Провадження № 22-ц/803/4978/22 Справа № 204/6652/21 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
02 вересня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку у зв'язку з вимушеним прогулом, -
У вересні 2021 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку у зв'язку з вимушеним прогулом.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 1966 року працювала в ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод».
20.02.2020 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення за власним бажанням, проте жодних документів щодо її звільнення відповідач їй не надав.
Під час її знаходження у трудових відносинах з відповідачем, з боку останнього не було нараховано суму заробітку за період з 01.03.2019 року по 20.02.2020 року у загальній сумі 114 399,20 грн.
Враховуючи зазначене, позивач просила суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на її користь заборгованість по заробітній платі у сумі - 114 399,20 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 195 589,80 грн.
В судовому засіданні позивачка зменшила позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 травня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку у зв'язку з вимушеним прогулом - задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітної платі у розмірі 62 645 грн. 00 коп. за період з березня 2019 року по серпень 2021 року (сума з урахуванням відрахувань і податків).
В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908 грн. 00 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 7 000 грн. 00 коп.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення середнього заробітку скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким вказані вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , з 1966 року працює у Приватному акціонерному товаристві «Дніпропетровський агрегатний завод» і обіймає посаду свердлувальника 4 розряду.
20 лютого 2020 року позивач подала ПрАТ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АГРЕГАТНИЙ ЗАВОД» заяву про звільнення за власним бажанням (а.с.15).
З довідки про заборгованість по заробітній платі вбачається, що сума заборгованості по нарахованій, але невиплаченій позивачу заробітній платі вказана вже після утримання податків та відрахувань, передбачених законом, що становить 62 645 грн. 00 коп. (а.с. 49).
Ухвалюючи рішення в частині вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для їх задоволення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи знаступного.
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках звільнення без законних підстав або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша); у разі визнання формулювання причин звільнення неправильними або таким, що не відповідає чинному законодавству (частина третя); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (частина четверта).
Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника, (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідальність за затримку розрахунку, яка передбачена статтею 117 КЗпП України, настає у випадку невиплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Тобто, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковими умовами для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум є обставини звільнення працівника та непроведення з ним розрахунку при звільненні.
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» передбачено, що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організація, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідно до пунктів 2.4,2.5 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58 записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.
Згідно з пунктами 4.1, 4.2 Інструкції при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.
Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Таким чином, для застосування цієї норми необхідна наявність таких умов: затримка у видачі трудової книжки, вина власника або уповноваженого ним органу, вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що на момент звернення до суду та при винесенні оскаржуваного рішення, позивачку не було звільнено з займаної посади.
А тому, позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку у зв'язку з вимушеним прогулом, задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 367,374,375,382 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 травня 2022 року, в оскарженій частині - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.
Судді: