судовому засіданні. В судовому засіданні не знайшло свого підтвердження те, що він діяв умисно, усвідомлював суспільно небезпечний та протиправний характер своїх дій, достовірно знав про відсутність спеціального дозволу, акту про надання гірничого відводу, робочого проекту на розробку русла регульованих та руслоочисних робіт, здійснював видобуток піщано-гравійної суміші з русла річки Дністер, під час чого завантажив на кузов автомобіля піщано-гравійну суміш об'ємом 1,76 куб. м. (було лише три тачки, а весь шутер накидав за вказівкою поліції). Зауважує на зміст показань свідків та понятого, зокрема ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . Стверджує, що усі покази свідків та понятого різняться, тому ним було подано клопотання про повторний допит свідків та понятого з метою встановлення фактичних та правдивих обставин провадження, проте повторний допит не відбувся. Заперечує твердження суду про те, що сторонам була надана необмежена можливість піддати цих свідків допиту і сторони повною мірою скористалися такою можливістю, оскільки свідки були на процесі тільки один раз, неодноразово не появлялися за викликом, допитувалися окремо від понятого у різні дні, що не надало можливості повторно допитати свідків після неузгодженості показів понятого тим обставинам, які вони зазначили. Вважає, що чіткі уточнені покази свідків та понятого могли бути одними із підстав визнання доказів (рапорти, протокол огляду місця події, довідки та інше) неналежними доказами. Не вбачає підстав для винесення обвинувального вироку, оскільки безумовних доказів вини ОСОБА_7 немає. Вказує, що обвинувачений все ж таки підтверджує той факт, що свідок ОСОБА_11 накидав на кузов автомобіля три тачки шутру, оскільки кузов потрібно було перевірити на справність, проте він сам жодних протиправних дій не вчиняв, шутер не кидав, нікуди не вивозив, окрім того, за вказівкою поліцейських уже сам накидав потрібний їм об'єм шутру поза межами території, де проводився огляд місця події та бралися зразки шутру, та вивіз його з території річки Дністер під супроводом.
Відносно арешту та спеціальної конфіскації автомобіля марки «ЗИЛ 131А» зазначає, що ОСОБА_7 з 31 жовтня 1993 року по теперішній час перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 , та цей автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набутий під час шлюбу. Звертає увагу, що матеріали провадження не містять даних, що ОСОБА_9 знала чи могла знати б про незаконне використання автомобіля, що було б підставою для його конфіскації. Окремо наголошує, що воєнний час триває, що сильно дестабілізує Україну в цілому, а обвинувачений, беручи активну участь у забезпеченні територіальної оборони Івано-Франківської області, перевозить вантажі, використовуючи свій автомобіль, для будівництва захисних укріплюючих споруд.
Також пояснює, що ОСОБА_7 є селянином-землеробом, у його володінні є земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, з чого живе вся сім'я, утримує сад поруч з домом, веде маленьке домашнє будівництво. Для того, щоб жити, сім'ї обвинуваченого потрібен цей автомобіль. До складу його сім'ї входить дружина, син, невістка та твоє малолітніх онучок. Він характеризується тільки з позитивної сторони. Дії, які стороною обвинувачення трактуються як кримінальне правопорушення, вчинено ОСОБА_7 тільки через те, що ремонтуючи автомобіль, він не мав іншого способу перевірити, чи буде працювати гідравліка кузова після ремонту, як навантажити кузов чимось важким, і не придумав нічого іншого, як навантажити його гравієм, де до берега річки було найближче їхати. Потерпілих немає, обставинами, які пом'якшують його покарання, є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_7 вчинив незаконне видобування корисних копалин загальнодержавного значення, вчинене на території природно-заповідного фонду.
Відповідно до ст. 13 Конституції України - земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Згідно із ст. 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» - природні ресурси України є власністю Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України, цим та іншими законами України. Громадяни України мають право користуватися природними ресурсами України відповідно до цього та інших законів.
Стаття 19 Кодексу України «Про надра» визначає, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу, який у відповідності до п. 4 постанови КМ України від 27 січня 1995 року за № 59 «Про затвердження Положення про порядок надання гірничих відводів» може надаватися підприємствам, установам, організаціям, а також громадянам України лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр, а також затвердженого в установленому порядку проєкту розробки родовища корисних копалин або будівництва гірничодобувного об'єкта чи підземної споруди, не пов'язаної з видобуванням корисних копалин.
У порушення вимог чинного законодавства України ОСОБА_7 , не будучи зареєстрованими, як суб'єкт підприємницької діяльності та не маючи будь-якого передбаченого законодавством дозволу, здійснив незаконне видобування піщано-гравійної суміші (гравію), яка відповідно до постанови КМ України від 12 грудня 1994 року за № 827 (із змінами від 04 грудня 2019 року № 1065) належить до корисних копалин загальнодержавного значення.
Так, 15 вересня 2020 року, перебуваючи за місцем свого проживання, ОСОБА_7 вирішив здійснити забір піщано-гравійної суміші з русла річки Дністер у с. Петрилів Тлумацького району Івано-Франківської області для власних потреб. Тоді, 15 вересня 2020 року ОСОБА_7 домовився із своїми знайомими ОСОБА_11 та ОСОБА_10 про допомогу у здійсненні забору піщано-гравійної суміші з русла річки в с. Петрилів Тлумацького району для власних потреб, на що останні, не будучи обізнаними із злочинними намірами ОСОБА_7 , погодилися.
Цього ж дня, тобто 15 вересня 2020 року ОСОБА_7 , із метою реалізації свого злочинного наміру, спрямованого не незаконний забір піщано-гравійної суміші, приблизно о 20 год. 00 хв., діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний та протиправний характер своїх дій, достовірно знаючи про відсутність у нього необхідного для користування надрами та видобування корисних копалин спеціального дозволу (ліцензії), акту про надання гірничого відводу, робочого проєкту на розробку русла регульованих та руслоочисних робіт, спільно із ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , яким нічого не було відомо про його злочинні наміри, за допомогою трьох лопат, транспортного засобу марки «ЗИЛ 131А» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_7 , здійснював видобуток піщано-гравійної суміші з русла р. Дністер неподалік с. Петрилів Тлумацького району Івано-Франківської області, прибережна смуга якої відноситься до меж об'єкту природно-заповідного фонду місцевого значення Дністровський регіональний ландшафтний парк, створеного рішенням сесії Івано-Франківської обласної ради від 15 липня 1993 року на підставі рішень Тлумацької та Городенківської районних рад, є природоохоронним рекреаційним об'єктом місцевого значення і входить до складу природно-заповідного фонду України, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.
Під час здійснення незаконного видобування піщано-гравійної суміші, на кузов транспортного засобу марки «ЗИЛ 131А» реєстраційний номер НОМЕР_1 , 15 вересня 2020 року біля 22 год. 00 хв. дії ОСОБА_7 було виявлено працівниками Тлумацького ВП та припинено. На момент виявлення його поліцейськими, кузов транспортного засобу марки «ЗИЛ 131А» реєстраційний номер НОМЕР_1 був завантажений піщано-гравійною сумішшю об'ємом 1,76 куб. м.
Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/109/11/3-361МРВ/20 від 25 вересня 2020 року, зразки ґрунту, вилучені із берега ріки Дністер в с. Петрилів Тлумацького району Івано-Франківської області є середньокарбонатним піщаним ґрунтом сіро-коричневого кольору з камінням, тобто піщано-гравійною сумішшю, в якому кількість гравію становить 77,5%. Зразки ґрунту, вилучені з кузова автомобіля марки «ЗИЛ 131А», 1990 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є середньокарбонатним піщаним ґрунтом сіро-коричневого кольору з камінням, тобто піщано-гравійною сумішшю, в якому кількість гравію становить 37,6%. Зразки ґрунту, які вилучені із берега річки Дністер в с. Петрилів Тлумацького району та із кузова автомобіля марки «ЗИЛ 131А», 1990 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , мають спільну родову належність.
Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 240 КК України.
Під час апеляційного розгляду:
- обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити;
- прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 .
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції в повній мірі дослідив обставини, з'ясування яких має істотне значення для цього кримінального провадження, а висновки суду першої інстанції, викладені у судовому рішенні, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
На переконання суду апеляційної інстанції, висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 240 КК України, ґрунтується на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, достовірності, допустимості та достатності.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції належним чином дослідив та правильно дав оцінку показаннями свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , рапортам працівників поліції від 15 вересня 2020 року та 16 вересня 2020 року (том 2 а.п. 34-36), протоколам огляду місця події від 15 вересня 2020 року (том 2 а.п. 37-39, 43-45), фототаблиці до протоколу (том 2 а.п. 40-42), довідці РСЦ ГСЦ МВС в Івано-Франківській області від 16 вересня 2020 року № 31/9/1046, копії посвідчення водія (том 2 а.п. 52, 53), постанові про визнання речовими доказами від 16 вересня 2020 року (том 2 а.п. 63), ухвалі слідчого судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2020 року (том 2 а.п. 58-61), довідці Петрилівської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області від 08 жовтня 2020 року № 158/2-24 (том 2 а.п. 54), довідці ОКП Івано-Франківської обласної ради «Дністровський регіональний ландшафтний парк імені Сергія Дідича» від 07жовтня 2020 року № 004-10/20 (том 2 а.п. 55), картосхемі меж Дністровського РЛП на території Петрилівської сільської ради (том 2 а.п. 56), висновку експерта Івано-Франківського НДЕКЦ судової експертизи грунтів № СЕ-19/109/11/3-361МРВ/20 від 25 вересня 2020 року (том 2 а.п. 47-51) та іншим.
10 грудня 2021 року суд першої інстанції задовольнив клопотання захисника ОСОБА_6 про повторний допит свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 .
Останні неодноразово викликались в судове засідання відповідно до вимог КПК України. Згідно з відомостями, наданими прокурором, свідки відсутні по місцю проживання та місце знаходження їх невідоме.
Таким чином, судом першої інстанції вжито всіх необхідних заходів для виклику свідків, про які зазначає захисник та забезпечення їх явки до суду, однак через об'єктиві причини їх не було повторно допитано та ухвалено судове рішення на підставі наданих сторонами доказів, досліджених судом.
Свідок ОСОБА_11 суду першої інстанції пояснив, що у вересні 2020 року біля 20 год. до нього зателефонував обвинувачений ОСОБА_7 і попросив прийти до річки навантажити гравій до машини, бо хотів перевірити кузов, який не піднімався. Через 15-20 хв. після дзвінка він прийшов до річки, де стояв автомобіль марки «ЗИЛ». Обвинувачений чекав його один. Лопати з собою не мав, її дав обвинувачений, і він закинув приблизно 30 лопат піщано-гравійної суміші на кузов автомобіля. Після цього приїхала поліція і тоді підійшов ОСОБА_10 , якого він в телефонному режимі попросив допомогти навантажити піщано-гравійною сумішшю автомобіль. Після приїзду поліції обвинувачений стояв поруч і нічого не робив, не намагався розвантажити автомобіль.
Свідок ОСОБА_10 суду першої інстанції пояснив, що у вересні 2020 року біля 20 год. до нього подзвонив ОСОБА_11 та попросив допомогти ОСОБА_15 завантажити автомобіль піщано-гравійною сумішшю, бо у нього не працює машина. Коли він прийшов до річки, там стояв автомобіль марки «ЗИЛ», обвинувачений, ОСОБА_11 та на місці була вже поліція. На кузові автомобіля побачив піщано-гравійну суміш у кількості близько 2-3 тачок. Лопати з собою не мав та не навантажував автомобіль. Він був присутній при огляді місця події, бачив, як працівники поліції робили якісь заміри, набирали гравій для експертизи та в кущах біля річки знайшли декілька лопат.
Свідок ОСОБА_16 суду першої інстанції пояснив, що 15 вересня 2020 року поступила оперативна інформація, що з русла річки Дністер у с. Петрилів Тлумацького району здійснюється незаконне видобування піщано-гравійної суміші. Він разом з працівником поліції ОСОБА_14 виїхав на місце. Там побачили, автомобіль марки «ЗИЛ», який стояв паралельно до річки, з відкритим кузовом, і трьох людей, серед яких був обвинувачений ОСОБА_7 , які здійснювали забір піщано-гравійної суміші лопатами і закидали на кузов транспортного засобу, який вже був наполовину завантажений. Коли вони підійшли, ці люди налякалися і покидали лопати. Обвинувачений пояснив, що автомобіль належить йому на праві власності. Він разом з працівником поліції ОСОБА_14 не встановлювали, чи автомобіль в робочому стані. Після цього повідомили оперативну групу і залишилися охороняти місце вчинення кримінального правопорушення. Після приїзду оперативної групи він особисто запросив двох людей, які неподалік ловили рибу, в якості понятих. Було складено протокол огляду місця події, взято взірці піщано-гравійної суміші. Після цього, за кермо автомобіля сів особисто обвинувачений та поїхав до Тлумацького відділення поліції.
Свідок ОСОБА_12 суду першої інстанції пояснив, що у вересні 2020 року його попросили працівники поліції бути понятим по даній справі. У с. Петрилів біля річки Дністер він був ввечері, біля 20 год, і з ним був ще один понятий, якого він особисто не знає. На місці вчинення правопорушення проводився огляд транспортного засобу марки «ЗИЛ», проводилися його заміри, заміри гравію, який був у кузові цього автомобіля та заміри 2-3 виритих ям. У кузові даного автомобіля був гравій, об'єм якого йому невідомий, та зразки якого працівники поліції брали на експертизу, засипали у пакети, опечатували та пронумеровували. З виритих ям теж брали зразки на експертизу, які засипали у пакети. На даних пакетах він та інший понятий ставили свої підписи. Після складання працівниками поліції протоколу огляду місця події вони, поняті, його уважно перечитали та, впевнившись що все зазначено вірно, підписали. Також бачив, що обвинувачений, будучи за кермом даного автомобіля і рухаючись ним, підняв кузов та почав висипати гравій, однак пізніше закидав його сам назад у кузов.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що показання свідків, які надані суду безпосередньо в судовому засіданні, є чіткими та послідовними, узгоджуються між собою, доповнюють одні одних.
Крім того, ці свідки були попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, за відмову від давання показань, повідомили відомі їм обставини про кримінальне правопорушення, відомості про існування перешкод для сторони захисту, зокрема ставити будь-які запитання цим свідкам, відсутні. Також сторона захисту під час апеляційного розгляду не довела, що ці свідки можуть надати показання стосовно обставин, щодо яких вони не допитувалися.
Не є слушними посилання сторони захисту на те, що свідок ОСОБА_11 накидав на кузов автомобіля єдині три тачки шутру для перевірки на справність, проте обвинувачений ОСОБА_7 сам жодних протиправних дій не вчиняв, шутер не кидав, нікуди не вивозив, оскільки йому у вину згідно з обвинувальним актом ставиться саме здійснення видобутку піщано-гравійної суміші, для реалізації чого він домовився про допомогу із ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , яким нічого не було відомо про його злочинні наміри. Видобування корисних копалин передбачає дії, які полягають у вилученні з родовищ корисних копалин будь-яким способом.
Пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 фактично підтверджують вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 240 КК України.
При цьому, як для складення обвинувального акту прокурору, так і для прийняття рішення про винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення факт визнання чи заперечення особою своєї вини не є вирішальним, беруться до уваги пояснення про фактичні дані, які мають значення для встановлення фактичних обставин у кримінальному провадженні, що оцінюються у сукупності з усіма іншими відомостями, які вбачаються з доказів.
Також голослівними суд апеляційної інстанції вважає посилання сторони захисту на недоведеність того, що обвинувачений ОСОБА_7 діяв умисно, усвідомлював суспільно небезпечний та протиправний характер своїх дій, достовірно знав про відсутність спеціального дозволу, акту про надання гірничого відводу, робочого проекту на розробку русла регульованих та руслоочисних робіт, оскільки про це свідчать фактичні обставини провадження.
Більш того, усвідомлення винним протиправності і караності вчиненого ним діяння не є обов'язковою ознакою умислу, а із суб'єктивної сторони дане кримінальне правопорушення може бути вчинено як умисно, так і з необережності.
У даному випадку усунені сумніви у винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 240 КК України, тому суд першої інстанції обґрунтовано ухвалив обвинувальний вирок.
Більш того, суд апеляційної інстанції зауважує, що прохальна частина апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 стосується виключено рішення суду першої інстанції про конфіскацію в дохід держави транспортного засобу марки «ЗИЛ 131А», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зеленого кольору, 1990 року випуску.
Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Відповідно до пункту 1вказаної норми гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).
Згідно з вимогами ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, крім іншого, суд має зазначити рішення щодо речових доказів і документів та спеціальної конфіскації.
Суд першої інстанції вирішив питання щодо речового доказу, а саме транспортного засобу марки «ЗИЛ 131А», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зеленого кольору, 1990 року випуску, однак допустив при цьому неправильне застосування кримінального закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Таким чином, з огляду на вказані законодавчі норми спеціальна конфіскація може бути застосована до майна обвинуваченого чи у передбачених КК України у випадках - до майна іншої особи, яке використовувалося як знаряддя вчинення злочину, лише у випадках, якщо власник знав про їх незаконне використання.
Суд першої інстанції приймаючи рішення про спеціальну конфіскацію вказаного транспортного засобу виходив з того, що він є знаряддям вчинення кримінального правопорушення та згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 на праві власності належить обвинуваченому ОСОБА_7 .
В той час, під час апеляційного розгляду встановлено, що відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 червня 2022 року, яке набрало законної сили 18 липня 2022 року, автомобіль марки «ЗИЛ 131А», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1990 року випуску, є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_17 та ОСОБА_7 .
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 року) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві.
За змістом ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини застосування конфіскації майна в конкретному випадку буде відповідати вимогам ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції не просто за умови, якщо така конфіскація формально ґрунтується на вимогах закону, але й за умови, що така законна конфіскація у даній конкретній ситуації не порушує «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб».
Суд апеляційної інстанції зауважує, що статтею 183 ЦК України визначаються речі подільні і неподільні. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Виділити частину автомобіля для спеціальної конфіскації без втрати його цільового призначення неможливо.
Стороною обвинувачення не було доведено, що ОСОБА_17 знала чи могла б знати про незаконне використання ОСОБА_7 транспортного засобу.
Також, перевіряючи оскаржений вирок в цій частині, суд апеляційної інстанції враховує характер та тяжкість кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який вперше вчинив кримінальне правопорушення, характеризується з позитивної сторони, його сімейний та майновий стан, наявність обставин, які пом'якшують його покарання, - щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, призначене покарання, доводи сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_7 , беручи активну участь у забезпеченні територіальної оборони Івано-Франківської області, перевозить вантажі, використовуючи свій автомобіль, для будівництва захисних укріплюючих споруд, є селянином-землеробом, у його володінні є земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, з чого живе вся сім'я, утримує сад поруч з домом, веде маленьке домашнє будівництво, для чого потрібен цей автомобіль.
Крім того, на переконання суду апеляційної інстанції, в даному випадку спеціальна конфіскація автомобіля становитиме непропорційне втручання в право особи на мирне володіння майном.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що транспортний засіб марки «ЗИЛ 131А», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зеленого кольору, 1990 року випуску, який відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 червня 2022 року, є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_17 та ОСОБА_7 , необхідно повернути власникам, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 - повернути обвинуваченому ОСОБА_7 , та, відповідно, арешт, накладений ухвалою слідчого судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2020 року, на вказаний транспортний засіб - скасувати.
Таке рішення апеляційного суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 01 грудня 2020 року по справі № 520/16693/15-к.
Відповідно до ч. 1 ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що необхідно змінити вирок суду першої інстанції в частині вирішення питання щодо речових доказів, спеціальної конфіскації та щодо заходів забезпечення кримінального провадження.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , задовольнити частково.
Вирок Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 29 березня 2022 року щодо ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 240 КК України змінити в частині вирішення питання щодо речових доказів, спеціальної конфіскації та щодо заходів забезпечення кримінального провадження.
Речовий доказ - транспортний засіб марки «ЗИЛ 131А», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зеленого кольору, 1990 року випуску, який відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 червня 2022 року, є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_17 та ОСОБА_7 , - повернути власникам.
Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 повернути ОСОБА_7 .
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2020 року, на транспортний засіб марки «ЗИЛ 131А», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зеленого кольору, 1990 року випуску, - скасувати.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3
ОСОБА_4